USD 28.10 28.40
  • USD 28.10 28.40
  • EUR 32.10 32.35
  • PLN 7.00 7.12

«Мрію виховати олімпійського чемпіона», – луцька тренерка з дзюдо, самбо та сумо. Інтерв’ю

«У мене спортивна сім’я. Змалечку тато брав мене на тренування. Я завжди була в залі, виросла в цій спортивній атмосфері й не уявляю себе десь іще, крім спорту», – розповідає корінна лучанка Аліна Бондарєва.

Вона – майстер спорту України з боротьби самбо та сумо, досвідчений тренер із дзюдо, самбо та сумо, а також відданий фанат своєї справи. Її підопічним – від шести до 21 року. Окрім того, активно виступає на професійному рівні – входить до складу збірної України з сумо і зараз готується до Чемпіонату Європи.

Як зізнається, найбільший авторитет для неї – батько, заслужений тренер України, який виховав бронзового призера Олімпійських ігор із дзюдо.

Інформаційному агентству Волинські Новини Аліна Бондарєва розказала про захоплення боротьбою, тренування майбутніх чемпіонів і те, чому варто віддати дитину на дзюдо або самбо.

Як у вашому житті з’явився спорт?

У мене спортивна сім’я. Батько – майстер спорту України з дзюдо, самбо, заслужений тренер України. Тому іншого виходу в мене не було (сміється, – ВН). Мама займалася спортивною гімнастикою, вже багато років працює разом із татом у сфері дзюдо та самбо. Змалечку тато брав мене на тренування, я завжди була в залі, виросла в цій спортивній атмосфері й не уявляю себе десь іще, крім спорту.

У 20 років виконала нормативи на майстра спорту України з боротьби самбо, але коли народила донечку, призупинила кар’єру спортсмена, зайнялася її вихованням, вступила на юридичний. Поєднувала навчання з роботою, працювала інструктором з боротьби, але сама не тренувалася.

Пізніше все-таки життя мене знову привело в спорт. Хоч і була помічником адвоката, довгий час працювала фітнес-тренером у тренажерному залі. Як показав час, спорт – це моє.
Мені запропонували спробувати себе в сумо. Я виконала нормативи на майстра спорту України з боротьби сумо, посіла друге місце на Чемпіонаті України. Далі мене запросили в збірну команду України з боротьби сумо. Зараз я раз на місяць по 10 днів їжджу на тренування то в Польщу, то в Харків. Готуюся до Чемпіонату Європи, який відбудеться 25 червня в Казані, а також до Чемпіонату світу в Польщі.

Чому саме дзюдо, самбо та сумо? У чому особливості цих видів спорту?

Справді, ці види боротьби схожі. Як вважаю, сумо – більш жорсткий вид спорту, ніби бої без правил, адже там є ударна техніка. Саме цим мені сумо й сподобалося. Мені цікаво пробувати щось нове у боротьбі. В сумо – ті ж кидки, що й у дзюдо чи самбо, тільки в мавасі (пояс сумоїста, – ВН), ще й можна битися.

У збірній команді я познайомилася з новими людьми, чемпіонками світу, від яких багато чого вчуся. Це дуже цікавий вид спорту, який подобається і дітям. Хоча треную тільки третій рік, у мене вже чотири майстри спорту: два – з боротьби самбо і два – з сумо.
Загалом скільки у вас учнів?

У мене чотири групи. Це близько 80 дітей. Треную діток із шести років. Найстаршим – 18-21. Зранку та ввечері маю по два тренування. Щодня із залу виходжу близько 21-ї.

Загалом в нас багато філіалів у Волинській області й багато тренерів. Наша школа вищої спортивної майстерності – одна з найкращих на Волині. Директор, тренер, мій тато Анатолій Іванович Бондарєв, який виховав бронзового олімпійського призера з боротьби дзюдо Руслана Машуренка, – найбільший авторитет для мене.

Ми проводимо турніри на честь призера Олімпійських ігор у Сіднеї Руслана Машуренка. Останній відбувся нещодавно, багато моїх дітей виконали нормативи на кандидата в майстри спорту України. Всі змагання, які проводить у Луцьку Анатолій Іванович, наприклад, турнір пам’яті афганців на виконання нормативів кандидата в майстри спорту і майстерський турнір імені Машуренка, проходять на рівні чемпіонатів України.
Багато дітей їздять на заняття до мене з інших районів міста, а також навіть із Ківерців та Прилуцького, адже раніше я тренувала в «Адреналін Сіті» та «Білому м’ячі». Тут, на вулиці Потебні, в нас маленька школа, але по-сімейному затишно. Вважаю, якщо справді хочеш тренуватися, то неважливо, в якому залі це робити. Звичайно, моя мрія – розбудуватися, мати великий зал. Інші жінки мріють про подорож на Мальдіви, а я – про власний автобус для учнів, аби вони тренувалися, насолоджувалися цим видом спорту та розвивали його.

