USD 23.3 23.48
  • USD 23.3 23.48
  • EUR 25.9 26.1
  • PLN 6 6.09

Тренер волинської жіночої збірної присвятив волейболу 42 роки

Директор ОДЮСШ та головний тренер жіночої команди з волейболу «Волинь-Університет» Богуслав Галицький нині у відпустці, але прийти двічі на день на тренування – то святе діло. Без цього не уявляє свого життя, адже присвятив волейболу 42 роки. Чимало… Що стоїть за цією роботою і яка історія досягнень Богуслава Галицького? - інформує Фонд Ігоря Палиці "Тільки разом".

– Богуславе Андрійовичу, нагадаймо волинянам, із чого таки розпочався жіночий волейбол в області.

– Це був 1974 рік, коли я прийшов у дитячо-юнацьку спортивну школу після закінчення Педагогічного інституту імені Лесі Українки. Тоді вже була секція волейболу. Хлопці та дівчата виступали на чемпіонатах області, але призерами не ставали. Мені дали два відділення – юнаків та дівчат. Хлопці вже грали на першість області, а волейболістки відставали. Тоді й доручили тренувати жіночу команду. З мене сміялися, коли поставив собі за мету виграти чемпіонати України та СРСР. Минуло менш як 10 років, коли нам це вдалося. Спершу ми виграли обласні змагання. 1977 року стали призерами чемпіонату України серед школярів, уже 1984-го виграли чемпіонати України, зокрема – комплексні юнацькі змагання і молодіжні ігри. Дівчата отримали звання майстрів спорту СРСР. Тоді на базі нашої команди сформували склад тих, хто поїде представляти Україну на чемпіонат СРСР серед молоді. Російські волейболістки саме повернулися з Китаю, де брали участь у Чемпіонаті світу, а тут волинянки – суперниці з невеличкого міста в Україні. У них команда майже вся під два метри на зріст. Але дівчата боролися до останнього й перемог­ли у п’ятому сеті та уперше в історії українського волейболу стали чемпіонами СРСР. Я виконав обіцянку, яку дав сам собі. Саме за це мені надали звання Заслуженого тренера України.

– Як це – отримати звання Заслуженого тренера в молодому віці?

– Я мав тоді 37 років. Таких тренерів на Волині було лише троє – Олександр Баламут, Володимир Ходінов та я. У той час рішення про надання такого високого звання ухвалювало вище керівництво разом з міністрами спорту та освіти УРСР. Хоча були й докори, мовляв, хай ще 10 років попрацює, покаже результати, а потім дамо звання. Але всі вимоги з мого боку було виконано. Я досягнув результату – мої дівчата грали в збірній СРСР, а я очолював молодіжну збірну команду України. Лише після 1997 року, вже в незалежній Україні, звання Заслуженого тренера почали давати іншим.
– Що чекало на команду далі? Адже Радянського Союзу не стало, а ви, досягнувши таких результатів, прагнули рухатися далі…

– Коли Союз почав розвалюватися, був один вихід – виборювати місця і затвердити себе головним тренером збірної команди України. Із 1994-го до 1995 року я очолював молодіжну збірну України. Ми об’їздили чимало чемпіонатів Європи. Були в Голландії, Хорватії, стали срібними призерами в Португалії. Стосовно луцької команди, то через високі результати потрапили в другу лігу, потім за один сезон пройшли в першу лігу. Але що вищі були результати, то більше дівчат покидало команду. Ішли туди, де давали зарплату. Коли грали у вищій лізі, знову втрачали частину команди. Згадую, як їздили на змагання в старому автобусі узимку з каністрами бензину в салоні. Варили гречку, самі купували їжу і вигравали в інших своїми силами. У вищій лізі були шість років, в останні з яких виборювали другі й треті місця. Але вся проблема була у відсутності спонсорів, а відтак – ні контракту, ні зарплати. Дівчат, яких я тренував, забирали за кордон. З команди того складу десятеро грають в іноземних клубах. А загалом, понад 20 моїх вихованок знайшли собі і роботу, і гідне життя за межа­ми України. Але ми не стояли на місці. Вийшли в Суперлігу. Моє завдання – тренувати, вигравати і шукати фінансування. Хто нам тільки не допомагав – меблеві комбінати, «Волиньліс» тощо. Пізніше стала фінансувати компанія «Континіум». Тому й команда дов­гий час мала назву «Континіум-Волинь-Університет». Нині ми просто «Волинь-Університет». Міс­­це спонсора команди вакантне (сміється, – авт.).

