«Народження дитини стає найбільшою радістю»: 20 відомих жінок Волині – про щастя бути мамою

В Україні та багатьох країнах світу в другу неділю травня відзначають День матері – як пошану кожній жінці, яка дала нове життя. Наша держава на офіційному рівні запровадила традицію святкування в 1999 році.

Хоча вперше це свято почали відзначати ще у 1929-му – його започаткував Союз українок у Галичині, наслідуючи традицію української діаспори в Канаді. Тоді проводили святкові академії, концерти і вшанування матерів. За радянських часів традиція фактично зникла, бо влада не підтримувала «західні» громадські звичаї.

Сучасний День матері бере початок у США ще з минулого століття. У 1908 році громадська діячка Анна Джарвіс організувала перше офіційне вшанування матерів у пам’ять про свою маму. Уже в 1914-му президент Америки Вудро Вільсон проголосив День матері національним святом – саме в другу неділю травня. Є ще символічне пояснення: травень асоціюється з розквітом, відродженням і життям, а материнство природно пов’язують саме із цими образами.

Із нагоди свята медіа Волинські Новини поспілкувалося із двадцятьма відомими уродженками області та жінками, діяльність яких тісно пов’язана з Волинню. Про тонкощі материнства і традиції святкування у їхніх родинах дізнаєтеся далі.

Пологовий будинок – найщасливіше місце у світі, бо тут велика концентрація позитивних емоцій на квадратний метр, вважає Ірина Горавська. Нинішня очільниця Волинського обласного територіального медичного об’єднання захисту материнства й дитинства за роки роботи прийняла тисячі пологів, супроводжувала тисячі жінок, виростила сина й дочекалася двох онуків.

«Коли я народжувала, у далекому 1990-му, то пологи були менш гуманними, ніж зараз. Стаціонари були іншими, не було поруч партнера, адже тоді цього не дозволяли. Зараз жінок супроводжують чоловіки чи родичі, і все проходить у комфортних умовах. А от народження дитини у всі часи – це, звісно, щастя. Після того з’являється сильне почуття відповідальності, яке в подальшому супроводжує кожну жінку впродовж життя. У моєму випадку бути мамою маленьких дітей – про відповідальність, дорослих – про гордість», – коментує Ірина Горавська.Медикиня стала свідком тисяч емоцій, однак, каже, з приходом війни в Україні жінки стали народжувати менше. Додався страх того, як захистити свою дитину.

«Від народження нового життя до 2022 року переважала емоція радості. Але далі приєдналися невідомість і тривожність, бо жінки першочергово думають про захист малечі. У нашому закладі із вагітними працюють, щоби цей страх подолати.

І стан, у якому перебуває країна, змушує замислитися, як захистити дитину впродовж подальшого життя. Тому жінки стали менше народжувати. Це колосальна проблема, бо нам потрібно багато українців. А наша держава має подбати про те, щоб народження було безпечним. Сподіваюся, демографічна ситуація покращиться», – наголошує Ірина Горавська.

Читати ще: «Перші два тижні навіть не їздила додому». Ірина Горавська – про те, чим живе під час війни Волинське медоб’єднання захисту материнства і дитинства

У засновниці Центру естетичної медицини Оксани Короткої свято минає в колі родини: проводить час із донькою та матір’ю.

«Традиційно їдемо до моєї мами та Елінчиної бабусі, щоби привітати й нагадати їй, як сильно її любимо. День матері завжди випадає у вихідний день, тому святкуємо по-сімейному – йдемо на прогулянку в парк та проводимо час разом.

Я багато часу приділяю своїм бізнес-проєктам. Але скажу, що сімʼя – це теж свого роду проєкт. Я обираю проводити час із донькою якісно, а не кількісно. Ми любимо з Еліною подорожувати разом, ходити в дитячі розважальні кімнати, готувати вечері, випікати штруделі або капкейки», – ділиться косметологиня.

Тримати баланс між роботою та сімʼєю жінці допомагає планування. А найяскравішим враженням від материнства вважає усвідомлення того, що почуття й емоції, які отримує протягом цих п’яти років, не схожі на жодні інші.

«Кожне дитяче свято в садочку, кожні обійми зранку й доньчині компліменти – це найбільше моє натхнення. Я щиро бажаю кожній жінці відчути ці моменти», – резюмує Оксана Коротка.Як мама двох дорослих дітей народна депутатка Ірина Констанкевич відзначає, що головне – любити своїх чад, давати всі можливості для розкриття і розвитку їхнього потенціалу.

