USD 39.00 39.40
  • USD 39.00 39.40
  • EUR 39.20 39.40
  • PLN 9.71 9.93

Книгу українського історика переклали у Польщі

19 Липня 2013 12:30
Працю українського історика Володимира В’ятровича - «Друга польсько-українська війна. 1942-1947» переклали у Польщі. Її презентують на Лемківській ватрі 20 липня, - повідомили у Центрі досліджень визвольного руху.

Книгу Володимира В’ятровича - «Друга польсько-українська війна. 1942-1947» видрукували у варшавському видавництві «Archiwum Ukraińskie» на початку липня 2013 року. У повідомленні також йдеться, що праця молодого українського історика є описом трагічних подій на Закерзонні, Волині та Галичині.

Для написання книги автор використав невідомі раніше джерела радянських, німецьких, польських та архівів ОУН. На сторінках видання Володимир В’ятрович називає причини, перебіг і наслідки збройного польсько-українського конфлікту, що вибухнув 1942-ого на Холмщині. Його апогеєм вважає трагічні події на Волині і Галичині, а фіналом - акцію «Вісла» 1947 року.

У повідомленні йдеться, що видавець Євген Місило вважає видання успішним і сподівається, що його поява примирить молоде покоління поляків та українців.

До слова, кандидат історичних наук Володимир В’ятрович у 2008-2010 роках очолив архів СБУ та розсекретив колишні архіви КҐБ. У 2010-2011 роках працював в Українському науковому інституті Гарвардського університету. Він є автором шести книг з історії визвольного руху. Працює в Національному університеті «Києво-Могилянська академія», очолює вчену раду Центру досліджень визвольного руху, член наглядової ради Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького».
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 1
Надія Показати IP 19 Липня 2013 23:51
..І прости нам провини наші, Як і ми прощаємо винуватцям нашим. (З нагірної проповіді Ісуса Христа, "Отченаш") ГРЯДУЩИМ ЛЮДЯМ ЗЕМЛІ в с т у п до спогадів про "Волинську трагедію" Дерево людського життя! Втаємничена природа його! Виплекане людською мрією, людським духом за Господньою волею, ласкою і любов'ю. Коріння його живлять життєдайні дощі, свята землиця, світоносні промені Сонця під благословенням Всевишнього. А також пам'ять, скроплена жалем, болем, співчуттям та кров'ю. Обминають його найгустіші молочні тумани, найгучніші громи та снігові завії, найглибші нуртуючі бистрини повідей та підземні безодні. Та не обминає, а торкає через десятки літ і ще торкатиме через віки гірка сльоза і щире каяття за тих, що не знали, що творили. Прости їм, Господи! Вже легочуть над могилами, як і над безіменними похованнями жертв минулого благодатні вітри, горять і не гаснуть свічі пам'яті та схиляють тисячі свої чола під час урочистих покаяльних мес поляків і українців ... І тільки панує костельна і соборна нескінченна тиша... Життя людини не буває завжди безхмарним, хоч вона з самого початку прийшла у світ цей для щастя і любові, миру та всерозуміння. Але не тривог і болю. Грімкі разючі грози, наелектризовані спалахами блискавки, стресова темрява розлук, втрат, безсилля й мізерності своєї беззахисності, приреченості, проте, не обминув сотні тисяч безвинних... У 43-му ХХ століття пронісся, наче смерч, над Волинню, і вразив їх... І пішли в небуття... У ті смертельно небезпечні страшні дні з жахом і тремором чекали смеркання. Криваві вендети були і в світлові години, сповнені відчаєм та відчуттям неминучої смерті. Всі свої ж краяни, тільки й різниці було, що належали одні до українського роду, інші ж – поляки. І ті, й ті ще недавно жили в мирі та злагоді, разом хрестили дітей, одружувались,святкували великі свята, хоч вони не співпадали по календарю, але з поваги до сусідів... Ділились хлібом-сіллю... Десь далеко гримкотіла війна. Волинь же трудилась в полі, в лісі, повсюди, де потрібні були роботящі руки. Як грім з небес, як метеорит, обрушився камінь взаємної помсти і відплати невідь за чиї гріхи; напад за нападом і збройні акції на голови мирних мешканців волиняк – українців і поляків, незалежно від віку, статі та поглядів Кожен день, годину й хвилину жили з усвідомленням як останніх. Протистояння на тодішній час досягло апогея. Рани обох народів настільки глибокі, що й досі кривоточать. Горе, кров і сльози ще досі не висохли і звинуватити лише одну сторону – нас, українців, – це блюзнірство, мазохізм і тяжкий гріх. Адже поляки перші прийшли до самоочищення, але перекручення фактів, однобічне звалювання своїх