USD 27 27.19
  • USD 27 27.19
  • EUR 30.6 30.89
  • PLN 7.05 7.15

Матері загиблого волинянина ніде жити

Мати загиблого волинянина залишилася сама. І навіть після загибелі сина в зоні АТО 50-річна Тамара Упорова не має шансів отримати бодай якесь житло у Луцьку, хоча ще з 2005 року поневіряється тут по квартирах, бо їхній дім у селі згорів, - пише газета Волинь-нова.

РУБАВ ЧОЛОВІК ДРОВА НА СВЯТО - І НЕ СТАЛО ХАТИ

Житлове питання в Україні завжди було справою непростою, а зараз і взагалі перейшло в розряд таких, що вирішуються тільки дивом. Більш

двадцяти років тому держава умила руки від цієї проблеми, переклавши її на плечі простих людей. З тих пір квартирне питання для маленького українця - завжди драма, а у випадку Тамари Упорової - навіть трагедія. Свого часу ця сільська жінка виконала так би мовити чоловічі завдання - збудувала хату, виховала сина. Але дім згорів, син загинув на війні. І тепер нещасній матері залишається оплакувати долю та тулитися по чужих оселях.

Загалом квартирні негаразди супроводжують Тамару Упорову з дитинства, відколи 5-річною дівчинкою повернулася на Волинь з Узбекистану. Її мама, студентка медичного училища, вийшла заміж за узбецького військового, який служив у Володимирі-Волинському. Поїхала на батьківщину чоловіка, взявши з собою свою маму. Однак життя в іншій республіці у жінок не склалося. Мамі не підійшов тамтешній клімат, а бабуся сильно тужила за Україною. Прощання на вокзалі з батьком, який плакав і просив залишитися, - перші дитячі спогади Тамари Полатівни.

У село Залужне Локачинського району вони приїхали практично на порожнє місце. Раніше мали тут невеличку хату, але продали її, збираючись в Середню Азію. Жінки з клунками і малою дитиною могли б залишитися на вулиці, якби не бабусин брат - доброї душі людина. Він жив у старенькій, справді шевченківській, хаті, але прийняв до себе безпритульних родичів. Як виявилося згодом, надовго.

«Жили ми бідно», - пригадує Тамара Полатівна, витираючи сльози. Брат бабусі не мав ноги. Ми з мамою самі дрова рубали, воду носили здалеку, у хаті не було навіть світла. По сусідству з нами жив ветеран, якому провели електрику, а щоб дійти до нас, треба було поставити одного стовпа, та енергетики цього не зробили. Ми ще кілька років були в темряві. І тільки, навчаючись у 8 класі, мої однокласники поїхали до лісу, спиляли сосну, поставили стовпа і нам нарешті провели світло.

Тамара вийшла заміж, народився Ігор, подружжя вирішило будувати власну хату. Взяли ділянку у центрі села, звели будинок, хоч в часи перебудови це було важко. Здавалось, головна проблема вирішена. Та на зміну їй одразу прийшла інша - чоловік почав пити. «Під шафе» ставав агресивний («Як тверезий - добрий, хороший, а нап’ється - сатана»), пропивав усе, що бачив, - цукор, пшеницю, картоплю. Найбільше скандалили, коли Тамара Полатівна вирішила шукати роботу у Луцьку, бо треба було ставити дітей на ноги.

І от прийшов той чорний день, коли згоріла наша хата, - каже жінка. — Це було 14 січня 2005 року. Чоловік встав рано і взявся за дрова. А то ж свято! Нарубав їх багато і палить, палить, палить. Напалив дуже сильно і пішов до матері дивитися телевізор. Я з дітьми на той час була в Луцьку і, чесно кажучи, точно не знаю, чому саме хата зайнялася. Сказали, нібито через пічне опалення. Все село збіглося рятувати наш дім. Хтось згадав, що на кухні стоїть газовий балон. Він вибухнув і рознесло півбудинку. Богу дякувати, ніхто з людей не постраждав, бо я би того не пережила.

ЩОБ ПЛАТИТИ ЗА КВАРТИРУ, ПРАЦЮВАЛА НА ТРЬОХ РОБОТАХ

Із 2005 року і до сьогоднішнього дня життя Тамари Упорової в обласному центрі - безкінечні мандри по квартирах (син Ігор на той час вже служив в армії, а потім одружився). Спершу жили з донькою Мирославою в приватному будинку в Старому місті, далі переселилися у времянку на вулиці Чернишевського. Потім винайняли квартиру без меблів, півроку спали на підлозі. У четвертому помешканні були конфлікти з господинею. Тоді донька не витримала: «Мамо, мені набридло жити в когось. Давай вже знімемо квартиру без господарів».

