USD 26.05 26.25
  • USD 26.05 26.25
  • EUR 31.2 31.35
  • PLN 7.25 7.31

Луцький авторемзавод хоче залишити двох малолітніх дітей без даху над головою

До редакції «Волинських Новин» звернувся житель села Струмівка Луцького району Валерій Хомич. Чоловік придбав приватизовану земельну ділянку, отримав державний акт власності та дозвіл на забудову, побудував дім. Тепер, на підставі рішення судів, його хату хочуть знести, сім’ю з двома малими дітьми вигнати на вулицю, а земельну ділянку відібрати. Адвокат пана Хомича вважає, що рішення судів були невірними і такими, що суперечать чинному законодавству.
У 2003 році молоде подружжя Хомичів купує в Луцьку однокімнатну квартиру. Народжується дитина, через рік з’являється на світ ще одне маля. Виникає питання розширення житла. В 2006 році вони продають свою квартиру й за отримані кошти купують тринадцять соток землі в селі Струмівка по вулиці Лисенка та зводять невеличкий будинок.
– Оголошення про продаж цієї земельної ділянки я знайшов у газеті «Волинська реклама», – каже Валерій Хомич. – Якби я знав, що можуть виникнути якісь проблеми, то б не купував би цієї землі. Перед тим як придбати ділянку поспілкувався з майбутніми сусідами. Вони мене запевнили, що все тут добре й сміливо можна купувати та будуватися. Після перевірки всіх документів на землі у нотаріуса я купив цю ділянку. На той час вона була вже приватизована й попередній власник мав на неї державний акт. Як починав будуватися, керівник авторемонтного заводу підійшов до мене та сказав, що мені ніхто не видасть дозволу на будівництво, бо це якісь санітарні зони. Його застереження я не взяв до уваги. Дозвіл на будівництво у мене був. Землю купив законно, всі папери виготовлені також згідно норм та законів. Які можуть бути проблеми?
 Коли Валерій Іванович завершив будівництво, несподівано для себе, з Господарського Суду Волинської області отримав постанову про скасування усіх рішень сільської ради стосовно земельної ділянки. Все виходило так, ніби сільська рада цю ділянку виділила попередньому власнику незаконно. З того часу почалися всілякі судові тяганини. Завод уже вимагав скасувати договір купівлі-продажу землі й витребувати у власника земельну ділянку.
– Суд виніс цікаве рішення:  договір купівлі-продажу скасувати, а земельну ділянку не витребовувати, оскільки вона є власністю сільської ради і витребовувати її має право лише власник, – продовжує пан Валерій. – Завод лише користувався цією землею. Потім вони подали позов, щоб скасувати державний акт на землю і усунути перешкоди (будівельні матеріали). Суди постановив  знести мій будинок.
Чоловік стверджує, що особисто до нього як до власника або, як вважає керівництво заводу «порушника», ніяких претензій не пред’являли, просто подавали на різні суди.
– Перший суд відбувся взагалі без нашого відома, – продовжує Валерій Хомич. – Про нього нас навіть не повідомили, а написали, що мене ніби викликали, а я не з’явився. Потім, коли ми оскаржували це рішення в Львівському Апеляційному Суді, про засідання знову мене ніхто не повідомив. І заново все зробили самі                                                                                                                                                                                                                                                                                                                             без нашого відома й прийняли таке як їм треба рішення.
Пан Валерій твердить, що після того, як завод повигравав усі суди, зателефонував до нього керівник цього підприємства, сказав, що має рішення суду й через два тижні будуть зносити хату та запропонував зустрітися. Господар погодився на зустріч, але в присутності адвоката.
– Борецький Вадим мені відповів, що будуть зносити будинок не мого адвоката а мій, – говорить Валерій Хомич. – Сказав, що з адвокатом зустрічатися не хоче. Після цього більше не турбував.  А коли мій адвокат був в апеляційному суді у Львові, то представники заводу йому прямо сказали, що завод має набагато більше грошей аніж я, і вони зроблять все аби лише виграти.
Постанову про знесення будинку сім’я оскаржила в Апеляційному Суді Волинської області. 15 серпня було засідання й суд залишив цю справу без змін. Як пояснив Валерій Іванович, поданий ще раніше позов до Вищого Адміністративного Суду в Києві вже півтора року як не розглядається. Відтак, родина тепер звертається у Верховний Суд України й чекає на рішення.
