USD 24.3 24.48
  • USD 24.3 24.48
  • EUR 26.8 27.1
  • PLN 6.25 6.34

Історія артилериста з Волині: як бійці «дезертирували»

Сьогодні ведуть до суду артилеристів 51-ї бригади, яких полонили сепаратисти і, доправивши в Росію, згодом відпустили. Військові прокурори звинувачують солдатів у дезертирстві та планують обрати міру запобіжного заходу для них. Адвокати наполягають на особистих поруках за солдат, які у складних обставинах, залишені командуванням напризволяще, намагалися вийти із оточення, але потрапили до рук луганських бойовиків.

Нагадаємо, 42 військовослужбовці 51 окремої механізованої бригади перетнули кордон з Росією. Офіцер 51 бригади заявив, що це не дезертирство, і на бік ворога ніхто не переходив.

У телефонній розмові з артилеристом Нововолинськ діловий дізнався подробиці у справі.

— То як ви потрапили під Червонопартизанськ?

— Чотири місяці в полі, а тоді — терикон під Червонопартизанськом…

Мене до 51 окремої механізованої бригади призвали через Нововолинський військоммат ще у квітні. Були на полігоні в Рівному, а згодом стояли на межі Дніпропетровщини і Донеччини. Саме тоді розстріляли наших під Волновахою. Через недолугий наказ, за 10 км від основних частин, полягли солдати. Їхню долю повторити не хотілося.

Після Волновахи нас таки завернули до Миколаєва на полігон «Широкий лан», але вже незабаром знову кинули на передову. Цього разу до Запорізької області. Звідти, своїм ходом, пробиваючись у боях, ми, 4 батарея 2 гаубичного дивізіону, йшли разом із 72 білоцерківською бригадою на Амвросіївку та Зеленопілля.
Переживши те пекло, опинилися під Червонопартизанськом. Зайняли висоту на териконі.

— І потрапили під обстріл із російських «Градів»?

— Так. В ніч з 11 на 12 липня нас там вперше накрило «градами». Ми окопалися і стояли до 25 липня. Постійно просили підмоги, але нас годували обіцянками. Казали, що завтра надішлють підкріплення, і так кожного дня. Обстріли не припинялися. Бойовики вели мінометний вогонь. Техніку ми втрачали щодня.
Рознесло і наші 5 гармат, і 2 командирські машини. Були зруйновані ЗІЛи та Газони. Снарядів не лишилося.

— І ви вирішили дезертирувати?

— Ні. Ми просили підмоги або наказу відійти. Їх не було. Ми розмірковували з хлопцями, чи варто тут стояти до останнього. Чи настільки стратегічно важливий терикон, аби без зброї захищати цю купу породи ціною свого життя? Ми – артилеристи, які залишилися без гармат і снарядів. Ми – жива мішень, до якої за тиждень пристрілявся ворог. Відповісти нічим. Чому ж звідси не піти до наших військ?!

Знаєте, що сказав комбат? Я нікого тут не тримаю. А один штабний щур, такий собі капітан Г., повідомив — йому по*, що буде із солдатами. Мовляв, мусимо стояти до кінця.

— Що так і сказав?

— Так.

— І солдати його не роздерли на м'ясо?

— Ні. Ми там за тиждень обстрілів були деморалізовані. Сиділи ночами і читали новини, читали статті і коментарі. Сподівалися, що хтось наверху відреагує на цю інформацію. Але нас просто кинули…

— То в чому суть підозри у дезертирстві, яку вам пред’явили?

— Якщо абсолютно коротко: тому що покинули терикон.

— А прокурорів не цікавлять обставини, за яких це трапилося?

— Очевидно, що ні. Хоча причини були вагомими.

— То ви здалися в полон росіянам чи як?

— Ні. Ми отримали згоду нашого комбата йти на всі чотири сторони і здали йому зброю. Після цього хтось пішов до місцевого населення, аби ті допомогли вийти із оточення до місць дислокації українських військ. Ми хотіли відійти до своїх. Там поруч було село. Хмельницьке чи якось так називалося. От звідти люди і визвалися допомогти.

25 липня ми прийняли рішення залишити терикон. Перша група десь із більше десятка чоловік, здавши зброю, вирушила за місцевими. Там були солдати 51 і 72 бригад, а ще із військ забезпечення. Через півгодини отримали від них дзвінок: Усе нормально. Ми в безпеці. Зараз за вами приїде автобус.
У складі другої групи вирушив і я. Нас було десь біля 30. Щойно відійшли метрів 500 від терикону, як нас оточили озброєні бойовики на автівках. Посадовили у автобус і повезли до Свердловська. Дорогою казали, що з нами усе буде добре, нам зроблять коридор і повернуть додому. Правда, через Росію, бо так, зі слів терористів, безпечніше.

В штабі сепаратистів нас нагодували і дали можливість помитися. Перевіряли наші телефони, переглядали фотографії. Потім вишикували під стінкою і, знімаючи на відео, запитували у кожного прізвище та ім’я, а також місце проживання. Казали, якщо іще раз нас упіймають на Луганщині, то і самих застрелять, і родини порішать. Документи не відбирали, хоча переглядали. У половини хлопців із військовими квитками були також паспорти.

