USD 24.1 24.3
  • USD 24.1 24.3
  • EUR 26.65 26.87
  • PLN 6.2 6.27

Депутат Волиньради Олександр Омельчук: «Україну перетворюють на кладовище заводів»

Депутат Волинської обласної ради VII скликання Олександр Омельчук дуже стрімко увірвався у волинський політикум. Хоча каже, що політична кар’єра не входила в його плани. Утім нині про своє рішення йти в політику анітрохи не шкодує. Про це, а також про бізнес і справу до душі та багато іншого він розповів у ефірі програми «Про життя» на телеканалі «Аверс».

Таке враження, що ніша, яку ви для себе обрали, ніби на вас чекала. Цей шлях був для вас очікуваним чи радше несподіванкою?

Напевно, більше несподіванкою, тому що я не планував пов’язувати себе з політикою. Але так склалося, що спробувати себе в політичній діяльності переконав Вячеслав Рубльов. І мені стало це цікаво, захопливо, тому що це нові друзі, нові відчуття. Загалом, я дуже багато чого навчився. Більше, ніж у бізнесі. Бо там усе зрозуміло: є напрямок, де я маю реалізувати товар, отримати кошти. А в політиці – різноманіття течій. Я побачив, як відбуваються бюджетні процеси, які зміни в екології тощо. І мені це дуже цікаво. Хоча після Ківерцівської районної ради не хотів продовжувати політичну кар’єру.

Чому?

Я був молодим депутатом, це була моя перша каденція. І такого досвіду, як нині в обласній раді, там я не отримав. Розумію, що депутати районної ради трішки обмежені районом. До того ж, я тоді був в опозиції до Януковича, тож і в бізнесі були удари і з боку правоохоронної системи, і з боку податківців. Мене як опозиціонера треба було знищити. Я на той час був позапартійним, хоча до райради пройшов за списками «Батьківщини». Під час Майдану шукали когось, хто міг надавати фінансову допомогу й поїхав би до Києва, і вибір впав на мене, тому що на той час я був досить непоганим бізнесменом і рухався вперед. Потрібно було мою прудкість пригасити. Я вирішив піти з політики й розвивати свій бізнес. Але тут… відчинилися двері нових можливостей.

Ви раді тому, що так склалося?

Часу вже не відмотати назад. Потрібно усвідомлювати свої помилки, удосконалюватися. Мене підтримує громадськість, жителі Прилуцького, де я мешкаю. Я не розчарований тим, що є депутатом обласної ради.

Як складається ваше політичне життя в обласній раді?

Якогось дискомфорту я не відчуваю. Можливо, некомфортно почуваються ті, хто не зовсім розуміє, для чого прийшов у раду. А я чітко розумію: раз мене громада обрала, отже, я не маю права підвести людей. Реалізовано дуже багато проектів завдяки Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом», допомозі народного депутата Ірини Констанкевич, ініціативі депутатів нашої фракції.

Чи підтримує вас сім’я? Адже вочевидь зараз у вас часу для рідних бракує… Чи змінилися стосунки з ними за ці чотири роки?

Вони покращилися і зміцнилися. Я дуже багато уваги приділяю вихованню дітей, хоча, звісно, дружина має на це більше часу. Але я і на футбол сина воджу, дівчаток – на художню гімнастику, і на змагання їжджу, вболіваю за них. Вечірня молитва у нас відбувається разом з дітьми. Вечори також проводимо в родинному колі.

Ви плануєте свій робочий день?

Звісно. Є плани, прописані на тиждень наперед. Бо є важливі зустрічі, які я не можу відмінити, удома мене в цьому плані розуміють.

Як починається день у вашій родині?

Він починається весело. Прокинулися – і йдемо пити воду. Потім усі разом снідаємо, далі сідаємо в автомобіль і їдемо до школи. А далі я йду на роботу, справ у мене дуже багато.

А якщо щось не виходить, не можна здійснити, вам важко сказати гірку правду?

Я одразу кажу, якщо це неможливо реалізувати. Дехто хоче, щоб справу було виконано вже й сьогодні, а краще – ще вчора. Я тоді кажу: «Покажіть як. Сідайте зі мною в автомобіль, поїдемо, навчите, як це треба зробити». Ну, поки ще ніхто не зголосився. Розумієте, бути популістом – це одне, а засукати рукава й почати працювати – зовсім інше. Наші люди чомусь думають, що їм усі зобов’язані. Але СРСР вже давно розпався, у нас ринкові відносини. Тому ніхто тобі в під’їзді лампочку не вкрутить, якщо сам цього не зробиш.

Ви – господар у домі?

Звичайно. Все навколо будинку – то моя територія. Я траву кошу, дерева обрізаю, діткам урожай із саду дарую. Вони це запам’ятають і так само виховуватимуть своїх дітей.

А татків приклад у навчанні? Ви як у школі навчалися?

Я непогано закінчив школу, так само й технікум та інститут. Щоправда, включився у навчання з десятого класу, бо зрозумів, що потрібно будувати своє життя. А дітям завжди кажу: «Школа закінчиться, відчиняться двері – куди ви підете? В чому ви спеціалісти? Потрібно здобувати професію, щоб забезпечити майбутнє». І вони розвиваються – футбол, художня гімнастика, комп’ютерні курси тощо.

Коли відчинилися ваші двері в доросле життя, який шлях обрали?

На початку 90-х, в часи безгрошів’я, у мене вибір був не такий великий. Я вступив у кооперативний технікум. Пішов на роботу, заробив грошей і вступив до університету, вивчився на юриста.

Що для вас ваш бізнес – те, про що мріяли, ваша улюблена справа чи якась випадковість?

Щоб започаткувати бізнес, потрібні знання і досвід роботи в цій галузі. Я працював у приватній фірмі, здобув знання менеджера з торгівлі нафтопродуктами й відкрив свою фірму в цій сфері, успішно керував нею 14 років. Але торік закрив її. Бо, якщо чесно, набридло. Я вже виріс і почав рухатися далі. Сьогодні розвиваю єдиний бізнес – це гіпсова ліпнина. Ця справа мені до душі.

Але ж за освітою ви юрист, і тут – гіпсова ліпнина…

На юридичних справах я знаюся, працював юристом. Але зрозумів, що це не моє. До того ж, сьогодні ринок перенасичений фахівцями в цій галузі, дуже велика конкуренція. А гіпсова ліпнина – це наш родинний бізнес.

Коли ми познайомилися й поспілкувалися з вашою мамою, я десь на підсвідомому рівні зрозуміла, що вона не волинянка.

Це правда. Вона з російського Липецька. Тато там служив в армії, зустрів її, полюбив, привіз на Волинь. Коли мама сюди приїхала, зовсім не розуміла української. А сьогодні всім розповідає, що вона українка, розмовляє тільки українською і не розуміє тих, хто спілкується російською, живучи на теренах України. У нашій родині дотримуються українських традицій, батьки нам прищеплювали любов до них, зараз ми передаємо це своїм дітям.

Родина – це найважливіше в житті. А ваш маленький колектив – теж родина? Як його збирали?

Звісно, ми всі – одна родина. Ці люди працюють зі мною не один рік. Ніхто не має спеціальної освіти, ми її здобуваємо своїми руками на власному досвіді. Сьогодні я можу конкурувати з будь-яким училищем і навчити будь-яку людину цієї справи, аби тільки вона мала бажання і хотіла творчо розвиватися.

Якби нині вам довелося розпочинати шлях у бізнесі, що ви робили б?

Повернути час на двадцять років назад неможливо. Наразі я можу усвідомлювати, що є на цей момент і як мені далі рухатися. Тому деякі стежини вже собі прокладаю. Теперішній бізнес – це основа, а далі будемо рухатися в сферу будівництва. Не хочу обмежуватися лише територією України. Я бачу приклад потужних підприємств, які тут виготовляють продукцію, а експортують по всьому світу. Хочу, щоб Україну знали у світі не лише через, скажімо, Чорнобиль, а й через те, що у нас є добропорядні люди, які можуть і плече підставити й допомогти, наприклад, в облаштуванні оселі.

Сьогодні провадити середній бізнес в Україні – легко?

Мені – так. Я ж у бізнесі досить тривалий час, розумію, як відбуваються ці всі процеси. Є великий мінус у тому, що курс долара надто високий і люди не можуть розвивати бізнес у тих масштабах, які були десять років тому. Потрібно знизити курс долара, відновити кредитування бізнесу, будівництва, інших сфер економіки. Тоді на теренах України бізнес розвиватиметься шаленими темпами.