– Керівник заводу посилається на державний акт на постійне користування цією землею, – пояснює чоловік. – Але його акти давно вже не дійсні, тому, що раніше завод мав приблизно п’ятнадцять гектарів землі, а сьогодні всього шість з лишком. Змінювалися начальники заводу й поступово відмовлялися від певних земельних ділянок.  Існує рішення сільської ради, де вказано, що завод відмовився від цієї ділянки. Тепер прийшли інші й хочуть повернути ці землі.
Господар будинку каже, що в першій своїй позовній заяві представники заводу написали, що про продаж землі дізналися лише тоді, коли він почав будуватися.
– Вони говорять неправду, – стверджує Валерій Хомич. – В 2005 році попередній власник виготовив державний акт на землю. Потім на цій території почав вирізувати старий садок. Завод про все це знав, але не реагував. Попередній власник, Цокало Святослав Миронович казав мені, що директор заводу підходив тоді до нього та пропонував продати йому цю землю.
Коли власник попросив десять тисяч доларів – той відмовився, сказав, що забагато. У мене двоє малих дітей (три і п’ять років, прописані вони в цьому будинку. Якщо знесуть хату, куди нам іти жити? За законом виконавча служба перед виконання рішення повинна спочатку скласти акт та повідомити про це мене. Боюся, що таким чином як приймали без мого відома попередні рішення можуть без попередження прийти і знести.
 
– Відрізок землі, на якому побудовано цей будинок є частиною земельної ділянки, якою користується завод на підставі державного акту, – не погоджується з позицією Валерія Хомича голова правління «ВАТ Луцький авторемонтний завод» Вадим Борецький. – Ми маємо стандартний державний документ на право користування цією землею. Згідно нього – це землі промисловості і транспорту, територія для обслуговування виробничих приміщень. А ті люди умудрилися побудувати на цій ділянці будівлю і кажуть, що вони вчинили правильно. Завод подав позов, виграв судову справу і далі буде діяти в межах чинного законодавства. Хомич просто обманює. Я як керівник заводу, коли він тільки поламав паркан і завіз туди пісок особисто підійшов до нього й попередив, що будуватися тут не можна, тому що ділянка ця є спірною. Це землі  для іншого цільового призначення на які завод має відповідний державний акт. Я сказав, що при будь-якій дії з їхньої сторони ми будемо судитися, що й зробили. Можете запитати про це і в нього і в будівельників.
Керівник заводу висловив припущення, що швидше за все Валерію Хомичу хтось просто порадив будуватися й разом із тим запропонував допомогу, якщо щось трапиться. Мовляв, завод потім нічого не буде робити.
– Я йому говорив, що ми подаємо позов, що починається судова тяганина, яка займе певний відрізок часу, але шансів виграти в тебе немає, тому, що я знаю, що документи зроблені з порушенням, – каже керівник заводу. – Судових рішень вже було з двадцять. Я особисто не був присутнім на жодному суді, а він, певне, був на всіх, хіба на якому одному не був. Тоді навіщо таке говорити? На останньому апеляційному суді були присутніми біля п’ятдесяти людей з його сторони (принаймні так мені казав мій адвокат). Ми ж дорослі люди! Тепер у нього емоції. Я розумію, що людина потрапила в скрутну ситуацію. Але цю ситуацію не я створював. Не завод створив цю ситуацію. Тим більше, я як директор заводу пропонував йому юридичну допомогу в тому становищі, яке було на той момент. Він вирішив будинок побудувати.
Вадим Борецький стверджує, що він був зобов’язаний відстоювати інтереси заводу. Навіть якби йому особисто цього не хотілося робити, як керівник заводу він мусив захищати позицію підприємства.
