Як у волинському селі шукали сліди тамплієрів

Багато століть поспіль людство намагається відшукати Святий Грааль – чашу, з якої, за легендою, під час Таємної Вечері причащався сам Ісус Христос і в яку згодом Іосиф Аримафейський зібрав кров із ран розіп’ятого на Хресті Спасителя. Той, хто вип’є з чаші, отримає вічну молодість та мудрість, стверджують пошуковці. У середньовічні часи святиню охороняли тамплієри – відважні лицарі з найвідоміших військових орденів.

Окремі відчайдухи намагаються відшукати Святий Грааль і в селищі Луків Турійського району, що відоме з XVI століття, його колись називали Мацеїв (стара польська назва залишилася хіба що в назві місцевої залізничної станції). Розповідають, що на початку ХІІІ століття тамплієри залишили слід на нашій чудовій волинській землі, пише газета «Волинські новини».

А розпочалося все з того, що колишній директор Львівської галереї мистецтв, Герой України Борис Возницький у книзі англійської дослідниці Хелен Ніколсон натрапив на інформацію про те, що в 1239 році тамплієри оселилися в селі Луків. Місце вибрали не випадково – через населений пункт пролягав шлях із Києва до Варшави. У Лукові вони збудували замок, який не зберігся до наших часів, оскільки був дерев’яним. Замість нього на цьому місці нині розташована протитуберкульозна лікарня, замість фортеці – лише глибокі рови та мережа підземель.Борис Возницький сподівався знайти в Лукові зброю та предмети побуту, адже болото, на якому стояв замок, дуже добре зберігає історичні пам’ятки. На думку професора, тамплієрам, які не лише боролися за землі, а й навертали людей до віри, допомагав Данило Галицький. А в 1256 році Папа Римський заснував у Лукові абатство. Єпископом став Варфоломій з Праги. «То можна уявити – де Прага, де Рим, і тут це село Луків, якого ніхто не знає», – пише Возницький.

Один із ініціаторів пошуку тамплієрів на Волині краєзнавець-меценат Ігор Жук вважає, що головне джерело таких пошуків – не книга Хелен Ніколсон, а каміння з таємничими написами, що його Возницький виявив у Закарпатті. Воно важило по шість тонн. Він стверджує, що вдалося зламати шифр, прочитати написане, але вчені вирішили поки що не розкривати всі карти, нічого не публікувати, щоб чорні археологи не знищили пам’ятку тамплієрів. «Це відкриття буде більш вагомим, ніж відкриття гробниці Тутанхамона», – стверджує Ігор Жук. За його припущенням, тамплієри заховали в Лукові Святий Грааль.

На переконання волинських істориків, тутешні фортецю й палац побудували полонені турки, яких привіз герой битви під Віднем, волинський староста Афанасій Мйончинський наприкінці ХVІІ століття.

Будь-хто із жителів Лукова може сказати, що під костелом святих Станіслава та Анни, що зберігся до наших днів, є кілька підземних ходів у різні боки. Це підтверджують і будівельники, що трудилися на відбудові храму. Вони й показали мені кам’яну плиту в центрі костелу, на якій нібито зображені символи тамплієрів: сонце та кілька фігурок, що нагадують хрести. На жаль, частинка плити відламалася і втрачена. На думку місцевих краєзнавців, на ній зображений герб власників селища подружжя Мйончинських, а саме колишнє містечко вперше згадано в документах на початку ХVІІ століття. У 1557 році король Сигізмунд ІІ Август видав маршалу Станіславу Мацейовському наказ будувати на місці села місто із замком, от той і спорудив його.Мйончинські господарювали в Лукові з 1680 до 1903 року, аж поки маєток, який зав’яз у боргах, було продано. Останній із його власників Францішек Ксаверій перед продажем садиби спродав усе цінне з палацу, починаючи з меблів та картин і закінчуючи сімейним архівом.

У міжвоєнний час в палаці були жіночий монастир та учительська семінарія.

"Про костел святих Станіслава та Анни інформація також дуже суперечлива, – розповідає житель Лукова Олександр Бігун. – Із польських джерел відомо, що його спорудили приблизно у 1550 році, а фундатором називають сандомирського каштеляна Станіслава Мацейовського. Добудовували сакральну пам’ятку князі Сапєги, а саме – Микола, Анна, Фридерик і Єва. Костел освятили у 1595 році. Під час шведського «потопу» святиня сильно постраждала. Відбудовував храм у стилі бароко волинський воєвода Анатазій Мйончинський разом з дружиною. У 1870 році храм конфіскувала російська царська влада й віддала під православну церкву. Споруда була дуже понівечена перебудовою. З 1920 року в ній знову був римо-католицький костел. Нині церква належить Православній церкві України.

Будівельники, що перекривали костел святих Станіслава та Анни, з якими вдалося поспілкуватися, демонструють також незвичну для сучасників цеглу, стверджуючи, що судячи з технології виробництва, її виготовляли тамплієри. Людям просто хочеться вірити в красиву казку, пов’язану з рідним селищем, як і в те, що поблизу нього в озері Сомин живе страховисько, яке оберігає Грааль.Втім у Луківському повіті Люблінського воєводства в Польщі є містечко Луків, яке значно давніше за Луків у Турійському районі. Можливо, саме його обрали тамплієри для втілення своїх цілей. Воно також розташоване на шляху від Києва до Варшави. На думку вчительки луківської школи-гімназії та краєзнавця Зої Шевчук, пролити світло у вивченні цієї теми може праця історика, археолога Зігмунта Глогера «Історична географія земель давньої Польщі».

А ще село Луків є в Рожищенському районі Волинської області, втім населений пункт не претендує на статус міста тамплієрів.

Довести або спростувати гіпотезу Бориса Возницького можуть лише археологічні розкопки. Наразі провести їх в Лукові не можна, бо на місці, яке цікавить археологів, стоїть медична установа, де лікують хворих з відкритою формою туберкульозу. Тож поки що версія про тамплієрів у Лукові залишається під знаком запитання.



Наталія ДМИТРУК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---