Спорт, вірші та університетська родина: студентки-переселенки із Запоріжжя – про життя на Волині

Єлизавета Фоменко й Евеліна Корнієнко – студентки-першокурсниці факультету фізичної культури, спорту та здоров’я ВНУ імені Лесі Українки. Війна змусила дівчат залишити рідне Запоріжжя і шукати прихистку на Волині. Зрештою вони опинилися в Луцьку, а згодом – і в університеті Лесі Українки.

Під час посвяти в студенти Ліза й Евеліна і познайомилися. Тепер вони не просто землячки та одногрупниці, а й подруги. Про це йдеться на сайті ВНУ імені Лесі Українки.

У кожної з них своя історія: і у спорті, і на Волині. Єлизавета розповідає, що в дитинстві ходила на бальні танці.

«Викладачка могла інколи навіть вдарити, а я жартувала, що мені сподобалося, як мене б’ють, і пішла на карате», – із усмішкою розповідає студентка.Дівчина зізнається, що їй було дуже важко морально витримувати постійні обстріли Запоріжжя, тому зважилася залишити рідне місто. У Луцьку Єлизавета вже встигла непогано освоїтися: зараз вона знову ходить на карате та тренує дітей.

Схожа історія й у Евеліни. На другий день повномасштабного вторгнення рашистів батько-військовий вивіз її, маму та сестру на Волинь, а сам повернувся в Запоріжжя виконувати військовий обов’язок. У Луцьку дівчина орендувала зал і займається улюбленим шафлом.«Його танцюють у всьому світі. Це сучасні танці: красиво на вигляд і нескладно танцювати», – зауважує вона.

Читати ще: «На Донбасі ЗСУ не зустрічатимуть, як в Херсоні». Тату-майстер з Рубіжного – про вплив тату на долю, Луцьк, поранення дружини і «восємь лєт»

Любов до спорту дівчатам передали батьки та рідні.

«Мій дідусь викладав бойове самбо. Був заслуженим майстром спорту. Тато також володіє єдиноборствами. Я пішла на карате і, як бачите, залишилася надовго», – розповідає Єлизавета.

Евеліна, незважаючи на проблеми зі здоров’ям ще з юних років, пробувала себе в різних видах спорту: від тхеквондо до танців. Окрім цього, як і Єлизавета, має хороший тренерський досвід: її вихованці, як і їхня наставниця, здобували чимало нагород різних першостей.Спортсменки – не просто аматорки. Їхні досягнення в спорті підтверджують десятки медалей із національних і міжнародних змагань. Кожна нагорода – окрема історія. Про це дівчата можуть розповідати довго та в деталях.

Читати ще: «Ці дивовижні люди на своїх плечах тримають тил». Як живе унікальний запорізький костел для військових

Доля склалася так, що Єлизавета й Евеліна стали студентками факультету фізичної культури, спорту та здоров’я і зовсім не шкодують про це. Однак цьому передувала низка подій, які вплинули на вибір дівчат. Частина з них добре відома й болить кожному українцеві, бо пов’язана з війною.

«Ми переїхали сюди в липні. Сестра готувалася до мультипредметного тесту. Я подивилася на завдання і зрозуміла, що вони легші, ніж я свого часу складала. Подумала, а може, і мені спробувати. Згодом обрала університет і факультет», – зізнається Евеліна.

«Я планувала вступати на журналістику. Пишу ще зі школи, тому думала вступати до університету в Запоріжжі. Утім розпочалася повномасштабна війна. Я приїхала сюди, прийшла на тренування, подивилися, як працює тренер, і зрозуміла, що теж так хочу. Задоволена, що опинилася тут, у цьому університеті. Після закінчення факультету я хочу вступити в медичний, планую розвиватися і надалі», – розповідає Єлизавета.

Евеліна зізнається, що також має творчі здібності: «Я читаю постійно, а ще пишу вірші. Маю навіть збірочку маленьку».

«Я теж пишу вірші», – усміхаючись, додає Єлизавета Фоменко. Ще один плюсик у скарбничку того, що поєднує Єлизавету й Евеліну.Дівчата розповідають, що дуже потоваришували з одногрупниками.

«Ми всі одне за одного, допомагаємо із завданнями. У нас колективний розум», – жартує Ліза.

Евеліна додає, що їхня університетська група, як і годиться спортсменам, стала командою.

Читати ще: Бігав у європейських столицях й здолав марафон у 400 км. Історія 76-річного спортсмена із Луцька

Незважаючи на те, що Евеліна та Єлизавета живуть у різних частинах міста, часто на заняття ходять разом. Після навчання поспішають додому або ж на тренування, які у них відбувають щоденно. Спорт займає в житті дівчат дуже багато часу, але по-іншому вони не можуть. Це для них щось більше, ніж робота та захоплення. Утім зауважують, що це фізично важко.

«У професійному спорті не може бути легко», – каже Єлизавета.Поза спортом і навчанням життя в дівчат також існує – це прогулянки Луцьком, друзі та сім’я.

«У нас дуже мало вільного часу, бо є ще й тренування і навчання, а вчитися теж хочеться добре», – каже Евеліна.Найголовніше враження від Луцька в студенток – він дуже маленький і затишний. Тепло дівчата відгукуються і про університет Лесі Українки та свій факультет.

«У нас дуже хороший колектив. Усі усміхаються і товаришують», – розповідає Єлизавета.

Подругу доповнює й Евеліна: «У нашому університеті своя родинна атмосфера, не схожа ні на що. Мені спочатку було важко, бо я три роки працювала, не навчалася, а зараз дуже рада, що опинилася тут».

У цих дівчат дуже багато спільного – рідне Запоріжжя, спорт, університет Лесі Українки, творчі здібності й навіть деякі риси характеру. Факультет фізичної культури, спорту та здоров’я отримав професійних спортсменок і старанних студенток.

Коли Єлизавета й Евеліна говорять про своє місто, яке зараз потерпає від обстрілів рашистів, у їхніх очах помітно смуток і нотки ностальгії. Хай як добре дівчатам тут, на Волині, їхнє серце там, у краю козацької слави. Вони обов’язково туди повернуться, а ВНУ імені Лесі Українки робитиме все, щоб Евеліна та Єлизавета отримували якісну освіту і почувалися як удома.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---