USD 24.6 24.8
  • USD 24.6 24.8
  • EUR 27.3 27.64
  • PLN 6.35 6.46

Хроніка пересування МандроСвіту з Луцька по Марокко автостопом

Ох, ці вже мені марокканці.

11 січня. Марракеш

Прилетіли в Марракеш пізно ввечері. В аеропорту нас зустрічає Мустафа – наш хостер, забирає до себе додому автомобілем, поселяє разом із двома канадійцями і двома кореянками. Мустафі 57 років, він учитель англійської мови. Він годує нас і дає поради по Марокко. Поїть мене оливковою олією, щоб зарадити кашлеві, який мучить мене ще з холодного, сирого Більбао.
Марракеш, удома в Мустафи
Марракеш, удома в Мустафи
12 січня. Марракеш

Тепло і сонячно! Гуляємо Марракешем, досліджуємо головну площу Джемма Ель Фна та нетрі ринку, що за нею. Тут усе невиправдано дорого і треба жорстко торгуватися. Відбиваємося від «хелперів» та нахабних жебраків. Вони думають, що біла шкіра – це показник достатку. Наївні. Дорогою додому заблукали разом із кореянками, бо ніде нема назв вулиць, а питати щось у місцевих марно, бо говорять вони або арабською, або французькою. Але Мустафа спішить на допомогу і забирає нас автомобілем «in the middle of nowhere».
Марракеш, гуляємо з кореянками
Марракеш, гуляємо з кореянками
13 січня. Марракеш

Проводимо півдня у безкоштовному парку Жардін Ель Харті. Тут мандаринові та оливкові дерева, кактуси і агави – краса. Пообіді починається дощ, і Мустафа знову забирає нас додому машиною. Взагалі, Мустафа до нас дуже добрий, часом аж надто. Любить обійматися і цілувати в щічку. Може, він просто не такий, як холодні європейці?
Марракеш, сад Харті
Марракеш, сад Харті
14 січня. Марракеш – водоспад Узуд – Бені-Мелаль

Мустафа вивозить нас на дорогу в бік водоспаду Узуд. За кілька хвилин застоплюємо молоду вчительку, потім самотнього чоловіка, з ними проїжджаємо півдороги. Потім нам стає автобус, водій на наше “Nomoney” відповідає “Noproblem”, їдемо ще кількадесят кілометрів автобусом. Далі застоплюємо сумнівних хлопців з фургоном, ті завозять нас на водоспад і супроводжують, поки ми ним милуємося і годуємо мавпочок. Пригощають мандаринами і намагаються нагодувати шашликом – марно. Вже пізно ввечері вивозять нас на перехрестя, звідки лишається 20 км до міста Бені-Мелаль, де ми маємо знайти недорогий готель, бо каучсерфінгу там нема. Але після чарівного словосполучення «ме гендіш» («у нас нема грошей»), сказаного водієві нічного автобуса, ми дивом опиняємося в гостях у його друга Мухамеда і його сім’ї. З них ніхто не говорить англійською, але вони дуже милі, і видно, що їм приємно мати в гостях двох європейок. Вони нас годують, поять і навіть розмальовують мені руки хною і вкладають спати під теплими ковдрами.
Бені Мелаль
Бені Мелаль
15 січня. Бені-Мелаль – Фес

Добра сім’я в Бені-Мелалі пригощає нас сніданком і дарує два квитки на автобус до Феса. На прощання Мухамед дає нам 100 дірхам із типовим марокканським “No problem”. П’ять годин містами і селами – і ми у Фесі, поселяємося у Лукаса, досвідченого каучсерфера, який має 250 позитивних відгуків. Він грає на гітарі, гарно співає і постійно курить гашиш зі своїм братом. У квартирі холодно, зате є киця, яка грається з усім, що бачить.
16 січня. Фес

Дощ. Між мокнути на вулиці чи мерзнути вдома обираємо останнє. Хлопці курять і співають, я кашляю, Лукас пропонує на ніч натерти мене олією.
хлопці курять і співають
хлопці курять і співають
17 січня. Фес

Досліджуємо лабіринти старого міста у Фесі. Туристів обмаль, тому «хелпери» дивляться на нас голодними очима і смикають за рукави. Але ми вирішуємо заблукати самотужки. Пізно ввечері вертаємося додому. Хлопці продовжують курити і співати.
Фес Старе місто
Фес Старе місто
18 січня. Фес – Мекнес – Фес

Попри дощ вирішуємо з’їздити стопом у сусідній Мекнес – стару столицю Марокко. Але дощ змиває всі позитивні враження. Вертаємося додому за кілька годин і намагаємося висушити одяг у холодній квартирі. Вгадайте, що при цьому роблять хлопці. Правильно, курять і співають.
Мекнес, негода
Мекнес, негода
19 січня. Фес – Масмуда