«Пам’ятаєте слова Григора Тютюнника – «Немає загадки таланту. Є вічна загадка любові». Єдине, я таки наголосила б на важливості виховувати в дитини любов до книги й читання. Бо книга – це та сама їжа, лише духовна, інтелектуальна. Якщо мама змалечку читає дитині книжку, згодом дитина сама почне читати, і далі навчить своїх дітей. Я завжди читала Оресту й Соломії. І зараз онуці Стефі читаю, співаю колискові», – зізнається Ірина Мирославівна.

Особливо цінує жінка часопроведення і спілкування зі своєю мамою. Безмежно вдячна батькам за все, чого вони навчили, і за те, що досі вчиться поруч із ними.

«Коли твоїй мамі за 80, починаєш гостро цінувати кожен день спілкування з нею, мамину турботу про тебе. І її щоденне питання: «Чи все в тебе добре, Іринко?» Це зворушливо й щемно. Й усвідомлюю, що бути доброю мамою – нелегка справа, особливо зараз, коли світ стрімко змінюється, війна й багато понять не в тренді. Але, на мою суб’єктивну думку, незмінним є запит на людяність, тепло, любов, порядність, вірність. Це такі базові поняття, які поза часом і модою. І тут не навчиш дітей словами, треба бути прикладом. Свято – це гарно, але воно швидко минає. Тому даруймо нашим мамам більше тепла, турботи й любові за кожної можливої нагоди», – акцентує Ірина Констанкевич.Викладачка з вокалу Інна Кириченко у статусі матері майже місяць. Доля подарувала їй двійню. Каже відверто: ще не звикла, хоча завжди хотіла діток.

«Ці дітки були дуже бажані й вимолені. Коли зробила тест, то не могла повірити, розплакалася, розказала лише сестрі. Взагалі про мою вагітність мало хто знав, бо я ніде зайвий раз не ходила, відмовилася на цей період від концертів та виступів. Боялася сполохати щастя.

Вагітність у мене була не з легких. Страшнючий токсикоз і решта приколів. А ще ж бонус у вигляді двійні. Тому без хвилювань не обійшлося. За місяць до пологів була на збереженні в перинатальному центрі. Хочу відзначити професіоналізм та людяність усіх лікарів, медперсоналу», – зазначає Інна Кириченко.

Одне вокалістка знає точно: слово «мама» – це глибше за будь-яку Маріанську впадину.

«Не вистачить жодних слів, щоб описати титанічну роботу матері. Бережіть своїх мам», – радить волинянка.Артистка облмуздрамтеатру Софія Матюшенко найкращим подарунком для матері вважає моменти, коли діти живі, здорові, усміхнені. Її двоє синів сьогодні – це підтримка й опора у час боротьби із важкою недугою.

«Жоден матеріальний подарунок не може замінити повноти щастя, якщо твої діти тебе цінують, поважають, діляться з тобою сокровенними думками, радяться, ростуть та стають на ноги. Основне призначення жінки на цьому світі – продовження роду. Я щаслива, що Господь благословив мене відчути це», – переконана пані Софія.

Читати ще: «Театр – мої ліки». Волинська артистка Софія Матюшенко – про подвійну онкологію й прожиті ролі. Інтерв’ю

Глибоких вражень їй додає можливість бачити, коли діти стають кращими. Натомість боялася не почути слова «мама». Попри насичений творчий процес, на переконання зірки театральної сцени, сімʼя має бути в пріоритеті. І вважає, що в кожної жінки є певний вік, щоб стати мамою, і є час на карʼєру.

«Моє найбільше враження від материнства – коли твої діти виростають і стають кращою версією тебе. Також має бути безумовна материнська любов до дитини, хай ким вона стане в житті. А найбільший страх материнства – це його не відчути, бо саме материнство вчить любові й терпіння. Материнство – це найкраще, що могло статися зі мною», – акцентує заслужена артистка України.Майстриня краси Дарина Самчук із сестрою намагаються привітати маму наживо, даруючи квіти і свої обійми.

«Полюбляємо щось просте, як-от піти в кіно або сісти в затишному закладі й говорити про все на світі. Колись мама водила нас на піцу й тістечка, а тепер ми її. День матері для мене – це нагадування про те, що мама важлива, цінна, така потрібна. Бо в шаленому темпі життя я не встигаю говорити про це вголос, відкладаю, але, думаю, вона й так про це знає», – твердить Дарина Самчук.

Нині вона виховує власних доньку та сина. Найяскравіше враження в материнстві – це про любов, якою готова огорнути цілий світ. Але, відзначає, материнство відкриває все найкраще й найгірше, хай як не хочеться цього визнавати.

