USD 28.30 28.44
  • USD 28.30 28.44
  • EUR 33.45 33.70
  • PLN 7.43 7.52

«Мені нічого не треба, хочу бути корисним волинянам», – керівник «Варти порядку» Олександр Тиводар*

Вольовий. Мужній. Правдоруб із чіткими життєвими принципами, від яких ніщо не змусить відступити. Успішний бізнесмен. Патріот, який направду вболіває за долю краю, де живе його родина. «Справжній полковник», – кажуть про керівника «Варти порядку» Олександра Тиводара ті, хто його добре знає. «Народився із золотою ложкою в роті», – скептично посміхаються ті, кому видно тільки «верхівку айсберга». Утім нічого в житті йому не давалося просто так. Цей чоловік викував і вигартував себе сам.

Олександре Олександровичу, розкажіть про себе. Знаю, доля вас не надто балувала…

Народився я в Казахстані. А коли мені було два роки, ми переїхали в Закарпаття, у село Бедевлю – на малу батьківщину. На жаль, мама померла дуже рано, тож із двох років я жив із бабусею. А коли закінчив перший клас, переїхав у Луцьк до батька. Це було в 1973 році. Життя розпорядилося так, що навчатися мені довелося у школі-інтернаті. А після восьмого класу вступив до ПТУ №6, здобув фах слюсаря з механоскладальних робіт. То вже згодом, після військової служби, здобув вищу освіту на історичному факультеті тоді ще Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки, а потім закінчив ще й юридичний факультет.

Завжди любив спорт. До восьмого класу це була спортивна ходьба, потім – бокс. Щоправда, ще з пів року не міг визначитися між боксом і дзюдо, то ходив і туди, і туди. Одне слово, шукав себе. Але таки обрав бокс.
А потім була служба в армії. Я дуже хотів служити у військах спеціального призначення. І мій майстер з виробничого навчання взяв і написав листа міністру оборони про те, що я хочу служити у військах спеціального призначення Головного розвідуправління генерального штабу. І хай як дивно, я отримав відповідь! Так почалася моя служба спецпризначенця. На той час у Союзі було всього 12 таких бригад. Я мав служити в Ізяславі Прикарпатського військового округу. Але відправили в Афганістан.

Афганістан – одна з найважчих сторінок у вашій біографії…

Можна й так сказати. Пробув там 19 з половиною місяців. Довелося чимало побачити й пережити. Чи було страшно? Звісно, бувало, як і будь-якій нормальній людині. Але ж ми знали, на що йдемо, нас готували до цього і фізично, й морально, й ідеологічно. Нашими завданнями були засади і захоплення, основна ціль – банд-формування. Доводилося й обов’язки командира виконувати. Завжди керувався принципом, що головне – під час виконання бойового завдання зберегти життя бійців. І за весь період мого командування підрозділом жоден боєць не загинув. Після служби ще деякий час виконував завдання як резервіст. А потім вирішив завершити кар’єру військового.
Важко було звикати до мирного життя?

Так, було таке. Якось, ще під час активних бойових дій на сході України, я підвозив до Києва одного з айдарівців. І ми зайшли з ним в один з торгових центрів столиці. То він тоді на все реагував так, як я після Афганістану: люди щось купують, їздять на автівках, ходять у кіно й ресторани… Після того, що бачив на війні, до такого важко звикати. Я, коли вийшов із літака в аеропорту, дивився на той рух, ілюмінацію і думав: це ж треба, тут люди ходять рівно, не згинаючись. А ми ж рухалися короткими перебіжками й зігнувшись, не скрізь навіть сісти можна було. Зізнаюся, довго звикав спати на ліжку, бо воно мені було зам’яке.

Часто люди не розуміють, яке то щастя – ходити й не думати, що ось зараз десь там під лавкою вибухне міна чи щось впаде на голову. Той, хто воював, війни ніколи не захоче.
Маючи досвід війни, що можете сказати про нинішню ситуацію на сході України?

Бачите, біда в тім, що у нас зараз громадськість може собі дозволити розказувати генералам, як і що робити, куди йти. Звісно, добре, що у нас таке сильне громадянське суспільство. Але ж військова справа – це вузькі межі, зовсім інша фаховість.

Утім не варто забувати, що в Україні армію розвалювали роками, багато хто казав, що вона нам узагалі не потрібна. Добре, що знайшлися такі люди, що зберегли це, попри погрози міністрів оборони – етнічних росіян, які нині перебувають на території Росії.
Я взагалі дивуюся, що у нас хоч щось залишилося. Звісно, велика заслуга – добровольців, справжніх патріотів.

Загалом, якщо говорити про цю окопну війну, що зараз триває, то на мою думку, в нас є війська, які можуть працювати більш ефективно. Але це все – політика. Як і тоді, коли захоплювали Крим.

У «Варті порядку» ви з 2000 року, нині її очолюєте. Якими є функції громадського формування?

«Варта порядку» виконує функції, які й має виконувати за статутом, тобто допомагати Національній поліції. На сьогодні Нацполіція твердо стоїть на ногах. Якщо є потреба, ми виділяємо людей зі свого громадського формування для підсилення охорони порядку на масових заходах.
Ми говорили про те, що на початку війни з Росією багато чого на своїх плечах винесли добровольці, патріоти. Як гадаєте, із патріотичним вихованням нині у нас все гаразд?

