USD 39.00 39.35
  • USD 39.00 39.35
  • EUR 39.25 39.50
  • PLN 9.76 9.94

Походеньки-поїзденьки: небанальний Київ

3 Березня 2015 22:00
Майдан Незалежності, Софійський собор, Києво-Печерська лавра, Михайлівський золотоверхий монастир, Хрещатик та Бессарабка – в уявленні пересічного українця, який не мешкає у столиці, саме із цими назвами асоціюється Київ. Втім, мегаполіс на Дніпрі має значно більше цікавинок та прихованих від погляду звичного туриста об’єктів.

Часом, аби натрапити на щось незвичне, достатньо відійти на декількасот метрів від переповнених гостями столиці вулиць, а повз декотрі будинки, які приховують у собі цілі шматки історії України, люди проходять, не замислюючись над тим, що бачать.



«Елітний гуртожиток» письменників та новітні хмарочоси

Від Хрещатика до вулиці Олеся Гончара пролягає вулиця Богдана Хмельницького (вона носила декілька назв – від Кадетської та Фундуклеївської (на честь Київського губернатора Івана Фундуклея) до Леніна за радянських часів). Серед цікавих споруд – зведена у 1930-их роках грандіозна будівля «Київпроекту». Саме у ній свого часу проектували забудову післявоєнного Хрещатика.



Поблизу Музею історії Києва увагу перехожих привертає панцирник часів Першої світової війни та національно-визвольних змагань – «Черник». Оснащений двома кулеметами «Максим», панцирник нагадує про роки, увічнені рядками однієї з пісень: «у Києві бій великий – наступає москаль дикий». Названий Віднедавна панцирний автомобіль, названий на честь Федя Черника, ветерана легіону УСС, загиблого в боях за Київ у 1918 році, приваблює туристів у музей.



У будівлі колишньої Ольгинської гімназії нині розташувався Національний науково-природничий музей Національної академії наук України. Перед будівлею – непересічна річ, прижиттєвий пам’ятник українському науковцеві Борису Євгеновичу Патону, багаторічному очільнику Національної академії наук.



Абсолютно унікальний будинок «Роліт» тепер не вирізняється на тлі сучасної багатоповерхової забудови Києва. Не кожен знає, що він був оселею для десятків українських письменників. Стельмах, Кочерга, Гончар, Малишко, Яновський, Бажан, Рильський, Тичина – відомі усім ще зі шкільної програми автори були у різні роки мешканцями цієї елітної багатоповерхівки (кожна з квартир мала два виходи – для господаря та хатніх робітників). На стінах будинку нині розташовано 29 пам’ятних дощок, більше, ніж на будь-якому іншому будинку в Україні. Нотаріус, хімчистка, страхова компанія – сьогодні майже нічого, окрім цих дощок, не нагадує про письменницьку приналежність будівлі, в якій виникли «Пісня про рушник» та роман «Собор». Втім, поряд планують коштом місцевих мешканців спорудити капличку Святого Миколи зі стелою пам’яті репресованих письменників (у 1930-40-их роках у двір будинку часто приїздили «чорні воронки», які на багато років, а часом і назавжди забирали із оселі неблагонадійних та неугодних кривавому режиму митців).



Відстояти ділянку, аби на ній не спорудили черговий хмарочос – нині непросте завдання для киян. Так, багатоповерхівки ростуть, немов гриби на кожному вільному клаптику землі. До прикладу, 33-поверховий бізнес-центр «Парус», 133 метри заввишки та поряд із ним інший хмарочос «Гулівер», найвищий будинок України, здіймаються над бульваром Лесі Українки, контрастуючи із історичною забудовою.



Однією з найгарніших вулиць міста з повним правом можна визнати Ярославів Вал, що простягся від Золотих воріт до Львівської площі. Окрім «посольського кварталу» (на вулиці мають свої амбасади Канада, Польща, Італія, Чехія та Словаччина), тут можна натрапити на сліди нації, представники якої колись мешкали чималими громадами у багатьох містах України. Йдеться про караїмів, у будівлі колишньої кенаси яких нині розташований будинок актора (до слова, спорудив кенасу славетний автор будинку з химерами Владислав Городецький).



