USD 28.35 28.46
  • USD 28.35 28.46
  • EUR 34.20 34.45
  • PLN 7.60 7.68

«Залежність – це завжди втеча від болю», – психолог з Луцька

Залежність – це хвороба, яка не вибирає за статусом, за тим, скільки у вас грошей чи ким ви працюєте. Тому ця тема точно стосується кожного. Що робити, якщо вперше зіштовхнулися із проблемою алко- чи наркозалежності? Як діяти, коли не допомагають, ні вмовляння, ні сльози? Яку роль тут відіграють найближче оточення залежної людини та спадковість? Як поводитися батькам підлітків, аби їхня дитина не ступила на цю слизьку стежку? Що таке співзалежність? На ці та інші запитання в ефірі програми «Психолог і я» телеканалу «Аверс» відповідала практичний психолог та арттерапевт у роботі з залежностями Оксана Каліщук.

Як ми знаємо, залежність – це хвороба. А хвороби потрібно лікувати. Утім не завжди це лікування тільки медикаментозне. Яка роль сім’ї в лікуванні залежного?

На це запитання можна відповідати двояко. З одного боку, роль сім’ї надзвичайно важлива, а з іншого – не має жодного значення. Якщо ми говоримо про те, що хворіють зазвичай уже дорослі, то це свідчить про те, що людина має брати на себе відповідальність за все, що з нею відбувається в житті. І по суті, ми не можемо керувати іншими людьми, тобто рідні не можуть керувати цим процесом.

Тут нам потрібно наголосити, що є залежний, а є батьки чи то дружина, і одне другого зовсім не стосується. Треба для початку усвідомити, що в сім’ї є проблема, будь-яка хвороба. Будь-яке питання починається з усвідомлення. Як тільки ми усвідомлюємо, що є хвороба, є проблема, з цього моменту можна її лікувати.

Але її має усвідомити сам залежний, а не батьки чи дружина. Вони мають усвідомити власну хворобу. Я зараз маю на увазі співзалежність, тому що неможливо жити в сім’ї, де є залежні, і не бути співзалежним, не бути включеним у цю проблему. Я вам більше скажу: залежність з’являється саме в тих сім’ях, де є співзалежність. І дуже часто вона виникає раніше, ніж залежність.

Це пішло із того часу, коли відбувалися розкуркулення, війни, вбивства, самогубства. Дуже багато болю, дуже багато страждань є у нашому родоводі. І це спонукало такі риси в характері наших предків, як контроль, тривога. Було зруйновано прості, звичайні людські цінності – любов, підтримку, а цінністю було вдягнути, взути, просто вижити. Було дуже багато страху втратити те, що маєш.

Тому, наприклад, якщо взяти маму, в якої син залежний, і подивитися на родовід, то обов’язково або в неї батько в основному пив, бо наркотиків раніше не було, там і дідусь чи прадідусь або прабабуся. Вживали вони тому, що від самого початку алкоголь і наркотики були придумані як знеболювальний засіб.

Напевно, якщо копнути глибше в історію, то це проблема цілого слов’янського народу.

Це правда. І, на жаль, воно у нас є і сьогодні. Тобто у нашій країні і сьогодні є війна, ми живемо в стресі, у тривозі, в страху, в такому розчаруванні. Зараз люди вже менше про це говорять, але я більше ніж впевнена, що це не тому, що вони не переживають, а навпаки – вони тікають від цих переживань, закопують їх. На сході йде війна і всім відомо, що там теж є і наркотики, і алкоголь.

Тому спочатку формується співзалежність. Тобто мама залежного жила в сім’ї, де батько вживав, і їй уже тоді маленькою дівчинкою треба було підлаштовуватися, бути тихенькою, не висловлюватись, ні про що не просити, мама була в батькові, а дитина – сама собі. Тому ця дівчинка не проживала своє життя, а проживала життя батька-алкоголіка і мами, яка була в тривозі. І вже в неї ці риси – тривожитися, контролювати, опікуватися, підлаштовуватися – вже були вироблені. І коли вона виходить заміж, то несвідомо обирає чоловіка, який уже схильний до цього, і провокує таку поведінку в нього.

