Пережили одну війну і застали другу: історії довгожительок із Луцького району

Від нацистської окупації, примусових колгоспів і до сучасних ракетних ударів. Довгожителі зберегли в собі генетичний код української мужності та витривалості.

88-річна Катерина Калита з села Котів Луцького району пригадує дитинство та розпал Другої світової війни, йдеться в сюжеті ТРК «Аверс».

«До мами каже: «Матка, май яйка, масло?» А мама знала, як сказати, що хвора. А він відповів, що, мовляв, якщо хвора, то нічого не треба. Вони дуже боялися того тифу. Я плакала на печі, а він мене прикладом стусонув», – розповідає про німецьку окупацію в роки Другої світової пані Катерина.

Пригадує також ворожі літаки: «Як чули наближення літака, то ховалися в схрон. Мали такий, викопаний у садку. І я так біжу до тієї ями, а літак низенько біля нашого садка летить. Я помітила, що він був чорний із білими хрестами».

Післявоєнні часи також були непростим випробуванням для людей.

«Як стала колективізація, прийшла та червона чума і забирала в людей усе зерно. Забирала все в батьків, що вони заховали в клуню. Шпичкою проколювали, шукали, де зерно люди ховали. Грабували людей», – говорить Катерина Калита.

Пані Катерина мешкає зі своїми дітьми. Вони обіцяють берегти її спогади, переповідати наступним поколінням.

Як каже син Василь, мама навіть у свої 88 років господарює, рубає дрова, підгодовує птахів.

«Я вже навіть ховаю сокиру, щоб не рубала ті дрова. Отака вона. Не знаю, чи ми стільки років і в такому здоров’ї проживемо», – говорить Василь.Читати ще: «Любов допомогла нам здолати біду». Історія волинян, які відсвяткували 64-річчя шлюбу

Ще одна довгожителька села Котів – 94-річна Ніна. Вона зі сльозами на очах пригадує своє дитинство.

«Пам'ятаю, як тата забрали на фронт. Я залишилася з мамою. Нас троє було. Німці спалили наше село. Наша хата згоріла. Мусили будуватися. Всяке було. Тяжко було. Мусили і під голим небом спати. Всякі біди були. Добра не було. Як вже стало так, що можна жити, то немає коли», – каже пані Ніна.

Зараз для неї справжня підтримка – онуки та правнуки. Вони – її сенс не здаватися і жити.

Старожилів у селі Котів залишилося небагато. Їм допомагає, зокрема, соціальна працівниця Світлана.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---