USD 27.6 27.9
  • USD 27.6 27.9
  • EUR 31.5 31.8
  • PLN 7.2 7.34

Волинянка, яка лікувала душу євромайданівцям. ІНТЕРВ’Ю

Вона не роздумувала ні хвилини, коли Євромайдан SOS оголосив про набір волонтерів до психологічної служби. Жінка каже, що її боротьба почалася задовго до листопадових подій 2013-го. Вона рятувала людей від неконтрольованої агресії та депресивного стану. Вона допомагала, коли за тілами загиблих під час розстрілів мітингувальників у Києві приїжджали рідні. Жінка допомагає зараз тим, хто приїхав з Криму на материкову Україну.

Тетяна Романова - волонтер Психологічної служби Майдану і практикуючий психолог - розповіла про те, яку роль відігравали і відіграють психологи в подіях Євромайдану. Жінка каже, що для того, щоб стати практикуючим психологом мало університетської освіти. Спеціальні знання та навички довелося здобувати під час численних тренінгів та семінарів. Довгий час займалася самоосвітою. Психолог переконує, що намагається кожному приділити належну увагу, скільки б людей до неї не зверталося.

«Ми отримаємо випадки посттравматичного синдрому після червня»

Чому Ви поїхали на Майдан? Чи знали, коли їхали туди, знали, чим займатиметеся?

Загальна мета була, але кожен туди йшов, маючи власні мотиви. Можливо, були люди з утопічними планами, які не збулися б за жодних умов. Інші прийшли, бо їм все набридло, вони хотіли позбутися владної верхівки.

Мені особисто було все одно: Євросоюз чи ні. Я думаю що це був гарний привід, хороша мотивація, сигнал.

Мій Майдан розпочався після останніх президентських виборів, і Євромайдан знайшов моментально відгук в моєму серці. Можливо, спочатку я не усвідомлювала серйозність цієї події, але оминути увагою не могла. Коли перший раз побили студентів у Києві, я всю ніч сиділа за комп’ютером. Щойно натрапила на оголошення, що на Майдан потрібні волонтери-психологи – навіть не роздумувала.

Щоразу як туди їхала, все було страшніше і страшніше, але рідні найбільше боялися першого разу. Я обіцяла, що буду обережна, але розуміла, що буду там, де треба. Адже спочатку йшлося про те, що психологи будуть прикріплені до медичних бригад. Тож ми могли опинитися будь-де. А в медичній бригаді психолог дуже потрібен, особливо в моменти, коли людина перебуває під впливом болю чи в стані контузії. Лікарі роблять свою справу, а наше завдання – «заземляти» людину, не давати їй відірватися від реальності, не дати втратити свідомість.

Скільки фахівців працює в Психологічній службі Майдану?

Всього зареєстровано в Психологічній службі Майдану – 300 людей, але найактивніших – трохи більше 100. Ядро служби склали психологи, які працювали ще під час Помаранчевої революції. Але тоді їх діяльність не помічали. Незважаючи на деякі трагічні моменти, революція 2004 року була святом: концерти, танці, пісні. І цього разу все почалося за цим шаблоном. Але вийшло все інакше…

У людей, які розпочали організацію цієї служби, був певний досвід організації, вони моментально зорганізувалися, швидко закликали в свої лави психологів з регіонів. Тож тепер ми, з регіонів, можемо працювати з людьми тут, на місцях, коли вони повертаються з Майдану додому.


В якому стані повертаються люди?

Повертаються в нестійкому психологічному стані. Особливо, якщо людина бачила смерть, була учасником сутичок, штурмів. Дехто може сам автоматично знайти вихід з цього стану, а деяким людям важко переключитися.

Чи можна сьогодні говорити про таке явище як «постмайданівський синдром», на кшталт «післявоєнного синдрому»?

У психології є визначення «посттравматичний розлад». Ми отримаємо такі випадки після червня. І це не стосується президентських виборів, якщо хтось так подумав.

Зараз багато людей перебуває у посттравматичному стані, але це ще не розлад. Це поки що стан, з яким людина справляється, і ці симптоми зменшуються, а після 4-6 місяців вона повертається до нормального життя. А є люди, вважається, що таких близько 20%, які не можуть впоратися. І тоді ми можемо говорити про розлад.

В якому психологічному стані перебувають ті, хто залишається на Майдані?