Чи є зв’язок між тим, що дитина, яка підростала в сім’ї, створивши власну родину, може зіштовхнутися з цією проблемою?

Звичайно, він прямий. Це все несвідомі речі. І хай скільки ми від цього втікатимемо, дівчинка, живучи в цій сім’ї, мріє про зовсім іншого чоловіка, каже, що не буде такою жінкою, як мама, бо мама затуркана, в роботі, вся в татові, а вона буде інша – красива, чистенька, любитиме свого чоловіка. А стається все зовсім навпаки, несвідомо, тому що в нас ці всі програми, які ми бачили, прописуються, всмоктуються з молоком.

Справді складна тема. Здається, от чого б цій дівчинці, яка має чоловіка-алкоголіка, не розлучитися? А з іншого боку, розумієш, що часто залежні люди опиняються за бортом і нікому не потрібні – ні суспільству, ні сім’ї, ні батькам, тому що всі втомлюються на якомусь етапі і відмовляються, і далі ці люди можуть потрапити і у в’язницю чи ще кудись.

Він може потрапити туди і, найімовірніше, потрапить, якщо ця жінка його не кине. Іноді навіть покинути залежного є кращим для нього виходом, ніж із ним жити. Роль сім’ї важлива саме в тому, щоб не допомагати залежному. Тобто якщо ти хочеш йому допомогти, то перестань йому допомагати. Він дорослий, фізично виріс, але якісь риси дитячі не доростив. Не має почуття відповідальності, не вміє розставляти особистісні кордони, в нього немає цілей, в нього багато дитячих травм, у яких він застряг. Тобто в нього дуже багато болю і дуже часто – на генетичному рівні.

Тому якщо ми хочемо йому допомогти, наше завдання – перестати йому допомагати, щоб він нарешті виріс і почав брати відповідальність за себе і за своє життя. Я знаю багато історій з досвіду роботи з залежними, коли батько, наприклад, чи мама все життя рятують сина чи доньку.

Читайте ще: «Це хвороба сімейна», – психолог з Луцька про те, як подолати залежність

Це ж природно, хіба ні?

Природно, але не в цій ситуації, тому що тут це не працює. До мене приходять люди і кажуть, що вони вже були в священника, в монаха, у якоїсь бабці і нічого не допомагає. Більше того, дають гроші на наркотики, купують випивку, перуть, їсти варять, кредити платять. Якщо направду розглянути оце почуття любові глибше, це про любов чи нелюбов? Швидше про нелюбов до дорослого сина. Тому що роблячи всі ці речі, ми підтримуємо його вживання далі. Тобто йому дуже добре, він знає, що можна вживати далі. І коли ми говоримо тільки про медикаментозне лікування, то що роблять рідні? На жаль, в нашій державі поки що на такому рівні лікування: відвозять його в наркологію, прокапують, проколюють, очищають печінку, роблять детоксикацію і він готовий далі вживати.

Це ми говоримо про алкоголізм, наркоманію, коли це має гостру форму. А буває ж, люди просто випивають, і це може бути теж систематично, щодня, але вони не визнають, що в них є якась залежність чи схильність до цього. Чи можна вважати таких людей алкоголіками?

Звичайно можна. Якщо людина не визнає, це не означає, що немає хвороби. Це значить, що людина думає, що вона може в будь-який момент покинути, але навіть не пробувала. Як взагалі зрозуміти, людина вже залежна чи ні? Коли я хочу випити, то випиваю і можу не пити, мені від цього нічого, а якщо людина вже залежна, вона хоче і не може не пити. Отака от градація. Тобто залежна людина не може не пити.

Чи є в цих людей усвідомлення, що вони можуть не пити, якщо захочуть?

Його немає доти, доки людина не торкнеться свого, говорячи сленгом залежних людей, дна. І це дно в кожного різне. У когось кредит 10 тисяч гривень – і для нього це дно, він вже йде до психолога, іде в наркологію, шукає спасіння, бо це для нього уже кінець. Комусь відрізають ногу, він проколовся 20 років, а для нього це ще не дно, він вимагатиме дозу. Для когось навіть смерть не стає дном.

