Бурштинова Україна: де вихід?

На території сучасних Рівненщини, Волині та Житомирщини панує "спритна і зухвала" модель поведінки. Ніби лихі 90-і в окремо взятих місцях на карті. Особливо на Поліссі - з їхніми малородючими грунтами. Так, ніхто нікого не примушує до вчинення криміналу, але українці таки люблять роботу, що приносить чималі гроші, особливо якщо ті валяються буквально під ногами.

Про бурштинову Україну і шляхи вирішення проблеми розмірковує Gazeta.zn.ua.

Нагадаємо, 2 червня в селі Обіще Олевського району Житомирської області стався черговий збройний конфлікт між місцевими жителями і "представниками заїжджих бандитських формувань", як їх назвав депутат Житомирської обласної ради Олександр Ніколайчук в Facebook.

Раніше аналогічні події відбувалися в інших населених пунктах тієї ж Житомирщини, а також сусідніх Рівненщини та Волині. І це після того, як держава анонсувало чергове закручування гайок - введення Національної гвардії для вирішення проблеми незаконного видобутку бурштину. Разом з тим чиновники переконані, що для цього "необхідна координація дій всіх відповідних структур, а не тільки правоохоронних органів". Подібні заяви типові для України, де проблеми вирішуються виключно в режимі пожежної команди, яка, як відомо, бореться з вогнем, але не здатна подорожувати в часі, щоб запобігти виникненню пожежі. Можна виправдатися тим, що з запобіганням щодо нелегального видобутку бурштину держава запізнилася років на 15.

Але боротьба на нинішньому етапі буде такою ж "ефективною". І вищезазначені події прекрасно це ілюструють. По-перше, явно продемонстрована безперспективність ставки на силове вирішення проблеми видобутку бурштину. Якщо промоніторити профільні спільноти в соціальних мережах, можна виявити, що переважна більшість повідомлень і фотографій стосуються трьох об'єктів: видобутого бурштину, виручених за нього паперів (стодоларових банкнот, - сленгове) і пірамід зброї, призначеної для захисту від посягань на перше і друге.

Інциденти на Олевщині, Володимирщині, Сарненщині тощо повною мірою відображають здатність старателів активно відстоювати свої матеріальні інтереси в рідних лісах. Разом з тим непоодинокі факти приїзду більш-менш численних кримінальних груп, які намагаються прибрати видобуток бурштину до власних рук, свідчать про нездатність поліції (навіть із залученням Нацгвардії) контролювати ситуацію.

Слід розуміти, що масово оприлюднюються тільки невдалі спроби бурштинового рейдерства. Про успішні інформація не поширюється далі окремих населених пунктів. А вони точно мали місце, інакше не було б старателів, що погоджуються на експлуатацію.

По-друге, поки держава зволікає з ліцензуванням або іншим способом регламентації господарських відносин, врегулювання відбувається самопливом силами місцевих старателів. Як позбавити промисел цієї критично небезпечної привабливості? Або закрутити гайки, або відпустити віжки. Силовий варіант не спрацює, та й в результаті закручування можна "зірвати різьбу". Реальність і небезпека подібних перспектив можна простежити на прикладі штурмів поліцейських ділянок або прикордонних застав.

Разом з тим більшу лібералізацію, ніж нинішнє відсторонення держави, годі й уявити. Залишається єдиний варіант - філософська золота середина. Солодким вважається тільки заборонений плід, в той час як загальне розширення доступності видобутку бурштину знизить ажіотаж і загострення пристрастей. Водночас не можна говорити про повну бездіяльність держави в наведенні порядку в цій проблемній сфері. Вона все ж продукує рішення, спрямовані на врегулювання видобутку сонячного каменю.

Наприклад, на бурштинових землях створені поліцейські станції, проводиться регулярне патрулювання місць можливого видобутку з залученням Нацгвардії, інші заходи. Але якщо з Києва або ще більш віддалених регіонів здається, ніби держава застосовує силу, то на місцях видно, що сила тільки демонструється. І це явно на щастя, адже мовою зброї і примусу проблему не вирішити. Більш того, це саме та трясовина, активно пораючись в якій, легше досягти дна, ніж поверхні.

Нацполіція з Нацгвардією не отримують карт-бланш на Поліссі закономірно - адже що далі? Без нормативного врегулювання питань видобутку бурштину репресивні заходи тільки консервують проблему: самоцвіт під землею, силовики на землі, криміналітет хотів би дзеркального відображення ситуації, а старателі - повернення до своєї прибуткової роботи. Тому тривале збереження статусу-кво просто неможливе.

Держава давно обіцяє поставити законодавчий хрест на "бурштинових війнах", але динаміка переходу від озвучування обіцянок до їхнього втілення залишає бажати кращого. Проект відповідного рамкового закону "Про видобування і реалізації бурштину" більше року "читається" в парламенті, але схвалення ніяк не отримує. Закон повинен стати першою ластівкою нового порядку господарювання - прозорого і відкритого. Адже практика неконтрольованого користування багатством надр і природних ресурсів не обмежується бурштином: воно ведеться, починаючи зі звичайного браконьєрства і закінчуючи вирубкою карпатських лісів. Не слід зупинятися детально на аналізі законопроекту - за цей час його вже по буквах розібрали фахівці Головного науково-експертного управління ВРУ та профільних неурядових організацій, журналісти. Варто тільки відзначити, що його універсальність - ніяка. Таким же може бути і закон про ялиці, базальт, торф, антрацит, будівельний пісок або інших копалин, що видобуваються не так як треба.

У той же час у силового варіанту вирішення проблеми (а інший просто не пропонується) є ще один особливо виразний недолік - він втілює практику тих 90-их, де "дозволено все, але не всім". Старательська ієрархія далеко не настільки однозначна, щоб блокпости в лісах-полях і рейди могли навести в ній порядок. Поруч з людьми, які вручну копають 9-метрові котловани, є ті, хто робить це екскаваторами або просто "миє". Є підлітки, школярі різного віку, жінки або пенсіонери, які бродять бурштиновими пустелями і загатами, утвореним в результаті плідної роботи помп, в пошуках якогось рикошету, який дозволить відразу ж придбати дров на зиму, будинок, корову, модний гаджет або добре погуляти в ніч з п'ятниці на вівторок.

Окремі особи взагалі не з'являються на Клондайку інакше як для збору видобутого або ж відправляють з цією місією довірених осіб. Хтось банально пропиває зароблене, хтось конвертує його в будівництво елітного житла або придбання елітних автомобілів, а для когось такий спосіб заробітку є єдиним соціальним ліфтом з-під межею бідності в більш-менш успішну життя. Боюся, не всі можливі параметри озвучені, але головне в тому, що БТР і снайпери на соснах вдарять саме по найбільш знедоленим і найменш загрозливим, жодним чином не вирішуючи базову проблему: бурштин все одно будуть добувати без будь-якої вигоди для державного бюджету. Це саме той айсберг, який тільки трохи видно з-під води, хоча сам о-го-го.

Це чимось нагадує антикорупційну політику держави, коли протидія корупції зводиться до відверто виборчої боротьби з корупціонерами. У свідомості тих, чиї статки різко контрастують з зарплатою, все виглядає, як "пацан до успіху йшов" і йому просто не пощастило. Затриманий старатель не повертає державі втраченого, видобуток бурштину теж не припиняється - на місці одного з'являться двоє інших. Та й першого все одно відпустять, а ліси в Поліссі ще є, і бурштину поки вистачає. Вічна гра з нульовою сумою.

Геополітичний зріз проблеми свідчить про те, що за обсягами продажу ювелірних виробів з бурштину першість тримає Польща, за нею Литва і Росія. Калінінградське родовище - найбільше в світі, але переживає важкі часи, оскільки нелегальний бурштин з Волині та Рівненщини збиває ціну. І це ненормальна ситуація - український бурштин високо котирується, а держава на цьому втрачає гроші і репутацію. Тим більше, що промислова експлуатація українських родовищ в 70-их роках минулого століття була визнана недоцільною саме на тлі роботи комбінату в Калінінградській області.

У нинішніх умовах з російським знову конкурує український бурштин, але не сама Україна. Запаси бурштину формують основу для планів завоювання світових ринків, пропонованих стратегіями розвитку в тих же Янтарному (Калінінградська область), Гданську і Клайпеді, але не в Луцьку, Рівному та Житомирі. І це ще один камінь на негативну чашу терезів. У середовищі старателів постійно йде дискусія про те, хто є основним здирником плати за їхній промисел. Версій з'являється багато: від представників Партії регіонів і найближчого оточення президента-втікача до діючої центральної влади. У країні перманентної політичної кризи така інформація може ототожнюватися з бомбою, оскільки дозволяє персоніфікувати ненависть, яку тисячі учасників "бурштинового ринку" відчувають до держави. Найцікавіше, що перевірити її і неможливо, і недоцільно.

Рівненське Полісся - це третя і четверта Чорнобильські зони, тому існування мишей-мутантів цілком ймовірне. Але важко уявити гризунів з такими страшними апетитами і можливостями, які дозволили їм знищити понад 60 кг конфіскованого бурштину в службовому кабінеті в одному обласному центрі. Можливо, це ті ж тварини, які набридали директору колгоспу і його запасам зерна з одного ще радянського анекдоту. Приблизно з цієї ж категорії і повідомлення про затримання групи правоохоронців, які займалися розбоєм чи рекетом по відношенню до копачів бурштину, покриваючи їхню діяльність. Всі ці події об'єднує одне - в них безпосередньо фігурують не люди, що мають справу з лопатами і помпами, а ті, хто контактує з самими старателями. Чи буде боротьба в такому випадку успішною? Що зміниться після оприлюднення і так давно відомих прізвищ?

Давайте подивимося на схему: бурштин видобувається драконівськими темпами і методами, ним по-різному торгують всередині і поза межами держави, але остання від цього нічого не отримує. Закономірне завдання - зробити так, щоб прибуток з народних надр отримував головний і легітимний представник інтересів народу - держава, місцеві представництва влади. З цим теж всі згодні. А далі вже темна ніч: хтось вирішив, що в пірамідальній системі "бурштин-торгаш-реалізатор" винуватці розташовуються на базовому рівні. Такий погляд суперечить здоровому глузду і об'єктивній реальності, яка підказує тільки два варіанти: або ж держава повністю забороняє видобуток і буквально консервує всі клондайки, або наводить порядок в посередницькій прокладці.

Західні вчені називають таку ситуацію трагічним вибором - обидва варіанти складні і загрозливі, але вибирати треба.

Нагадаємо, на Волині як варіант вирішення бурштинових проблем стало створення комунального підприємства «Волиньприродресурс». Так, під час сесії Волинської облради 19 травня депутати проголосували за пропозицію надати 51 тисячу гектарів надр у користування комунальному підприємству «Волиньприродресурс», що працюватиме на умовах спільної діяльності, розподілу прибутку або ресурсів, і, зокрема, контролюватиме видобуток інвесторами. Як свого часу говорив голова Волинської обласної ради Ігор Палиця, з тих коштів, які будуть заходити на комунальне підприємство, 25% має йти на користь села, 25% - в районний бюджет і 50% - в обласний.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---