Прямуємо на північ, до «синього міста» Шефшауен. Плануємо на ніч зробити зупинку в селі Масмуда, де нас може прийняти в гості американка Кейтлін, яка працює волонтером у Корпусі Миру. Вранці знову дощ, і весела дорога перетворюється на випробування сил і нервів. Один водій знову дає нам грошей, бо мабуть ми досить жалюгідно виглядаємо в мокрих дощовиках і брудних черевиках. Він же й передає нас в руки дорожньої поліції, а поки ми з нею розмовляємо, вітер здуває рейнкавер з мого рюкзака і відносить його в невідомому напрямку. Поліція примусово садить нас в автобус в напрямку Уаззана – міста біля Масмуди (безкоштовно). Автобус їде довго й нудно і завозить нас у якесь інше місто, де нас намагаються пересадити в інший автобус, але ми під приводом візиту в туалет тікаємо звідти через чорний хід автостанції. Але машин у нашому напрямку майже нема, тому ми зупиняємо той-таки автобус, від якого тікали півгодини тому. Платимо по 10 дірхам до Уаззана, звідти беремо таксі по 7 дірхам до Масмуди. Поселяємося в американки. У неї вдома ще холодніше, ніж у Лукаса, зате ніхто не курить і не співає.
Масмуда, в гостях у американки Кейтлін
Масмуда, в гостях у американки Кейтлін
20 січня. Мусмуда – Шефшауен

Так холодно, що хочеться впасти в анабіоз, але ми себе змушуємо вилізти зі спальників і рано вранці на таксі добираємося назад в Уаззан, звідки щастить застопити прямий автомобіль в Шефшауен. Поселяємося в хостелі, там є гарячий душ і обігрівач у кімнаті! Ввечері дощить, але ми гуляємо старим містом. Знайомимося з наркодилером, він пропонує нам гашиш, я кажу: «В мене кашель, я не можу курити, навіть якщо захочу». Він зникає і повертається з сушеними травами, каже: «Завари це як чай, випий, завтра будеш здорова і зможеш курити». Беру трави, дякую, кажу: «Нам би ще м’яти до чаю». Він говорить щось своєму колезі, і той приносить нам букетик свіжої м’яти. Видно, що у хлопців не сезон, зі шкіри пнуться, тільки б продати бодай грам.
Шефшауен, Лєна і букетик м’яти
Шефшауен, Лєна і букетик м’яти
21 січня. Шефшауен

Чудова погода і прекрасне місто! Ми зігрілися і прийняли гарячий душ, може тому Шефшауен нам такий милий. Піднялися на одну з гір, що оточує місто, звідти відкривається чудовий вид на Медину. За два дні тут зробили мільйон фотографій, кожна з яких може стати листівкою.
22 січня. Шефшауен – Рабат

Вранці знову дощ, тому ми їдемо в Рабат автобусом. Дорога неблизька – 7 годин. Ввечері зустрічаємося там з наступним хостером Матіасом. Він німець, викладає тут німецьку мову і живе в старому місті. Він готує нам смачний тажин, ми вечеряємо з ним і його сусідом Тілем і йдемо слухати нічний океан.
Рабат, Матіас і Юля
Рабат, Матіас і Юля


23 січня. Рабат

Як добре жити в чистому, теплому будинку, де є мило і туалетний папір! Хлопці розійшлися по роботах, а ми пішли мочити ноги в океані. Він прохолодний, але так приємно пройтися босоніж по вологому піску. За кілька годин повертаємося в Медину, купуємо на ринку овочі і йдемо додому варити борщ. Ввечері сходяться додому наші господарі, а з ними – ще один гість – кореєць-велосипедист Коко. Ми вечеряємо борщем і бутербродами з часником і олією. Коко розповідає про те, що в Кореї вони вчаться по 16 годин, працюють тижнями, не покидаючи робочого місця. Порівняно з ними навіть німці здаються ледарями.
вечірні посиденьки
вечірні посиденьки
24 січня. Рабат – Касабланка

Дуже легко і швидко дісталися автостопом до Касабланки – другого по величині міста в Африці. Там нас чекав наш незамінний Мустафа, бо він має ще одну квартиру в Касабланці і запропонував прийняти нас там, поки в нього відпустка. Добре в такому місті мати власного водія, це значно заощаджує час.
Касабланка, Юля і Мустафа
Касабланка, Юля і Мустафа
25 січня. Рабат

