Із госпіталю текла рікою кров: моторошні спогади волинян-старожилів про медсанбат

Усе менше й менше залишається в Синовому людей, які пам’ятають про синівський медико-санітарний батальйон, у якому в квітні 1944 року померли 49 визволителів району від ран, несумісних із життям.

В основному це бійці Першої Брестської стрілецької дивізії, серед яких – люди різних національностей: Михайло Гайдук, Леонард Ігаут, Сашеязбек Кутибеков, Кузьма Михайлов, Самбай Османов, Михайло Попов, Михайло Просвіров, Петро Тихонов, Петро Чернов, Мелекул Сатаров... Усі їхні імена великими літерами вписані в історію нашого краю. Про це йдеться у матеріалі газети Волинські Новини №18 (117) від 10 травня 2018 року.

Марія та Йосип Стриженкови були зв’язковими в партизанському загоні Федорова, який дислокувався поблизу села Сереховичі Старовижівського району. Ризикуючи власним життям, дівчина вирушала до лісу, заплітаючи в коси записки з інформацією про дислокацію ворога. Однієї ночі їхню хату в Старій Вижівці оточили озброєні люди. Коли розпочалася стрілянина, мати наказала дітям утікати. Йосип вистрибнув у вікно і зник в темені ночі. За ним – Марія. Причаїлася під риболовними снастями за хлівом і притихла. Відчула єством, що поряд нікого, і щодуху побігла якнайдалі, пригинаючись попід тинами, а вже потім довідалася, що батька та матір розстріляли. У селище дівчина вже не повернулася, залишилася в партизанському загоні. А коли лінія фронту посунулася до Поліського та Брунетівки, де бої за визволення Старовижівського району були особливо жорстокими, Марія Кирилівна потрапила в 79-й окремий медико-санітарний батальйон, що розмістився в синівській школі.

Після війни ще довго снилися їй жахіття того часу. «Васю, Васю!» – кричала серед ночі, а рідні не могли збагнути, якого Васю кличе жінка, тож згодом розповіла, що якось із поля бою привезли в медсанбат пораненого солдата, без рук та ніг, обпеченого, понівеченого. У ньому ледве жевріло життя. Звісно, медики не могли його врятувати. А молода санітарка Марія, дивлячись на страждання солдата, закарбувала в пам’яті той образ на все життя.

Синівські старожили згадують, як із госпіталю текла рікою кров, як Макар Артемук підводою вивозив померлих на місце поховання. Там нині стоїть пам’ятник на честь загиблих. Колишній директор школи Петро Масло був ініціатором створення музею історії села та Книги пам’яті, в яку занесено імена полег­лих за його визволення та односельчан, що загинули під час Другої світової війни. Допомагала йому в цій хорошій справі тодішня піонервожата Катерина Репета.

– Пам’ятаю, як німецький літак кілька разів бомбив госпіталь, – розповідає Яків Іллюк, – але лише один раз бомба впала неподалік від нього.

Чоловік розповідає й про те, що кілометрів за шість від Синового, в лісі, в урочищі Смоленському було облаштовано табір для німецьких військовополонених, де вони й зимували.

– Їх там було дуже багато, – згадує Яків Іванович. – І помирало чимало. Поміж лісу виднілося безліч березових хрестів – так ховали померлих полонених.

Коли німців вивезли зі Смоленського, синівські хлопчаки, серед яких був і Яків Іллюк, з цікавості подалися на місце, де стояв табір.



– Але нічого цікавого там не знай­шли, – розповідає чоловік. – Тільки вошей понабиралися в бараках. Довелося здирати з кошари солому, палити її, щоб хоч якось позбавити себе від цієї пошесті.

– Кілька років тому представники Німецької Народної Спілки проводили розкопки на місці табору для військовополонених німців, – пригадує староста Синового Руслана Гочачко. – Здійснили ексгумацію останків загиблих із 96 могил, у багатьох знайшли жетони, за якими можна встановити прізвища померлих. Німців перепоховали у Жовквівському районі на Львівщині.

Такі розкопки Німецька Народна Спілка проводила і в Старій Вижівці, Дубечному, Галиній Волі та інших села району.

Наталія ЛЕГКА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---