Інша споруда, що одразу впадає у вічі - готичний так званий «Замок барона» (його помилково вважають колишньою оселею німецького аристократа), тобто, особняк Міхала Подгорського, який, як вважають, був стилізований під французький замок часів Ренесансу. На жаль, всередині приміщення були значним чином понівечені внаслідок того, що у будинку за радянської влади облаштували комунальні квартири.



Маловідомі скульптури Києва та стріт-арт

Окрім пам’ятників, які усім відомі, протягом року у столиці з’явилося декілька оригінальних скульптур протягом останніх років. Неподалік від Софійського собору, на вулицях, куди значно рідше ступає нога туриста, «оселилися» птахи-інтелігенти. Скульптор Костянтин Скритуцький (творець славнозвісної Пейзажної алеї) встановив у сквері по вулиці Гончара символ зникаючому виду корінних киян – птаха-зимородка. Київського вченого символізує сова із пенсне, поряд із нею - крук-інтелігент із написом на постаменті «інтелігенція пам’ятає минуле».



Неподалік, поблизу пам’ятника захисникам кордонів вітчизни, встановили статую їжачка (з відомого мультфільму «Їжачок в тумані»), який дивиться на «конячку».



У креативності змагаються різноманітні розважальні заклади міста. Так, вегетаріанський ресторан на вулиці Гончара встановив поблизу закладу персонажів славнозвісного мультфільму «Жив-був пес», хтось ставить підводу із конем, хтось – розфарбовані пеньки, поблизу одного з магазинів на вулиці експонували своєрідний «вміст старої валізи», а ще на початку лютого поблизу багатьох закладів залишалися креативні ялинки.



Пересувні кав’ярні, поширені у Києві, нагадують здалеку своєрідні пам’ятники «невідомому слимакові».



На окрему увагу заслуговує стріт-арт Києва: у місті графіті вже давно перешли з категорії банального «псування стін» до різновиду мистецтва. Так, на Великій Житомирській на стіні одного з будинків створили химерний образ Святого Юрія Змієборця. У подібному стилі прикрасили брандмауер на Стрілецькій. «Танцюючі чоловічки» оселилися на стінах будівель Подолу та Печерська. Протягом останніх років з’явилося чимало патріотичних графіті, з національною символікою. На одній з найгарніших вулиць міста, Ярославовому Валу, вікна одного з будинків прикрасили ретро-світлинами. А дехто з підприємців використовує стріт-арт для досягнення бізнес-цілей (як в електроніці, так і в продажу пива). Варто відзначити і оригінальні способи реклами: Молодий театр використовує цитати з п’єс, що привертають увагу перехожих, а відома пошукова система - рядки українських народних пісень.



Район, без якого Київ неможливий

Район, значно менше популярний серед туристів, ніж Печерськ, проте без нього годі уявити Київ. Поділ - одна з найдавніших частин міста, про історичне минуле якої свідчать збережені досі назви: Щекавиця, вулиця Хорива, Боричів Тік, Борисоглібська, Фролівська, Спаська, Почайнинська, Притиско-Микільська. Не спотворений поки хмарочосами, район має образ радше шляхтича, який, попри те, що його вбрання зносилося та затерлося, зберігає шляхетний вигляд (на відміну від деяких інших районів, що нагадують вчорашнього колгоспника, який, приїхавши у місто, намагається одягатися найгламурніше та все ж не здатний приховати сільське походження) .

Обшарпана та занедбана історична забудова тут поєднується з акуратно відреставрованими будівлями та вищими новобудовами. Так, у межах однієї вулиці – Волоської, можна сфотографувати як напівзруйнований, так і процвітаючий Київ.



Серце Подолу та, раніше, економічне серце Києва – Контрактова площа, названа на честь Контрактів, що відбувалися на Подолі. Попри те, що через будівництво станції метрополітену чимало історичних будівель знесли, про контракти свідчить Контрактовий будинок, у якому нині діє біржа.



На Подолі можна відчути себе у старовинному провінційному місті – позбавлені столичного гамору (основний потік транспорту, на щастя, оминає Поділ по Набережно-Хрещатицькій), не надто багатолюдні вулиці з невисокими будинками царських часів, коли межа Подолу була межею міста, а на лівий берег Дніпра вів єдиний міст.