Зараз ще чимало людей залишилося на Майдані. Вони довго не були вдома, вели аскетичний спосіб життя. Їм дуже потрібна допомога психологів. І головний наш напрямок сьогодні - робота з агресією.

Близько місяця тому був період, коли агресія на Майдані зашкалювала, відбувалися суперечки, навіть бійки. Тоді ми вчили людей направляти цей потенціал в інше соціально прийнятне русло, вчили людей справлятися з цими станами. Тоді виникла гарна ініціатива організовувати дозвілля людей, які залишаються в сотнях. Адже більшість з них - немісцеві, вони не знають що і де можна подивитися в Києві. Наші психологи активно включилися в цю роботу, водили майданівців у галереї, ботанічний сад, дельфінарій. Люди змогли розслабитися, отримати відчуття буденного життя.

Зараз працюємо з людьми, які перебувають в лікарнях. Адже мало того, що вони мають психологічні, вони ще й мають фізичні травми. Багато хто позбувся очей, кінцівок, має серйозні травми, які можуть обмежувати звичний спосіб життя.


Не плутати психологів з психіатрами, як це часто буває в суспільстві

Особливо на початках нашої роботи нас справді приймали за психіатрів. У нас були жилетки м’ятного кольору з написом «психолог» і коли ми підходили до палаток, то нам всі казали, що всі здорові, і їм не треба лікувати голову. Ми відповідали: «Ні-ні, голову лікує або психіатр, або невролог. А ми лікуємо душу».

Нас сприймали скептично, але тоді вже в людей були великі проблеми. Люди були налякані штурмами, побиттям. Хлопці, які були в сотнях Самооборони, відмовлялися спати, вони думали, що коли вони заснуть, почнеться штурм.

Довелося просити їхніх друзів. Ми казали: «Ми бачимо, що ви здорова, адекватна людина. Але якщо ви бачите, що хтось з ваших побратимів не спить, не їсть, у когось підвищена дратівливість, червоні очі, приведіть - ми переконаємо, що треба поспати, поїсти».

Спочатку люди приходили зі скепсисом, а потім почали масово і свідомо приходити. Ті люди, які приїхали в Луцьк з Майдану звертаються вже без сумнівів і говорять не лише про проблеми, які пов’язані з Майданом, а й особисті.

«Той хто пережив це – ніколи не забуде»

Коли варто звернутися за допомогою до психолога?

Коли людина в посттравматичному стані, вона може некритично ставитися до себе. Оточуючі, друзі, рідні мають побачити зміни в поведінці.

Якщо людина має будь-які розлади сну: утруднене засинання, часте прокидання, людина почала вставати, кричати; якщо людина перебуває під впливом своїх споминів і не може ними управляти; якщо певні моменти стають спусковими механізмами для тих споминів; якщо в людини є флеш-беки – стани дуже схожі на спомини, але переносячись в ту ситуацію, людина може навіть відчувати запахи, звуки; якщо людина отримала нові якості невластиві раніше: дратівливість чи замкнутість; якщо перестала доглядати за собою; якщо не повертається до звичного життя після Майдану – це сигнали, що варто звернутися за допомогою.

По собі такі стани теж можна визначити самостійно. Якщо ви можете керувати своїми думками, можете думати про те, про що ви хочете думати, значить, з вами все в порядку. Коли ж про що б ви не почали думати, ваші думки зіскакують на одне й те ж - варто звернутися до фахівця.

Знайти психологів можна за телефонами довіри Євромайдану чи Євромайдан SOS. Мене можна знайти в мережі Фейсбук.

Коли були найважчі моменти?

Найскладніше працювати було в період застою, коли нічого не відбувалося. Тоді в людей було велике розчарування. Багато підходили до нас і сподівалися почути конкретну відповідь на запитання. Це був той період, коли майданівці почали вважати психологів ледве не магами, які знають всі відповіді.

Ви працювали в ті лютневі дні, коли відбувалися масові розстріли?

В той момент я не могла виїхати з Луцька, змогла це зробити лише 20 лютого ввечері. Якраз тоді розпочалася наша робота. До того, ми нічим не могли зарадити.