– Насправді тут усе дуже просто, – вважає керівник заводу. – Якби ви знали, що у вас є проблема такого характеру, ви б ігнорували повістки в суд? Перший позов по цій справі був поданий як мінімум місяців вісімнадцять тому. А остаточне рішення прийняли на позаминулому тижні. Тоді як цього можна було не знати? Людина потрапила у скрутну ситуацію і, думаю, всім зрозуміло, хто в цьому винен. Але я не хочу це обговорювати, бо я не суддя. Є матеріали справи. Їх потрібно прочитати і все стане зрозуміло. А то починаються всякі заяви до засобів масової інформації і таке інше. Суддя і так робив все можливе, щоб надати перевагу їхній стороні, бо розумів, що це проблема фізичної особи. Якщо в них немає підтверджуючих документів або видно, що ці документи зроблені з порушеннями, то суд і прийняв відповідне рішення.
Вадим Борецький пояснив, що завод має право на постійне користування цією землею й послуговується нею ще з 1946 року. Перший український документ (розпорядження районної адміністрації про видачу державних актів на користування землею площею 6,73 Га) було видано в 1997 році, та в 2000 році – державний акт на право постійного користування землею площею  6,58 Га.
– Згідно документів, – це землі промисловості і транспорту, – каже керівник заводу. – Яка тут може стояти хата? Про що ми ведемо мову? Є матеріали суду. Ви думаєте, що мені хочеться якійсь сім’ї зробити клопіт. Воно мені потрібно? Я просто відстоюю інтереси заводу. Побачив, що робиться незаконно – подав позов. А далі суд вирішує сам. Останнім часом у нас пішла така тенденція: збудував, а потім узаконю. Ми просто захищаємося, от і все.
 
Землеупорядник Підгайцівської сільської ради Микола Тарасковський  розповів, що авторемонтний завод колись послуговувався площею до п’ятнадцяти гектарів землі. З часом частини цієї території на законних підставах переходили до інших організацій. А тепер цей завод використовує приблизно до чотирьох з половиною гектарів. За словами землеупорядника, якби сьогодні довелося заводові заново відводити землю, то відповідно до їхніх виробничих програм, згідно діючих нормативів, більше двох з половиною гектарів їм ніхто б не дав.
– Від тяжкого фінансового стану завод поступово йшов до банкрутства, – пояснює Микола Йосипович. – Аби менше сплачувати податків у 2002 році директор заводу звернувся до сільської ради, щоб зняти з їхнього користування сорок соток землі що під квартирами (якраз тоді проходила приватизація) і один гектар саду. Сільрада приймає рішення задовольнити прохання. Наступного року новий директор вимагає повернути цю землю назад. Ту, що під квартирами залишає сільраді, а ту, на якій знаходиться сад хоче забрати. Задовольнили його вимогу. В 2004 році вже інший директор до сільради пише листа з проханням знову зняти з користування земельну ділянку але уже один гектар і вісімдесят соток й точно вказує саме яку (зі східної сторони заводу, там де колишнє мазутосховище, водонапірна башта і т.д.). Цей лист передали районному архітектору, й проектанти розмітили ту землю на ділянки. Відразу один чоловік отримує тут ділянку під забудову й у вересні 2005 року виготовляє на неї державний акт.
Черговий раз на заводі змінюється керівництво. Новий директор хоче повернути землі, від яких нещодавно відмовився попередник. В той час власник сьогодні спірної земельної ділянки передумує будуватися й продає цю землю Валерію Хомичу. Той починає будівництво. Керівництво авторемонтного заводу, своєю чергою, подає на суди.
– На останньому судовому засіданні був і я, – каже землеупорядник. – Я повідомив у суді про те, що завод відмовився від цієї землі, а відтак вона перейшла у розпорядження сільради. Вона ніколи не була власністю заводу, а лише використовувалася. Крім цього вся інфраструктура заводу знаходиться по вулиці Рівненській, а ця ділянка належить до житлової вулиці Лисенка. До речі, частина землі під нової забудовою завжди знаходилася у власності сільради й ніколи не використовувалася заводом. Проте Львівська експертиза (мабуть, не виїжджаючи зі Львова і не дивлячись документів) підтвердила, що ніби вся забудова знаходиться на території заводу. Наших аргументів ніхто не взяв до уваги. Крім того сказали, що це – охоронна зона, позаяк до найближчого цеху понад сто метрів (десь 120-150). Проте, як відомо, охоронна зона не повинна перевищувати п’ятдесяти.
Микола Тарасковський розповів, що сільська рада пропонувала заводові взяти в оренду або викупити цю землю, якщо вона їм дійсно потрібна, проте завод вирішив піти іншим шляхом.