«У материнстві не вийде зіграти роль, не вийде «бути правильною», бути начитаною книгами чи курсами. Там вийде назовні все справжнє: і біле, і чорне, інколи щось таке, про що не здогадувалася в собі. Материнство – це дуже й дуже чесне дзеркало», – відзначає представниця б’юті-сфери.

Поєднати роль матері й кар’єру її допомогло шалене бажання не загубити себе. Мовляв, не хотіла розчинитися лише в одній ролі мами – навіть у такій великій і важливій. Тож після народження дітей швидко поверталася до роботи.

«Коли я втомлювалася з дітками, йшла на роботу. Там надихалася, перемикалася, наповнювалася і вже в ресурсі поверталася до них із любов’ю, увагою, з бажанням послужити. Коли губилася на роботі, то бігла до дітей. Там відновлювалася, сповільнювалася, гуляла, тішилася. Цей взаємообмін дав можливість не випасти із жодного зі своїх світів. Для мене баланс – це не про «встигнути все», а про зуміти не зрадити себе. І тут величезна вдячність моїм найріднішим людям – родині, чоловікові, подругам, завдяки яким мені вдалося все поєднати», – розмірковує Дарина Самчук.Для родини Наталії Благовірної, проректорки Волинського національного університету, День матері – це згадка про всі миті від народження дітей. Вони із чоловіком Максимом – щасливі батьки двох доньок і сина. Усією сім’єю в недільний день також відвідують богослужіння.

«Діти вітають теплими словами, якимись невеликими подарунками, зробленими своїми руками. Ми з чоловіком згадуємо моменти народження наших дітей, їхні перші дотики, жести, погляди. Ці розмови про них – незмінна частина цього дня. Мій тато приходить до нас, завжди з квітами. Цей ритуал з’явився після смерті моєї мами. Думаю, для нього – це спосіб зв’язку з нею. Та й для мене також. Цей день асоціюється з образом мами, бабусі Анелії, яких уже немає. День матері – символ родини для кожної з нас», – пригадує пані Наталія.

Для освітянки найважливіше – це казати дітям про свою любов і про те, що дім батьків стане місцем підтримки. Суттєвої різниці між тим, як бути мамою доньки чи мамою сина, вона не вбачає, але помічає певні особливості у вихованні.

«Улянка з’явилася майже беззвучно, вона морщилася від моїх дотиків, і стало очевидним – поруч виник цілий всесвіт, тихий, негаласливий, але від перших секунд – незалежний. Народження Данки – символ енергії, руху, сили й тактильності. Вона ніби виринула в ритмі танцю. І вона запалює нас усіх. Назарко – це стабільність і сила. Він ледь стояв на ногах, але кругом волочив із собою металеві, важкі інструменти, щось майстрував, ставив сам собі практичні завдання. Він забивав цвяхи справжнім молотком із двох років, ухвалював самостійні рішення від перших митей. Моя старша донька вийшла заміж, і я отримала ще одного сина – Миколу. І він – у моєму серці, в моїх думках. Наша родина з його появою стала співмірною – дві доньки і два сини», – розповіла Наталія Благовірна.Під час виховання дітей найважливіше – не втратити з ними емоційний контакт, вважає блогерка Ірина Лиса. Понад рік тому мала треті пологи.

«Діти дуже тонко відчувають любов, щирість і підтримку. Тому мамам варто звертати увагу не лише на навчання чи дисципліну, а й на атмосферу в сім’ї, на те, чи дитина почувається почутою та прийнятою. Я дуже хотіла б, щоб мої діти виросли добрими людьми, ставилися з повагою до інших, незважаючи на те, який жорстокий світ навколо, уміли співчували й не боятися бути собою. Світ зараз дуже непростий, тому важливо навчити дітей людяності та відповідальності», – наголошує блогерка.

Страхом материнства називає втрату духовної близькості зі своїми дітьми: «Дуже боюся не вміти їх розуміти в потрібний момент або не стати для них тим прикладом, на який хочеться рівнятися. Цей страх постійно нагадує мені бути уважнішою до своїх дітей, більше слухати їх, більше розмовляти з ними і працювати над собою».

Для пані Ірини нинішнє свято – не про гучні святкування, а про вдячність Богові за сили, які має, щоб виховувати своїх дітей.

«Останні чотири роки цей день я проводжу лише зі своїми дітьми, бо чоловік – військовий із першого дня війни. Це спільний сніданок, домашній затишок та прогулянки. І, звичайно, цього дня я завжди вітаю маму та свекруху. Бо лише ставши сама мамою, я по-справжньому зрозуміла, скільки любові, сили й турботи стоїть за материнством. Для мене це свято – чергове нагадування про важливість сім’ї та підтримки тих людей, які люблять тебе», – зізнається Ірина Лиса.Перша заступниця Луцького міського голови Ірина Чебелюк сина Назара намагалася виховувати самостійним і розвиненим хлопцем. Нині йому вже 21 рік.