І тому, коли ми кажемо про роль сім’ї, рідні мають усвідомити, зрозуміти, що вони безсилі перед його хворобою. Це те саме, що в людини рідної, наприклад, цукровий діабет чи туберкульоз. Ми не можемо сказати їй, щоб не кашляла, і вона не кашлятиме. Тобто потрібно тут усвідомити таку градацію і прийняти те, що ми не годні керувати іншою людиною, її виборами, її почуттями і її рішеннями, тільки собою.

Але ми маємо усвідомити, що ця людина хвора і вона за це відповідає, а я хворію на співзалежність і я відповідаю лише за себе та свої дії. Є дуже багато таких інструментів, завдяки яким співзалежні батьки чи дружина можуть поводитися так, аби поряд із ними залежний рідний захотів одужувати і усвідомив те, що у нього проблеми. Це починається тоді, коли вони перестають його рятувати.

Чому людина взагалі починає вживати? Вона втікає від якихось переживань, від того, що не влаштовує її в житті, і в основному – від болю, знеболює себе в такий спосіб. Є випадки, коли 20 років мужчина вживає, 9 реабілітацій, батько його весь час рятував і не врятував, тут немає кого звинувачувати, це був просто його вибір. Якщо їх звинувачувати, то ми робимо ведмежу послугу, їм ще більше хочеться вживати, тобто почуття провини і сорому – це такі два почуття, що передують у залежних людей, і коли ми їх соромимо, то додаємо ще більше. І людина ці переживання знімає звичним для себе способом, іде і знеболюється.
А чи можна стверджувати, що все-таки в самій сім’ї, у дитинстві було упущено момент?

Так, ми сьогодні згадали вже трохи, що це може бути навіть по родовій лінії.

І спадковий фактор?

Так, це важко дослідити, і я хочу сказати, що те, коли це почалося чи було упущено, не має дуже вагомого значення. Найімовірніше, що було упущено, але чи варто сьогодні шукати ці причини? Вони мають значення як досвід.

Можливо, можемо профілактично попередити, щоб батьки, в яких підростають діти, якось більше на них звертали увагу, більше цікавилися їхнім дозвіллям, були включені в їхнє життя безпосередньо?

Так, усе це має значення. Але працюючи з батьками, які приходять і плачуть, страждають, важко відслідкувати цю грань, коли достатньо любові, а коли недостатньо. Коли ця любов зовсім не любов, тобто коли ми щось забороняємо своїм дітям, це ж не означає, що ми їх не любимо, а дитина вже образилася, тобто їй вже хочеться кудись піти і залагодити власні питання. Звичайно, любити треба справжньою любов’ю, не грошима чи матеріальними благами.

Але буває, що батьки надто люблять, тобто роблять за цих дітей багато речей. Тому сьогодні ми більше говоримо про те, що з цим робити, бо те, чому воно сталося, має не дуже велике значення. А профілактика – це один із найкращих видів запобігання захворюванню. Але це має бути і на рівні сім’ї, і на рівні держави, тобто і в навчальних закладах. Утім ми маємо не забороняти вживати, а дати альтернативу дітям, запропонувати те, що принесе задоволення.

Чи можна говорити, що людина, яка не відчуває щастя, сенсу життя, може піти в залежність?

Звичайно, можна і треба так говорити, бо щасливі люди не шукають цього знеболення, в них усе є, вони вміють радіти щоденним дрібничкам, у них всередині є все для того, щоб відчувати щастя. Люди залежні – це люди, в яких усередині порожнеча й біль, тому вони знаходять собі прихисток у цій залежності. Залежність – це завжди втеча від болю.

А з іншого боку, людина втікає в алкоголізм, наркоманію чи лудоманію, чому вона не може навіть, якщо щось відбувається не за сценарієм, який вона собі намалювала, піти в спорт, наприклад, почати малювати, знайти якесь хобі для душі?

Коли ми такі дорослі, все розуміємо і знаємо, то можемо так зробити, але не завжди це пропонують цим людям, не завжди є альтернатива. І ще такий момент: тут же треба напружитися, заплатити гроші. Тобто варіантів, що ще можна, достатньо, але, на жаль, так не відбувається, тому що піти і вжити – це найпростіший спосіб, без напруження.

Але це теж гроші.

Так.

Можна взяти, наприклад, якийсь безплатний онлайн-курс із малювання, є дуже багато волонтерів, які навчають малювати, є безплатні студії танців, можна дешевий абонемент купити в басейн.

Ви зараз даєте хорошу підказку, пропонуєте альтернативу. Але залежні люди не мислять так, як мислимо ми, вони шукають легких шляхів. Є така шкала емоційних тонів. Якщо людина перебуває хоча би в сумі дуже довго, і приходить такий собі Вася, а в цього залежного, який сумує, налаштовані антени на те, щоб знайти Васю, який принесе йому дозу, і він його, звісно ж, знаходить. І все, мозок залежного запам’ятовує, що це кайф, що це класно, і піднімається в цю ейфорію, а опускається потім ще нижче по цій емоційній шкалі, опускається вже в таке відчуття розчарування, а з самого низу там депресія. І шукає знову цього задоволення, ейфорії, шукає Васю, щоб це відчуття зняти. Приходить Вася, він знову вживає і знову йде за цією ейфорією, але вже такого задоволення не отримує, тому що виробляється толерантність до хімічної речовини. Тобто бажання збільшити дозу щоразу все більше і більше.

Тому ми маємо докласти всіх зусиль, щоб зрозуміти, що з цим робити. Якщо говорити через метафору, то залежна людина – це людина, яка стоїть на ескалаторі, що рухається донизу. Коли ми говоримо про роль сім’ї, є така річ, як інтервізійна група. Тобто ви збираєте родичів, садите свого залежного посередині диванчика й кажете: «Ми тебе дуже любимо і саме тому пропонуємо, є вихід, ти можеш на цьому ескалаторі бути зверху, де здоров’я, щастя і нормальне життя, а можеш з’їхати донизу і там внизу – обов’язково смерть, це питання часу, якщо ти нічого з цим не будеш робити. І ти зараз маєш обрати: якщо ти вгору, то ми з тобою, ми обов’язково тебе підтримаємо, якщо ти вниз, то, будь ласка, без нас, тобто відсьогодні ми не платимо твої кредити, ми тебе не одягаємо, не годуємо, жодним чином не підтримуємо твою хворобу, лишайся з нею наодинці». І залежному треба вибрати, куди він рухатиметься.

Але знову ж таки, якщо вони проживають на спільній території і варіантів немає, то він буде виносити все з дому, робити інші погані речі.

Тут важливо відзначити те, що якщо він дорослий і повноцінний фізично, то ми кажемо, що маємо повне право попросити його піти і жити окремо, тому що ми з цим жити не хочемо. І повірте мені, у мене є такий досвід, що три-п’ять днів походить, хтось, може, й довше – і повертається. Тут треба бути відвертим з самим собою і розуміти, що навіть якщо він піде і помре – це реальність, це може бути. Та немає гарантій, якщо він житиме з вами, винесе все з дому, набереться кредитів, знищить своє здоров’я, здоров’я рідних і все одно теж може померти, ну, трошки пізніше, бо будуть його рятувати, водити по наркологіях, детокс робити, а він далі буде готовий вживати. А вони такі дуже великі маніпулятори, будуть тиснути на жалість, аби цей процес був довший, щоб на тому ескалаторі зі сходинки на сходинку перескакувати.

Ще вони люблять всіх звинувачувати.

Звичайно, їм усі винні, всі погані. Один він хороший, хоча він дуже добре знає, що не хороший, але маніпулює, тому що це для нього спосіб вижити, продовжити оцей час вживання. Тому найперше потрібно створити цю групу і запропонувати йому варіанти. І тут дуже важливо батькам бути послідовними, мати цю витримку. Якщо чесно, то дуже малий відсоток батьків на це наважується. Це про гординю і їхню власну внутрішню вигоду, тому що вони думають, що тут боги і все можуть, мовляв, це ж наша дитина і ми будемо рятувати її як самі знаємо, далі возити, платити кредити. І в результаті він все одно обирає дорогу вниз.

А з іншого боку, батьки можуть це відчувати і сприймати як те, що вони – остання надія і це їхній батьківський обов’язок – підтримати, допомогти.

З того моменту, як йому виповнилось 18 років, автоматично батьки перестають бути йому винними будь-що, і він їм теж. Тому підтримати можна, коли він хоче вгору.

Тобто до певного періоду, до певного віку все-таки батьки мають обов’язок, і Конституція нам про це говорить, і мусять мати якийсь вплив, а далі можуть просто ставити якісь умови?

Ми говоримо зараз про залежного. І коли йдеться про підтримку, то в чому його підтримати – у вживанні? Це неправильно, тому що ти маєш знати, що ти зараз робиш.

Ви кажете поставити умови, але ж буває, дитина заявить, мовляв, я буду з вами жити, а ви зі мною, може таке бути?

Є важелі впливу, але про це треба говорити індивідуально. Насправді те, що він каже, теж може бути способом маніпулювати, прощупати, дозволять чи не дозволять.

Тому якщо батьки обирають рятувати і казати, що будуть підтримувати його в хворобі, це їхня відповідальність. І дуже часто батьки обирають це тому, що відчувають себе тоді сильними, хорошими, всемогутніми, потрібними своїй дитині.

Але батьки ж теж можуть втомитися від цього всього?

Так. Мамині втоми дуже часто закінчуються злоякісними пухлинами і смертю. І тоді цей залежний починає одужувати для того, щоб піти на могилу, сказати мамі, який він молодець. Тому коли ми сказали вже залежному, який стоїть на цьому ескалаторі, про вибір, про умови, дуже добре, коли він приходить і каже, що все зрозумів і хоче лікуватися.

І дуже часто вони приходять, в кожного просто свій шлях, хтось раніше, хтось пізніше. Все-таки вони розуміють, що їхнє життя ні про що і в глибині душі їм хочеться жити, як усі люди, просто в них немає віри, вони не мають за що вчепитися по великому рахунку. У них немає навичок, що таке щасливе і тверезе життя, вони не вміють так жити. Але дуже часто хапаються за цю соломинку і приходять по допомогу, це дуже класно.

Тоді ми маємо сказати і сім’ї залежного, і самому залежному про те, які є види лікування. Наразі є три види виходу з цієї ситуації. Один із них – смерть, дуже часто люди це обирають, і треба з повагою до цього ставитися, визнавати, що ми безсилі, нічого не можемо з цим зробити, все, крапка.

Читайте ще: «Депресія має здатність маскуватися», – психотерапевт з Луцька

Коли ми говоримо про другий із виходів, це є амбулаторне лікування, тобто лікування вдома. Сюди може входити детоксикація, людина може звернутися в наркологію, почистити печінку, судинки, укріпитися і почати тоді серйозно собою займатися. Я хочу сказати ще про такий психологічний аспект, що ще має бути, щоб людина одужувала, окрім того, що має бути в першу чергу детокс. Має бути визнання самим залежним, що у нього є проблема і він безсилий перед нею, хвороба сильніша за нього й він мусить попросити допомоги в інших людей. Коли є це визнання, це вже 50% успіху.

Коли вже йде в наркологію, тоді має бути обов’язково мотивація залежного, якщо немає мотивації, вони рідко одужують. Мають бути ресурси, якісь там мінімальні фінансові ресурси, знову ж таки, бажання як ресурс.

Знову ж таки, цього не реалізуєш без підтримки батьків або тих, хто зацікавлений теж допомогти?