– Який склад нинішньої команди і чи є перспектива втримати її та досягти результату?

– Ми омолодилися на сто відсотків. Те покоління волейболісток, яке вже з нами не грає, я підіймав чотири роки, довівши до рівня Суперліги. Нинішньому поколінню даю два роки, аби й вони стали чемпіонами. Це молоді, часто кажуть – ще «зелені» гравці 1996-2000 років народження. Але то плеяда і більш технічна, і фізично краще готова, і вища на зріст. Думаю, у мене буде команда під 190 см, і це при тому, що усі – мої вихованки. Є студентки, є й школярки, їм ще рости і рости. Їхній зірковий час попереду. Аби тільки інші клуби не забрали. Кличуть мою вихованку Людмилу Осачук в Америку, а вона не хоче. Я не можу заборонити їм виїжджати, адже вони не мають ні контракту, ні зарплати.

– Нещодавно за підтримки Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» ви побували у Болгарії. Це був відпочинок чи змагання?

– Ми поїхали працювати над силовою підготовкою до Болгарії. Жили біля моря. Дівчата мали щоденні пробіжки, вправи, розтяжки, індивідуальну роботу. Для спортсмена це дуже важливо. Фонд Ігоря Палиці «Тільки разом» оплатив транспортні витрати, а частину коштів на відрядження надала міська рада. Дякую, що Фонд долучився до організації поїздки. Крім цього, знаю, що тут активно підтримують і молоде покоління. З приємністю згадую, як масштабно взимку Фонд долучився до спортивного свята «Посвята в юні спортсмени». Думаю, що будемо співпрацювати й надалі. Ми обіцяємо показати хороші результати. Треба вчитися і рости моїм дівчатам, адже нас чекають Суперліга і Єврокубки.

– Яким кредо ви керуєтеся в житті?

– Я завжди кажу собі: в боротьбі народжується істина, борітеся й поборете! Це знають і мої дівчата, і ті тренери, які працюють зі мною. У школі майже 800 дітей. Колись було 1200. Але скоротили тренерів, і діти пішли. За кожним тренером – до 60 дітей. Коли держава скорочує персонал школи, діти ідуть на вулицю і втрачають інтерес до спорту. А ми – тренери старшого покоління, яких більш як 75 відсотків у всіх спортивних школах, – тримаємо це на тому рівні, який є. 10 майстрів спорту підготували за рік величезну кількість призерів чемпіонатів та кубків України. Підняли акробатику, гандбол, легку атлетику. Маємо учасницю ХХХІ літніх Олімпійських ігор – Ірину Климець (легка атлетика). Тому поки писати заяву на пенсію не поспішаю. Треба втілити у життя проект, який є мрією і планом на той час, який мені ще відведено, присвятити спорту, а саме – з майданчиків біля школи зробити спортивний комплекс для волейболу, баскетболу та інших секцій, аби забрати з вулиці ще більшу кількість дітей. Дякую, що нещодавно голова обласної ради Ігор Палиця та депутатський корпус посприяли виділенню додаткових коштів – 100 тис. грн на проведення ремонтних робіт спортивної споруди. Але повторю: роботи ще багато. І мені дуже цікаво, що з цього вийде.
Реклама

Коментарів: 3
Читач Показати IP 12 Серпня 2016 22:14
Ех багато чого не написали.скільки грошей не виплатив заставляючи підписувати пусті бланки на зп.бізнесмен
Чувак Показати IP 12 Серпня 2016 23:35
З такими красунями я б присвятив своє життя!
СКАЙ ДО ВСІХ Показати IP 22 Серпня 2016 21:40
90 проц брехни

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.