Лучанка змагалася на чемпіонаті світу разом з тими, хто бігає «вище неба»

Спорстменів, які беруть участь у забігах в горах, ще романтично називають скайраннерами – тими, хто бігає «у небі». Часто так і стається під час підйомів на найвищі точки забігу. Атлети буквально вбігають у хмару, щоб за кілька десятків метрів побачити її вже під собою...

Лучанка Ірина Войтович нещодавно повернулася із чемпіонату світу з гірського бігу. В італійському містечку Премана (Альпи поблизу Мілана) спортсмени долали дистанцію у 32 км з загальним набором висоти 2400 м. Для Ірини це був перший подібний досвід. Вона двічі молодець, бо щойно відновилася після народження другої дитини.

Ірина розповіла про те, як воно – бігати горами. Про це йдеться у матеріалі газети «Волинські Новини» №33 (81) від 24 серпня 2017 року.

– У гірський біг я прийшла випадково, адже займалася більше спортивним орієнтуванням, а ще бігала у змішаних змаганнях – це коли є елементи орієнтування та витривалості. Торік у чемпіонаті світу з гірського бігу взяла участь лучанка Настя Данилюк. Мене також зацікавив цей вид бігу, вирішила спробувати сили у чемпіонаті України, – розповідає Ірина.

– Відбір до Італії проходив наприкінці квітня у Верховині. Знаю, що ти вразила тусівку бігунів своєю перемогою...

– Так, я також сподівалася, що хорошим варіантом було б фінішувати хоча б третьою. Але виграла! Однак про те, що змагання із назвою «Дземброня» є відбором до Італії, дізналася постфактум – випадково друзі прочитали в інтернеті. Тому, коли перемогла більш досвідчених учасниць, здивувалася, але ще не знала, що потрапила на чемпіонат світу.

Власне, самі збори до Італії також відбувалися доволі спонтанно: останньої миті я виробила закордонний паспорт, діставалася до Мілана з пригодами, і взагалі уся ця історія, включно із бігом по Альпах, видалася захопливою мандрівкою-сюрпризом.

– Що найбільше запам’ята­лося зі старту в Італії?

– Скажу, що кожен із таких стартів закарбовується у пам’яті. Щоразу це якась окрема сторінка в житті, якась сходинка, яку долаєш – і вона відкладається назавжди. Це не буденний старт, як, наприклад, в орієнтуванні, де долаємо 3-10 км. Згодом уже можеш переплутати, де бігла з картою і компасом, а от у горах... А ще в Італії приємно було, коли чули підтримку від українців, які там працюють, навіть у віддалених поселеннях у горах.

– Наскільки гірський біг відрізняється від інших видів?

– Це окрема дисципліна, у якій бігають промаркованою дистанцією. Гірський біг відрізняється і від «гладкого», і від кросу. Навіть марафонці можуть не «зайти» в нього. Постійно змінюються навантаження на різні групи м’язів, коли піднімаєшся чи спускаєшся. У горах потрібна ще більша морально-вольова підготовка, аби дотерпіти довжелезні підйоми на трасі.

– Але ж на Волині немає гір. Де тренуєшся?

– Це правда, реально вдома не потренуєшся, а якщо їхати у Карпати, то не на кілька днів. Якщо шукати біля Луцька відповідні рельєфи, то хіба в районі Воротнева і Гаразджі щось підійде. Я готувалася до чемпіо­нату світу на двох трейлах – «Карпатія» (два дні по 45 кілометрів) і «Горгани» (це був рейс-суміш орієнтування та бігу).

– Тусовка людей, які займаються гірським бігом, розширюється?

– Знаєте, я була здивована тим, що реально в Україні і в світі є люди, які цим живуть. Це не спроба заробити, це радше намагання отримати задоволення. Від краєвидів, рельєфу, зміни погоди... Сказати, що це важкий вид спорту, – нічого не сказати. Але уявіть собі: хлопець, який був у збірній України, під час забігу буквально просив стюардів, щоб вони не знімали його з дистанції. Під час одного зі спусків він упав і пошкодив коліно, з якого юшила кров. Так хотілося йому подолати дистанцію на чемпіонаті світу.

– Напевне, перемогою для скайраннерів є вже сам факт фінішу на таких дистанціях?

– У Премані із 48 учасниць я прибігла 45-ю. Але фактично вважаю результат 5 годин 34 хвилини за власну перемогу. Судіть самі: це мій перший чемпіонат світу, я фінішувала і вклалася у контрольний час, який складав 6 годин, до всього прибігла не останньою.

– П’ять-шість годин бігу – час чималий. Про що думаєш, поки долаєш дистанцію?

- Якось на змаганні «Доброволець» колезі було так важко, що він усю дорогу повторював «Отче наш» (сміється, – ВН). Я також біжу трохи із молитвою, трохи із думкою про Україну, про дітей, якісь пісні в голові крутяться. Моя доня Василинка любить «Їхали козаки, їхали по полю», то я також прокручую її. Намагаюся не скиглити через труднощі, а просити в Бога сил.

– Формат трейлів, тим більше довгих та гірських, є досить специфічним змаганням, де спортсмен не лише протистоїть конкурентам, але й природним явищам. Погода часто вносить корективи?

– Наприклад, через складні погодні умови під час «Дземброні» МНС закрило початкову трасу змагань, виходити на гірський хребет було небезпечно, тож спортсменам довелося обмежитися резервним треком завдовжки у 42 кілометри.

У Премані за кілька годин бігу відчула на собі всі пори року – дощ, сніг, туман і сонце. На дистанції потрібно вмикати абсолютно всі групи м’язів та експериментувати з технікою на неймовірно контрастних поверхнях. Біжиш по глині, камінню, твердому ґрунті, траві, воді й навіть заметах. На найвищій точці нас накрив дощ із туману, а до фінішу довелося спускатися гірським струмочком. Усе це перетворює біг на справжню пригоду.

Юрій Конкевич

Фото з архіву Ірини Войтович

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---