Тобто такі види боротьби популярні в Луцьку?

Нас не фінансують, ми тренуємо безплатно. Звичайно, намагаємося залучати дітей, аби вони не сиділи в телефонах, комп’ютерах, тому проводимо більше турнірів, зацікавлюємо їх, усе розказуємо, показуємо, приходимо в школи. Насправді діти не дуже активно ходять на боротьбу, але в мене багато учнів, я не скаржуся (сміється, – ВН). Стараємося розвивати цей спорт.
Чому варто віддати дитину на дзюдо? І коли найкраще це зробити?

Дзюдо вчить дисципліни, тримати себе в руках. Хоча батьки, коли приводять дітей, часто кажуть, що хочуть навчити своє чадо битися, захищатися. Однак завдяки дзюдо дитина навпаки вчиться себе стримувати, загартовується. Ми качаємося не для того, аби битися. Максимум – щоб когось захистити, і то в рамках розумного.

Діти приходять на дзюдо з шести років. Для них намагаюся проводити заняття в ігровій формі, аби зацікавити. Серйозніше починаю працювати з учнями, яким від 12 років, щоби вони не втратили інтерес, адже тренуємося шість разів на тиждень. Раз на тиждень у нас лазня. Мої діти практично не хворіють, адже спорт загартовує. Усіх дуже люблю і всіма задоволена.
Перед тим як прийняти дитину на заняття, чи цікавитеся станом її здоров’я, скеровуєте на обстеження? Чи всі можуть займатися дзюдо?

Дитина обов’язково має пройти медогляд. І навіть якщо вона здорова, запитую, чи раніше в неї не було, наприклад, переломів, бо це важливо при початковій підготовці до боротьби. Також окремо веду тренування для дітей, які мали травми, аби вони швидше відновилися. Усе дуже індивідуально.

Раз на пів року проходимо медогляд у фіздиспансері. На кожного учня там заведено картку. Здоров’я дитини – на першому місці.

На тренування ходять різні діти. Наприклад, у мене є хлопчик, який має проблеми зі слухом. Він досить хороший спортсмен. Вважаю, що всі діти можуть займатися спортом, просто потрібно вміти з ними працювати. Коли я проводила уроки фізкультури в школі, то у мене були навіть інклюзивні дітки. Звичайно, якщо в дитини, наприклад, епілепсія, то їй не можна займатися боротьбою.
Читати ще: Луцька тренерка: як скинути зайве до літа і пережити Великдень без шкоди для фігури. Інтерв’ю

Як заохочуєте дітей тренуватися, мотивуєте їх, аби вони не прогулювали заняття?

Аби зрозуміти це, потрібно побачити мої тренування. Думаю, все залежить від тренера. Я досить емоційна, імпульсивна, хоч іноді й сварюся, завжди жартую. Напевно, в мене є якась енергетика, що притягує дітей. Їм подобається тренуватися, спілкуватися зі мною. Заняття – це ж не тільки тренування. Я завжди цікавлюся, що в дитини на душі, як у неї з навчанням, як справи вдома. Знаю, як вчиться кожен мій вихованець.

Як проходять ваші тренування?

Ранок починається з того, що ми цікавимося, як у кого минув вчорашній день, що нового в школі, як справи. Обов’язково перед тренуванням важимося, як і після заняття, адже стежимо за вагою. Вага – це одна з основних речей, за якими спортсмен має пильнувати. Далі – розминка, акробатика. Опісля будую тренування залежно від того, який у нас день, наприклад, є день боротьби. Качаємося ми після кожного тренування. Також вчимося робити кидки, прийоми, відпрацьовуємо техніку, спарингуємося тощо. Буває, ходимо грати в футбол у сусідній зал.
Окрім практики, на заняттях також є теорія?

Звичайно. Ми все обговорюємо, зокрема питання гігієни, адже не завжди за роботою в батьків є час на такі бесіди. Буває, 30 хвилин або й годину я витрачаю на розмови. Розповідаю також про правила змагань, після кожних виступів ми говоримо про те, хто які помилки зробив, ведемо аналіз роботи.

