«Я хочу і буду жити». Сповідь ВІЛ-інфікованої волинянки

Волинянка Віра захворіла на ВІЛ у 18-ть. Здавалося б, життя лише починається і увесь світ повинен упасти до ніг. Але, усе змінив страшний діагноз.

Про важкі випробування, що випали на долю цієї красивої та тендітної жінки, вона наважилась розповісти кореспонденту Інформаційного агентства Волинські Новини. Із зрозумілих причин не публікуємо ані її прізвища, ані фотографій.

Про те, що ВІЛ-інфікована, дізналась випадково

«Про те, що хвора, дізналась несподівано. Вам і не передати, яким це для мене було шоком! Я, дівчина із порядної сім’ї, відмінниця… Здавалося, що усе навколо стало чорним і безликим. Хотілось померти вже і негайно», - зі сльозами на очах згадує події 8-річної давності тепер уже доросла жінка. Вона зізнається, що тоді, юним дівчиськом, захворіла «по-жіночому», тож, негайно пішла до лікаря, аби перевіритись та пролікуватись:

«Ви ж розумієте, молодість – дурість. Захотілось взимку «пофорсувати» у міні-спідничці, от і отримала запалення. У жіночій консультації сказали здати усі аналізи, у тому числі й на СНІД. Як тоді пояснили, роблять це геть усім, так би мовити «для галочки». Коли через тиждень прийшла за результатами, мені повідомили, що я інфікована», - розповідає 26-річна Віра.Жінка зізнається, що у той момент, коли лікар озвучила страшний «вердикт», вона в прямому сенсі слова «сповзла по стіні». Однак, мудра медик дала їй склянку води, посадила перед собою, і, не розпитуючи нічого, без жодних докорів, почала переконувати, що «із таким діагнозом теж живуть, народжують здорових дітей».

У голові було одне: як померти якомога безболісніше

«Однак тоді я не чула нічого і нікого. Прийшовши в себе, я стрімголов кинулась геть з ненависної лікарні. Хотіла якомога швидше з усім покінчити. У голові перебирали варіанти своєї ймовірної смерті, думала, як померти якомога безболісніше. Вирішила викинутись з даху багатоповерхівки. Уже тоді, стоячи на краю прірви, зрозуміла, що не зможу зробити останній крок, що я – занадто слабка і боягузлива для цього. Тож, виплакавшись, спустилась донизу і попленталась додому», - шокує власними зізнаннями відверта волинянка. Моє перше кохання виявилось «покидьком»

Зі слів жінки, про те, звідки взялась недуга, сумнівів не було, адже її коханий, з яким зустрічалися протягом тривалого часу, був її першим єдиним чоловіком:

«Якщо чесно, я боялась йти до нього і щось запитувати. Коли минули перші нотки істерики, в душі ще жевріла надія, що це страшна помилка. Але діагноз підтвердився й вдруге. Тоді я відважилась на розмову. Як виявилось, він знав про свою хворобу. Знав… І при цьому не попередив мене, не застеріг. А я ж, закохане дівчисько, не переймалася питаннями контрацепції та безпеки, сліпо йдучи за ним, наче за ідолом. Як бачите, моє перше кохання виявилось покидьком, який навіть не повважав за потрібне дати мені шанс на нормальне життя», - на цьому етапі Віра зупиняється. Тривала та важка пауза. Видно, що до горла співрозмовниці підкотився колючий клубок. Через декілька хвилин після того продовжуємо розмову.Благаю усіх жінок бути обачними

«Якби ж я тоді знала! Дівчатка, миленькі, дбайте про власне здоров’я. Юнацьке кохання минає, а біда залишається. Шануйте себе, застерігайтесь. Напишіть, що я благаю усіх жінок бути обачними. Бо є речі, які, на жаль, виправити уже не можна», - трохи згодом звернулась вона до кореспондента Інформаційного агентства Волинських Новин.

Життя «до» і «після»

Віра розповіла, що, не зважаючи на те, що медики повинні зберігати «таємницю лікування», інформацію про хворобу швидко поширилась маленьким містечком:

«Батьки, дізнавшись про ВІЛ, спочатку відмовились від мене. Друзі теж. Не знаю, як про це всі дізналися, але факт є фактом. Я, без грошей, без засобів для існування, вирішила втекти подалі від цього пекла. Тиждень спала на вокзалі, поки мене не знайшли мої ж батьки. За цей страшний тиждень вони переглянули своє ставлення до ситуації і простягнули руку допомоги. Якби не це, я б врешті-решт кинулась під потяг. Така думка вже була», - уже без емоцій продовжує Віра.Вона розповіла, що тоді, разом із найближчими людьми, прийняли рішення переїжджати. Однак, перебуваючи на вокзалі холодними осінніми днями, дівчина добряче застудилась. А з її діагнозом це було вкрай небезпечно для життя. Тож, не довго думаючи, вирішили прямувати до столиці.

«За декілька днів батьки продали квартиру у рідному місті. В Києві протягом тривалого часу жили на орендованій квартирі. Але згодом все ж придбали свою. Я ніколи не була матеріально обмеженою. Мої батьки – небідні люди. Вони підняли на ноги столичних медиків. Я почала приймати підтримуючу терапію. Зараз фізично мене нічого не турбує. Однак, поставила хрест на особистому житті. Після першого болючого досвіду у сторону чоловіків навіть дивитися бридко», - зізнається Віра.

Знайшла друзів серед людей, які мають таку ж проблему, як і вона

«У мене є й здорові друзі, які чітко усвідомлюють, що ВІЛ не передається ні через обійми, ні через спільний посуд. Вони не бояться потиснути мені руку. Однак намагаюсь не афішувати свою проблему», - додає жінка.

Того, хто став причиною страждань, уже немає в живих

Знайшовши у собі сили, пліч-о-пліч із небезпечною недугою Віра «крокує» уже майже вісім років. Працює менеджером на престижній фірмі та допомагає вселити віру людям, які опинились у такій же скрутній ситуації, як колись і вона сама. «А от Івана, того, який мене «нагородив смертельним подарунком», уже 5 літ, як нема у живих. Не знаю, що саме стало поштовхом до його смерті – хвороба чи його спосіб життя, але він пішов. Не можу сказати, що доля його покарала. Можливо, звільнила. Але знаю лише одне: я хочу і буду жити! Не зважаючи ні на що!», - врешті-решт усміхнулась сильна волинянка, на долю якої лягло таке непросте випробування.Довідково:

1 грудня - Всесвітній день боротьби зі СНІДом. Уперше його почали відзначати 1988 року з ініціативи Всесвітньої організації охорони здоров’я, після того, як на зустрічі міністрів охорони здоров'я всіх країн прозвучав заклик до соціальної терпимості і розширення обміну інформацією щодо ВІЛ/CНІД. Із того часу Всесвітній день боротьби зі СНІДом відзначається щорічно. Головна мета Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом — звернути увагу суспільства на цю проблему.

Підготувала Вікторія СЕМЕНЮК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---