Вранці Мустафа відвозить нас на секонд-хенд, де ми купуємо Лєні нові черевики, бо старі вже в дірках. Завдяки Мустафі ціна на них падає з 300 до 250 дірхам. Потім Мустафа каже: «А зараз я повезу вас в американський магазин. Він тільки для заможних людей! Вас туди може й не пустять. Ви такого ще не бачили!». Думаємо, що за диво таке той американський магазин. Приїжджаємо туди, виявляється – звичайний торговий центр а ля «Порт Сіті». Розвертаємося і йдемо на пляж. Мустафа йде молитися в мечеть, нас туди не пускають. Ввечері Мустафа купує на ринку імбир і робить мені чай від кашлю. Кілька чашок – і кашель зник. Але прояви уваги Мустафи стають просто нестерпними і наступного дня ми вирушаємо в Ессуейру.
Касабланка, Лєна і Мустафа
Касабланка, Лєна і Мустафа
26 січня. Касабланка – Ессуейра

Такий дивний сьогодні автостоп. Мусульманська сім’я, яку ми застопили, завозить нас в Ессуейру, проїхавши зайвих кілометрів 200, ще й фруктів з собою дає. Цей уже мені мовний барьєр! Знаходимо недорогий і затишний ріад, 150 дірхам за окрему кімнату з душем. Йдемо гуляти в порт, фотографуємо знамениті сині рибальські човни. Місто хоча й вітряне, але затишне, тому вирішуємо лишитися тут іще на одну ніч і на один день.
Ессуейра, рибальські човни
Ессуейра, рибальські човни
27 січня. Ессуейра

Купуємо солодощі в місцевій кондитерці і йдемо босоніж уздовж пляжу на південь, де на обрії видніються дюни. Серед них знаходимо місцину, захищену від вітру і прогріту сонечком. Почуваємося, як у справжній пустелі. Але пісок потім витрушуємо навіть із білизни. Ввечері докупили ще солодощів, зробили чайник чаю і пішли на дах дивитися на океан і писати мемуари.
Ессуейра, справжня пустеля
Ессуейра, справжня пустеля
28 січня. Ессуейра – Агадир

Дуже не хочеться покидати це затишне рибальське містечко, але в Агадирі нас уже чекає хостер Яссін. Годину стоїмо на дорозі, ніхто не зупиняється, що не типово для Марокко. Зрештою, нас забирають французи, потім німці, потім марокканці. Дорогою знаходимо кіз, які лазять по арганових деревах і їдять його плоди! Дивовижно! Ще до заходу сонця прибувамо в Агадир, зустрічаємося з Яссіном – 2-метровим веселим парубком, він не може взяти нас до себе і поселяє нас у будинку свого друга Муніра. Мунір щойно отримав нову роботу, тому він дуже зайнятий, і наступні три дні ми проводимо час самі.
дорога з Ессуейра в Агадир
дорога з Ессуейра в Агадир
29 січня. Агадир

Курорт! Великий, чистий дім, де тільки ми, собака, кіт і два голуби на кухні. Тихий район, де живуть самі європейці. Квітучі сади і пальми навколо. Снідаємо, купуємо 2 кг мандаринів на ринку і йдемо до океану. На півдні знову видніються дюни, і ми впевнено прямуємо туди, але за ними, виявляється, королівський палац, і поліція нас туди не пускає. На знак протесту я розуваюся, знімаю штани і йду купати в самій футболці. Холодно, але весело! Поліцаї чемно відвертаються, коли я перевдягаюся в сухе.
Агадир, океан
Агадир, океан
30 січня. Агадир

Курорт! Знову мандарини, пальми і океан. Ввечері зустрічаємося з іншою мандрівницею з Волині Іриною, вона теж подорожує по Марокко автостопом, але сама. Відчайдушна і сильна дівчина! До нас приєдналися ще четверо українців, які в той самий час жили неподалік Агадира в таборі для сьорфінгу. Ми провели класний вечір на березі океану, обговорюючи наші досвіди в Марокко. Де тільки не зустрінеш наших!
щовечірні посиденьки
щовечірні посиденьки
31 січня. Агадир

Скупилися сувенірами на ринку. Зрозуміли, як треба торгуватися з марокканцями. Робиш вигляд, що його товар тобі й задарма не потрібен, і ціна починає швидко падати. Так, я купила берберське (бербери – корінне населення Марокко) намисто за 40 дірхамів замість 200.
Агадир, намисто за 40 дирхам
Агадир, намисто за 40 дирхам
1 лютого. Агадир – пляж Легзіра – Мірлефт