Також їздимо на тренувальні збори, влітку – в табори, на море чи на Світязь. Діти цілий рік працюють, аби влітку поїхати на відпочинок. Завжди кажу, що відпочинок можна заслужити тільки працею протягом усього року. У мене немає таких дітей, хто ходить на заняття лише два рази на тиждень. Практично всі фанатично відвідують тренування по шість разів на тиждень, тому й, відповідно, мають позитивний результат.

Ви пильнуєте за вагою учнів. За їхнім харчуванням теж стежите? Що не можна дзюдоїстам?

Усі люди мають правильно харчуватися. Ідеться не про дієту, а про правильне харчування. Солодка вода, чипси, сухарики – це табу. Потрібно вчасно харчуватися мінімум тричі на день. Ми їздимо в табори, на збори, тому мої діти знають, як правильно харчуватися і чому це дуже важливо. Вітаміни для спортсмена – це основне. В раціоні обов’язково мають бути овочі, фрукти, каші, а також м’ясо.
Чи у 15-20 років не пізно почати ходити на дзюдо?

У 15 ще не запізно. У 20 можна почати, якщо йдеться, наприклад, про перехід з інших видів спорту. Хоча є й такі, які приходять тренуватися з нуля. Я не відмовляю, треную. Але потрібно розуміти, що розпочинати займатися дзюдо у 20 років, аби досягти якогось результату, трохи запізно.

Моя мрія – виховати олімпійського чемпіона, тому я передусім працюю на результат. Для мене мій батько – приклад. Він усе життя в спорті, зараз у нього теж є спортсмен – Олександр Гордієнко, який готується до Чемпіонату світу з дзюдо. Він став першим на Чемпіонаті України.
А чи кидають діти дзюдо?

Так, дзюдо може просто не зайти. Інколи прямо говорю про це на тренуванні. Усе залежить від спільної праці з батьками, завжди телефоную і цікавлюся їхньою думкою. Буває, дитина не хоче ходити. А з кожним роком ставатиме тяжче, бо йде більше навантаження в школі, діти втомлюються. Однак вважаю, що дитина постійно має бути чимось зайнята. Це нормально. Я і своїй доньці так день спланувала.

Скільки потрібно часу тренуватися, аби вже брати участь у змаганнях, досягти результату?

Усе індивідуально. Є дуже активні та спортивні діти. У мене є такий приклад: за три місяці ми підготували хлопця і він став першим чемпіоном. Так само серед дівчат, які прийшли на заняття у 15 років, є така, що на перших змаганнях виборола перше місце з дзюдо.

Звісно, з маленькими дітьми працювати найтяжче, тому що їх усього доводиться вчити. Це досить клопітка робота. Є такі, хто нічого не вмів, і я думала, що й не вмітиме, але дивишся на результати і радієш. Діти мають бажання і працюють над собою. Хтось досягає результату за місяць, а хтось – за рік.
У вас тренуються і хлопці, і дівчата. З дівчатами працювати складніше чи навпаки? Чи є якісь особливості в тренерському підході до хлопця та до дівчини?

Цього року дівчат з’явилося більше. Я сама виховую доньку. Вона в мене відмінниця, закінчила з відзнакою музичну школу. Я не пам’ятаю, щоб колись її сварила. Вона дуже слухняна. Загалом дівчата дуже дисципліновані. З ними легше. Не знаю, як у кого, але в мене з дівчатами проблем немає.

Із хлопцями тяжче. Їм постійно потрібно щось нагадувати.
Побутують стереотипи, що боротьба не для дівчат.

Так, один із найпоширеніших стереотипів, що дівчата, які займаються боротьбою, нежіночні. Однак яскравий приклад – дзюдоїстка, чемпіонка світу Дар’я Білодід. Вона дуже гарна, жіночна, тонесенька.

Так само всі дивуються, що дівчата можуть займатися сумо. Вагові категорії в сумо для дівчат є і 40, і 50 кілограмів. Тобто не обов’язково це має бути хтось гладкий і некрасивий.

Батьки віддають доньок на боротьбу залежно від їхніх характерів. Це бойові дівчата, які мають багато енергії, готові качатися та боротися. Звичайно, тендітна, вразлива дівчинка не піде на боротьбу.

Чому дівчатам варто займатися, наприклад, дзюдо? Це має подобатися. От я люблю боротьбу і можу просидіти на змаганнях хоч цілий день. Тобто це або твоє, або ні. Моє завдання як тренера – зацікавити дитину, все їй розповісти та показати. Так само все залежить від того, чи сподобаються їй тренування, тренер, адже тренер – як священник чи стоматолог, ти мусиш знайти свого.

