USD 39.00 39.40
  • USD 39.00 39.40
  • EUR 39.25 39.50
  • PLN 9.76 9.94

Музикант і педагог з Луцька Андрій Олексюк: «Батьки два роки не знали, що я ходжу в музичну школу»

1 Жовтня 2019 12:15
Андрій Олексюк – людина, чиє життя наскрізь пронизане музикою. Із 1999 року й донині він, випускник Волинського музичного училища та Львівської музичної академії імені Миколи Лисенка, викладає гру на гітарі в Луцькій музичній школі №2.

За плечима в музиканта – сотні, ба навіть тисячі кілометрів гастрольних доріг із різними гуртами, найяскравішим з яких є «Фіолет», де він був бас-гітаристом. А ще Андрій – щасливий тато, адже разом з дружиною Людмилою виховують чотирьох діток: дев’ятирічного Тимофія, восьмирічних близняток Вікторію та Вероніку й чотирирічну Лелю.

Андрію, дуже часто від музикантів доводиться чути фразу на кшталт: «Музика в моєму житті була завжди, я народився з відчуттям музики». Як було у вас?

Я не знаю, чи народився з музикою, мені завжди батьки казали, що ніколи в роду не було музикантів, мовляв, звідки ти взявся такий? Але знайомство з музикою відбулося в мене за власним покликанням. Усе почалося з того, що на уроці фізкультури у сьомому чи восьмому класі хтось з однокласників сказав, що ходить на гітару. Я теж зацікавився і записався. Ми з батьками жили в Маневичах, це була чорнобильська зона, тобто за музичну школу не треба було платити. Батьки навіть не знали, що я записався в музичну школу. А я собі після навчання тишком-нишком ходив на музику. Так тривало два роки. Гітари у мене вдома навіть не було.

А потім вчитель побачив, що в мене якісь певні здібності, та й каже: «Я тобі дам додому гітару, будеш грати, поїдемо на обласний конкурс». Я приніс інструмент додому, мама стала сваритися: «Де вже взяв гітару? Десь вкрали? Занеси назад!». А я їй: «Мамо, я ходжу до музичної школи». Показав зошит, зіграв кілька етюдів, вона й заспокоїлася. Отак я продовжив навчання. Хоча не планував вступати кудись по музиці, пов’язувати з нею життя.

У 90-ті, коли я вчився, в кожному дворі були ті гітари. Всі на них у компаніях грали. І я завжди до вчителя приходив та просив: «Навчіть мене грати, як хлопці в дворі – по всіх струнах». А він мені: «То все босота, не треба так грати, грай те, що тобі показую. А хочеш, як вони, то як ітимеш додому, візьмеш палку і по паркану побринькаєш».

Але всьому свій час, я вступив у музичне училище й тоді вже, напевно, сам зрозумів, що це моє, що мені це подобається, що в мене є до того покликання. Тим більше, в училищі була педагогічна практика, починаючи з третього курсу, ми мали ставати вчителями. Викладач Віктор Вікторович Мішенін, певно, теж побачив, що люблю працювати з дітьми, і вже з четвертого курсу училища я працював у музичній школі №2. Таке от в мене було знайомство з музикою, я не народився з нею, а до цього прийшов. І досі з музикою нерозлучний.

На яких музичних інструментах граєте, крім гітари?

Ще в училищі я опановував саксофон. Можу грати на сопілочках, на всіх струнних інструментах, часто граю на контрабасі в камерному й в симфонічному колективах школи, коли треба, у всіх фольклорних колективах, які є в школі. На фортепіано, звісно, граю.
Ви співпрацювали з кількома гуртами. Із ким було найкомфортніше?

Остання моя творча робота – це «Фіолет». Там були серйозні підходи до всього, ми цілеспрямовано працювали на перспективу популярності. А до того всі ці гурти, з якими працював, були більше забавою. Ну, звичайно, були теж амбіції. Коли ти починаєш, щось твориш, тобі здається, що це такий класний продукт, такі класні пісні, особливо під час репетицій. Час, звісно, усе розставляє на місця. І зараз, оглядаючись у минуле, можу сказати: напевно, все-таки більше ця робота в гуртах була просто приємним проведенням часу. Підлітками нам цікаво було ходити на репетиції, спілкуватися, тим більше – десь їздити виступати, це нові емоції, нове коло знайомств…

Отож, ви більше музикант чи педагог?

