USD 26.55 26.7
  • USD 26.55 26.7
  • EUR 31.3 31.55
  • PLN 7.37 7.44

Генеалогічна Волинь: створили ресурс, який допоможе шукати власне коріння

Двоє молодих людей з Луцька нещодавно запустили проект «Лодомерія» (Lodomeria). Це ресурс, який суттєво допоможе волинянам і не тільки знайти їхнє коріння й пізнати історію рідного краю.

Один із ініціаторів ідеї Артур Альошин розповів для Хронік Любарта про те, для чого призначений проект, як його застосовувати, а також про те, що робити з сімейними альбомами й чому це важливо.

ТУТ ДОПОМОЖУТЬ ДОСЛІДИТИ ВАШЕ РОДИННЕ ДЕРЕВО

-Що це за проект «Лодомерія» і для чого він?

-Досліджуючи історію великої Волині, зіткнувся з тим, що українських ресурсів з історії Волині вкрай мало. Їх нарахують максимум 5 штук, але вони не настільки якісні, якими б їх хотілося бачити. Коли вони свого часу запускалися, то, може, і були добрими, а на нинішній 2016 рік вони давно застаріли. Якщо ж пошукати польські ресурси, то їх така купа, що ніби і справді, Волинь – це Польща. Чомусь тільки поляки створюють ресурси про Волинь, причому вони не забувають і про свої історичні місцевості. Також є багато російських історичних форумів, де можна знайти багато інформації про Волинську губернію. Тому виникла потреба створити якийсь ресурс, де можна було б вивчати історію Волині. Ми з тобою вже мали певні починання зі просування тематичних груп у соцмережах, але це було не дуже серйозно, бо не всі там зависають. Так і був створений проект Лодомерія.



Скріншот шапки сайту Lodomeria

Його основна мета – вивчення генеалогії. Ми допомагаємо людям шукати своє коріння і вивчати родове дерево. Їм уже не треба буде багато самостійно шукати в інтернеті інформації. Всі основні посилання на архіви, джерела і багато іншого – у нас. Достатньо зайти на вкладку «Ресурси» на сайті.

-Чому назву вибрали саме «Лодомерія»?

-Шукав прив’язку до Волині, але таку назву, яку ще не використовували. Хотілося те, у що треба ще копнути, щось древніше, ніж просто «Волинь». Лодомерія з латинської означає Володимирія, назва Волинського князівства. В Австрії досі живуть люди, які носять титули князя Галіції та Лодомерії. Це передається в родині з покоління в покоління.

-Виходить цікавий мікс: цілком собі сучасна людина з «еплами» і біґ-маком в руці, може, навіть представник ЛГБТ-спільноти, може носити титул князя Лодомерії.

-Поспілкуватися з людьми із такими титулами було б дуже круто.

-Є сайт Lodomeria і сторінка в Facebook. Ти сам цим усім займаєшся, чи у вас є команда?

-Є я і ще Тетяна Володимирівна Яцечко-Блаженко з історичного факультету університету. Ми виконуємо різні функції. Наповнює нашу Facebook-сторінку вона, я ж більше займаюся розробкою сайту. Я був активний студент, а Тетяна Володимирівна відповідає за виховну роботу на факультеті. Якось поспілкувалися і побачили, що є спільні інтереси.

-З чого все почалося?

-Спочатку ми хотіли створили списки всіх населених пунктів Волині з історичними варіантами їхніх назв, також інтерактивні карти ґмін (громад, на які було юридично поділене населення). Але тільки на саму Волинську область їх є більше тисячі. Якщо врахувати те, що було, і чого вже немає, в російський і міжвоєнний періоди, то загалом це тисячі об’єктів опрацювання. Тому ми вирішили вже запустити проект, а тоді дороблювати. Такого зараз немає, бо навіть якщо взяти офіційні друковані карти області, то можна знайти багато населених пунктів, яких уже просто не існує. Наприклад, село Бравінок. Пише, що там живе 2 людини. Я там був – немає навіть дерев, чисте поле.



Скріншот частини сайту Lodomeria

-Чи є якісь схожі проекти в Україні і чим відрізняєтеся ви?

-Генеалогічні ресурси в Україні є. Наприклад, дуже гарний вінницький проект «Пращур». Коли заходиш на якісь генеалогічні форуми, там завжди його реклама. Вони вже добре розкрутилися, проводять різні тренінги. Ми ж вирішили поєднати історичну частину, певну базу, з генеалогічною. В нас є досвід пошуку свого коріння в різних країнах на інтернет-ресурсах. Ми можемо людям допомагати, направляти.