Це була робота з родичами, які приїжджали за тілами, з пораненими в лікарнях. Найважче було з тими людьми, на чиїх очах загинули їхні друзі.(Плаче) Був хлопець, який щодня приходив на те місце, де загинув його побратим. Ситуація була вкрай важка, але тоді ми були найпотрібніші, відчували свою потрібність. Втішала думка, що без нас, напевне, цим людям було б значно важче справлятися з цією бідою…

Правду кажучи, я так намагалася відмежуватися від цього, що витіснила з пам’яті ці епізоди. Я не все пам’ятаю з тих подій. Бо інакше можна було зійти з розуму. Адже загинули молоді хлопці, цвіт нації.


Той, хто пережив це, – ніколи не забуде. Звичайно, життя продовжується, ми не повинні абсолютно всі свої вчинки присвячувати цим людям. Але має бути достойна пам’ять, і цьому варто повчитися в радянській традиції вшановувати полеглих у Великій Вітчизняній війні. Ми так само маємо розповідати своїм дітям про Небесну Сотню, як нас батьки колись приводили до стел, до вічного вогню…

Мій 9-річний син днями сказав, що не може повірити, що живе в час, коли твориться історія України. І це дуже втішає.

Чи надалі пов’язуватимете своє життя зі службою психологічної допомоги Майдану?

Так. Служба вже проходить реєстрацію і я планую там працювати надалі. Адже досвід, який ми отримали - унікальний. Тоді, як ми приїхали на Майдан, ніхто з нас не мав досвіду роботи в таких умовах. Багато було людей, які після першого візиту відмовилися повертатися. Але ті, хто лишилися, набули досвіду роботи в екстремальних, поствійськових умовах, якого немає ні в кого в Україні.

З самого початку ми мали чимало зустрічей, семінарів з колегами з інших країн. Були ті, хто працював у Грузії, Придністров’ї, тренінги проводили німці, датчани. Зараз у нас є можливість пройти навчання в США.

«Дивитися на це було вище моїх сил»

Ви також були однією з перших, хто побував у Межигір’ї…

Так, я була перша зі служби, хто потрапив до Межигір’я. Того вечора я збиралася в Михайлівський собор на чергування, коли пролунав дзвінок. На приїзд психолога надійшов запит від головного лікаря медичної зміни.

Згодом цей лікар розповів, що того дня він мав їхати додому, та його викликав комендант Межигір’я від Самооборони. Останній навіть не зміг нічого пояснити, але слова «Тут таке!..» зіграли свою роль.

Цей лікар розповів, що за 1,5 кілометра до самого маєтку суцільним потоком ішли люди, у них були порожні очі і вони не реагували на сигнали. Коли приїхав, то на території було 4 людини в епілептичних припадках, жінка в істериці, чоловік у приступі неконтрольованої агресії. Жодних медикаментів не було. Тому довелося викликати психологів.

Але ж медикаменти там знайшли...

Так, згодом. Там був цілий склад медикаментів і інструментів. Цей лікар, до речі, поважного віку, багато років працював дитячим ортопедом-травматологом. Коли він побачив ці інструменти і обладнання - він плакав. Плакав, бо уявляв, скільки цим обладнанням можна було б врятувати життів.

Я там знову почала палити, хоч і кинула дуже давно. Після нічної зміни я вийшла на ґанок, а мій мозок відмовлявся сприймати те, що навколо відбувається. Якби я дивилася на це як на курорт в Швейцарії, чи деінде – одна річ. Але я знала ДЕ я перебуваю, КОМУ це все належить. Моя психіка відмовлялася сприймати. Я розуміла, що якщо ще трохи подумаю, то сама буду в недоброму стані.


Побували на екскурсії?

Я дуже не хотіла туди йти. І через 10 хвилин я пошкодувала. Дивитися на це було вище моїх сил. Я побачила антилоп з-під яких він (Віктор Янукович – ред.) пив щодня молоко. Люди, які доїли тих антилоп, мали проходити ретельний медогляд, бачила лабораторію, де досліджували продукти. Бачила дві 300-річні оливи в кадках, привезені з Греції, величезні плантації овочів.

Під кінець екскурсії в маєток прийшли працівники, які займалися благоустроєм надвірних територій. Одна з них – працювала головним агрономом. Вона нас завела в теплиці, куди не пускали пересічних відвідувачів. Коли я бачила ці плантації овочів і фруктів, то весь час думала про те, що все це знищиться. Щоб такого не сталося, треба було б залишити всіх працівників. До речі, у вільний від роботи час вони ходили на Майдан – хіба не парадокс?

