USD 39.00 39.40
  • USD 39.00 39.40
  • EUR 39.25 39.50
  • PLN 9.76 9.94

Косово, дві Революції, війна на сході - історія загиблого Героя з Волині

23 Липня 2015 18:45
Рік тому Луцьк втратив ще одного героя, двоє синів – батька, дружина – чоловіка, мати – сина. Невимовне горе і туга, які поселилися в їхніх серцях, не можна описати словами. 27 липня у бою за місто Лутугіне Луганської області загинув айдарівець, заступник командира взводу Сергій Шостак. Про це інформує Вісник і К.

Лише вдома побачив, що в шоломі куля застрягла

Спілкуємося із дружиною Сергія – Майєю. Чорна стрічка на голові, в руках серветка. Майя її ні на секунду не залишає в спокої: то скручує у бублик, то складає конвертиком, то розгладжує. І нею ж сльози втирає. Гіркі, болючі… Поряд сини – 20-річний Влад і 17-річний Максим. Високі, гарні, дуже схожі між собою. І мови немає – виросли хлопці справжніми українцями. А старший, до того ж, вже встиг прийняти бойове хрещення. На Майдані у Києві, разом з батьком.

…Сергій Шостак проходив військову службу в десантних військах, після армії працював в «Беркуті», більше року пробув у складі миротворчої місії в Косово. Опинившись на пенсії за вислугою років, зайнявся з дружиною підприємницькою діяльністю. Активний, веселий, компанійський, а ще із загостреним почуттям справедливості. Буквально наступного дня після розгону студентів поїхав на Майдан.

– Батько завжди йшов вперед, – розказує Влад, який постійно був поряд. – У перші дні розділяв війська «вевешників» від протестувальників. Коли були в січні, в мене двічі стріляли гумовими кулями. Але великої шкоди від них не було, бо був одягнутий в теплу куртку. В лютому, після того, як силовики розвалили барикаду на Грушевського, в нас під ногами розірвалася одна із гранат, які «Беркут» став обмотувати камінням та металічними шурупами. Нам обом посікло осколками ноги. І лише потім, вже вдома, тато побачив, що в його шоломі застрягла куля від малокаліберної зброї.

– Ще коли була Помаранчева революція, чоловік якраз служив, – долучається до розмови Майя. – Розказував потім, як їх усіх зібрали і сказали, що можливі протистояння. Що треба бути готовим «розганяти» народ. Сергій попередив керівництво відразу – проти людей не піде, можете звільняти. Тоді все обійшлося, тому тепер він не міг заспокоїтися, постійно повторював: «В житті кожної людини настає той момент, коли рано чи пізно доведеться зробити вибір. Вибір, який залежатиме лише від твоєї совісті».

Звичайно, що совість Сергія Шостака не могла мовчати, коли почалася війна на сході…

Останні слова: «Я передзвоню. Може…»

Майя розказує про події річної давності так детально, ніби це сталося вчора. Хоча, зізнається, все для неї склалося в єдину картину лише після трагічної загибелі Сергія. До того він її усіляко оберігав і навіть натяком не видав, що воює.

– У травні сталася біда під Волновахою і майже відразу Сергій став бігати у військкомат. Казав – відмічатися, – розказує Майя. – Спочатку запевняв мене, що його спеціальність не потрібна, а вже 5 червня «обрадував» повісткою. Розплакалася. Але я не могла протестувати, не мала совісті. Бо ж у мене в однієї подруги одразу двох синів на схід забрали, в іншої – теж. На моє запитання, куди мобілізовують, відповів туманно: «в/ч В0654». Чесно скажу, якби люди не почали у мене допитуватися, чи то правда, що Сергій пішов добровольцем в «Айдар», я б і не здогадалася розшифровувати в інтернеті номер частини. Бо ж він мені дзвонив тричі на день, жартував, розказував різні історії, які трапилися то на «полігоні», то на «навчаннях». Завжди заспокоював і просив не хвилюватися. Я і подумати не могла, що він воює. А тоді… (у Майї зривається від хвилювання голос, і вона щосили намагається впоратися зі слізьми, які її душать – авт.) Це було 27 липня. Сергій передзвонив зранку. Голос був чи не вперше за весь час якийсь сумний, пригнічений. Але це приховував, намагався говорити, як завжди. Прощаючись, зронив: «Ну добре, я тобі ще в обід передзвоню. Може…» Це його «може» різонуло мене гострим лезом по серцю. Але я вже нічого не казала, навіть сама себе в думках насварила, що чіпляюся до кожного слова. Обід, вечір, ніч – тиша. Один телефон вимкнений, інший приймає сигнал, але не відповідає. Наступного ранку я вже місця собі не знаходила. Включила новини по телевізору, дивлюсь в екран, а сама нічого не бачу і не чую. І тільки взяла пульт, щоб вимкнути, як мій погляд раптово вихопив речення в стрічці, яка біжить внизу екрана: «Загинуло 23 айдарівця». Мене ніби електричним струмом вдарило, я щосили стиснула пульт і… в ту ж секунду відчиняються двері і заходять сини Владік з Максимом, сестра, швагро: «Сергія з нами вже нема…»

…У той трагічний липневий день від мінометного обстрілу їх загинуло 12 хлопців з «Айдару». Це сталося на підступах до міста Лутугіне Луганської області. Вижив лише один, друг Сергія – «Сухар». Він і досі лікується від важких поранень.

Встиг зробити документи, щоб сім’я не мала клопоту

Лише потім Майя дізнається про те, що 14 червня у бою Сергія поранило: куля потрапила в коліно і опісля нога майже не згиналася. Він три тижні пролежав у госпіталі Львова і навіть словом не обмовився про це! І знову повернувся на фронт, а дружині розказував, що «супроводжує вантажі у Харківській області». Навіть коли вона із самого рання зателефонувала привітати з днем народження, шепотів їй у відповідь: «Зараз мене хлопці в казармі подушками закидають, бо усіх збуджу». Чи могла знати, що лежав він у цей момент у палаті, де повно поранених?

Не обмовився і про те, що таки зумів добитися і залишив копії всіх документів, де вказано, що він мобілізований. Хоч і з приписом – «в добровільному порядку». Чоловік зробив все, що було в його силах, аби потім сім’я не мала проблем...

– В цьому – підготувався, тверезо оцінив, добився – і був весь мій Сергій, – каже Майя. – Він знаходив мову з будь-ким незалежно від віку і соціального статусу. Жартував постійно, ніколи не відмовляв у допомозі. Скільки разів так було: вранці прокидаюся, а його нема. То хтось серед ночі застряг, поїхав витягати, то у когось машина зламалася – ремонтує, то когось раптово треба завезти. А що вже синів любив! Не було такого вечора, щоб він не побажав їм добраніч. Бувало, втомлений прийде, засне, а ввечері схопиться: «Ой, хлопцям добраніч треба сказати». Я не раз тепер згадую його слова, якими ділився, ще коли наші діти були малими. Сергій казав: «От уяви, Майя, коли Владіку буде 20, Максиму 17, то мені 42. І ми будемо йти разом, як три друга!»



…Сергій Шостак загинув рівно через місяць після того, як йому виповнилося 42 роки.

Мирослава КОСЬМІНА
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 3
Олекса Показати IP 24 Липня 2015 13:52
Знав особсто.Дуже чесна і порядна людина.Царство небесне і Вічний спокій!
Андрій Показати IP 29 Липня 2015 23:02
Багато неправди , фантазії . Навіщо ?
лучанка Показати IP 4 Серпня 2015 15:30
все правда..

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus