USD 25 25.2
  • USD 25 25.2
  • EUR 27.7 27.9
  • PLN 6.3 6.39

Думали, їдемо захищати білоруський кордон, - боєць 51 ОМБ про війну

Про війну навіть не йшлося, до неї ніхто не готувався. Хлопці думали, що їдуть захищати білоруський кордон, але ні Білорусі, ні кордонів із нею так і не бачили. Опинилися біля Майорівська. Про війну розповідає волинський боєць Богдан Грабовський,- інформує Волинська газета.

«Багато хто каже: «А що мені ця держава дала, чому повинен нині, ризикуючи життям, її захищати?». Так не можна. Треба спочатку запитати самого себе: а що я зробив для країни, аби згодом мати змогу щось від неї отримати…» Така життєва філософія старшого солдата Богдана Грабовського, у цивільному житті (минуло вже майже два роки з того часу, як наша реальність розділилася на дві кардинально протилежних – військову і цивільну, – авт.) – майстра електротехнічної дільниці з освітлення міста КП «Луцьксвітло» Богдана Грабовського.

Його історія проста. Як в усіх. Так каже і так думає.

Тому коли озвучила Богданові, що це буде публікація лише про нього, то він щиро здивувався: «Ви що, чому? Я лише один із них!».

Тож один із тих, хто мобілізований у числі перших, хто сам озвучив бажання служити країні, коли прийшла біда, хто йшов захищати кордони держави, а потрапив на… війну.



«Як їхав на фронт, то дізнався, що дружина вагітна, – пригадує Богдан. – Що вона сказала? Дуже «рада» була, звісно. Через декілька місяців після мого повернення народився син Роман».

Микола Грабовський служив у 51-й бригаді, 1-му батальйоні, 2-й роті. Спочатку пригадує полігон у Рівному. Каже: ніхто ж не знав ситуації, про війну навіть не йшлося, до неї ніхто не готувався. Хлопці думали, що їдуть захищати білоруський кордон, але ні Білорусі, ні кордонів із нею так і не бачили. Опинилися біля Майорівська, що за 70 км від Донецька.

«Які були умови? Коли ми прибули туди, там інженери викопали 2 окопи, розкидали плутанку, а з іншого боку обтягнули колючим дротом. От, у принципі, й усе. Згодом ми трошки обжилися, а через тиждень нас дислокували».

Потім була Волноваха. Хто й не хотів вірити, але мусив зрозуміти – то війна.

Згодом хлопців відправили на Широкий Лан – для відновлення бойового духу. Вже стали будувати блок-пости.

«Коли приїхали в Маріуполь, уже була війна. Ми мали зброю, з нею і спали. Щодо бронежилетів, то їх іще тоді на всіх не вистачало», – пригадує.

Чому так сталося з 51-ю бригадою? То – питання, котре ставить собі не лише солдат, а й кожен свідомий волинянин. Чому хлопців, які просто намагалися повернутися додому живими, раптом так зганьбили?

«Я не вважаю їх зрадниками, треба шукати винних серед найвищого керівництва, – переконаний Богдан. – А то вийшло: якби вони загинули, їх би назвали героями, а так… Люди врятували своє життя, вийшли з оточення, не маючи на руках ні карт, нічого! Та будь-хто з нас міг втрапити в таку ситуацію! Вони ж не пішли здаватися в полон і не перейшли на бік Росії чи терористів».

Богдан розповідає, що в зоні АТО всі вірять у Бога. Кожен ранок розпочинається з молитви. Щирої.

«Там вища ціна життя, бо, прокидаючись, ти розумієш, що все може раптово закінчитися, що можеш не дожити до вечора, – каже. – Ти бачиш, як убивають твоїх друзів, поряд розриваються гранати. Стає страшно. На моїх очах розвідник Максим загинув через снаряд, який упав. Я сидів, а він підвівся – і так вийшло, що закрив собою мене від осколків. Він не знав. Мимоволі почнеш цінувати кожну хвилину життя. А згодом страх минає. Ти починаєш це сприймати, як би правильно сказати, наче роботу… Спокійно реагуєш на те, що поряд стріляють, десь чути вибухи, радієш, коли куля просвистіла поряд – і ти живий…»

Богдан зізнається: у пам’яті постійно зринають ситуації, як хлопці, які їхали у відпустку в автобусі, загинули, коли підірвалися на міні солдати із сусіднього блокпоста, Волноваха… Повертаєшся з війни, каже тепер уже назавжди солдат Грабовський, а тут – інше життя. Одразу трохи дивно все сприймається – людно, метушаться чомусь.

«Ми проходили реабілітацію у військовому госпіталі в Києві, через деякий час звиклися знову з цими буднями… Дружина, коли я пішов служити, щодня ходила до церкви, стала спілкуватися зі священиком. А як повернувся, приходили у храм разом. То священик до мене одразу підійшов і каже: «Ти не лякайся. Зараз увімкнуть мікрофони, то буде таке легеньке клацання. Словом, видно нашого брата одразу».

Спілкування з хлопцями, які нині там, не припинилося. Богдан розповідає, що зараз служба проходить краще, бо є умови. Солдати стали жити у приміщеннях, їм нині віддають у користування адмінбудівлі. Каже: так навіть морально спокійніше, бо відчуваєш якусь захищеність, то ж не окоп.

«Тоді забирали всіх підряд, – пригадує Богдан. – Я, наприклад, мав навики військової справи, а були хлопці, які, коли починався артобстріл, полишали свої бойові позиції і ховалися в окопах. Ми намагалися з розумінням до цього ставитися – той, хто менше боявся, йшов на відкрите місце».

Про те, звідки у нього така життєва позиція та патріотизм, Богдан сам розмірковує: дві бабусі були в УПА, відбували покарання у Воркуті, так само – дідусі. Мабуть, це передалося генетично.

Богдан Грабовський зізнається, що відчуває підтримку влади, всі преференції, передбачені йому як учаснику бойових дій, діють, і він ними користується. Це й безкоштовний проїзд у маршрутці (каже, що ніколи не чув, аби когось із хлопців водії ображали), має пільги на оплату компослуг – 75%. Обіцяють і земельну ділянку.

«Я написав заяву, чекаю. Та, чесно кажучи, мені й не дуже потрібно. Маю ж де жити. Може, в когось узагалі нічого нема, і хлопці пішли на війну через безвихідь. То їм у першу чергу треба надавати, – вважає».

Платили йому й зарплату – і на КП «Луцьк-світло», і за виконання військового обов’язку. Тому міг щось надіслати вагітній дружині. Тепер повернувся на роботу – місце за ним зберігалося.

І такий маленький факт на завершення. Коли хлопці стояли під Донецьком, там ще працювало українське радіо. І от, каже Богдан, слухаємо, мовляв, уся 51-ша бригада виведена і з зони АТО, всі у безпеці…

Ну, як мінімум, нам має бути соромно за це…
Загрузка...

Редакція сайту прийняла рішення тимчасово закрити коментування під новинами, які стосуються військових подій на сході.
В Україні триває війна, зокрема інформаційна. Таким чином, ми не можемо допустити, щоб ресурс Інформаційного агентства Волинські Новини використовували як майданчик для дестабілізації ситуації.


Утім нам важлива думка нашого читача, тож запрошуємо до обговорення публікацій на сторінках агентства в соціальних мережах.



Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.