«Думаю, матерям не варто постійно контролювати свою дитину, а формувати самостійну особистість, яка здатна мислити й давати собі раду. Не варто застосовувати гіперопіку, але, менше з тим, дисципліна й контроль у певній частині мають зберігатися», – каже жінка.

Найяскравішим враженням від материнства вона називає перші роки життя сина. У хлопця були проблеми зі здоров’ям, тож матір разом із ним проживала його становлення, називаючи цей період особливим досягненням.

«Перший рік материнства для мене був емоційним, бо це була боротьба за життя. Ці події мають присмак смутку, але для мене вони все одно яскраві, бо ми разом досягали поступового покращення. Уже в процесі дорослішання яскравим для мене є те, що син здобуває освіту, знає чотири мови, багато читає і бачить себе розвиненою особистістю. Для мене це прояв того, що протягом життя змогла йому щось дати і якісь знання вкласти», – ділиться Ірина Чебелюк.

Сама ж із сестрою в День матері обов’язково вітають неньку. Зазвичай обирають обов’язковий атрибут – квіти, які подарували б приємну емоцію. День матері для Ірини Іванівни – це пошанування статусності жінки-матері й момент, коли переосмислюєш, що ти дала життя.Засновниця благодійного фонду «Старе місто» Лариса Новосад виховала трьох дітей, зокрема хлопця із синдромом Дауна. Нині її син Валентин Новосад є переможцем великої кількості всеукраїнських і міжнародних спортивних змагань.

«25 років тому я народила першого сина Валентина. Про його стан ще не знала, бо виписали з пологового як здорового хлопчика. Але навіть якби мені тоді сказали, що в нього синдром Дауна, то я все одно була б найщасливішою мамою. І мені пощастило стати мамою тричі. Я пам'ятаю всі моменти народження своїх дітей, згадка про які окриляє», – підмічає благодійниця.

Читати ще: Юний спортсмен з Волині із синдромом Дауна вперше в історії став найкращим атлетом України

Ще волонтерка пишається, що є подругою і прикладом для своєї доньки. Тішиться, що менший син звертається до неї по пораду, що старший Валентин завжди хоче поділитися своїми досягненнями.

«Коли дізналася, що Валентин із синдромом Дауна, то думала, за що мені це. Але саме Валентин зробив мене сильною мамою, яка повірила в його необмежені можливості. І сьогодні кожна мама в Україні є сильною. Бо жити в умовах війни – складно. Бути мамою, коли лунає тривога, коли злякані очі дивляться на тебе, це приклад незламності для інших.

Крім того, для мене прикладом є мої подруги-мами, які чекають звістки про зниклих безвісти синів на фронті. У мене велике коло знайомих, діти яких стали на захист України, але про них нічого невідомо. Хочу, що Господь почув нашу материнську молитву і повернув усіх синів додому», – благає жінка.

Бути мамою, з її слів, – це знати, що частинки твого серця ходять окремо. І радіти за кожне досягнення дітей. Щороку Лариса Новосад із дітьми ходить у гості до своєї мами.

«У мене в житті золота середина: живі батьки й дорослі діти. Для мене це свято єдності і вдячності. Дякую мамі, що виховала мене сильною, хорошою мамою для своїх дітей. Я вдячна Богові, що є щасливою матір'ю», – тішиться вона.«Я була абсолютно чайлдфрі людина, хоч і дуже любила дітей, – твердить журналістка й телеведуча Світлана Рижук. – Клопоталася карʼєрою та розвитком особистості, про дітей зовсім не задумувалася. Але в один момент відчула, що час настав віддавати свою любов комусь».

Сьогодні відома уродженка Луцька виховує чотирирічну донечку. День матері проведе із квітами, а ще скаже слова подяки своїй мамі, бо вона завжди вислухає, зарадить, допоможе.

«У 27 років задумалася про материнство. Знайшла в інтернеті фото дівчинки, яку хотіла б мати, – така собі візуалізація. Із часом я реалізувала себе: спочатку як дружина, а потім – як мама. Після народження донечки я стала значно більш організованою, відповідальною та цілеспрямованою. Повністю себе віддала материнству й мені це дуже подобалося.