Про укріплення часів 17-го століття свідчать назви двох вулиць Подолу – Нижній та Верхній Вал. Раніше тут протікав Глибочицький струмок, який впадав у річку Почайну, а згодом з обох боків його русла були насипані земляні вали. Оскільки струмок називали «канавою», навіть після того, як його прибрали в підземний колектор, а згори облаштували бульвар, означення «за канавою» кияни вживали для кварталу на північний захід від бульвару. Так, саме тут, відповідно до п’єси Михайла Старицького «За двома зайцями» мав цирульню Свирид Галахвастов. До слова, цей літературний образ увічнили у пам’ятнику на місці невдалої спроби вінчання героя, поблизу Андріївської церкви на Андріївському узвозі.



Один із найдавніших фонтанів міста – «Самсон», якого було споруджено ще у 18-му столітті. Під ротондою зі статуєю Андрія Первозванного встановили дерев’яну статую Самсона, який розриває пащу левові. Ця пам’ятка також була знищена у 1930-их роках, а відновили фонтан із бетонною копією статуї Самсона у 1982 році.



Попри те, що, чуючи про сакральні споруди Києва, пересічному українцю спадають на думку Софіївський собор, Києво-Печерська лавра чи Володимирський собор, чимало вартих уваги храмів розташовано на Подолі.

Церква Богородиці Пирогощої (від грецького слова «пірготіс» - баштова)- один із храмів забудови Нижнього міста, що згадується у «Слові о полку Ігоревім». Знищена за часів сталінізму та відновлена у роки Незалежності в умовних давньоруських формах.



Зразок українського бароко 17-18-го століть – церква Миколи Притиска розташована по вулиці Хорива. Назву пояснюють переказом про злодія , який вночі пробрався у храм, але ікона Миколи-угодника так його «притисла», що він не міг рушити з місця.



Не кожен із гостей столиці знає, що єдиний храм у Європі, розташований в акваторії річки, можна побачити з Набережно-Хрещатицької вулиці. Йдеться про церкву Миколи Чудотворця на воді, споруду 21-го століття.



Нині огороджений пофарбованим у синьо-жовті барви парканом Гостиний двір – монументальний торговельний комплекс 19-го століття, у якому розташовувалося півсотні магазинів, наразі перебуває на стадії реконструкції. У майбутньому він, можливо, стане центром української книги.



Центральна вулиця Подолу – Петра Сагайдачного (спочатку мала назву Олександрівська, на честь імператора Олександра I) . Її проклали після катастрофічної пожежі 1811 року, що зумовила перепланування району (його поділили сіткою вулиць на прямокутні квартали ).



Нові символи міста та краса засніженої столиці

Власне, краєвид на Поділ відкривається із надзвичайно цікавої місцини, що вже починає перетворюватися на одну із візитівок міста – Пейзажної алеї, яку врятували від неконтрольованої забудови митці. Алея, що простяглася від Музею історії України до Великої Житомирської, відносно нещодавно стала парком сучасної української скульптури та інсталяції. Серед них – кіт-стонога, лавки у вигляді тварин, скульптура «Ріка кохання», а також символи «тіньової економіки».



Особливо виглядає Київ засніжений: оскільки комунальники не скрізь поспішають прибирати сніг, на кучугури перетворюються необачно припарковані просто неба автівки, снігом наповнюються лавочки-філіжанки на Прорізній, під білим покровом зникають клавіші рояля-скульптури по вулиці Богдана Хмельницького, іншого вигляду набувають пам’ятники, наприклад, Ярославу Мудрому поблизу Золотих Воріт, чи Лесю Курбасу. Мешканці столиці, попри усі незручності, які створює негода (транспортні проблеми та бурулі, що можуть травмувати перехожих), не марнують шансу зробити буденність веселішою, роблячи креативних сніговиків.



Таким чином, здавалося б, добре відома усім столиця приховує у собі ще чимало незвіданого. А тому, хто прагне побачити інше обличчя Києва, варто відхилятися від звичних туристичних маршрутів.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 3
Крук Показати IP 3 Березня 2015 22:14
Тепер мені здається, що я Києва і не бачив, хоча неодноразово там бував :-)
Луцьк Показати IP 4 Березня 2015 12:07
А ще по-дурнішому не могли назвати проект?
Нона Показати IP 4 Березня 2015 20:58
досить цікавий погляд на нашу столицю

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus