Волинські дзвони в пам'ять про кохану

Ось уже три десятиліття в Нововолинську «народжуються» волинські дзвони. Їхній благовіст лунає із церковних дзвіниць не лише на Волині та в Україні, але й багатьох країнах світу. Саме під час Євромайдану в дзвони, зроблені нововолинцями, бив чи не перший за останні вісім століть набат дзвонар Михайлівського Золотоверхого монастиря, волинянин отець Іван Сидор. Про це повідомляє «Слово Волині».
☺
Утім, всього цього не було би без Володимира Лапія, якому Господь 30 років тому зберіг життя, щоб згодом він – атеїст і комуніст – виконав його волю і дзвони з Волині «заговорили».

Цей статний, сивочолий чоловік уже давно на пенсії, але з роботи його не відпускають. Тож Володимир Лапій, провідний спеціаліст Нововолинського ливарного заводу, кавалер орденів Святого Володимира та преподобного Іллі Муромця, вже не одне десятиліття із Володимира-Волинського щодень приїздить на свій завод.

«Цьогоріч минає 30 років, як відновили виливання церковних дзвонів. Нині їх десятки тисяч прикрашають дзвіниці храмів України. Але все почалося з ідеї, яка спала на думку тодішньому директорові заводу Володимирові Самкову – ливарникові з діда-прадіда. Втілювати її судилося мені», – пригадує Лапій.

Спершу комуністові й атеїстові така ідея директора не дуже припала до душі. Тож вирішив Самкову нагадати, що у них є партквитки, і виливати дзвони їм ніби й не годиться.

Мине кілька місяців і, виживши після жахливої аварії на виробництві, 40-річний Володимир, із вдячності Господу за врятоване життя, візьметься робити дзвони.

«Як зараз пам’ятаю той літній ранок 30 років тому. Я зайшов у цех і вирішив роздати «на горіхи» робітникам, що порпалися біля печі, у якій було десь 800 кілограмів розплавленого алюмінію, а температура його майже 700 градусів. Набурчав, що ще досі не ввели в алюміній магній, який очищає його від непотребу, і взявся робити це сам. Але шматок легкого, як пінопласт, металу вислизнув із мокрого саморобного «дзвоника», той накрив його миттю, утворивши «гранату», – пригадує чоловік. – Вибух оглушив мене, а від удару звукової хвилі відкрився рот. Я знепритомнів і впав, а на мене вихлюпнувся алюміній та прилип до тулуба, обличчя, окулярів, залив увесь рот. Отямившись, побіг до води, хотів гукнути на допомогу і не зміг. Став заливати воду в рот і шматками витягувати звідти алюміній. Від шоку болю не відчував.

Потім були місяці лікування, а за їжу – лише сирі яйця: від високої температури в роті розплавилися навіть золоті коронки... Як не дивно, Володимир Володимирович сам здогадувався, як правильно і чим обробляти обпечене тіло, бо лікарям не йняв віри. Минув час, рани загоїлись, а на тілі не лишилося жодного рубця. Це чоловік вважає дивом Господнім. До речі, він і досі береже ті обліплені алюмінієм окуляри, що врятували йому очі під час аварії.

Нововолинцям знадобилися роки, щоб віднайти загублені таємниці виготовлення дзвонів: звучання металу, профіль дзвонів, хімічний склад дзвонової бронзи та сплаву для «язика», зробити корону і побудувати звуковий ряд. Володимир Лапій тоді об’їздив чи не весь тодішній Союз, а його колеги побували в Москві, перезнімкували два томи єдиного екземпляру книги Миколи Оловянішнікова – кращого царського знавця дзвонів.

– Довго «гралися» із хімічним складом та формою, але дзвони, хоч і звучали, але «не говорили». Ми витратили три роки на пошук форми дзвонів і ще стільки ж чекали, щоб почути благовіст. Тепер, коли дзвін лише із землі краном підіймають, уже чую: звучатиме він, чи ні. Із заводу без моєї перевірки жоден дзвін не поїхав, – зізнається Лапій.

У Нововолинську виливають від тисячі до тисячі ста дзвонів на рік вагою від п’яти кілограмів і до восьми тонн. До речі, найбільший восьмитонний дзвін для Михайлівського Золотоверхого монастиря відливали саме волиняни. Зі слів Лапія, «його голос, при добрій погоді та правильному бої міг долинути від Києва до Лубен».

«На церковну дзвіницю можна повісити стільки дзвонів, на скільки вистачить грошей. Утім, між дзвонами повинен бути «благозвучний розрив». На дзвіницю можна встановити дводзвін, тридзвін, передзвін. Гарно звучить комплект із дзвонів вагою 80, 40, 20, 10 і три по 5 кілограмів, які додають гарного забарвлення», – наголошує майстер.

Нині в Україні нема єпархії, де б не лунав передзвін волинських дзвонів. Звучать вони і з дзвіниць у храмах колишніх республік Радянського Союзу, в Європі та за океаном – у США й Канаді. Втім, зі слів Володимира Лапія, найкращий дзвін він зробив для Кафедрального собору Успіння Пресвятої Богородиці у Володимирі-Волинському.

«Десять років тому поховав кохану, яка дуже любила музику. Коли її відспівували, і ми з нею прощалися, били у вівтарний дзвін. На жаль, він звучав, як колгоспне відро, у яке до того років п’ять збирали картоплю. Я нахилився над дружиною і сказав: «Людочко, до сорока днів зроблю для тебе дзвоник», – розповідає пан Володимир, який тепер постійно ходить до церкви.

Волинський майстер дзвонів дотримав слова. Через 40 днів після смерті дружини подарував собору чудовий 10-кілограмовий вівтарний дзвін. Мріє Володимир Володимирович якнайшвидше зробити ще один особливий дзвін, який присвятить перемозі України над агресором і Героям, що віддали життя за Батьківщину.

Лапій зізнався: відтоді, як почав виливати дзвони, щодень відчував на собі Божу благодать. Він зустрів кохану Людмилу, з якою душа в душу прожили 17 років, а коли її не стало, Бог подарував йому сина: чужому хлопчині-підлітку він став духовним батьком і виховав достойну людину. Чекає пан Володимир і ще одного подарунка від Господа – достойного учня, щоб благовіст нововолинських дзвонів ще довго линув над землею.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---