Давайте будемо матюкатися, але заасфальтуємо дороги, - Микола Вересень про Луцьк

Перед початком спектаклю «Павлік Морозов» Микола Вересень (виконавець ролі генерала Власова) розповів «ВН» про сумісність культури та матюків, українське телебачення, соцмережі, журналістику та анархію.

«Питання культури - дуже цікаве. Що ми розуміємо під культурою? Можна вважати, що культура і слово з трьох літер несумісні, і ця точка зору має право на життя, але якщо взяти культуру 20 століття, то побачимо, що це слово у культурі присутнє. 90 % фільмів, які отримують оскари, мають це слово, це ж стосується 70 % фільмів-володарів Золотої пальмової гілки. Є гарний вислів представниці Срібного віку Зинаїди Гіппіус: Если надо объяснять, то не надо объяснять. Радянська влада підтримувала переконання, що культура – це те, що не матюкається. Якщо матюкаєшся, значить, ти некультурна людина. Ми це обговорювали шляхом до Луцька. Скажімо, людина живе в однокімнатній квартирі, у бруді, зовсім не прибирає за собою, але вона красиво погрожує пальчиком: Матюкатися погано! Навколо нас - стільки «порнографії», не в прямому сексуальному розумінні. Сьогодні ми їхали по вашій благословенній землі, вона чудова, але по ній не їдеться. І це задовольняє, о’кей, але слово з трьох літер не можна вимовити. Давайте будемо говорити матюки, але заасфальтуємо дороги. Усі американці шалено лаються, але знайдіть мені там хоча б одну незаасфальтовану вулицю від Атлантичного до Тихого океану. Потрібно розуміти, що матюки - це другорядне, п’ятирядне», - розповів журналіст.

Про творчість Леся Подерв’янського та сучасну українську літературу Микола Вересень сказав:
«Я не люблю «Сни Васіліси Єгоровни», але люблю «Павліка Морозова», і сьогодні ви побачите різницю між цими п’єсами. Їх взагалі не можна порівнювати, як не можна порівнювати Сену і Дунай, вони обидві - річки, на одній – Париж, на іншій – Відень, і ніхто не знає, де краще. Я читаю те, що подобається, і часом те, що не подобається. Не завжди дочитую до кінця. Не хочу називати прізвищ улюблених письменників, щоб випадково не забути когось».

Щодо залежності української культури від держави: «Це все брехня, піар. Театр фінансується державою, а держава фінансується податками, які сплачують громадяни. Крапка. Державу утримують громадяни. Коли хтось починає мені говорити «це державне», я запитую «Державне – це яке? Це ж моє та кожного громадянина України».

Про громадське телебачення та роздержавлення ЗМІ журналіст розповів: «Створити громадське телебачення неможливо зараз, і неможливо ніколи. Три речі потрібно зрозуміти, - як воно фінансується, прибрати політичний чинник, та знайти громадських авторитетів. Наразі немає ані першого, ані другого, ані третього. Громадські авторитети можуть з’явитися лише у суспільстві. Тобто, якщо у якийсь момент часу з’явиться громадянське суспільство, а це - роки чи навіть десятиріччя, виникнуть громадські авторитети, які зможуть увійти до наглядової ради. Це люди, які не керують телебаченням, вони збираються один раз на 2-3 місяці та вирішують стратегічні питання. Потрібно щоб туди не пхалися депутати різних фракцій, президенти, кабмін, а вони стовідсотково туди потраплять. Ці люди плутають свою кишеню з державною, тому що думають, що розпоряджаються бюджетом, хоча насправді бюджет – це внески усіх громадян. Роздержавили усі телеканали. І що? Там стало більше цивілізації? Ні. Наші можновладці не мають уявлення про світові мас-медіа. Усі ці пани високі думають, що вони за посадою усе розуміють. Якщо їм написати на дверях «Бог», вони повірять, що стали всемогутніми, і у них працює святий Петро».

Про сучасне телебачення Микола Вересень іронізує: «Воно вдосконалюється щодня. Ми починали українське телебачення з Роднянським та Дончиком, і воно було дуже погане, а тепер таке класне, там стільки змістів, вони штовхають «широкоосяжну» культуру».

Інтернетом журналіст почав активно користуватися лише півтора роки тому: «Коли помер Кім Чен Ір, мені стало страшенно цікаво, як живуть люди у Північній Кореї (я люблю тоталітарні країни). Я зрозумів, що по телебаченню цього не побачу. До цього ми з Подерв’янським були однаковими «ідіотами» в інтернеті. Я навчився «клацати», а Подя як був у цьому нулем, так і лишився»

Микола Вересень також висловив свою думку про соцмрежі: «У моєму дитинстві вважалося, що людина не ідіот, коли вона знає, що вона ідіот. Якщо вона вже це розуміє, значить, вона не ідіот. А коли з’явилися усі ці штуки, то таке враження, що кожен ідіот собі на лобі пише: Дивіться на мене, я дебіл, я пишу дурниці щодня, маразми. Коли півтора року тому я зайшов туди та подивився - слухайте, треба приховувати олігофренію, так не можна. Мікрокефали – це не те, чим потрібно хизуватися і писати про це на прапорах - «дивіться, я неосвічений, писати не вмію, у мене нема розуму, книжок я не читав». Хоча у мене є дві знайомі людини, які кажуть, що з цього можна зробити бізнес. У такому разі, я готовий туди піти. Я буду розуміти, чим ризикую - я потрапив у кубельце ідіотів, але тут гроші лежать».

Щодо праці журналіста, Микола Вересень зазначив: «Моя професія – бути об’єктивним, і я буду прагнути до цього. Одна з хиб української журналістики, це фраза «я имею право говорить то, что я думаю». Я вважаю, що журналісти не мають права говорити те, що вони думають. У цьому велика різниця між західною та українською журналістикою. Журналіст не може бути молодшим 30 років, тому що журналістика – це довіра, а її не може викликати молода людина.
Потрібно пережити багато бруду, сліз, горя, катастроф, і тоді вам повірять. Глядач бачить по очах, що журналіст пройшов складне життя, і коли він про це життя розповідає, глядач вірить. Ми дивуємось, чому Опра Вінфрі заробила мільярд. Тому що її ґвалтував власний батько. І вона зазнала такого горя – жила у найгіршому районі, бачила вбивства та бруд. І коли до неї приходять гості, вона каже «я вас розумію» і вся Америка, знаючи її біографію, їй довіряє».

«Раніше ми вважали, що Захід – це те, до чого потрібно прагнути, і це була наша система координат. Треба робити передачі,як БіБіСі, співати, як Мадонна чи Паваротті, танцювати, як Нурієв і т.п. У 2000-их роках під впливом Росії почали ставити під сумнів цю всю цивілізацію. Висмикується якийсь один факт, наприклад, те, що із хабарем затримали міністра у Франції, і подається, як «не все у них там добре». Але усі забувають, що на заході міністра впіймали і він сяде, а у нас і крадуть, і ніхто не може впіймати. Про Межигір’я вже кожному відомо, проте нічого не змінюється. Немає різниці між Францією та Україною – корупція є у нас та у них. Тільки у них корупціонера спіймають – і у в’язницю. А у нас саджають за відзначення свята міліції», - розповів журналіст про західні стандарти.

Єдиною зіркою українського телебачення Микола Вересень назвав Катю Осадчу: «Більш кримінальної та викривальної програми, ніж у неї, на нашому телебаченні немає. Просто у нормальній країні поряд з Катею мав би стояти прокурор, і заарештовувати міністра, який купив дружині сумочку за 100 тисяч, отримуючи зарплату у 50 тисяч на рік. Катя показує, що відбувається там, нагорі. Вона робить свою справу, а чи робить свою справу прокуратура і міліція, я не знаю».

«Українці та анархія – це є природа, чоловік і жінка, від цього народжується життя. Від анархії та українців може народитися нова Україна, тому що українці – анархісти. Якщо ви помітили, під час минулої президентської каденції влади не було, проте з країною нічого не трапилось. А зараз влада вважає, що вона є, а всі незадоволені. Якби влади не було, ми дали б собі раду краще. Я не чекаю на новий Майдан, я приїхав грати у виставі, мені є, що робити. Є багато людей, яким немає що робити. І, на жаль, від них багато залежить, вони і у опозиції, і у владі. Зараз я не бачу великої різниці між опозицією та владою. Я думаю, що йде деградація всього, що називається опозиційною альтернативою. Це погано. Я маю на увазі, передусім, політичну опозицію. Інтелектуальна опозиція (наприклад, пан Гузар та пан Маринович) не може деградувати, коли читаєш їхні статті, помітний інтелектуальний рівень. Політична опозиція сьогодні байдужа, самознівечена якась», - вважає Микола Вересень.

Про національну ідею та віру у краще майбутнє України журналіст розповів: «Ті цінності, які можуть об’єднувати людей – міжнародні, об’єднують і китайців, і португальців. Щодо української ідеї – це брехня і її бути не може. Насправді національну ідею має дуже мала кількість держав. В угорців, болгар, австрійців чи данців національної ідеї немає. Я вірю в краще майбутнє світу, Україна не є окремою. Українці повинні не вважати себе унікальними, а навчитися бути гарними учнями, які вчаться в історії, цивілізації. Тоді усе налагодиться саме по собі, ви навіть не повірите, як швидко. Дуже багато років тому я сказав якійсь газеті: дуже добре працювати, щоб гарно заробляти, щоб у п’ятницю все пропивати. Це національна ідея будь-якої нації, без винятку. Кожен має таку мрію – працювати приємно для себе, не на панщині, а приємно. Отримувати за приємну роботу приємні гроші, і приємно їх витрачати. Спитайте про це у будь-якої людини, байдуже, у Африці чи в Південній Америці».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---