«У щасливої мами – щасливі діти», – багатодітна лучанка Юлія Поліщук

Лучанка Юлія Поліщук окрім того, що виховує трьох дітей, займається ще й активною громадською роботою та допомагає діткам з аутизмом адаптуватися до нормального життя.

У чому секрет жіночого щастя, про громадську роботу та плани на майбутнє Інформаційне агентство Волинські Новини із нагоди Дня матері, який традиційно відзначать у кожну другу неділю травня, розпитало у пані Юлії.

У Юлії Поліщук троє дітей: 16-річний Максим, 13-річний Богдан та 6-річна Таміла. Богдану в ранньому віці діагностували аутизм. Тож аби максимально адаптувати сина до життя, допомогти йому активно жити та розвиватися, а також задля допомоги іншим особливим діткам, багатодітна мама долучилася до громадської діяльності. Наразі пані Юлія очолює ГО «Янголята», яка об’єднує дітей з аутизмом та їхніх батьків.

– Можете розповісти трохи про себе?

– Я очолюю ГО «Янголята», яка була створена батьками діток з аутизмом. Керую я цією організацією з 2015 року, це основний напрямок моєї діяльності, крім сім’ї. Ми вже створили творчу студію, а наші дітки, наприклад, отримали відзнаки на міжнародному фестивалі для аутистів ANCA (AncaWorldAutismFestival) в Аланьї. Цей фестиваль, який проходить у різних категоріях, цьогоріч відбувся всьоме.– А в чому полягає цей конкурс?

– Там є різноманітні номінації у сфері спорту, мистецтва, техніки тощо. Брати участь можуть аутисти, педагоги, які працюють з аутистами, представники громадських організацій. Нам запропонувала долучитися до цього фестивалю Інна Сергієнко, засновниця фонду «Дитина з майбутнім», яка має право проводити в Україні відбірковий тур, адже є лауреатом премії ANCA. Ми подали наших діток у номінації виконавче мистецтво. У нашій творчій студії ми створили декілька номерів із дітками, маємо танцювальний номер, дві міні-вистави й оркестр «Веселковий передзвін». До прикладу, сценарій перформансу «Каструлька Анатоля» написаний на основі оригінального однойменного французького мультфільму. Тема дуже близька до аутизму, діток з аутизмом, тема про те, що у будь-якої дитини з аутизмом, дитини з певними особливостями з правильним підходом можна розвинути якийсь талант, головне, робити це з добротою, любов’ю, відкритістю.

– Хто Ви за професією?

– У мене є дві освіти. Перша – технічна, я закінчила коледж зв’язку, працювала на заводі «Kromberg & Schubert», але так сталося, що моєму середньому сину Богдану у 3,5 роки поставили діагноз аутизм. Тому я звільнилася з заводу. І мій син спонукав мене отримати корекційну освіту. На той момент, коли йому діагностували аутизм, це був 2007 рік, тема аутизму в Україні була слабко розкрита. Я тоді взагалі не знала, що таке аутизм. Наша родина раніше не стикалася з такою проблемою або з таким питанням, як інвалідність, чи серйозними хворобами, які викликають у дітей інвалідність. У нас це вперше в родині, і у моїй, і у чоловіковій. Я пам’ятаю, як привела Богдана в логопедичний садочок і логопед у мене запитала, що таке аутизм і що з цим робити. От наскільки не була розкрита ця тема. Зараз уже відомі способи роботи з такими дітками. Тепер ми знаємо, що це має бути, передусім, корекційний метод, а не тільки медикаментозне лікування.

– У чому особливість корекційної педагогіки?

– Отримати корекційну освіту мені порадила логопед Наталія Суслова, яка надає фахову допомогу діткам із аутизмом у Луцьку. Бакалаврат я закінчила як дефектолог, потім отримала спеціалізацію як спеціальний психолог і логопед. Корекційна педагогіка – це та ж сама педагогіка, але з певними підходами, враховуючи особливості дітей. Я вивчала, крім різних педагогічних методик, патопсихологію, неврологію тощо, тобто медичні аспекти, аби розуміти внаслідок чого в дитини розвинулися певні особливості. Наприклад, що дитина відмовляється щось робити не тому, що не хоче, а тому, що в неї це не виходить. Тому до таких дітей потрібно знайти певних підхід, відкрити їхні сильні сторони. Взагалі з аутистами потрібно домовлятися, вони не будуть робити того, в чому не бачать сенсу. Але це не завжди просто. Мені досі зі своїм сином інколи важко домовитися. Так, йому сподобалася творчість, і не тільки йому, а й іншим діткам із нашої організації. Їм сподобалося виступати перед публікою, одержувати аплодисменти. Вони отримують від цього позитив, це мотивує їх, сприяє соціалізації.– Загалом скількох осіб охоплює ваша громадська організація?

– Наша організація складається з батьків, але ми надаємо послуги для дітей. Зараз у нас 29 діток. А самих представників більше, адже і мама, і тато можуть входити до організації, а також педагоги. До речі, багато сімей із «Янголят» багатодітні.

– Що Ви порадите батькам, які стикаються з тим, що їхній дитині діагностують аутизм?