— Вас били, знущалися?

— Ні. Ми чекали цього, але такого не трапилося.

Нас допитували, але не катували. Ну, традиційно цікавилися, хто там із Правого сектору. Це у них манія така.

Правда, трьох хлопців сепаратисти забрали «в гості». Так нам сказали. Згодом один повернувся. Він казав, що ймовірно був у таборів терористів. Чому не повернулися ще двоє і яка їхня доля, ніхто не знає. До речі, один із них – теж нововолинець.

— А як вас перекинули через кордон?

— Ми переночували у Свердловську, а тоді нас повезли на пункт пропуску Ізварине. Його контролюють бойовики. Вони пропустили нас на російську сторону. Тамтешні прикордонники запаркували автобус у бокс вантажної техніки і пропустили нас.

Десь о 10 вечора ми вже були в Росії. До нас одразу приїхали люди у формі з шевронами «ФСБ» та журналісти. Потім ще був якийсь Слідчий комітет Росії, який нібито займається розслідуванням злочинів української армії у зоні АТО.

Вони переписали наші анкетні дані, а кількох людей під страхом розстрілу змусили дати інтерв’ю російським каналам. Такими нас і побачив світ, на жаль.

— Вам пропонували лишитися у Росії?

— Так. Кожному. Казали, що у статусі біженця ми будемо нормально жити і на території РФ, а на Україні, мовляв, із вас зроблять зрадників і дезертирів, а потім Правий Сектор прийде уночі та вб’є.

— І чому ж ви обрали таку нерадісну перспективу?

— Бо ми не зрадники, ми – українці і хочемо жити на своїй землі.

— Як ви потрапили на Україну?

— Нас ще 27 липня протримали для «Life News», а тоді завантажили у два камази і пообіцяли доправити у Донецьку область. На пункті перетину кордону, можливо, це Довжанський, забрали ще 7 поранених українських солдатів та 4 убитих. Коли їхали вздовж російського кордону, то бачили як Гради луплять по наших військових. Додому втрапили аж через ППК Успенський.

— На Батьківщині із почестями вас не зустріли…

— Так. Українські солдати відібрали наші телефони і доправили у військову частину 55 бригади в Запоріжжі. Нас розселили у казармах і відбирали покази, як у свідків цих подій. З нами спілкувалися і СБУ, і прокурори, і контррозвідка… Тепер оце висунули підозру у дезертирстві. Кажуть, можемо отримати до 10 років позбавлення волі. За що?.. Бо хотіли відійти до своїх, аби вижити? За це карають?!

Ви подивіться відео в Інтернеті, де показано терикон, на якому ми стояли більше 10 днів без підмоги. Його наші війська залишили щойно після нас. Коли відходили, то підірвалися на фугасній міні. Так загинув лейтенант Гарматій. Скільки б нас загинуло, якби лишилися там? Мабуть, усі.


Адвокат, якого підсудному надали коштом держави, із Запоріжжя повідомив, що солдатів звинувачують в ухилянні від несення військової служби за статтею 409 ч.3 Кримінального Кодексу України. Їм загрожує від 5 до 10 років позбавлення волі.

Натомість правозахисника дивує, що документів, які б обґрунтували дислокацію артилеристів на Луганщині, їм не показали. Чимало бійців мають останні штампи із військової частини у Миколаєві, а то й взагалі на Волині. Протоколи затримання на них також не оформлені. Фактично, солдати досі несуть військову службу.
Реклама
Загрузка...
Коментарів: 7
Олег Показати IP 2 Серпня 2014 16:20
камишнікова давай досвідання
ника Показати IP 2 Серпня 2014 21:57
Наши сыновья не прятались ,когда им вручили повестку,а пошли на защиту своей Родины.Я с ужасом смотрю на эти кадры с терикона,откуда каждый день в течение месяца мы ждали весточку от сына.У меня 22 07 был день рождения ,я не могла дозвониться до сына,а в это время их поливали градами и минометами.Когда 24 ,07 ему позвонил отец,я случайно услышала ,что их опять бомбят.Что с нами было?Никому не пожелаю испытать эту боль и ужас.А их потом и ночью бомбили. Мне хочется спросить у командования,а тех ли вы судите ,может хватит уже напрасных смертей на этой войне.?Ребята вы молодцы!Мы молимся за вас.
титушко Показати IP 2 Серпня 2014 23:34
Как бы поступила нацгвардия с ополченцами в зеркальной ситуации?
Дончанин до титушко Показати IP 3 Серпня 2014 00:21
коментар було видалено
Дончанин до Дончанин Показати IP 3 Серпня 2014 00:55
Админы, о том, что вы баните, завтра - послезавтра (ну ладно, через три дня) всем будет известно.
До речі Показати IP 4 Серпня 2014 21:38
Автор цього матеріалу - Андрій Сорока. На сайті "Нововолинськ діловий" це зазначено.
Сергій Показати IP 26 Травня 2016 09:53
А скільки солдат залишилося на териконі і чому вони не поїхали з вами????????

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.