Я не спала ночами, радо доглядала за своїм маленьким сонечком. Гуляла, купувала дитячий одяг – це особливе було для мене задоволення, стежила за здоровʼям дитини, хвилювалася та відповідально й свідомо виховувала. Перечитала тонни літератури та блогів про виховання, і досі це використовую на практиці. Мені подобається бути мамою. І зараз, коли Аріанці чотири роки, я бачу вже її особистість, як вона відстоює свої кордони, яка вона добра та чемна дитина, але з характером. Я не ламаю її природних рис, а навпаки спрямовую і шукаю ключики до її зростання», – розповідає Світлана Рижук.

Читати ще: «Я почала жити моментом». Ведуча з Луцька Світлана Рижук – про рак, роботу на «Новому каналі» та пошуки себе

Телеведуча із чоловіком виховують донечку так, щоб вона знала, що таке співчуття, допомога слабшому та меншому. Знала, як любити, бути організованою та дисциплінованою.

«Вражає, коли твоя чотирирічна дитина каже: «Мамо, я куплю тобі ту сукню з блискітками, коли виросту». І це при тому, що я обираю для себе значно скромніше вбрання. Або, коли я хворію, каже, що любить мене більше за все на світі, кладе взуття, щоб зручніше було одягнутися. Або розповідає ввечері про свої тривоги в садочку, і ми разом вирішуємо, як краще діяти. Захопливих моментів у житті з донею дуже багато. Я розумію, що моя стратегія, мій підхід до виховання має свої плоди», – відзначає медійниця з Волині.Ректорка Луцького національного технічного університету Ірина Вахович виховувала доньку Владу на довірі й рекомендує мати дружні стосунки з дитиною. Вона не вважає себе суворою мамою, але переконана, що якщо є частинка суворості, то діти виростають більш серйозними, дисциплінованими і відповідальними.

«Дитину треба готувати у двох скілах: англійська мова й математика. Ще навички водіння авто теж варто забезпечити. Це три речі, з якими дитина точно виживе в цьому світі (усміхається, – ВН). Але головне – виховати добру людину, яка любить інших людей, любить цей світ.

Пишаюся тим, що моя дитина володіє досконало англійською мовою, швидко адаптовується до різного середовища, має комунікаційні навички й добрий характер. Мамі завжди приносить задоволення, коли її дитина розвивається. Але найпозитивніша емоція – коли дитина з’являється на світ. Тоді твоє життя стає не таким значимим, як життя твоєї дитини. Вітаю всіх матерів зі святом, бо мама – це велике щастя», – мовить Ірина Вахович.

Свою матір шанує і намагається відвідувати щовихідних.

«День матері – це особливий день, який супроводжується більшою кількістю подарунків, ніж зазвичай. Це день, коли ми з мамою точно зустрічаємося. І я обов’язково їй дякую», – додає ректорка ЛНТУ.Начальниця відділу комунікації ГУНП у Волинській області Ольга Бузулук пригадала, що у її дитинстві День матері не відзначали. Вона і брат дарували мамі якісь вироби на 8 березня. Коли в неї народилися діти, то День матері став головним святом.

«Дочки завжди дарують мені щось, зроблене своїми руками: малюнок, аплікацію, можуть створити колаж чи відеоролик. Цьогоріч запитали, чи мені ще цікаво отримувати такі подарунки. Мені завжди буде це цікаво, поки вони є в мене. Кожен виріб я зберігаю як цінність і нагадування про найкращий час. Традиційно, ми проводимо час разом, цьогоріч теж поїдемо за місто. Найбільше я люблю, коли вдається вирватися в якусь мініподорож із ними», – пояснює представниця ГУНП.

Її тішить споглядати, як проростає те, що вкладала в своїх двох дівчат у найбільш ранньому дитинстві. Й особливо – коли це має результат через роки. Обох доньок після трагічної смерті чоловіка жінка виховує сама.

«Багато приділяла часу, щоби прищеплювати цінності, читала багато книжок, співала колискові щовечора по кілька годин. Й от зараз, коли дівчаткам 11 і 14, бачу, наскільки це було важливо багато років тому», – розмірковує Ольга Бузулук.

Зовсім не таким виявилося уявлення про те, що діти мають бути схожі на неї: «Чомусь думала, що вони мають теж любити порядок, читання. Але ні, це так не працює. Дитина росте, і це абсолютно інша індивідуальність».Водночас Ольга Бузулук створила телеграм-канал під назвою «Самовиховання», де ділиться власним досвідом, пише свої думки про виховання дітей.

«Якщо смітять батьки – смітитимуть і діти, порушують ПДР – так робитимуть і діти. Я знаю, що мої діти ніколи не викинуть навіть маленьку обгортку від цукерки, бо це закладено ще від року, коли возила їх у візках. Вам може здатися, що вони це не розуміють, але ні. Усе воно відкладається в голові. Головне для мене – гуманістичні цінності, моральні принципи, любов до України. Я це заклала, бачу результат і тішуся ним. Моє завдання – навчити їх жити в глобальному світі, не носити рожевих окулярів, а вміти постояти за себе, за слабших, за справедливість», – роз’яснює матір.