-Ви плануєте зробити проект комерційним?

-Є кілька шляхів. Поки невідомо, яким підемо. Все залежить не тільки від нас. Можливо, в майбутньому, якщо людина не хоче самостійно шукати родове дерево, вона зможе замовити цю послугу в нас. Проте наповнення історичної бази не буде припинятися і це не залежатиме від комерційності проекту. База буде завжди доступною безкоштовно. Було б добре отримати якийсь грант. Бо той сайт, де ми це все розміщуємо, не має необхідних потужностей. Ну, і я не суперінформатик, щоб дуже добрим зробити сайт. Важливою є пошукова система, щоб за ключовим словом знаходити різноманітну інформацію на ресурсі. У нас на сайті з цим поки важко. Бо ці функції на платформі weebly.com є платними, а поки ми не готові вкладати якісь свої гроші.

-У Польщі є різні пошукові проекти, які об’єднують пошуки на різних цифрових архівах, родинних сайтах тощо. В тому числі є окремі подібні ресурси, присвячені тільки Волині. Складають навіть рейтинги так званих «кресових» сайтів. Свого часу там були і луцькі проекти.

-Так. Згадати, наприклад, Polona, який дуже гарно виглядає. Або Szukam w archiwach.

ГЕНЕАЛОГІЯ РОЗШИРЮЄ СВІТОГЛЯД

-Чому тебе в принципі зацікавила генеалогія? Наскільки це важливо?

- Я зараз згадую свою першу вчительку, з якою ми колись малювали родові дерева. Звісно, вони тоді були банальні: мама, тато, я, бабуся, дідусь. Вона називала прізвища в класі і розказувала, як вони могли утворюватися. Уже потім мені знову стало цікаво.

Це дає зрозуміти, хто ти є. Вивчаючи своє дерево, навряд чи будеш расистом чи ще щось таке. Бо тоді розумієш, що ти – суміш всього різного. Розумієш, як суміш різних подій вплинула на тебе. Тебе могло не бути, якби родич, який переїхав в Америку, не присилав грошей, щоб прабабуся вижила під час голоду. Чи якби не війна і когось не евакуювали в Харківську губернію, також могло б бути не так. Це все дуже пов’язано.

-Вивчення генеалогії закорінює людину в історію і дає їй можливість відчути, що вона – не прибулець, не інопланетянин, а що вона – це наслідок життя попередніх поколінь. Я думаю, це відчуття є дуже важливим. Розуміння глибокого підґрунтя себе. І розділяю твій аргумент про упередженість. Коли розумієш, що ти є нащадком суміші різних культур, релігій і національностей, розумієш історичні обставини їхнього життя і їхніх вчинків, то просто не будеш послуговуватися термінологією «жидів, ляхів і мокалів». Думаю, генеалогія дозволяє це розуміти якнайкраще, оскільки вона має справу перш за все з найближчим корінням.

-Ми вивчаємо загальну історію, але не знаємо, що в цих подіях були наші предки. А раптом певна історична особа виявиться твоїм родичем, а ти про це і не знаєш… А так бачиш історію, наприклад, Першої світової війни очима своїх предків. Це дуже цікаво і допомагає краще пізнавати.

-Часто в нас історія виходить абстрактна: безлика хронологія беззмістовних прізвищ. А насправді це лише проблема подачі. Живий контекст краще розуміється крізь людей, їхній побут, психологічні потреби, обставини поведінки. А ще, в контексті урбаністичності, це моя улюблена тема міської культури і її вираження у, здавалося б, несподіваних речах: під’їздах, арках, стратах на Ринку, різьблених дверях, або текстах, що їх залишили пращури на поштівках, які пересилали один одному по планеті, чи й просто з міста в сусіднє місто. Я не любив предмету історії в школі: за стандартними образами безликих дат втрачалося розуміння історії як життя. Як глибоко в століття ти вже накопав про свій рід?

-Практично по всіх лініях я вже дійшов до початку ХІХ століття. Найточніша дата, яку поки знаю, це 1830 рік, коли мій предок переїхав в Вішніце Люблінського воєводства, це 30 кілометрів від Білорусі. Його внука було звати Юліан Аполінарій Гєрчинський . Він заснував там пожежну частину. Я про це не знав, але зміг дослідити. Я займаюся пошуком історії своєї родини і розумію, що ресурсів, де б можна було знайти інформацію, дуже мало. Хоча в інтернеті закопано дуже багато інформації. Якщо не можеш знайти про своїх предків, то можеш, наприклад, про сусідів.