дійств лишень на українців, які не зазіхали на чужу територію, а захищали своїх рідних на своїй споконвічній землі, підтасовувати "кількість жертв" до навпаки, засуджуючи протилежну сторону, як вдаються поляки, – такий шлях веде в нікуди. Таким методом ніякого самоочищення від колишніх гріхів їхніх попередників, а ще й чимало досі живих, – не досягти. Це самообман. Українці, на відміну від своїх сусідів, не зачіпали цю болючу тему тривалий час. Доки поляки з більш упорядкованими державними структурами при максимальному сприянню офіційних інститутів тамтешньої влади, на відміну від українських реалій, не порушили цю тему, вимагаючи колінопреклоніння й визнання своєї "вини" нашу сторону. Але про ці події дещо пізніше... Лишень тоді знайшлись ентузіасти, які стали вивчати і навіть публікувати свої дослідження. А деякі з очевидців дослідили, навіть висвітлили окремі епізоди вже давненько у своїх книгах. Але, на жаль, Україна, як ніколи, деградує у свом невігластві, нечитабельності, незацікавленості у іміджі в цілому України. Немає всеоб'єднань, торкаються цієї теми політикани, що не мали й не мають стосунку до цих подій, тому що борються проти самостійності своєї держави. Грають на тих кривавих подіях в угоду іншим державам... Як тих 148 депутатів-українофобів Верховної ради України, що послали в адресу польському сейму петицію, щоб ті "визнали ґеноцид" українців стосовно поляків у 43-му. Такого ніколи в історії людства не було й нема, як ніде в світі, щоб свої ж державники виступали проти своєї ж держави і свого народу. Навіть поляки, настроєні радикально, не зважились на такий нищівний вердикт. Хоч нотки приниження в їхній ухвалі все ж прозвучала. Але вона не має правового значення, по-перше. А по-друге, ґеноцид визначений міжнародним правом, стосунку до України не має, а навпаки: це стосується лише держав, що оперували збройними формуваннями, як це було з АК на Волині і польською державою в екзилі, визнану Великобританією, США та навіть СРСР. Так що сейм загнав сам себе в глухий кут! А наведення єврокомісаром від Польщі Павелом Ковалем, з притаманною поляку "зацєнтістю", християнської притчі про Авеля і Каїна: мовляв, Авель – поляк, роботящий, а Каїн –українець, "бидло" ( навіть не добирав слів, будучи гостем в українському місті та ще й після молитви – що викликає більше, ніж подив! – обурення української громади!), значить, "убивця", "сокирник", "різун" тощо. І це "всепрощення"? Детальніше про ці сентенції теж дещо нижче... Я буду тут вести розмову від тих, хто пережив минуле зло, сам був учасником подій; мовою корінних волинян, що втратили ( чи постраждали) своїх рідних, говоритиму їхньою мовою, їхніми словами про тих як українців, так і поляків, що по космічному законному праву відлетіли у Вічність. Торкатимусь де-де вже описаних фактів, але далеко не всім відомих, власних спогадів та архівних документальних актів, часто статистичних сухих досліджень, як вище сказано, патріотів-ентузіастів. Жертви не мають ні національності, ні віросповідань, ні ідеологій – вони жертви, і перед Богом всі рівні. Покриті всі однією землею. Вічний їм спокій! А от чимало з катів ( чи їхніх нащадків) ще досі живі... Тільки як вони можуть дихати з усіма іншими людьми одним повітрям, тішитись білим світом, скоївши тяжкий гріх бодай хоч до однієї невинної істоти? Видно, нелегко їм в розумінні того, що хочуть вже давно – кілька десятиліть поспіль! – скинути з себе те ярмо кривавої пам'яті, або хоч пом'якшити свої злодіяння, саме тому "обкатали" цю тему. Українці ж не бачили доцільності ворушити минуле, за котре сучасне українство не несе відповідальності, бо ми бездержавний народ в минулому, і хто лишень не хотів, знущався над нами. А захисту було нізвідки! Проте прийшли вже і ще прийдуть покоління, яким потрібна правда. А не фальш і приниження. І запалять вони нові вогні, уже звучать і звучатимуть заупокійні молебні та меси. Хай розсіється темрява крізь ті поминальні вогні під полум'яною зливою наших покаянь і всепрощень! З побажанням Милосердя і Любові сучасникам. З щирим взаємовибаченням, як це сталось в честь 70-ої річниці вшанування жертв обох народів – українського і польського, за церковно усталеною формулою: "Пробачаємо і просимо пробачення" Адже всі ми Люди Землі і Небес! Пом'янімо і пам'ятаймо! Надія Корнійчук, – автор художніх та дослідницьких20 книг

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus