Спадщина диктатора: Що зробив Карімов для узбеків за 27 років правління

1 вересня Узбекистан святкуватиме 25-річчя незалежності. Але беззмінний президент Іслам Карімов, вочевидь, у святі участі не візьме. Влада і сім'я Карімова стверджують, що його госпіталізовано після крововиливу в мозок, і він перебуває в реанімації. Але ряд місцевих і західних ЗМІ запевняють, що президент помер, а в країні вже розгорнулася боротьба за владу, звичайно ж, з участю місцевих силовиків.

Аналітик видання 112.ua оцінив спадщину диктатора, який правив Узбекистаном понад 27 років

* * *

Як й інші пострадянські країни Центральної Азії, Узбекистан немов застиг у часі. Індивідуально кожен узбек надзвичайно бідний, при цьому країна демонструє всьому світові своє багатство і велич. Узбеки живуть у скромних будинках, багато благ цивілізації не з їхньою кишенею, але при цьому центр столиці, який видно всім, нагадує мегаполіс ХХІ століття. Понад 10% населення змушені працювати за кордоном, але Узбекистан при цьому надзвичайно багатий природними ресурсами, а ВВП тут не набагато менше, ніж в Україні. Цей Узбекистан Іслам Карімов залишає своїм наступникам після смерті.

Ідеальна диктатура

Згідно з конституцією, Узбекистан — правова демократична держава. Глава держави — президент, найвищим державним представницьким органом є Олій Мажлис, що здійснює законодавчу владу. Олій Мажлис - двопалатний. Виконавчим органом влади, як і в Україні, є Кабмін.

Насправді в Узбекистані встановлено жорстку авторитарну модель державного розвитку. Вперше Карімов продовжив собі повноваження 26 березня 1995 р. через референдум. Було посилено обмеження на опозицію через закон про політичні партії. Карімов отримав практично необмежену владу, але не зумів домогтися реального поліпшення життєвого рівня більшості населення і поступово почав втрачати свою початкову легітимність. У міру погіршення економічної ситуації і загострення боротьби за владу серйозною загрозою політичному режиму Карімова стали мусульманські лідери.

Ситуація загострювалася у 1999, 2000 і 2004 роках, коли бойовики влаштовували вибухи і теракти в Ташкенті та інших місцях, а в сусідній Киргизії проходили масштабні бої урядових військ з озброєною узбецькою опозицією. У відповідь було проведено кілька серій масових арештів. У 1999 р. Карімов реформував традиційний общинний інститут місцевого самоврядування — махаллу, створивши на його основі збройні загони "Правоохоронців махаллі". На думку експертів, махаллі стали основним елементом системи стеження і контролю за населенням. Замах на Карімова в 1999 р. викликав ще більше репресій проти ісламських груп й об'єднань. Наступною чорною сторінкою узбецької диктатури є розстріл натовпу в Андижані. Силовики тоді вбили 187 осіб.

Життя країні тримається на тотальному контролі Служби національної безпеки за всім, що відбувається. Дільничні двічі на тиждень обходять квартири і перевіряють паспортний режим. Будь-які прояви або навіть натяки на ісламський фундаменталізм жорстко присікаються. Всіх своїх потенційних конкурентів Карімов винищив, залишивши біля себе відданих. У суспільстві та у владі існують клани за географічною ознакою. Все це доповнюється пропагандою в кращих традиціях СРСР.



Різноманітні ЗМІ в різні роки називали Карімова одним з найжорстокіших диктаторів сучасності, відзначаючи часте застосування тортур та примусового психіатричного лікування до незгодних у сучасному Узбекистані. Згідно зі звітом Організації Об'єднаних Націй, "тортури в судовій системі Узбекистану застосовують систематично".

ЗМІ в країні поставлено під державний контроль. За більш ніж 26 років, що Іслам Карімов перебуває при владі в Узбекистані, на державному телебаченні вперше повідомили, що президент перебуває на лікуванні. Такого не було ніколи: чутки про хвороби і самопочуття Карімова ніколи не коментували ані офіційно, ані в державних ЗМІ — навіть у тих випадках, коли опозиційний "Народний рух Узбекистану" повідомляв про інфаркт (в 2013 р.) і нетривалу кому (2015 р.) президента.

У процесі зміцнення влади Карімов убезпечив себе від імпічменту (такої процедури конституція просто не передбачає). Махінації із законом дозволили продовжити свою владу на необмежений термін, точніше сказати, за законом обмежено до 2020 р., але за бажанням можна продовжити ще на одну п'ятирічку. Востаннє Карімова обирали в березні 2015 р. Тоді він отримав підтримку понад 90% виборців.