Реалізуєш. Найголовніша фігура тут – це сам залежний, усе залежить від нього. Хоча коли одужують батьки, залежний теж підтягується, тому що коли вони співзалежні, тато ходить тримається за серце, а мама з таким обличчям, що все, кінець світу. Їх, звісно, можна зрозуміти, бо люди не мають інформації і не знають, що з цим можна зробити. То залежний, дивлячись на це, ще більше хоче йти вживати, тому що нічого сильнішого, ніж любов дитини до матері, немає. І коли він на це дивиться, в нього почуття вини і сорому ще більшає. Таке замкнене коли виходить.

Ви кажете, дитяча любов до мами є дуже сильною за своєю природою, але ж буває так, що люди стикаються з зовсім іншим, коли доросла дитина у всіх своїх бідах може звинувачувати батьків, чи може ця залежність бути помстою батькам за те, що не склалося?

Несвідомо це може бути, але коли людина залежна і вона так говорить чи діє, це не означає, що вона не любить. Вона любить так, як може, як уміє, по-іншому вона не знає як виявляти цю любов. На цьому етапі ця людина хвора і все інше відходить на другий план. Є амбулаторне лікування, є лікування в стаціонарі, я маю на увазі реабілітаційні центри. В Україні їх дуже багато, найголовніше – правильно обрати такий центр. Я за центр, тому що там людина має медсестру, психіатра, нарколога і 24 години на добу займається собою.

І ще найважливіший пункт в амбулаторному лікуванні, на якому я наголошую, і мало людей про це знають, що в нас у Луцьку є група для самодопомоги, група анонімних алкоголіків, вона діє 30 років. Нічого кращого за майже 100 років ніхто не придумав. Усі центри в цілому світі, за великим рахунком, працюють за програмою анонімних алкоголіків. Є групи для співзалежних батьків. Тобто вихід є, просто треба стукати в двері, щоб тобі відчинили. Знаєте, навіть коли дитина не згодна лікуватися, а батьки ідуть в групи і працюють з психологом, над собою, вони стають іншими і він чи вона дуже часто підтягуються до батьків. Тому треба усвідомлювати те, що тут кожен в цій проблемі має грати свої ролі, брати цю відповідальність тільки за себе.

Можливо, краще скерувати людину поспілкуватися з такими ж, як і вона, бо часто батьки не є авторитетом для своїх дітей?

Однозначно, нічого кращого, ніж терапевтична група, немає, ніщо так не працює, робота з психологом так не працює, як терапевтична група. Ти проживаєш разом з нею якісь свої переживання і звільняєшся від цього, маєш підтримку в групі людей, які це вже прожили, бачиш живі приклади і найголовніше – ти там знаходиш мотивацію, бо те, що ти мав раніше, не працювало, раз ти вживав.

А там з часом, коли ти маєш якусь кількість років тверезості, в тебе з’являється дуже велика мета у житті – допомагати іншим людям. І це те, що тебе буде рухати. Ні жінка, ні діти, ні батьки не є мотивацією для одужання. А саме бути потрібним в цьому світі, мати велике таке важливе призначення, бути причетним до одужання іншої людини – це може стати для нього мотивацією.

До речі, в амбулаторне лікування входить спорт, тому що година безперервного спорту – це звільнення від стресів, дурних думок, ти уже не думаєш про те, щоб піти зробити якусь дурницю, випити чи ще щось. Але то цілий комплекс в амбулаторному лікуванні. Це мотивація, ресурс, детоксикація, робота з психологом, спорт, групи анонімних, щоденник почуттів, там дуже багато всього.

Я маю такий досвід, є люди, які одужують, я ними дуже пишаюся. Тобто вихід є. На крайній випадок може бути і реабілітаційний центр, найголовніше – почати цей процес, почати рухатися, тому що це не нежить, воно не мине і потрібно рідним це розуміти. Бабки, священники не допоможуть. І людина цим ескалатором обов’язково буде котитися донизу, поки не скотиться до цього свого дна, яким, як я вже казала, часто буває саме смерть.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Реклама
Loading...
Коментарів: 1
Горпив Показати IP 26 Жовтня 2020 14:21
Такої хвороби,як ЗАЛЕЖНІСТЬ нема, Дивись список хвороб. Неправильний посил породив таку розмову.

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Loading...
Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.