Програма на сьогодні: досягти пляжу Легзіра – найпівденнішої точки Марокко в цій подорожі, повернутися в місто Мірлефт, знайти там недорогий нічліг і спланувати подальшу поїздку. На півдороги до пляжу нас забирає жіночка з Норвегії і каже, що може провезти кілька кілометрів до Мірлефта, але в процесі розмови вирішує поїхати разом з нами в Легзіру. Оце так везіння! Жіночку звати Абель, вона майже завжди подорожує сама, чим шокує колег по державній службі. Ще вона пише книгу про своє життя, і може ми в неї потрапимо. Приїжджаємо в Легзіру, Абель долає лиш половину шляху до знаменитих кам’яних арок, ми ж доходимо до кінця. Це дивовижне місце! З одного боку бурхливий океан, з іншого – червоні брили скель. Пізніше Абель відвозить нас назад у Мірлефт і там ми знімаємо кімнатку у чистому, затишному французькому кемпінгу.
пляж Легзіра
пляж Легзіра
2, 3, 4 лютого – Мірлефт

У нашому кемпінгу так затишно, що ми вирішуємо лишитися тут якнайдовше. Поряд океан, французька фортеця на горі над містечком, пташечки співають. Нашими сусідами виявляються подружня пара німців – Ізабель і Йоханес. Ізабель готує друге видання книги про свою річну мандрівку Китаєм, Монголією і Росією лише з маленькою сумочкою. А ще вона – професійний перукар, тому Лєна отримує безкоштовну стрижку. Разом із ними ми щовечора влаштовуємо посиденьки за вечерею і балачками про мандрівки, політику і соціологію.
щовечірні посиденьки
щовечірні посиденьки
5 лютого. Мірлефт – Марракеш

Не хочеться покидати наш маленький рай біля океану, але треба повертатися в Марракеш і завтра летіти в Мадрид. Але автостоп сьогодні найкращий за весь час у Марокко, ми не стоїмо на дорозі ані хвилини, нас одразу ж забирають заможні марокканці на дорогих автівках. Дорога пролягає через мальовничі Атласські гори, вершини яких подекуди вкриті снігом, і від них віє холодом.

О третій годині ми вже в Марракеші. Встигаємо відвідати старий королівський палац, де нас вражає велика кількість гнізд лелек (то от де вирій! В Марракеші!) і докупити сувенірів на ринку. Ввечері знову поселяємося в Мустафи, і він сам не свій, каже: «Я так не хочу, щоб ви їхали! Лишайтеся!», знову обнімашки і поцілунки. На наші заперечення Мустафа пояснює це тим, що його мама в дитинстві багато цілувала, тому він тепер цілує всіх, хто йому подобається. При цьому в квартирі є ще два його сина, але їх він не цілує. Остаточно до нас доходить, що з його поведінкою щось не те, коли він пропонує нам спати з ним утрьох під приводом нестачі ковдр... От у цьому все Марокко! Часом гостинність тут складно відрізнити від залицяння. Ну все, досить із нас цього колориту!
чарівна дорога з Мірлефта в Марракеш
чарівна дорога з Мірлефта в Марракеш
6 лютого. Марракеш – Мадрид

Ловелас Мустафа хоч і ображається, але в аеропорт нас завозить ще й дарує літр оливкової олії. Замотуємо свій рюкзак харчовою плівкою, здаємо його у вантаж. Прикордонник довго і з тупим виразом обличчя тре, мне, нюхає і пробує на зуб Лєнину стару шенгенську візу, яка закінчилася ще в 2009 році і не реагує на: «Next page». Зрештою, знаходить актуальну польську візу, теж тре її нігтем, щось радиться в начальством і нарешті лінивим жестом ставить штамп у паспорт. Ох, ці вже мені марокканці. Сідаємо в літачок, який забирає нас із теплої, але такої дивної африканської землі і несе у холодну і дорогу Європу, де на нас чекає ще 3 місяці автостопу і пригод.
прощавай Марокко
прощавай Марокко


Юля КАМІНСЬКА
Реклама
Загрузка...
Коментарів: 8
Анонім Показати IP 20 Лютого 2015 20:40
коментар було видалено
Класно Показати IP 21 Лютого 2015 07:20
Класно! Успіхів! Бережіть себе!
Ірка Показати IP 22 Лютого 2015 20:51
Приєднуюсь до жвавого обговорення. Кльова статистика, було цікаво читати. Ви молодці!
Цікава Показати IP 27 Лютого 2015 16:55
А "бутерброди з часником і олією" це як??) (Запис до 23 січня, Рабат). Чесно, ну дууже цікаво) І ще, дівчатка, а ви вегетаріанки, як я зрозуміла?
Мандросвіт до Цікава Показати IP 8 Березня 2015 23:52
Хліб политий оливковою олією і посипаний сіллю - все просто і смачно. Так, ми вегетаріанки. М"яса, риби й морепродуктів не їмо.
Мандросвіт до Цікава Показати IP 8 Березня 2015 23:54
А, ну і +подрібнений часник, звісно :)
Цікава до Мандросвіт Показати IP 3 Квітня 2015 21:47
Крутий рецепт) Треба взяти собі на озброєння)) Дякую, дівчата!

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.