– Останній акт на користування виготовлявся ще у 2000 році, пояснює землеупорядник. – З того часу було відокремлено чотири ділянки й завод був зобов’язаний переробити цей акт. Ми не могли туди внести змін, тому, що документ знаходився у них на руках. Сьогодні вони мають право використовувати чотири гектари, п’ятдесят шість соток землі. Ми фіксували всі ці зміни, а завод не спішив переробляти акт, а тепер оскаржує по судах. Просто знайшли слабке місце й зробили крайнім чоловіка, який нічого не порушив.
Коментуючи ситуацію, голова Підгайцівської сільської ради Юрій Семенюк  повідомив, що сільрада має два оригінальні листи від попереднього керівництва заводу про відмову від цієї землі, але у зв’язку з незавершеністю судового процесу поки що не оприлюднюватиме їх. Голова сказав, що на підставі цих листів були відповідні рішення сільської ради. На підставі рішень завод взяв дозвіл на виготовлення нового акту на землю, на якому мав відокремити територію від якої відмовився. Проте цього він не зробив.
– Валерій Хомич законно придбав земельну ділянку під забудову у попереднього власника, – розповідає Юрій Семенюк. – Збудував будинок. Потім, після кількох судів виносять вирок його хату розвалити, дітей вигнати надвір. В цій ситуації існує єдина проблема, яка впирається у гроші. Ця земля, а особливо та, яка над трасою тепер коштує дуже великих грошей. Керівництво заводу просто хоче перепродати її. Якби Хомич був загарбник – тоді була б інша справа. Але його дії (купівля землі і будівництво) відбулися в чітких рамках закону. Та й сама хата ніяк не заважає заводові. Ще навіть та земля, на якій стоїть сам завод досі ними не викуплена, а керівник починає захоплювати ще далі. Що вони зараз хочуть зробити? Зроблять вигляд ніби розпочинають якесь будівництво, потім, маю підозри, що ті самі суди, де судді приймають такі рішення які їм потрібно, узаконять їхнє незаконне будівництво. Ситуацію, яка склалася інакше як дурною назвати неможливо.
Адвокат юридичної компанії «Юстерра» Богдан Ульчак вважає, що суд не мав достатніх підстав для того, щоб визнати договір купівлі-продажу земельної ділянки недійсним.
– Валерій Хомич придбав цю ділянку у громадянина Цокала Святослава, який приватизував її у сільської ради, – коментує юрист. – Укладаючи договір купівлі-продажу громадянин Хомич не знав і не міг знати про претензії третіх осіб з приводу цієї земельної ділянки. Відтак він купив її як добросовісний набувач. Громадянин Цокало, своєю чергою, також мав усі юридичні підстави для того, щоб вільно розпоряджатися цією землею. Відтак Валерій Хомич, маючи всі документи на землю і будучи її новим власником, у встановленому законом порядку оформив усю дозвільну і погоджувальну документацію для будівництва власного житлового будинку та з дотриманням усієї необхідної процедури збудував його.
Цивільним кодексом передбачено, що майно добросовісного набувача у такій ситуації, в якій сьогодні є Хомич не може бути витребуване в жодному випадку, – каже адвокат. – Проте сьогодні існує два судових рішення як першої так і апеляційної інстанції, про те, що Хомичу В. І. потрібно знести житловий будинок, щоб захистити право користування земельною ділянкою Луцького авторемонтного заводу. Проаналізувавши перше рішення суду, яке стосується землі і другу постанову про знесення будинку, на підставі того, що громадянин Хомич є добросовісним набувачем, вважаю, рішення суду неправильним.
Окрім того, що спір навколо земельної ділянки вирішено невірно, судова постанова, яка стосується житлового будинку також є неправильною, – пояснює юрист. – Ми повинні розмежовувати право власності на землю і право власності на житловий будинок. Відтак не можна захистити одне речове право (право на землю), порушивши чиєсь право власності на житловий будинок. Фактично суд, захищаючи нібито право авторемонтного заводу, вирішив порушити право власності іншої особи шляхом знесення житлового будинку. Думаю, що всі інші фахівці погодяться зі мною в тому, що таке рішення суду суперечить законові. Цивільно-процесуальний кодекс дає можливість кожному судді оцінювати ті докази, які є в матеріалах справи. А оцінка здійснюється за внутрішнім переконанням кожного судді. Коментувати, чому судді саме таким чином вирішували цю справу, вважаю, буде неетично й некоректно. Суд, напевне, об’єктивно керувався своїм внутрішнім переконанням. Я вважаю, що судом були допущені помилки як в першому, так і в другому випадку.