Водночас я вчу дітей поважати будь-який вид спорту, загалом любити спорт.
Чи має тренер подавати приклад вихованцям?

Це дуже важливо. Думаю, мої діти поважають і люблять мене тому, що я їм і показую приклад, адже сама борюся, виступаю на турнірах. Вони їздять на всі мої змагання, уболівають за мене. Мама одного з вихованців якось розповіла, що коли я виходила боротися, він дуже переживав і навіть сказав: краще я вийшов би за Аліну Анатоліївну. Звісно, 35 років для боротьби – немаленький вік. Через кілька років буду виступати серед ветеранів (сміється, – ВН). Я їх цим мотивую, показую, що незалежно від віку, можна тренуватися, брати участь у змаганнях.

Мої переконання, мій спосіб життя – все в соціальних мережах. Я публічна людина, стараюся бути сучасною, не відставати від дітей. Вони навчили мене знімати Instagram stories. У нас навіть є відео в TikTok, як ми танцюємо. Треба бути з дітьми на одній хвилі. Їм це подобається. Цікавлюся всім разом із ними.

Мені здається, що я недарма працюю з дітьми, адже частинка дитинства залишилася в мене всередині: я люблю і погратися з дітьми, і повеселитися з ними, і подуркувати.
Ви згадували, що батьки нерідко хочуть віддати дитину на дзюдо, аби навчити її оборонятися. Чи дозволяєте своїм учням застосовувати набуті на тренуваннях навички в житті?

Звичайно, не дозволяю. Слава Богу, в мене не було таких випадків. Я завжди дітям кажу, що за цим іде кримінальна відповідальність. Треба вчитися себе стримувати, не реагувати на провокації.

Дзюдо, самбо, сумо – це небезпечні види спорту? Які травми можна отримати?

Так, це не ММА, але, наприклад, сумо – досить травматичний вид спорту. Нещодавно в Японії на дохьо (майданчик для боротьби в сумо, – ВН) після кидка на голову загинув сумоїст. Минулого разу, коли ми були на Чемпіонаті України у Вінниці, один спортсмен отримав удар у кадик. Але я не скеровую всіх дітей у сумо. Все залежить від вмінь і характеру спортсмена.

Також у нас є бойове самбо. Я вважаю, що бойове самбо крутіше за ММА. Недарма кажуть, що жоден боксер не покладе борця, тому що, крім того, що самбісти боксують, вони ще й борються. Наприклад, спортсмен робить два удари в лице і відразу кидає суперника, використовує больові прийоми. Дзюдоїсти роблять удушливі прийоми.

Але всі діти застраховані. Перед тим як вирушити на змагання, дитина вчиться страховки, правильно групуватися, падати. Насправді діти травмуються дуже рідко, не частіше, ніж в інших видах спорту.
Чи це затратні види спорту?

Наші заняття безплатні. Я ніколи з дітей не буду брати грошей. Це для мене табу. Ми також не беремо жодних членських внесків. Нас фінансує директор Анатолій Іванович, бо він – справжній фанат спорту. Він бачить перспективних дітей, завжди допомагає їм. Нас фінансують теж спонсори, зокрема «Луцьксантехмонтаж №536». Від Федерації дзюдо України ми не отримуємо коштів.

Батьки фінансують поїздки дітей, у тому числі на змагання, і то ми стараємося їздити якнайближче, хоча багато турнірів відбувається на сході України. Проводимо на високому рівні змагання тут. Батьки знають, що ми фанати спорту й ні копійки не беремо. За стільки років Анатолій Іванович за власні кошти придбав увесь інвентар: і татамі (ізоляційні мати для покриття підлоги, – ВН), і килими, і апаратуру… Стараємося дати дітям максимум.

Коли я тільки прийшла працювати в спорт, то отримувала супернизьку зарплату. Але коли ти не звертаєш на це уваги, працюєш, бо любиш те, що робиш, усе з часом приходить. Я звикла долати труднощі, мені нічого легко в житті не далося. І вчу дітей, що часто легко в житті не буває і що потрібно до всіх ставитися так, як ти хочеш, аби ставилися до тебе.

Навіть коли мої учні виборюють перші місця на змаганнях, виконують нормативи на майстрів спорту, я їм завжди кажу, аби не задавалися, не ловили зіркову хворобу. Хоча розумію, що коли стаєш на п’єдестал, то, звичайно, відчуваєш гордість, бо це результат величезної праці. Окрім того, вчу дітей бути уважними до інших, нагадую, аби добре вчилися в школі, адже спортсмени мають бути ерудованими, розумними.
Що має мати кожен ваш учень?