Юліан Гєрчинський з пожежною сиреною (Джерело: wikipedia.org)

Як виявилося, історія моєї сім’ї дуже тісно пов’язана з Волинню. Наприклад, Борис Карабулін – мій прадід, художник, автор відомої картини «Взяття Луцького замку Северином Наливайком». Він був одним з ініціаторів створення Волинської спілки художників. Працював також над художнім оформленням Меморіалу, над виливанням зірки на центральній стеллі та інших медалей. Так просто сталося, що не було тут майстра, який зміг це зробити. А прадід був вільним слухачем відповідного курсу в одному з художніх інститутів і це вмів. Ще одним із моїх родичів був Павло Пастушенко. Це один із організаторів фотоклубу.

-Я пригадую це прізвище зі свого інтерв’ю з Борисом Ревенком. Історія наче була така, що Павло Пастушенко мав проблеми зі здоров’ям і тому відійшов. А Ревенеко тоді саме приїхав з морських мандрів до Луцька і очолив клуб, а далі вже була кіностудія.

-Так і було. Фотоклуб у них тоді розташовувався у приміщенні колишньої синагоги на П’ятницькій гірці.

-За твоїми спостереженнями, чи цікаво сучасним волинянам шукати своє коріння?

-Багато і шукають. Правда, не з ціллю пізнання. Наприклад, на карту поляка і подібне. Є цікавий єврейський проект. Кожному, в кого є єврейське коріння, можна один раз в житті безкоштовно на 10 днів поїхати в Ізраїль. Треба тільки довести наявність такого коріння в себе. З ким би я не спілкувався, всі кажуть, що їм дізнатися про своє кріння також цікаво. Своїм проектом ми показуємо, як це робиться. Що це легко і можливо. Даємо приклад. Недавно я візуалізував родове дерево одного з католицьких святих, які народилися на Волині. Це Зигмунт Фелінський. Я прослідкував до того моменту, як сформувалося його прізвище.



Генеалогічна інфографіка Артура Альошина про Фелінського

-У вас на сайті написано, що ви плануєте, крім генеалогії, ще й займатися загальноісторичними темами. Як саме?

-Генеалогія тісно пов’язана з історією. Можна подавати минуле через архітектуру, можна – через історію людей. І це цікаво, адже власна історія ніколи не буває ізольованою. Наприклад, людина дізнається, що її родич під час війни… Ось воно: під час війни. Так це спрацьовує. Це і є історія. Одна дівчина нам уже надіслала матеріал про свою родину в селі Турійського району. Ми тільки за, якщо люди будуть публікувати на сайті «Лодомерії» свої матеріали. Про кожне село ми самі не напишемо. Надіємося на спільну толоку. Тобто історію будемо висвітлювати через публікацію різних статтей. Я тільки про свою родину планую десь 10 записів зробити. І планую про відомих волинян. От, був такий архітектор Мар’ян Перетяткович з Усичів. Виявляється, є клуб Перетятковичів. Вони зі всього світу – США, Європи, Казахстану, Білорусі, Іспанії. Якось вони цілим клубом приїжджали в Луцьк.

ГЕНЕАЛОГІЯ ЯК РОДИННА ІСТОРІЯ: СІМЕЙНІ ФОТО – ТЕЖ ДОКУМЕНТ

-Чи розповідали ви про «Лодомерію» ширшій аудиторії?

-Я планую піти у свою школу, де навчався, і розповісти молодшим класам. Також хочемо зробити презентацію в університеті після закінчення канікул. Можливо, поїду в Острог. Там в академії з цим якось легше. Коли студенти приходять вчитися, вони вивчають історію своєї академії і міста. Уяви, якби студенти приходили в СНУ чи ЛНТУ і там був предмет історії Луцька. В нас є предмет лесезнавство, але чесно скажу, це непотрібна справа. Ми вивчаємо про Лесю Українку, в честь якої названо університет, але про сам університет нічого не вивчаємо, не знаємо, коли він заснувався, нічого не вивчаємо про Луцьк, знаємо тільки про Лесю Українку.