Сьогодні ми вже маємо документи, які підтверджують, що сільська рада дійсно вилучала з користування авторемонтного заводу цю земельну ділянку, – говорить адвокат. – Проблема була в тому, що змінювалися голови Підгайцівської сільської ради, а документація належним чином не передавалася. Ми неодноразово зверталися до сільради, з проханням надати нам ці документи, але вони їх просто не могли знайти. Відтак ми оперували лише тими паперами, які були у нас. Тепер потрібні документи нарешті знайшлися. Наскільки мені відомо, сільрада буде подавати позов про вилучення земельної ділянки з незаконного користування авторемонтного заводу, а ми, своєю чергою, будемо ініціювати перегляд рішень судів за ново-виявленими обставинами. На сьогодні всі попередні судові рішення оскаржені у Верховному Суді України. Проблема з нашим Верховним Судом полягаю у тому, що він у двох третинах випадків взагалі відмовляє у перегляді справ у касаційному порядку. Це вкотре говорить про необхідність судової реформи, тому, що наш нинішній Верховний Суд не є ефективним.
Михайло МАРКУР
Довідка:
Для підтвердження сказаного Валерій Хомич надав редакції «Волинських новин» копії таких документів:
1)       Договір купівлі-продажу земельної ділянки (ВСХ № 468669)  від 27 червня 2006 року
2)       Державний акт на право власності на земельну ділянку (ЯГ № 063493) від 27 червня 2006 року
3)       Свідоцтво на право власності на нерухоме майно (САВ № 950951) від 27.09.2007
4)       Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно (№ 17014719) від 12.12.2007
5)       Копія будинкової книги
6)       Постанова Господарського Суду Волинської області від 30.10.2006
7)       Ухвалу Львівського Апеляційного Господарського Суду від 04.06.2007
8)       Відповідь на запит до Вищого Адміністративного Суду України від 29.10.07
9)       Рішення Луцького Міжрайонного Суду Волинської області від 30.10.2007
10)   Ухвалу Апеляційного Суду Волинської області від 29.01.2008
11)   Ухвалу Верховного Суду України від 7.04.2008
12)   Рішення Луцького Міського Суду Волинської області від 25.06.2008
13)   Ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 23.07.2008
14)   Ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 13.08.2008
Керівник авторемонтного заводу пред’явив:
1)        Розпорядження про видачу державних актів № 212 від 17 червня 1997 року на користування землею площею 6,73 Га.
2)        «Державний акт на право постійного користування землею» ІІ-ВЛ № 002060 від 2 жовтня 2000 року площею  6,58 Га.
Надати редакції «Волинських новин» копії документів для докладнішого ознайомлення Борецький Вадим Іванович відмовився.
Загрузка...
Коментарів: 5
Анонім Показати IP 19 Вересня 2008 16:54
Після опублікування таких фактів у ЗМІ в цивілізованих країнах прокуратура когось садить, а як буде на Волині побачимо.
Економ Показати IP 19 Вересня 2008 18:37
Схоже на те, що у цій країні окрім як засобів масової інформації на встановлення справедливості за допомогою інших гілок влади вже ніхто не сподівається.
мінонА Показати IP 19 Вересня 2008 23:46
Ну й де ті Нікітюки, коли вони тре??
Анонім Показати IP 22 Вересня 2008 09:57
Інформація для роздумів для зацікавлених луцьким авторемзаводом http://terminal.lutsk.ua/realty/commercial-realty/avtoremontniy-zavod.html http://lutsk.olx.com.ua/iid-13198320 Звертаємо увагу на цифри, особливо на розміри площ в акті і в оголошенні
Анонім Показати IP 26 Вересня 2008 09:57
Грібуть, блін, вже ротом і, вибачте, ж.о.п.о.ю. Та скільки ж їм тої землі треба?!!

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.