Основний рецепт виховання дитини – у мистецтві любові, на власному досвіді переконалася ректорка Волинського медичного інституту Тетяна Пастрик. Коли дитина зростає в атмосфері підтримки та тепла, вона вчиться бути доброю, впевненою в собі та відкритою до світу.

«Виховання – це найважливіший спадок, який ми залишаємо нашим дітям. Критично важливо не пропускати моментів довіри й щирої уваги, бо саме вони формують основу особистості. Ще мають бути чіткі межі та особистий приклад батьків. Це допомагає дитині зрозуміти цінність відповідальності та чесності. І ще одне – спільний час і підтримка, що дасть маленькій людині впевненість у власних силах», – коментує Тетяна Пастрик.

Вона щаслива, що є мамою і сама має маму. У її родині в свято збираються всі покоління, накривають щедрий стіл. Ще одна традиція – дарувати мамам квіти та маленькі сувеніри. Перші секунди, коли побачила сина, жінка пам’ятає досі.

«Син схожий на мене. І в серці народилося таке тепле й ніжне усвідомлення: «Я – мама, і це – моє нове життя». Тепер, у дорослому житті, я вихоплюю в синові свої риси характеру. Спостерігаючи за працею тата, він із дитинства бачив, що професія лікаря – це не лише постійне вдосконалення, знання, розвиток, робота над собою, але й велика людяність, терпеливість, готовність допомагати іншим. Це все сформувало його прагнення обрати медичну професію. Для мене материнство – це найбільший дарунок для жінки», – ділиться ректорка медінституту.Власниця мережі домашньої їжі «Галя Балувана» Алла Теліга вважає, що її діти є тим балансом, який дозволяє поєднувати сім’ю і кар’єру. Розповіді двох дівчат про своє життя наповнюють її зсередини. А незабаром старша донька подарує їй онуку. Це щастя не описати словами, твердить бізнеследі.

«Баланс? Напевно, він у тому, щоби пам’ятати, навіщо ти працюєш. Не заради посади чи визнання – а щоб твої діти бачили: мама сильна, мама рухається вперед, мама – приклад. Ось і весь секрет», – каже вона.

День матері у її родині дуже теплий: приїжджає до своєї мами, дарує квіти й перебуває поряд. Бо мама щаслива, коли бачить дітей.

«Що старшою стаєш – то більше розумієш, який дорогоцінний час. Поки живі батьки, ми залишаємося дітьми. І хочеться більше цього часу, більше розмов, більше просто бути поряд. Я намагаюся телефонувати частіше, підтримувати, але щиро кажу – завжди здається, що роблю замало», – продовжує Алла Теліга.

Найбільше бажання жінки: щоб у дітей було щасливе дитинство – без тривог, без сирен, без страху.

«Моя мама колись молилася за те, щоб у мене був хороший чоловік. Може, вимолила, бо чоловік у мене справді хороший. А найбільший страх у моєму материнстві – це здоров’я дітей. Завжди. Хочеш дати все найкраще: коли збирала старшу доньку в перший клас – намагалася купити все, що могла, з першого класу взяла репетитора з англійської. Не тому, що так треба, а тому, що хочеться, щоб дитина мала більше можливостей, ніж було в тебе.

І ще один страх, який зараз знайомий багатьом мамам, – це безпека. На початку повномасштабного вторгнення я відвезла молодшу доньку Марію до Польщі. Просто не могла інакше, бо переживання за дитину було сильнішим за все», – коментує Алла Теліга.За словами волонтерки й нотаріуски Наталії Ариванюк, мама щаслива, коли діти здорові й будують своє життя. Коли є можливість просто поснідати разом, поговорити без поспіху.

«У нас сильна жіноча лінія. Від бабусі – до мами, від мами – до нас. І ми те саме передаємо далі: віру в людей, наполегливість, працьовитість і любов до себе. Тим, як живемо щодня. У мене є і син, і донька. І це різні системи виховання, різна природа зв’язку. Донька дивиться на тебе як на жінку – слухає і дивиться одночасно. Як ти живеш, як ставишся до себе, як реагуєш на труднощі. Із сином – інша мова спілкування, інші способи показати турботу й тепло. Обоє тебе теж виховують. Своїм характером, своїми реакціями», – розповідає лучанка.