Цікаво, що за 26 років правління Карімов змінив три партії. Спочатку був у Комуністичній, потім після здобуття країною незалежності перейшов у Народно-демократичну (це за фактом спадкоємиця Компартії Узбекистану), а в останні роки обирався в президенти від Ліберально-демократичної партії.

Зовнішня невизначеність

Довгий час Карімов прагнув до незалежної зовнішньої політики Узбекистану, але через військові конфлікти в прикордонних Таджикистані й Афганістані змушений був шукати підтримки сильних покровителів — Москви і Вашингтона, граючи на протиріччях між ними. У 1994 р. Узбекистан став членом Організації договору про колективну безпеку, але в 1999 р. з огляду на посилення присутності Росії в Закавказзі та Середній Азії, Карімов вийшов з нього (повернувся в 2006 р.). Пізніше, побоюючись можливого вторгнення талібів з Афганістану та експорту ісламської революції, він знову пішов на зближення з Москвою, і в червні 2001 р. Узбекистан приєднався до Шанхайської організації співпраці (ШОС).

Заворушення, що спалахнули в травні 2005 р. в Андижані, було придушено владою із застосуванням зброї (загинуло 187 осіб), що викликало гнівну реакцію в США та країнах Заходу. Європейський Союз рішуче засудив методи, що застосовувалися при придушенні, охарактеризувавши подію як "надмірне, непропорційне і нерозбірливе застосування сили", підкресливши перешкоджання ретельного розслідування події владою Узбекистану. За рішенням ЄС було накладено ембарго на продаж зброї до Узбекистану. США піддали критиці уряд Узбекистану за вбивства демонстрантів. Однак у жовтні 2009 р. ембарго та інші обмеження було знято.



Карімов побачив у цьому намагання Вашингтона змінити режим в Узбекистані шляхом "кольорової революції". Москва підтримала версію Ташкента про організацію андижанських виступів ісламськими екстремістами, і незабаром РФ і Узбекистан підписали договір про союзницькі відносини, надання Росії військових баз та об'єктів на території республіки, а американську базу було закрито. Ташкент приєднався до Євразійського економічного співтовариства (ЄврАзЕс), а його зовнішня політика почала носити виражений антиамериканський характер.

Але при цьому влада може собі дозволити відібрати завод Daewoo у південнокорейців, а пивзавод "Балтика" - у росіян і навіть вигнати турецьких бізнесменів з країни через розбіжності з офіційною Анкарою. Карімов публічно критикує Путіна, і це теж нормально, все одно від Москви далеко він не втече. Диктаторів можуть терпіти лише там.

Операція "Спадкоємець"

Зазначимо, що після смерті президента виконувачем обов'язків стає голова сенату Олій Мажлиса Нігматілла Юлдашев. Він представляє демократичну партію "Миллий тикланиш", але за фактом є наближеним до Карімова і навіть до сенату потрапив за його протекцією. Реальну ж владу в країні в перехідний період утримуватимуть керівник Служби національної безпеки Узбекистану Рустам Іноятов (давній соратник Карімова), якому вдалося встановити негласний контроль майже над всіма інститутами державного управління, і прем'єр-міністр Шавкат Мірзіяєв, який наближений до "сім'ї Карімова", має підтримку Іноятова, а до того ж має зв'язки з російськими бізнесменами. Перший заступник прем'єр-міністра, міністр фінансів Рустам Азімов хоч і працював з Карімовим 25 років, але його шанси експерти бачать дуже низькими.



Цікаво, що на відміну від деяких інших азіатських диктаторів, Карімов не обрав собі наступника із сім'ї. Ще кілька років тому вважали, що місце Іслама Карімова може зайняти його старша дочка Гульнара — співачка, підприємець, філантроп, колишній посол Узбекистану в Іспанії. Але з 2013 р. вона потрапила в немилість до батька і довгий час перебувала під домашнім арештом. Друга дочка Лола — дипломат, відома в Узбекистані як засновник великих благодійних організацій. Представник Узбекистану при ЮНЕСКО. Синів у Карімова немає.



"З відходом Карімова нічого кардинально не зміниться. Авторитаризм держави не розсиплеться. З наступником не буде ніяких проблем. Його давно визначено. Моя версія, що майбутнім узбецьким лідером стане нинішній прем'єр-міністр Узбекистану Шавкат Мірзіяєв. Він близький до родини президента і має найбільш високу позицію в елітних угрупованнях. Щоправда, якщо зміна правителя пройде у відповідності з конституцією, президентом стане голова сенату Узбекистану, а це не публічна і нікому не відома політична фігура", - вважає головний редактор порталу "Фергана.ру" Данило Карімов.

Після смерті президента вибори в країні проводяться через три місяці.

Шматочок щастя

Незважаючи на жорсткий авторитаризм, Узбекистан є найщасливішою країною в СНД, за даними World Happiness Report.

В Узбекистані у 2010-2013 рр. реєструвався високий рівень народжуваності і позитивний приріст населення і, як наслідок, більшу частину населення складають діти та молодь. Середній вік у країні – 27 років. Однак за всі 25 років незалежності рівень народжуваності в Узбекистані досить швидко знижувався. Так, за даними ООН, в 1985 р. сумарний коефіцієнт народжуваності був 5,7 дитини на одну жінку, а до 2014 р., за даними Довідника ЦРУ щодо країн світу, він упав нижче простого відтворення поколінь і склав 1,8. За даними цього ж довідника, населення Узбекистану в 2015 р. становило 28,9 млн осіб, хоча влада дає іншу цифру – 31,8 млн.



У країні проживає близько 100 тис. українців. Відтік населення з Узбекистану, дуже значний в перші роки незалежності, поступово знизився. Половина населення живе в містах, половина - в селах.

У країні декларують турботу про екологію, яка похитнулася внаслідок агресивного сільського господарства в радянські роки. Згідно із "Законом про вибори в Олій Мажлис", Громадське об'єднання "Екологічний рух Узбекистану" має квоту в 15 місць у законодавчій палаті Олій Мажлиса й отримує свої місця в парламенті незалежно від результатів виборів.

Конституція Узбекистану декларує свободу совісті для всіх. За Конституцією кожен має право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої. Також неприпустимим є примусове насадження релігійних поглядів. Однак існують дані про те, що свобода совісті в Узбекистані порушується. Наприклад, Держдепартамент США зарахував Узбекистан до списку країн, які "викликають особливу стурбованість" станом свободи совісті. За підсумками дослідження міжнародної благодійної християнської організації Open Doors за 2015 р., Узбекистан посідає 15-е місце в списку країн, де найчастіше утискають християн і порушують їхні права.

За Карімова російську мову поступово було витіснено з обігу, російські кадри змінилися національними. Період перебування Узбекистану в складі Російської імперії та СРСР почали оцінювати негативно, а загони басмачів, що діяли в 1920-х роках, було оголошено "національно-визвольним рухом".

Сьогодні державною мовою Республіки Узбекистан є узбецька мова. Хоча російська мова і не має ніякого статусу в країні, в деяких районах частину офіційних документів видають або дублюють російською мовою. Втім, у сільській місцевості у цьому немає необхідності – російською там майже не володіють. Обов'язкове вивчення англійської мови є одним із пріоритетів держави. Ця мова є обов'язковою до викладання в школах. З 2013 р. її вивчають з 1-го класу школи.



Навчання в школах безкоштовне, але за користування підручниками з кожного учня стягується щорічна орендна плата. Наприклад, на початку 2010-х років учень 4-го класу платив 30% вартості комплекту підручників, а 9-го класу — 25%. Орендна плата за користування підручниками становить помітну статтю доходів. Слід зазначити, що за роки незалежності успадкована від СРСР освітня система сильно змінилася: наприклад, в 2004 р. було скасовано заочну форму навчання.

Незважаючи на порівняно "молоде" населення республіки, витрати на охорону здоров'я в бюджеті країни дуже істотні — близько 12% ВВП.

Починаючи з 2004 р., в Збройних силах Узбекистану проводилася реформа, в ході якої чисельність регулярних військ було скорочено за рахунок відмови від повного загального призову. За величиною військового бюджету, який становить 3,5 млрд дол., республіка посідає перше місце у Центрально-Азіатському регіоні. У глобальному індексі військової могутності Global Firepower за 2016 р. збройні сили Узбекистану посіли 48-е місце зі 126 країн.



Хорошу за місцевими мірками зарплату в країні отримує тільки міліція (куди прагне чи не вся молодь) і чиновники. Міліції дуже багато. Щоправда, за будь-яке дрібне порушення закону або правил дорожнього руху легко можна відкупитися просто на місці.

Столиця Ташкент в останні роки значно модернізувалася. Побудовано безліч торгових й офісних центрів, нових багатоповерхівок.



Як і будь-який диктатор, який шанує себе, Іслам Карімов є автором кількох книг. Тільки оцініть їх заголовки: "Узбекистан: свій шлях оновлення і прогресу", "Торжество основного закону", "Гармонійно розвинене покоління — основа прогресу Узбекистану", "Узбекистан на порозі XXI століття. Загрози безпеці, умови та гарантії прогресу", "Висока духовність — непереможна сила", "Узбекистан на порозі досягнення незалежності".

Надзвичайно багата країна

У радянський період основою узбецької економіки було виробництво бавовни. У 1990-х роках після розпаду СРСР і руйнування колишніх економічних зв'язків з Росією країна опинилася на межі колапсу, відзначалося зниження обсягів торгівлі і виробництва через те, що технологічно промисловості двох країн були тісно пов'язані. Карімов взяв курс на форсовану індустріалізацію економіки, що проходила в чомусь за рахунок згортання соціальних програм. У підсумку в Узбекистані було збережено власну базу авіабудування, з'явилася автомобільна промисловість.

Узбекистан – багата на природні ресурси країна. В Узбекистані створена потужна мінерально-сировинна база є однією з основних статей валютних надходжень в економіку країни. Цю базу складають сьогодні понад 1800 родовищ і близько 1644 перспективних проявів корисних копалин, 118 видів мінеральної сировини. Мінеральні ресурси Узбекистану оцінюються експертами приблизно в 11 трлн дол.

За запасами золота республіка посідає четверте місце в світі, а за рівнем його видобутку - сьоме місце (близько 80 тонн золота щороку, розвідані та оцінені запаси урану складають 185,8 тис. тонн), за запасами міді — десяте-одинадцяте місце; урану — одинадцяте-дванадцяте місце, а з його видобутку — сьоме-восьме місце. До речі, за експортом урану Узбекистан посідаж третє місце в світі. Своєї атомної промисловості тут немає.



Узбекистан перебуває в числі світових лідерів із забезпеченості запасами срібла, вольфраму і фосфоритів, калійної солі, рідкоземельних металів та інших цінних мінералів. За розвіданими запасами природного газу — на 14-му місці в світі, а з його видобутку – на восьмому місці. З видобутку кадмію Узбекистан - на третьому місці в світі, а також серед 15 найбільших на планеті країн з видобутку молібдену, польового шпату і ряду інших видів промислової сировини.

Національна компанія "Узбекнафтогаз" посідає 11-е місце в світі з видобутку природного газу (щорічний видобуток газу — 60-70 млрд куб. м). Геологічні запаси нафти в країні - 5 млрд тонн. Геологічні запаси природного газу - понад 5 трлн куб. м.

У країні є єдиний в Центральній Азії авіабудівний завод. У місті Асаке є великий завод GM Uzbekistan, що випускає автомобілі за ліцензіями Daewoo і Chevrolet.

Розвиненим є ринок бавовни. Країна в п'ятірці найбільших експортерів цієї сировини. У 2014 р. було зібрано рекордний урожай зерна (понад 8 млн т). За період незалежності відбулася переорієнтація аграрного сектора з бавовни на інші культури, зокрема пшеницю. У 1991-2013 рр. річне виробництво бавовни-сирцю впало на 25%, натомість різко зросло річне виробництво продовольчих культур: зерна - в 3,5 рази, овочів - у 2,3 рази, картоплі - у 5,9 разів, баштанних - в 1,5 раза, плодових - у 3,9 разів, винограду - в 2,5 рази. Також за період незалежності розвитку досягло тваринництво: у 1991-2013 рр. виробництво м'яса зросло в 2,1 рази.

У 1994-1995 рр. в країні було проведено масштабну приватизацію: за два роки передано в приватні руки і перетворено в акціонерні товариства 18 тис. підприємств. Друга, менш масштабна хвиля приватизації припала на 2001-2005 рр. Якщо в ході першої хвилі близько 21% підприємств було роздержавлено через акціонування, то в 2001-2005 рр. цей показник становив трохи більше 8%. У 2007-2010 рр. приватизація йшла виключно шляхом прямих продажів. Всього в 1994-2010 рр. у республіці було продано понад 30 тис. підприємств.

За 25 років частка сільського господарства у ВВП знизилася з 37% до 17%, при цьому промисловості зросла всього на 3% - з 24% до 27%. Згідно з даними уряду країни, 54% ВВП дала сфера послуг, але ця цифра викликає великі сумніви у експертів.



Узбекистан експортує продукції на 14 млрд дол. — бавовну, золото, уранову руду, мінеральні добрива, метали, продукцію текстильної та харчової промисловості, автомобілі. За 1991-2015 рр. відбулася істотна зміна структури експорту Узбекистану: головним товаром республіки стали енергоносії (їх частка в експорті збільшилася з 17% до 31%). Імпорт майже зрівнявся з експортом, переважно це промислова продукція.

Узбекистан названо однією з найбільш швидкозростаючих економік світу (топ-26) протягом найближчих десятиліть за версією глобального банку HSBC (доповідь World in 2050).

І надзвичайно бідна

Корупція та неефективне управління призвели до того, що нереалізований потенціал Узбекистану набагато перевищує ті економічні досягнення, які було досягнуто. Всі статистичні дані про економіку країни ставляться під сумнів, а розбіжності в цифрах вельми помітні. Тому всі цифри, озвучені урядом, слід ділити на два, тоді не помилитеся.



Наприклад, ВВП країни в 2015 р. в грошовому обчисленні склав 171 млрд сумів. Влада заявила, що це 66 млрд дол. Однак навіть якщо перерахувати його за офіційним курсом, то вийде щось близько 57 млрд дол. При цьому, згідно з офіційною статистикою, ВВП зростає з року в рік на 7-8%. Експерти ж зазначають, що економіка стагнує, і багато в чому через командні методи, що збереглися, і падіння цін на енергоносії.

Є два валютні курси. 1 долар за офіційним курсом коштує близько 3 тис. місцевих сумів, а на чорному ринку, де тільки й можна купити валюту, курс рівно вдвічі більший. Громадяни мають право лише на безготівкову купівлю та продаж іноземної валюти. Розрахунки в іноземній валюті між фізичними та юридичними особами на території Узбекистану заборонено законом. Необхідно зазначити, що продаж авіаквитків здійснюється тільки за готівкову або безготівкову валюту. Офіційно купівлю населенням валюти обмежено сумою в 2000 дол. Для здійснення купівлі необхідно робити заявку в банку. Заявку задовольняють протягом 3-6 місяців.

У країні проблеми з готівкою. Банкомати майже завжди порожні, що не дивно при середній зарплаті в 1 млн сумів (330 дол., і це лише у великих містах, у глибинці цифри скромніші – 150-200 дол.). Це досить пристойна гірка папірців (найбільша купюра - 5 000 сумів – 1 долар в еквіваленті, а щоб забрати свою зарплату виключно у найбільших купюрах, треба близько 200 папірців).

Є випадки, коли зарплату віддають продуктами. Ось, до прикладу, торік вчителям в одному із сільських районів заробіток видали... курчатами.



У сільській місцевості більшість найманих працівників працюють на зборі бавовни. Заробляють на місяць близько 100 дол. У сезон уряд звертається до приватного бізнесу з проханням виділити співробітників на прибирання бавовни. у поля за невелику премію до зарплати їдуть програмісти, проектувальники й архітектори.

Ціни кусаються. Кілограм м'яса - 25 тис.ч сумів (8 доларів), кілограм картоплі - 3 тис. сумів (1 долар). За 10 тис. дол. можна придбати двокімнатну квартину за межами столиці, стільки ж коштує нова Nexia місцевого виробництва.

Як запевняє уряд, в 2015 р. частка малого бізнесу і приватного підприємництва у ВВП склала 56,7%. У цій сфері виробляється 1/3 всієї промислової і 98% сільськогосподарської продукції. У ній працює понад 77% всього зайнятого населення. Але от біда – займатися дрібним бізнесом в Узбекистані складно. Головна загроза для підприємців - чиновники. Дрібному бізнесу вони заважають перерости в середній, а середні і великі підприємці завжди стикаються з ризиком відбирання власного бізнесу. Тут високий рівень тіньової економіки, а демонструвати статки не заведено не через національні традиції скромності, а через цілком обґрунтоване бажання не розкривати власну заможність.



З тіньовою економікою держава теж намагається боротися. З перемінним успіхом. Всі, хто є офіційно оформленим, отримують зарплату на картку. Причому готівкою в банкоматі можна взяти лише половину суми, все інше доведеться витрачати лише безготівково. Розрахунок у держави простий: змусити перейти в правове поле всю багатомільйонну армію ринкових торговців.

Податки тут просто величезні. Наприклад, за розмитнення автомобіля доведеться віддати 70-80% від його вартості. Тому багато хто купує автівки місцевого виробництва.

Влада стверджує, що інфляція в країні на рівні 6%, а безробіття – близько 5%. Не дивно, адже кілька мільйонів узбеків працюють в РФ, Китаї та інших країнах. Практично кожен другий чоловік перебуває на заробітках.

Сергій Звиглянич

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---