Ветеран з Волині відсвяткував 95-річчя
11 серпня Іван Павлюк із Переспи Рожищенського району, який пройшов крізь горнило Другої світової війни, відсвяткував 95-річчя. Привітати поважного іменинника зібралась уся родина. Про це йдеться в сюжеті телеканалу «Аверс».
Іван Павлюк пригадує: пішов служити в березні 1944-го у Харкові на Холодній горі. Навчався в полковій школі, звідки вийшов старшиною. Перше бойове хрещення отримав під тодішнім Ленінградом. Зізнається: у спогадах про ті часи – лише горе.
«Наш батальйон наступав 11 разів на добу і відбивав атаки, це перші дні мого бойового хрещення, – пригадує ветеран. – З батальйону один раз лишалось 84 людини, а останній раз – 14, і я в тому числі. А в батальйоні ж 1000 людей».
Пізніше йому дали звання молодшого лейтенанта. Чоловік знав кілька мов: польську, німецьку, українську, російську та білоруську. Тож завдяки цим знанням отримав право бути командиром. 43 солдати під головуванням Івана Павлюка вирушили у розвідку.
«Два рази потрапили під великий гранатний ураган в Німеччині, – провадить ювіляр. – Нас німці виявили вночі, повісили парашутні ліхтарики, видно – хоч голки збирай, і закидали нас гранатами. Кілька людей сильно були поранені. Я дістав поранення у ліву руку. А смерть щодня бачив, тільки, видно, коса в неї була не поклепана, то вона не могла мене зарізати».
Поранений Іван Павлюк був неодноразово. Розповідає: кожний день зі свого страшного минулого згадує постійно й зі слізьми на очах. Та хай де був за часів війни, на рідну землю таки повернувся.
Саме у дідусевій хатині завше збирається уся рідня. А вона чималенька: дві доньки, троє онуків та навіть троє правнуків. Зізнаються: до діда завжди приїжджають, бо ж він чи не найбільший авторитет для усієї сім’ї.
«Коли приїжджаємо, він нас вчить, як треба жити, ми всі прислухаємося, може, молоді не дуже, але діда слухаємося. Не так батьків, як діда, бо поважаємо», – каже онучка Ольга Міхова.
Найбільше за родинним столом полюбляють слухати історії про воєнне минуле Івана Павлюка.
«Ми з дідом йдемо, і я, як дитина маленька, кажу: «Діду, розкажи мені про війну», а він: «Нащо воно тобі треба», – пригадує внук Ігор Міхов. Дитині він не розказував, бо є страшні речі. А вже в дорослому віці, коли я приїжджаю, сідаємо з ним вдвох, я кажу: «Діду, розкажи-но мені, як то воно було».
«Він не просто дідусь, прадідусь, він наставник, який може підбадьорити, дати слушну пораду, – додає правнук Іван Чайка. – Просто прожив велике життя, багато бачив».
Іван Павлюк зізнається: світлого майбутнього для держави поки що не побачив. Та чоловік вірить, що настануть ще ті часи, коли він впевнено казатиме: «Це та країна, за яку я воював. Та, якою пишаюся».
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Іван Павлюк пригадує: пішов служити в березні 1944-го у Харкові на Холодній горі. Навчався в полковій школі, звідки вийшов старшиною. Перше бойове хрещення отримав під тодішнім Ленінградом. Зізнається: у спогадах про ті часи – лише горе.
«Наш батальйон наступав 11 разів на добу і відбивав атаки, це перші дні мого бойового хрещення, – пригадує ветеран. – З батальйону один раз лишалось 84 людини, а останній раз – 14, і я в тому числі. А в батальйоні ж 1000 людей».
Пізніше йому дали звання молодшого лейтенанта. Чоловік знав кілька мов: польську, німецьку, українську, російську та білоруську. Тож завдяки цим знанням отримав право бути командиром. 43 солдати під головуванням Івана Павлюка вирушили у розвідку.
«Два рази потрапили під великий гранатний ураган в Німеччині, – провадить ювіляр. – Нас німці виявили вночі, повісили парашутні ліхтарики, видно – хоч голки збирай, і закидали нас гранатами. Кілька людей сильно були поранені. Я дістав поранення у ліву руку. А смерть щодня бачив, тільки, видно, коса в неї була не поклепана, то вона не могла мене зарізати».
Поранений Іван Павлюк був неодноразово. Розповідає: кожний день зі свого страшного минулого згадує постійно й зі слізьми на очах. Та хай де був за часів війни, на рідну землю таки повернувся.
Саме у дідусевій хатині завше збирається уся рідня. А вона чималенька: дві доньки, троє онуків та навіть троє правнуків. Зізнаються: до діда завжди приїжджають, бо ж він чи не найбільший авторитет для усієї сім’ї.
«Коли приїжджаємо, він нас вчить, як треба жити, ми всі прислухаємося, може, молоді не дуже, але діда слухаємося. Не так батьків, як діда, бо поважаємо», – каже онучка Ольга Міхова.
Найбільше за родинним столом полюбляють слухати історії про воєнне минуле Івана Павлюка.
«Ми з дідом йдемо, і я, як дитина маленька, кажу: «Діду, розкажи мені про війну», а він: «Нащо воно тобі треба», – пригадує внук Ігор Міхов. Дитині він не розказував, бо є страшні речі. А вже в дорослому віці, коли я приїжджаю, сідаємо з ним вдвох, я кажу: «Діду, розкажи-но мені, як то воно було».
«Він не просто дідусь, прадідусь, він наставник, який може підбадьорити, дати слушну пораду, – додає правнук Іван Чайка. – Просто прожив велике життя, багато бачив».
Іван Павлюк зізнається: світлого майбутнього для держави поки що не побачив. Та чоловік вірить, що настануть ще ті часи, коли він впевнено казатиме: «Це та країна, за яку я воював. Та, якою пишаюся».
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 1
АТОШНІ
Показати IP
13 Серпня 2020 19:35
Беріть приклад скільки вам потрібно прожити. і користуватись пільгами посвідченями групами і землею
В Україні ввели додаткові підстави для звільнення з роботи
Сьогодні 15:00
Сьогодні 15:00
На Донеччині загинув Герой з Волині Володимир Ксенофонтов
Сьогодні 14:27
Сьогодні 14:27
«Україна завжди зі мною»: Генеральний консул Польщі у Луцьку завершив свою дипломатичну місію
Сьогодні 13:21
Сьогодні 13:21
На Волині за добу ліквідували дві пожежі
Сьогодні 13:05
Сьогодні 13:05
.jpg)
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.