Між роботою, родиною і волонтерством – постійний рух, який жінка успішно поєднує. Традицій святкування в родині немає, бо, каже, вона, мама й сестра – усі працюють. Але в офісі є завжди квіти. Попри все, що відбувається в країні, намагаються оточувати себе простими радощами.

«Ми із чоловіком пишаємося тим, якими людьми виросли наші діти. Але я добре розумію, що за цим стоїть щоденна праця, любов і віра. Та сама віра, яка зараз тримає тисячі українських мам – тих, хто чекає своїх дітей із фронту, з полону. Тих, хто знаходить у собі сили жити далі, попри все. Я не можу уявити, що вони переживають. Але я обіймаю кожну з них серцем. І бажаю одного – миру. Щоб це скоріше скінчилося для кожної української матері», – додає Наталія Ариванюк.Ексжурналістка Волинських Новин, а нині офіцерка ВМС ЗСУ Вікторія Гаврилюк із чоловіком виховують трьох дітей. Ще тішаться тим, що обоє мають живих матерів і, попри повну залученість в оборону України, намагаються дарувати їм тепло.

«Ще до служби в ЗСУ ми обов’язково дарували мамам квіти, навідували їх. Тепер же намагаємося дарувати ненькам тепло дистанційно, але щороку ми замовляємо букети квітів. Їх доставляє особисто в руки кожній наш гарний знайомий. Квіти обираємо по відеозв’язку, бо я дуже вибаглива в цих питаннях. А потім він ще й обов’язково робить фото кожної із мам із духмяними букетами. Хоча живі теплі обійми ніщо не замінить», – пригадує захисниця.

Найбільш яскраве враження від материнства Вікторія отримала у 2016 році, коли дізналася, що вагітна двійнею. Мріяла, щоби були хлопчик та дівчинка, тож всесвіт зробив подружжю такий подарунок. «У вас донечка. І син», – ці слова лікарки не забуде ніколи. Й емоційним був момент, коли старший 19-річний син, який до чотирьох не розмовляв, сказав перше слово. А найбільший страх материнства – втратити когось зі своїх дітей.

«У нашому житті був жахливий момент, коли донечка потрапила в реанімацію з підозрою на смертельно небезпечну хворобу – менінгококову інфекцію. На щастя, діагноз не підтвердився. Це була найстрашніша доба в моєму житті. Я молила Всевишнього, щоб забрав моє життя, але залишив її.

З початком повномасштабного вторгнення, коли по мирних українських містах прилетіли перші ворожі ракети, я також відчула тваринний страх за життя дітей. Що робити? Вивозити? Лишатися? Це досі найбільший страх, який лише може бути. Коли шахеди чи ракети летять на наше місто, ми із чоловіком постійно на радарах, щоб мама, яка наразі доглядає дітей, могла вчасно зреагувати на повітряну тривогу й заховатися з дітьми в укриття», – продовжує військовослужбовиця.А ось поєднання материнства і служби – для родини болюче питання. Кожне розставання після відпустки – це маленька трагедія сім’ї.

«Знаєте, що я відчуваю щоразу, коли доводиться лишати дітей і повертатися на службу? Наче з мене наживо зривають шкіру. Серце на шматки. Тримаємо зв’язок із малечею, вчимо уроки по відеозв’язку, ділимося фото та відео. Якщо ми перебуваємо на відносно безпечній території, то вони приїжджають до нас.

Іноді наражаюся на осуд із боку суспільства. Мовляв, що то за матір така, що залишила дітей. Але мені плювати, що кажуть люди. Бо я не залишила дітей, а виборюю для них право жити на своїй землі. У своїй хаті. Нехай ця війна буде битвою нашого покоління. Я тут, бо не хочу, щоб мої діти брали до рук зброю», – резюмує Вікторія Гаврилюк.

Ветеранка війни й засновниця танцювальної студії Анна Рекретюк завжди мала зв’язок із сином під час служби у війську. Навіть коротке повідомлення чи кількахвилинний дзвінок тримали моральний дух.

«Під час служби зв’язок стає чимось дуже цінним, але й дуже делікатним моментом. Важко говорити, бо багато питань, які не ставлять... Бо на них немає відповіді. «Як ти?» А як може бути на фронті? «Що нового?» Те, про що не кажуть, особливо дитині. Ми із чоловіком завжди шукали можливість написати, щоби повідомити, що все добре, що ми поряд, попри кілометри. Син мені не показував, наскільки сильно переживає за нас, але йому було дуже непросто. Моя мама пізніше розповідала, як насправді він хвилюється і нервується», – пригадує ветеранка.