Звісно, патріотичне виховання у нас є. Але я вважаю, що його треба підсилювати, зокрема й у школі та вишах, де навчаються студенти, які будуть будувати цю державу. Власне, діткам із садочка це треба прищеплювати. А держава приділяє цьому мало уваги, ще менше виділяє коштів. Витягують це все різні фонди, зокрема й Фонд Ігоря Палиці «Тільки разом». Патріотизм – це не гасла й лозунги. Коли у школах ставлять вікна чи міняють дах, чи купують обладнання для навчання – це теж свого роду патріотизм, адже це роблять заради дітей, а вони ж – наше майбутнє.

Патріоти – це люди, які розуміють, що треба розвивати свою громаду, бо це наша мала батьківщина.

От ми з вами можемо пройтися Луцьком із факелами чи співати тут на лавці до ранку патріотичних пісень і назвати себе патріотами. А яку це користь принесе?
Ігорю Палиці що тільки не закидають. А хотілося б запитати у цих диванних критиків: а що ви зробили для рідного міста чи села? Зайдіть зараз в інфекційну лікарню – це ж Європа: який там ремонт, яка апаратура. А пам’ятаєте, що було? Або ж перинатальний центр – найкращий в Західному регіоні.

У нас нарешті запрацювало підприємство «Волиньприродресурс». Усі знають, який опір цьому був з боку держави в особі облдержадміністрації. А завдяки легальному видобутку бурштину, торфу, міді Волинь може стати самодостатньою областю, а не дотаційною. Вочевидь там, нагорі, цього й бояться.

Ми добре пам’ятаємо, які очікування та сподівання покладали на нову владу в країні. Натомість маємо велике розчарування…

Так, ми всі сподівалися, що країна заживе по-новому. Ми чекали, що це буде парламентська республіка. А в результаті маємо самі бачите що.
Отже, ви йдете у політику, в обласну раду, аби наблизити якісні зміни в житті волинян?

Якщо чесно, я ніколи не прагнув влади, участі в різноманітних політичних процесах. Але так складається, що мушу бути дотичним до цього. З 2014 року я є членом виконкому Луцької міської ради. А що таке виконком? Це такий собі місцевий кабінет міністрів, який розв’язує нагальні потреби лучан.

Для мене депутатство – це не якісь привілеї, а нелегка робота на користь громади. Я вже у такому віці, що відбувся як особистість, ніколи не приховував, що я людина самодостатня, тому мені нічого не треба, окрім того, як бути корисним волинянам.
Приєднатися до партії «ЗА Майбутнє» мене запросив її лідер Ігор Палиця. У цій політсилі мені імпонує передусім виконання тих обіцянок, які даємо. Це порядність – не показова, а щира. Це пріоритет розвитку нашого краю. Це прагнення показати людям, що ми можемо добре заробляти й жити достойно на своїй землі.

Я впевнений, що молода політична сила, яка має сильного лідера й потужну команду професіоналів, має можливості, а головне – бажання змінити життя і Волині, й України на краще.

Коли Ігор Петрович став головою обласної ради, одним із його принципів було не продати жодної частки комунального майна – і нічого не було продано. От санаторій «Турія» в Ковелі, де нині розташований військовий ліцей, майже забрали, зробивши псевдозаборгованості. А все було вирішено дуже просто: комунальне майно передано ліцею, і тепер уже ніхто його не забере.

І так у всьому – і на рівні Луцька, і на рівні області – усе розвивається, покращується. Подивіться, який у нас прекрасний парк. Так, там ще багато роботи. Але це – Європа. І пригадайте, яким занедбаним був він у минулі роки.
Є у світі щось, чого боїться Олександр Тиводар?

Кожна людина чогось боїться у житті. Якщо хтось скаже, що ні, то це неправда. Треба вчитися долати свої страхи. Тоді ти стаєш сильнішим. Я ж по горах лазив без страховки, а за спиною – до 50 кілограмів вантажу. Просто коли ти знаєш, що це потрібно зробити, запихаєш свої страхи подалі – і робиш. Зупинився, відновив дихання, подолав панічну атаку – і вперед!

Що дозволяє вам триматися на плаву і не зневіритися в тому, що робите?

На плаву мене тримає сім’я – дружина, діти. Так, вони вже дорослі, студенти. Турбуємося про них, бо ми ж не вічні, а хочеться, щоб вони в житті мали шматок хліба. Я добряче зачерпнув не один ківш лиха. Не хочу, щоб мої діти такого зазнали. То й стараюся заради них. Дуже хочу, щоб вони мали можливості для розвитку, яких колись не мав я. Дітей не заводять, як котиків чи хом’ячків. Їх народжують і виховують. Люблять. Віддають серце. Тоді з них будуть люди.
А ще є багато цілей, яких я поки не досягнув і в плані бізнесу. Є моральні зобов’язання перед людьми, якими опікуюся. Якщо моя участь у громадській діяльності принесе комусь користь – отже, я недарма живу на світі.

Спілкувалася Оксана ГОЛОВІЙ

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Реклама
Loading...
Коментарів: 1
лучани Показати IP 17 Жовтня 2020 10:53
Тиводар- правильний чоловік! Цікаво, чи будуть відповідати ті, хто підкидав йому різні протизаконні речі, а потім фабрикував справи.

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Loading...
Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.