– Ні в якому разі не можна ставити хрест ані на собі, ані на дитині. Ні в якому разі не можна впадати у відчай. Передусім потрібно мати віру в себе, у свою дитину. Адже кожному дається по його вірі. Все залежить від того, наскільки буде великою віра мами в дитину і у себе. Важливо й собі увагу приділяти, не потрібно нехтувати собою, повністю розчиняючись у дитині. Мама має знаходити час для себе, мама повинна бути щасливою, адже у щасливою мами – щасливі діти. Це перше, що кожна жінка повинна зрозуміти. І чим швидше мама прийме свою дитину, її особливості, тим швидше буде результат. Я це знаю по собі, у мене теж був відчай, бо дитина народилася здоровою, ніхто не очікував, що так буде. І зараз я усвідомлюю, якби я швидше прийшла до того, що знаю сьогодні, то, можливо, у моєї дитини і результати були би кращими.

– Якби ще держава на належному рівні підтримувала…

– Звичайно. Чому взагалі виникла наша організація? Бо немає державної допомоги. Ми працюємо на волонтерських засадах.

– Ви співпрацюєте з іншими подібними громадським організаціями?

– Ми співпрацюємо з фондом «Дитина з майбутнім», його засновниця Інна Сергієнко має налагоджені контакти як в Україні, так і за кордоном. Якщо в нас виникають якісь питання, звертаємося до неї. Також у Рівному є організація «Погляд», яка має свій реабілітаційний центр.

– Повернімося до Дня матері. Як цьогоріч плануєте провести це свято?

– Якщо будуть якісь подарунки – це стане для мене сюрпризом, бо я про них нічого не знаю. Ми плануємо зробити прогулянку, наші діти люблять відпочивати на природі. Можливо, буде пікнік, аби погода сприяла.– Виховуючи трьох дітей, вдається присвячувати час і собі?

– Ну, на жаль, якогось хобі я не маю, адже прив’язана до Богдана. Те, що на сьогодні для себе вдається робити – це догляд за собою, похід у перукарню, на манікюр. Буває, що разом із дівчатами з громадської організації влаштовуємо спільний відпочинок, спілкуємося за кавою, чаєм. Але це вдається не так часто, адже кожна мама прив’язана до своєї дитини, багато діток потребують постійного догляду, самостійних в організації – одиниці.

– Попереду літні канікули. Як їх проведете?

– У нас старший син закінчує 11-й клас: ЗНО, вступні іспити. Можливо, відпочинок сплануємо у серпні. Але, зазвичай, більше відпочиваємо на початку вересня. Коли я навчалася, ми 5 років ніде не відпочивали, не вдавалося. У мене на рік було 2 сесії, то ж чоловік брав на той час відпустку, щоб бути з дітьми.

– Ви ще яскравий приклад того, що навчатися ніколи не пізно.

– Насправді, мене більше до цього чоловік підштовхнув, вірив у мене. Я боялася здавати ЗНО, до того ж у школі не вчила ані українську мову, ані літературу. Мої батьки родом із України, але з 1967 року проживали в Молдові. Я народилася в Молдові й ходила до російської школи, коледж теж у Молдові закінчила.

– Як так сталося, що Ви опинилися в Луцьку?

– Я приїздила в Україну до бабусі на відпочинок, у Хмельницьку область. У мене там проживала і двоюрідна сестра. Одного разу я пішла на весілля до своєї сестри, а вона навчалася в одному класі з рідною сестрою мого чоловіка, і мій чоловік був на тому весіллі теж. Так ми познайомилися. На той час мені було 14 років, йому – 16. Цього року буде 25 років від дня нашого знайомства. Потім було листування, ці листи зберігаємо і досі. Весілля робили в Молдові. Чоловік – військовий, спочатку його направили у Львівську область, а згодом – до Луцька. Тут мешкаємо з 1999 року.– Які плани маєте на майбутнє, зокрема щодо громадської організації?

– У нас діти вже дорослі, якщо вони зможуть реалізувати себе самостійно – це буде чудово. Але потрібно брати до уваги реалії життя. І ми маємо велике бажання зробити щось типу квартири підтриманого проживання, щоб наші діти мали комфортні умови, коли ми більше не зможемо за ними доглядати, щоб вони могли б чимось займатися, щоб вони отримували реабілітацію, завдяки якій могли б приносити користь суспільству. Аутисти багато чого можуть, у них великий потенціал, головне – вміти його розкрити. Тому ми над цим працюємо. Ми хочемо продемонструвати, що наші діти щось можуть. Вони представляли Україну цього року на міжнародному фестивалі. Гідно її показали. Ми робимо все можливе для наших дітей. Але, думаю, це має бути за підтримки держави, на власних плечах ми все не потягнемо.– Насамкінець, що побажаєте нашим читачам?

– Гарного, наповненого радощами життя. Кожен має пам’ятати: те, що ти віддаєш, те й отримуєш. Ні в якому разі не потрібно впадати у відчай. Те, що трапляється, можливо, потрібне у цей момент. Не дарма кажуть, що людина отримує той хрест, який зможе понести. Будь-яку ситуацію можна обіграти. Головне – пам’ятати, що життя одне і його потрібно прожити щасливо.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---