Там у мене було жахливе відчуття брудних рук. Кожні 15-20 хвилин я бігала їх мити, і мильна піна була сіра. В мене колеги питали, що, можливо, це галюцинації, але навіть вони все це бачили, і я ніде не витирала пилюку руками.

А які відчуття були у інших відвідувачів?

У хлопців з Самооборони була велика агресія, причому, не персоналізована. Їм хотілося громити все підряд. Але вони стримували один одного. Вони розуміли, що це має бути передане народу. Багато з них там похворіли. В багатьох боліло горло – спазмували несказані емоції.

У нас є групи, де психологи всі зустрічаються після зміни і діляться своїми відчуттями, адже сам себе від такого навантаження навряд чи вилікував би. Коли я приїхала з Межигір’я, то не пішла на таку зустріч, лягла спати. А як прокинулася – в мене з’явився герпес. Так відповів мій організм на те, що я не розвантажилась психологічно.

«Жити в постійних сльозах, стресі, депресії – це дуже велика розкіш»

Ви також працюєте з переселенцями з Криму. В якому стані вони приїжджають?

З того, що стало відомо під час зустрічей з переселенцями, то це те, що їх дуже лякали. Але багато цілеспрямовано їхало до «бандерівців» як до гарантів не підданства Росії. Багатьом людям довелося покинути нерухомість, роботу.

Як допомагаєте людям адаптуватися?

Поки що вони потребують, щоб їх пошкодували. Моя задача як психолога обмежити цей час «шкодування», щоб вони повноцінно включилися в життя. Це людська природа, вона того потребує. Але не дивлячись на те, що вони мріють і планують повернутися, це може розтягтися на роки. І жити в постійних сльозах, стресі, депресії – це дуже велика розкіш. Необхідно адаптуватися якомога швидше, щоб включилися в соціальне життя. Радує те, що приїхало багато дітей, адже діти є провідниками між батьками і соціумом. Батьки мусять спілкуватися з іншими людьми, ходити в школи, садочки, поліклініки.

У них є великі матеріальні потреби. Адже один з дестабілізуючих факторів – невизначеність, що вони зможуть забезпечити свою сім’ю. І це найперше, що їх лякає.

Ми практикуємо групові зустрічі, коли зустрічаються люди з однаковою проблематикою, на кшталт популярних закордонних товариств. Така робота - найефективніша. Якщо надалі виникатимуть проблеми, пов’язані з утруднено адаптацією - тоді психологи консультуватимуть в індивідуальному порядку.

Я дуже вдячна одному мужчині на ім’я Олег. Він вже вдруге все починає з нуля. Його історія оптимістично подіяла на людей.


Що може зробити пересічний волинянин для переселенців, аби допомогти їм адаптуватися?

Ми маємо бути привітні і терпимі один до одного, без хамства, без образ, промовчати там, де потрібно. Їм потрібне звичайне людське добре ставлення, вони більшого не потребують. Коли до них оточуючі надто бережливо ставляться, то вони почуваються чужими для цього оточення. Людина, як би не намагалася виділитися, її друге прагнення – злитися з соціумом. Людина прагне виділитися самостійно, а коли інші виділяють – це недобре.

«Коли хочеться плакати – плачте»

Що можете сказати тим, кому прийшла повістка у військкомат та їх рідним?

Що їм сказати? Слава Героям!

А ще, може, це не зовсім правильна порада, але я вважаю: якщо ви дуже боїтеся і дуже невпевнені в собі, то, можливо ваша присутність буде тягарем для оточуючих, тих, хто справді прийшов за покликом серця і не має сумнівів.

А рідним хочу сказати - коли хочеться плакати – плачте. Бо нам не потрібно залишати в собі весь негатив.
Загрузка...
Коментарів: 5
лпдмуа а простише и Показати IP 29 Квітня 2014 19:39
ХОЛОДНЕ ЛІТО 2014 РОКУ-ТУТ ВЖЕ ПСИХОЛОЧІНИМ ТРЕНІНГОМ НЕПОМОЖЕШ :?
Анонім Показати IP 29 Квітня 2014 19:43
Дякую!!!
вася Показати IP 30 Квітня 2014 10:06
мені здається, що ця симпатична леді добре володіє інтернет- ресурсами "практикуючого" психолога
знайка Показати IP 1 Травня 2014 19:09
Гарне інтервю , хто автор?
Юрій Показати IP 2 Травня 2014 18:20
Як записатись на прийом.

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.