Читати ще: «Я знаю смак і запах страху»: ветеранка з Луцька про війну, цивільне життя і танці

Тож нинішнє свято не про офіційність, а про відчуття зв’язку, про моменти уваги, обіймів, теплих розмов, про подяку за життя, роки та нерви. У родині Анни Рекретюк є звичка робити цей день теплим і домашнім, зокрема зі спільним сніданком чи барбекю.

«Найбільший страх материнства виникав, коли я була самотньою мамою. Це неможливість дати синові все необхідне і файне життя. Тоді я розпочинала бізнес та розуміла, що не маю права на помилку, не можу не отримати очікуваного прибутку. А найяскравіші враження від материнства – коли вперше поклали мені сина на груди. Я дивилася на нього й не могла зрозуміти, як це, що пів години тому його ще не було. Зараз не уявляю життя без нього», – твердить Анна Рекретюк.У художниці Тетяни Мялковської єдиного сина забрала війна. Микола Мялковський загинув 4 грудня 2023 року на Донеччині, захищаючи свою країну. У пам’ять про Миколу жінка заснувала благодійний фонд і активно працює з пораненими військовими й дітьми, які постраждали від війни. Крім того, стала патронатною вихователькою для дівчинки із дитячого будинку.

«Своєму синові я закладала рису «Україна понад усе». І мій син загинув. Якби я закладала риси пильнувати себе й бути не таким патріотом, то він досі жив би. Я не знаю, що краще. Чи жити скромно, не соціально й бути живим, чи виховувати патріотично одного-єдиного й найкращого у світі сина, який навіть не встиг створити свою сім’ю? У кожного, думаю, своя відповідь на це питання», – зізнається художниця.

Читати ще: «Це для нас випробування»: мама загиблого Героя з Луцька, художниця Тетяна Мялковська з чоловіком стали патронатною сім’єю

Пригадує, що особливих традицій святкування із сином не мали. В останні роки Микола вітав, дарував квіти й казав Тетяні Мялковській, що вона найкраща мама у світі.

«День матері вже другий рік для мене не свято. Бо це тригер, нагадування, що я вже ніби не є матір’ю, принаймні живого сина. Усі заходи, на які мене запрошують, я не хочу відвідувати, бо сумую і впадаю в депресію на тиждень, плачу.

Я вважаю, що моє материнство продовжується в пам’ять про Миколу і всіх Героїв на небі. Мій девіз – тримати стрій. Моє соціальне покликання зараз – це добрі ініціативи, це робота з військовими, з дітьми, у яких немає матерів, немає будинків, у яких трагедія через війну. Це можливість жити й надавати опіку дівчинці, яку ми із чоловіком взяли з дитбудинку. Ось це і є для мене нинішнім Днем матері», – ділиться Тетяна Мялковська.Народження доньки стало розрадою для акторки Ангеліни Платко. Вона мотивує і не дає впасти духом, поки йде війна, поки чоловік захищає Україну від ворога.

«Материнство – це приємний етап, що приносить натхнення, стимул і наснагу в цей важкий час. Найяскравіше пам’ятаю, коли вперше побачила дитину. Був максимальний шок, бо усвідомила, що моє життя ніколи не буде таким, як раніше. Тоді почала жити не заради себе, своїх бажань і цілей, а для дитини і її щасливого життя. Хочу, щоб вона відчувала любов, тепло, була забезпеченою всім, згадувала дитинство з усмішкою і приємними спогадами», – розповідає волинянка.

У вихованні пані Ангеліна із чоловіком намагаються не обмежувати дитину у всіх її прагненнях, змалку формуючи особистість, здатну ухвалювати рішення.

«Моїй донечці майже чотири. Ось вона захотіла на танці – я записала. Коли їй не сподобалося, то не змушувала ходити далі. Ми разом шукаємо те заняття, яке їй буде цікавим. Дітей не треба змушувати робити те, чого вони не хочуть, як це було притаманним у вихованні колись», – міркує акторка.

Цьогоріч Ангеліна Платко вперше за час повномасштабного вторгнення проведе святковий день поряд зі своєю мамою, яка мешкає за кордоном. Каже: «Ми разом проведемо час, влаштуємо сюрпризи і прогулянки. Провести день разом – це вже свято».Дорогі мами! Редакція Волинських Новин щиро вітає всіх із Днем матері! Зичимо здоров’я, радості, миру, підтримки рідних і безлічі щасливих моментів. Нехай ваша любов завжди повертається до вас сторицею! Саме материнська турбота є тим тихим, але міцним фундаментом, на якому тримаються родина, суспільство і майбутнє.

Спілкувався Дмитро КЛИМЧУК

У матеріалі використано фото, які надали героїні

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---