- І я послухала свою дитину, але один Господь знає, чого мені це коштувало, - веде далі мама Ігоря Упорова. - Заробітку вистачало тільки на житло, на хліб грошей вже не мала. Тільки піду на дві роботи, думаю, вже буду зводити кінці з кінцями, як тут дорожчає житло. Я на трьох роботах працювала і навіть п’ятьох деякий час - в інституті прибирала, по хатах у викладачів та їхніх знайомих порядок наводила. Але відчуваю, що вже падаю з ніг, не можу більше. Покинула. Потім донька Мирослава мені допомагала і син Ігорчик. А тепер син загинув, хата згоріла, Мирослава за кордоном, а я лишилася одна, нікому не потрібна, - заливається сльозами жінка.

Нагадаємо, Ігор Упоров загинув на сході від рук терористів. Удома в чоловіка залишилась дружина і дві доньки. Варто зауважити, що Ігор не дожив лише добу до народження другої донечки.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ЯК ЖИВЕ РОДИНА ЗАГИБЛОГО В АТО ВОЛИНЯНИНА

З проханням допомогти у вирішенні своєї гострої житлової проблеми Тамара Полатівна оббиває пороги органів влади, але не чує обнадійливої відповіді. В різних інстанціях мова одна - допомогти з житлом не можемо, але ж ви отримали гроші за сина. Після смерті Ігоря матері справді виплатили 120 тисяч гривень - п’яту частину від 600 тисяч, що дає уряд родинам загиблих. Тамара Полатівна ні за що б не брала цих коштів, розуміючи, що першою чергою вони потрібні родині Ігоря у Володимирі-Волинському. Але що робити їй, коли немає де голови прихилити?

120 тисяч гривень - сума ніби й чималенька, однак купити за неї житло у Луцьку нереально. Скромна зарплата помічника кухаря дитсадка повністю йде на оплату малосімейки. Але ж мусить бути якийсь вихід для матері загиблого героя, в якої очі півроку не висихають від сліз! Інакше - гріш ціна пафосним словам про подвиг кращих синів України, що сказані на їхніх похоронах, якщо родичі загиблих так швидко повертаються до безпросвітних буднів, де їм, як і раніше, нема звідки чекати допомоги. Адже їхні сини, їхня остання надія і опора, - віддали життя за Україну

- Я не могла не відпустити Ігоря на війну. Священний обов'язок кожного чоловіка -захищати Батьківщину. Мій син його виконав сповна…- гіркі сльози не дають жінці говорити.

Р.S. Можливо, наші читачі підкажуть Тамарі Полатівні (номер телефону 066 602 24 19) прийнятний варіант житла в обласному центрі або в прилеглих до нього селах. Зауважимо лише, що потрібен невеликий теплий куток із вигодами, бо роки йдуть до старості. Носити дрова і воду, як колись, їй скоро буде не під силу.
Загрузка...
Коментарів: 6
Лучанка Показати IP 25 Грудня 2014 16:34
Да дійсно горе велике в людини. Але ж їй держава виплатила 120 тисяч грн-це великі гроші.Нам на них працювати років 10. А квартиру треба давати його дружині і дітям, а не матері.То вона ,що хоче,щоб дали квартиру їй і дружині сина,ну це вже занадто. Ми також живемо по квартирах всі, а гроші на житло заробляємо по за кордонах,або в Києві.Ми пенсію одержуємо за яку можна здохнути, а не жити, Де держава візьме кошти так давати квартири.
Ага до Лучанка Показати IP 25 Грудня 2014 22:17
Держава хвастаеться, что потери минимальные так что может разориться и построить в Луцке многоквартирный дом. Вы меня извените, человек заплатил державе самым дорогим ,жизнью, а вы деньги ,получать жилье должны мать ,отец или жена и дети при отсуствии у них нормальной жилплощади. А на прощание вопрос, сколько ваша жизнь стоит ,как вы считаете? Не завидуйте чужому горю то хоть и не считайте деньги в чужом кармане, и будет вам счастье.
Я!!! до Лучанка Показати IP 25 Грудня 2014 23:04
Ви праві! Його дружина з дітками живе в аварійному будинку на в,Львівській і не хоче міняти житло- адже це сімейне гніздечко де вона була щаслива з чоловіком, краще б віддати їй кошти на ремонт будинку, наскільки я знаю наш міський голова і так допомагає-відремонтували повністю дах за його розпорядженням!
13,10,77 до Лучанка Показати IP 18 Лютого 2015 20:23
Хай дружина з дітками візьме бабусю до себе ,а гроші витратять на ремонт будинку.Знаєте що саме обідно коли сім"ям героїв видавали земельні ділянки дуякі з них не хотіли брати ,район не той ,дайте ближче до світязя.Оце вже просто дають безкоштовно ,а вони перебирають.
А чому Показати IP 25 Грудня 2014 21:42
А чому наші народні депутати не ініціюють надважливої програми "Забезпечення житлом українців". Адже по квартирах микається майже все післясовєтське покоління, бо житла як за совєтів ніхто недає, тому через 5-10 років ми будемо мати силу-силенну бездомних. А це найважливіше свій куточок. Придбати його без державних програм майже неможливо.
поджигатели шин Показати IP 27 Грудня 2014 10:13
должны скидатся со своих зарплат и помогать обманутым людям которые за ихние депутатские кресла гибнут

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.