Для занять із дзюдо – кімоно, із боротьби самбо – спеціальні куртку та шорти, самбетки (взуття для самбо, – ВН), а із сумо – мавасі, тобто пояс, що зав’язується. Деякі батьки готові фінансово підтримати інший дітей, родина яких не має змоги придбати форму, і навіть просять не казати, що це вони щось купили.

У Волинській області лише в нашій школі та філіалах при ній діти можуть відвідувати тренування з сумо і самбо, попри те, що це досить відомі види спорту.
Сумо та дзюдо – це японські бойові мистецтва. Чи передається культура цієї країни через спорт?

Звичайно. Ми цим активно цікавимося.

Коли я потрапила в збірну команду України, познайомилася з багаторазовими чемпіонками світу, вони були і в Японії, і в Америці, і в Таїланді, я багато чого навчилася від них.

Загалом, це велике щастя, що мене взяли туди, адже із сумо на чемпіонати можуть їздити два номери з однієї вагової категорії. І цього року я посіла друге місце на Чемпіонаті України, але мені було не соромно програти багаторазовій чемпіонці світу. Я навіть майже вигравала (сміється, – ВН)… Вона 15 років присвятила цьому виду спорту, тому, думаю, я показала непоганий результат. Разом ми їдемо на Чемпіонат Європи, а потім на Чемпіонат світу. У дзюдо, наприклад, лише один номер із вагової категорії їздить на чемпіонати.

Я дуже люблю боротьбу. Удома навіть донька разом зі мною дивиться всі бої. Я цікавлюся всіма спортсменами. Мені цікаво розвиватися, їздити на збори, де ти можеш навчитися чогось нового. Шкода, для тренерів в Україні не проводять жодних курсів, адже спорт не стоїть на місці й дітям потрібне різноманіття на тренуваннях. Тому їжджу до знайомих у Київ, Харків, Одесу, Чернігів, беру щось нове від інших тренерів. Так само приїжджають і до мене. Так і вчимося.
Оскільки працюю з дітьми на результат, то цікавлюся їхнім життям у подальшому, часто допомагаю з навчанням, вступом у виш, навіть із пошуком роботи, переживаю за них. Хочу, аби мої діти залишалися зі мною. Мій тато, наприклад, у багатьох своїх спортсменів уже дітей охрестив. Ми дружимо сім’ями.

Роль тренера не обмежується тільки спортивним залом. Мої учні – це моя сім’я.

Дітям потрібно допомагати, тим паче, якщо це перспективні спортсмени. Тобто в моїх планах – працювати з дітьми не тільки допоки вони закінчать школу. Багато наших вихованців залишаються у спорті й після випуску зі школи.

У спорті, як і скрізь, потрібно гарувати, щоб чогось досягти. Ми навіть улітку тренуємося. Тоді дитина не поспішає до школи чи вчити уроки, тому працюємо мінімум по дві-три години. Ми ціле літо тренуємося, аби потім показати кращий результат. До того ж, улітку діти ростуть, додають у зрості, вазі.
Ви і тренер, і спортсмен, і фанат своєї справи. Які маєте плани?

У мене є перспективні спортсмени, як-от Роман Огнівець 2004 року народження, майстер спорту з боротьби самбо, Вадим Бевз 2004 року народження, майстер спорту з боротьби сумо, а також Микола Франчук, Владислав Литвиненко, Віталій Грисюк, Андрій Бердига. Серед дівчат – Ірина Янкович, Катерина Лук’янова, Карина Приходька. Це зі старших. Я хочу, щоб вони достойно відборолися і, звичайно, потрапили на Чемпіонат Європи. Є хороші спортсмени і серед менших дітей. Хотілося б, щоб діти потрапили в збірну команду України з дзюдо й надалі розвивалися в цьому виді, адже це – олімпійський вид спорту.

Учні з нашої школи показують найкращі результати, що можна побачити і по рейтингових таблицях. Якщо не помиляюся, в нашій школі – 255 майстрів спорту, вісім майстрів міжнародного класу, багато чемпіонів Європи та світу, а також призер Олімпійських ігор.

Ольга ШЕРШЕНЬ

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 2
Карпенко Андрій Показати IP 20 Травня 2021 21:07
Аліна Анатоліївна проживає тренування з кожною дитиною, не побоюсь сказати що це найкраща тренер України і вона виховає не один десяток чемпіонів.
Іван Показати IP 23 Травня 2021 20:19
Тренувався там років 20 назад,хороші були часи

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Loading...
Система Orphus