А хіба ж можна у нас повернути курс долара по п’ять чи вісім гривень?

Звичайно, можна. Хто нам заборонить? От, наприклад, у Білорусі 10 тисяч «зайчиків» міняли за одну гривню, а тепер у них долар, здається, коштує один до двох. У нас були купони – стали гривні. Будь ласка, випустіть нову валюту, зробіть курс по 0,8 гривні за долар. Чому в інших країнах це можливо, а в нас – ні? Усе можливо.

Напевно, таких людей, які мислять так само, як ви, мусить бути більше. Як вважаєте, в Україні є ті, хто готовий робити оте, що ви кажете? Чи варто почекати, поки виросте нове покоління, яке буде готове щось змінювати?

Чекати не потрібно, бо ми можемо дочекатися до того, що лишаться самі пенсіонери. Населення масово виїжджає за кордон. Із цим жартувати не потрібно. Україну перетворюють на кладовище заводів, де немає робочої сили. Робітники за свою зарплату не можуть оплатити комунальні послуги і прогодувати сім’ї. Вони змушені їхати на заробітки. В економіку потрібно вливати додаткові кошти, дати поштовх, щоб вона запрацювала. Треба відгородити бізнес від різноманітних перевіряльних установ, щоб він зміг жити. Адже часто нас розглядають як якихось крадіїв. Я як бізнесмен створюю робочі місця, купую основні засоби, модернізовую їх, роблю ремонти, дбаю про людей. Скажімо, якщо хтось захворів, виділяю кошти на лікування. Держава ж цього не робить. Наша країна – дотаційна. У нас дуже багато пенсіонерів, які потребують допомоги держави. Дуже багато субсидій. А для чого ті субсидії? Хіба не краще дати пенсіонерові достойну пенсію? Але це все можна зробити, лише запустивши економіку. А вона в Україні поки що лежить.

Ви таке бачили в інших країнах?

Не треба далеко їхати. Виїжджаємо за 100 кілометрів до Польщі й дивимося. У 90-ті роки поляки їздили до нас з валізами й купували все. Сьогодні ж бачимо, що Польща обганяє нас мінімум на 50 років.

Але ж поляки так само виїжджають зі своєї країни.

А є така категорія людей, які шукають кращої долі. Є ті, хто звик їздити на заробітки. І хай яка зарплата буде вдома, вони все одно їхатимуть. А є ті, хто вчиться заробляти на батьківщині, тримається сім’ї, дому. Бо ж власна домівка душу гріє.

Є речі, яких не виміряєш грошима. Що ви цінуєте в житті?

Дуже ціную дружбу. Людині, з якою товаришую, допомагаю безкорисливо. Грішми не виміряєш кохання, любові до дітей, до батьків.

Ви товариська людина? чи є моменти, коли хочеться побути на самоті?

Я різний. І товариський, але можу й сам побути.

А мріяти любите?

Звісно! Як без мрій жити?

Зараз про що мрієте?

Про щасливе майбутнє моїх дітей. Хочу, щоб досягли набагато більше за нас, щоб ми ними пишалися.

Майбутнє дітей бачите в Україні чи деінде?

Будемо орієнтуватися по ситуації. Я не можу своїм діткам вказувати. Виховуватиму їх, доки вони не почнуть звивати свої гніздечка. Далі я можу їх підтримувати й радити, якщо це буде їм потрібно. А може, вони матимуть такі знання, що ще мені щось радитимуть. Я даю їм освіту, даю свою мудрість, вкладаю в них душу. Але шлях у житті вони мають обрати самі.
Реклама
Загрузка...
Коментарів: 6
Анонім Показати IP 9 Листопада 2019 14:43
20 років тому перетворилася.
Депутат Показати IP 9 Листопада 2019 16:38
Ото баран
Психолог Показати IP 9 Листопада 2019 17:19
Аналізуючи сказане очевидно, що він просто невдаха.
Володя Показати IP 9 Листопада 2019 19:21
Навіщо брати інтерв'ю в некомпетентних людей? ...."Обо всьом і ні о чьом"....
Володя Показати IP 9 Листопада 2019 19:29
Де мій попередній коментар?
Анонім Показати IP 10 Листопада 2019 09:11
а що не вмерло - позакривати

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.