-У моїй практиці було немало випадків, коли люди виявлялися щиро подивованими базовими історичними фактами про головний корпус вашого університету. Дехто просто повірити не може, що тут був обком компартії, а споруда будувалася в 1950-х роках. Це те, про що ми говоримо – в суспільства немає закоріненості в себе. Іноді люди здаються інопланетянами, які прилетіли сюди і для них події 50-літньої давності є такими ж дивними і незрозумілими, як події іншої галактики.



Обком

-Я вважаю, що треба знати спочатку себе, потім той край, де ти живеш, а тоді вивчати щось глобальне. Я стикався з таким явищем: спитай в людей, де знаходяться 10 пам’яток Луцька, вони не назвуть. Можуть назвати замок, але де він – можуть не знати. Натомість точно скажуть, де розташована Ейфелева вежа, де вони ніколи не були і навряд чи будуть. Навіщо це їм?

-Цим самим ми зачіпаємо глибшу проблему – провінційності, яка є поняттям зовсім не географічним, а ментальним. Постійний пошук чогось «кращого» і самоідентифікація з ним. Мені ще пригадалося твоє опитування перехожих про скульптуру на центральній стеллі луцького Меморіалу. Скільки людей сказали, що це Леся Українка?

-50 відсотків. Я збираюся знову провести експеримент і порівняти результати в часі.

-Через генеалогію ми виходимо на ще один дуже цікавий розділ – родинна історія, сімейні фото. Якщо розглядати фотографування як явище, то сучасні сімейні фото – це зазвичай шлак, який забруднює інформаційний простір. Але з часом цінність цих світлин і історій, пов’язаних з ними, росте. У зв’язку з цим можна сформулювати парадокс неісторика: люди більше цінують сучасні родинні фото і викладають їх у соцмережі, ніж родинні старі світлини, яких вважають нецікавими широкій аудиторії. Їх треба переконувати: ваші знімки мають велику вагу! Одна деталь проливає світло на білу пляму, уже не кажучи про цінність такої фото як візуальної історії родини.



Біля міського парку в Луцьку. Фото з архіву Вадима Нечаєва

-Може бути таке, що на старій родинній світлині якоїсь дитини в селі на задньому плані збоку зображена, наприклад, якась церква, якої вже нема. І більше ніде на фото вона не потрапила. Такі фото можна сканувати в високій роздільній здатності. А якщо збереглася плівка – це ще краще. Тому треба залучати до публікацій низку сімейних альбомів, щоб потім ці фото не залишалися як зображення невідомих людей.

-Коли я починав цікавитися історією Луцька, стикнувся з проблемою відсутності літератури. Навіть прості бібліографічні згадки про деякі праці треба було вишуковувати під мікроскопом. Не скажу, що зараз ситуація покращилася. Книжок з історії Луцька явно стало більше, проте нерідко їхній тираж малий. Інколи щось цікаве видають малознані товариства, інколи великі установи, але не для продажу. За презентаціями усіх новинок не вслідкуєш, за рік-другий ти вже можеш не встигнути купити книгу, а на видавництві скажуть, що віддали останній примірник. Далеко не все це потрапляє в бібліотеки. Я кожного року змушений випадково дивуватися якимось бібліографічним новинкам про Луцьк. І це лише сучасні книжки. Де взяти луцькі видання 1920-их років польською мовою? Аукціони – не вихід. Як ви плануєте розвивати свою online бібліотеку?

-От-от у нас з’являться всі видання АЮЗР (Архив Юго-Запажной России – збірник історичних документів Правобережжя XIV-XVIII століть у 35 томах, - ХЛ). Загалом поки таке завдання стоїть: опублікувати 100 старих книг, 100 нових і 1000 номерів газет. Уже багато чого є в нас і це можна дивитися, завантажувати.



Скріншот бібліотеки на сайті Lodomeria

-Як будете розвиватися найближчим часом?

-Все-таки хочу завершити той проект з населеними пунктами. Робота ця вже робиться. За цими даними хтось зможе навіть написати якусь роботу. Наприклад, як змінювалися назви населених пунктів, або динаміка зміни кількості населення. Найближчим часом хочемо реалізувати календар. Тобто події, які відбувалися в певний день. Спочатку Волинь буде обмежуватися тільки Волинською областю, бо все на раз – дуже багато роботи.

Там будуть люди, які щось вагоме зробили для Волині, або не для Волині, але є вихідцями звідси. І ще ми хочемо все ж започаткувати галерею. Просто залити фото неважко. Але їх систематизувати, аби людина могла зручно знайти для себе необхідне – це великий об’єм роботи.

Ще ми створили форум для легшого спілкування людей. Запрошуємо всіх!

Олександр КОТИС
Загрузка...
Коментарів: 18
Володимир Показати IP 21 Лютого 2016 14:55
А яка точна назва сайту?а то щось я неможу нічого знайти окрім тлумачення з вікіпедії слова лодомерія!
Анонім до Володимир Показати IP 21 Лютого 2016 14:57
lodomeria.weebly.com Посилання в першому абзаці
знавець Показати IP 21 Лютого 2016 16:15
хай буде, хоч тут багацько молодечих амбіцій без знання справи. наприклад, що Лодомерія як назва старіша за Волинь, що графи імені Лодомерії це теж давнє - насправді це 18 ст. Або прикольно чути, що хочеться хлопцеві весь АрхивЮЗР, хоч він вже років з 7 весь є в павутині. А читати Архів Артурчику самі будете?
знавець Показати IP 21 Лютого 2016 16:20
ледь не забув, в розвідці про Фелінських є колосальний розрив генеалогії ,там де питаннячка. Це ж, молоді люди, якраз вам до трудних архівів треба звертацця, а не піар-пургу наганять на публіку
Марія Показати IP 21 Лютого 2016 16:30
СУПЕР СаЙТ))) Молодці) Удачі вам!
Іван Показати IP 21 Лютого 2016 20:32
На фото обкому кондиціонери висять і іномарка стоїть. Явно фото сучасне, тільки зробили чорнобілим
Коля до Іван Показати IP 21 Лютого 2016 22:28
Так ясно, що сучасне, ніхто ж не пише, що старе.
1234 Показати IP 21 Лютого 2016 20:51
Артур Людомерович, хоч одним закінченим і живим проектом похвалитись можете?
5678 до 1234 Показати IP 21 Лютого 2016 23:37
Для початку похваліться своїми.
Олена Показати IP 21 Лютого 2016 21:54
Добре, хоч щось роблять. З кожним роком все менше і менше буде людей, які знають про свій рід далі дєдушки(((( Шо в селах робиться, молодь спивається.
Міс Будятичі Показати IP 21 Лютого 2016 22:33
Якщо сайт буде систематично наповнюватись, буде цікаво. Задумка просто чудова, але інформації дуужее мало... Є посилання на польські сайти зі сканами метричних книг, нажаль у нас таких ресурсів немає. Є книги, совкового авторства, у яких славиться комунізм і акцентується любов волинян до більшовиків...))) А ще трудові досягнення шахтарів, розквіт та шалені перспективи міста Нововолинська... читаєш і плачеш та смієшся водночас... Сподобалась книга "Реабілітовані історією", в співавторстві Кучерепи (голова ред. комісії Курилюк) - вирішила прогортати і на одному подиху прочитала 30 сторінок, в часи "режиму Януковича", дуже конструктивно висвітлені події визвольного руху на Волині у ХХ ст.
Краєзнавець Показати IP 21 Лютого 2016 23:33
Крім сайту є ще спільнота в фейсбуці https://www.facebook.com/lodomeriahistory.
Лучанка Показати IP 22 Лютого 2016 00:39
Сучасну молодь важко заставити щось робити. Добре, хоч щось роблять, а то тільки в Оперу ходять і селфі.
55 Показати IP 22 Лютого 2016 14:07
Артуре, ти ж економіст, принаймі памятаю що ти там вчився. Можливо краще економікою занявся б ніжісторичними темами? Проект то списаний, а авторство ти береш собі. несоромно.
до 55 до 55 Показати IP 22 Лютого 2016 14:26
У такому разі, назвіть назву проекту з якого списано, його концепцію, авторів, ну і врешті-решт, подавайте позов до суду за порушення авторських прав.
Роман волинянин Показати IP 22 Лютого 2016 14:26
от що правда то правда критиканства хоч відбавляй а хто сам щось береться створювати . Слава героям.
Галина Показати IP 22 Лютого 2016 17:29
Ідея то добра, але її реалізація від непрофесіонала може спрофанувати. Надіємось, такого не станеться
Ківерчанка до Галина Показати IP 22 Лютого 2016 20:16
Ідея направлена скоріше для простих людей, а не для науковців. Науковці та професіонали знають, де шукати архіви, книги, бо їх тому навчали в університеті. Крім того існує маса держтем, сайтів, проектів, які "жирно" фінансуються з бюджету. Напевно, автор хотів донести меседж до простої молоді, старших людей, про те наскільки може бути просто і цікаво вивчати історію своєї родини.

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.