«На перших пологах знепритомніла»: історія медсестри-анестезистки з Волині
Сьогодні у світі відзначають Міжнародний день медичної сестри – професійне свято тих, хто щоденно стоїть на варті здоров’я та життя пацієнтів.
«Коли була школяркою, навіть не думала, що стану медиком. З дитинства боялася крові, не переносила специфічного запаху лікарні, та й узагалі я мріяла про циркове мистецтво», – розповідає медична сестра-анестезистка відділення інтенсивної терапії та анестезіології КНП «Любомльське ТМО» Любомльської міської ради Людмила Рудчук, пишуть на сторінці медзакладу у Фейсбуці.
Жінка зізнається, що обрала фах медика за порадою сусідки – медсестри Любомльської лікарні, а ще тому, що мама була важко хвора. Навчатися подалася в Ковельське медичне училище. Особливо важко, пригадує, давалися не теоретичні науки, а практика, про що тепер розповідає з усмішкою на вустах, згадуючи студентські роки.
«Коли міряли тиск і я почула пульсацію вени – втратила свідомість. Пішли на пологи вперше – знову втратила свідомість. А потім, коли у 1991 році прийшла працювати в Любомльську ліканю у відділення неврології, мусила звикати до всього», – розповідає Людмила Євгеніївна.
Там пропрацювала вісім років, потім – у психіатричному кабінеті. Та, зізнається, відчувала, що сидіння за столом біля лікаря – це не її. Тож згодом її перевели у гінекологічне відділення. А одного разу, погодившись на чергування у відділенні реанімації, зрозуміла, що це саме та робота, яка їй справді до душі.
Читати ще: «Пріоритет – безпека та комфорт пацієнтів». Інтерв’ю з директором Луцького пологового будинку
«Спочатку було дуже страшно дивитись на наших пацієнтів у реанімації. Бо якось так збіглося, що потрапляли до нас переважно молоді люди, які були на апаратах, без свідомості. Бувало, й помирали… За кожним з них дуже плакала, психологічно важко сприймала кожен такий випадок. Одного разу наш лікар, нині покійний Олександр Іванович Остапчук, підійшов до мене й почав утішати: чого, мовляв, плачеш, якщо за кожним будемо плакати, то й нас не буде…» – пригадує Людмила Рудчук.
І таки звикла до всього – важких реанімаційних хворих, яких треба будь-що «витягнути» з того світу, доглянути хворих у післяопераційний період, стабілізувати стан при критично низьких життєвих показниках. Усе це в ті роки доводилося робити без сучасної апаратури, яку тепер має реанімаційне відділення, багато часу приділяти стерилізації інструментів (тепер же частина з них – одноразові), доводилось носити важкі кисневі 40-кілограмові балони на другий поверх, де в старій лікарні була реанімація…
Найважче, зізнається, було у «ковідні» роки, коли в реанімації під апаратами лежали не тільки люди старшого віку, а й молодь. Тоді, каже, було і страшно, і важко. Адже доводилося постійно працювати у костюмах (а це, м’яко кажучи, доволі незручно), часто їх змінювати, адже санітарні норми та безпека пацієнтів лікарні були понад усе!
Читати ще: «Ми маємо їхати туди, де є загроза життю». Інтерв’ю з директором волинської екстренки
«Треба було постійно стежити за усіма хворими, постійно контролювати життєві показники, вводити ліки. Добре, що тепер кисень маємо централізований, сучасні апарати ШВЛ, що значно полегшує нашу роботу», – каже медсестра-анестезистка.
Були пацієнти, які лежали день після операції, а були й такі, що перебували в реанімаційних палатах більш як тиждень. Раділи усім відділенням, коли вдавалося врятувати найбільш важких хворих.
За понад 20 років роботи у реанімації доводилось Людмилі Рудчук навчати молодих спеціалістів, ділитися з ними досвідом. Правда, бувають такі, що надовго тут не затримуються, бо розуміють, що це – не їхня сфера. Адже місії з порятунку найважчих хворих потрібно віддаватися на усі 200 відсотків.
А в день професійного свята медсестра зичить усім колегам миру, здоров’я, терпеливості, достойної зарплати й наснаги для благородного служіння людям.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
«Коли була школяркою, навіть не думала, що стану медиком. З дитинства боялася крові, не переносила специфічного запаху лікарні, та й узагалі я мріяла про циркове мистецтво», – розповідає медична сестра-анестезистка відділення інтенсивної терапії та анестезіології КНП «Любомльське ТМО» Любомльської міської ради Людмила Рудчук, пишуть на сторінці медзакладу у Фейсбуці.
Жінка зізнається, що обрала фах медика за порадою сусідки – медсестри Любомльської лікарні, а ще тому, що мама була важко хвора. Навчатися подалася в Ковельське медичне училище. Особливо важко, пригадує, давалися не теоретичні науки, а практика, про що тепер розповідає з усмішкою на вустах, згадуючи студентські роки.
«Коли міряли тиск і я почула пульсацію вени – втратила свідомість. Пішли на пологи вперше – знову втратила свідомість. А потім, коли у 1991 році прийшла працювати в Любомльську ліканю у відділення неврології, мусила звикати до всього», – розповідає Людмила Євгеніївна.
Там пропрацювала вісім років, потім – у психіатричному кабінеті. Та, зізнається, відчувала, що сидіння за столом біля лікаря – це не її. Тож згодом її перевели у гінекологічне відділення. А одного разу, погодившись на чергування у відділенні реанімації, зрозуміла, що це саме та робота, яка їй справді до душі.
Читати ще: «Пріоритет – безпека та комфорт пацієнтів». Інтерв’ю з директором Луцького пологового будинку
«Спочатку було дуже страшно дивитись на наших пацієнтів у реанімації. Бо якось так збіглося, що потрапляли до нас переважно молоді люди, які були на апаратах, без свідомості. Бувало, й помирали… За кожним з них дуже плакала, психологічно важко сприймала кожен такий випадок. Одного разу наш лікар, нині покійний Олександр Іванович Остапчук, підійшов до мене й почав утішати: чого, мовляв, плачеш, якщо за кожним будемо плакати, то й нас не буде…» – пригадує Людмила Рудчук.
Найважче, зізнається, було у «ковідні» роки, коли в реанімації під апаратами лежали не тільки люди старшого віку, а й молодь. Тоді, каже, було і страшно, і важко. Адже доводилося постійно працювати у костюмах (а це, м’яко кажучи, доволі незручно), часто їх змінювати, адже санітарні норми та безпека пацієнтів лікарні були понад усе!
Читати ще: «Ми маємо їхати туди, де є загроза життю». Інтерв’ю з директором волинської екстренки
«Треба було постійно стежити за усіма хворими, постійно контролювати життєві показники, вводити ліки. Добре, що тепер кисень маємо централізований, сучасні апарати ШВЛ, що значно полегшує нашу роботу», – каже медсестра-анестезистка.
Були пацієнти, які лежали день після операції, а були й такі, що перебували в реанімаційних палатах більш як тиждень. Раділи усім відділенням, коли вдавалося врятувати найбільш важких хворих.
А в день професійного свята медсестра зичить усім колегам миру, здоров’я, терпеливості, достойної зарплати й наснаги для благородного служіння людям.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
У Кенії через сильні дощі прорвало дамбу, десятки загиблих
Сьогодні 15:35
Сьогодні 15:35
На Ковельщині попрощалися з Героєм Романом Кондратюком
Сьогодні 14:44
Сьогодні 14:44
Польща могла б закрити небо над Заходом України, але потрібне політичне рішення, – Євлаш
Сьогодні 14:28
Сьогодні 14:28
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.