З огляду на стан і розвиток подій, мені здається, що я більше педагог. Та й педагогічну діяльність ніколи не лишав, починаючи з 1999 року. Безперервний стаж у школі плюс приватні уроки в різних форматах. Постійно розвиваюся, стараюся йти в ногу з часом, давати те, що хоче сучасна молодь. Але є різні учні. У мене, наприклад, уроки гри на гітарі брала 56-річна жіночка. І за ті три місяці вона для себе вивчила те, що хотіла. От мріяла опанувати кілька пісень Пугачової з якихось фільмів – і втілила таку мрію. А діти вже хочуть грати щось популярне, сучасне.

А були у вас такі випадки, коли ви бачили, що в дитини – талант, хотіли розвивати її, а батьки казали: «Ні, він у нас буде програмістом»?

У школі в нас дуже часто так трапляється. Маючи 20-річний стаж роботи з дітьми, можу сказати, що якщо дитина талановита, то вона талановита у всьому. Якщо вона в музиці себе виявляє, то я в розмовах часто дізнаюся, що ця дитина ходить на гуртки різноманітні, і вчиться добре, тобто скрізь встигає. А є такі, що ніде не встигають. І те, що від батьків залежить вибір дітей, теж безумовний факт. Трапляється, вони виявляють себе як здібні музиканти, але наслідують батьків, переймають їхню модель поведінки, прислухаються до їхніх уподобань. І це часто є кінцевим вибором.

Напевно, доводилося й самих дітей переконувати не кидати музику?

Багато разів чув про те, що люди шкодували, що батьки не змусили їх в дитинстві довчитися в музичній школі. Є такі, хто в старшому віці повертається до того, що було колись закинуто з якихось причин. А їх може бути багато. Чому діти кидають музичну школу? Найчастіше на заваді стає перехідний вік, з’являються якісь інші інтереси, музика відходить на другий план.

А буває, що дитині все подобається, але викладач, бачачи в ній перспективу, починає тиснути, давати складнішу програму, дитина впирається, але до якоїсь межі старається, а потім здається. Таке часто буває, що дитина перегорає через максималізм викладача.

А ще може бути несумісність вчителя і дитини. Викладач має бути ще й неабияким психологом, щоб налагодити роботу з вихованцем. Але я не погоджуюся з поширеною мотивацією на кшталт: раз почав навчатися, то мусиш закінчити, без будь-якого обґрунтування. Дитині можна пояснити тільки з любов’ю, якщо ти любиш її, якщо дорожиш тими знаннями, які в неї вкладаєш, то ти це маєш робити з любов’ю, і дитина це має відчувати, тоді вона слухатиме тебе. Якщо ви не плануєте, щоб дитина будувала на цьому кар’єру, стала музикантом, а вона вчиться для загального розвитку, то не треба на неї тиснути, хай ліпше грає собі за другий клас у п’ятому якісь п’єски легенькі, аніж візьме щось незрозуміле, якісь сонати класичні, і з неї будуть вимагати розуміння того всього, а воно їй не потрібне.

Дітей треба вести, мотивувати. Я не кажу про популярну нині мотивацію, коли батьки за успіхи обіцяють щось купити. Це не може бути стимулом для дитини. Треба вміти їй пояснювати, а десь ще раз похвалити, бо похвала ніколи не буває зайвою.

Нині навчання в музичній школі популярне? Бо ж був такий період, коли вчителі музичної школи приходили до школи загальноосвітньої на збори агітувати батьків, щоб віддавали дітей вчитися музики.

В останні кілька років ситуація кардинально змінилася. Не знаю, із чим це пов’язано, можливо, загальний рівень свідомості в людей росте, але набір в школу дуже хороший. Ще з кінця 90-х, та й років п’ять-сім тому це було обов’язково – в кінці року йти по загальноосвітніх школах, дітей мотивувати, агітувати записуватися в музичну школу. Бо тоді недобори були серйозні. Зараз уже третій рік поспіль у нашій школі – вступні іспити, тому що дуже багато охочих навчатися.

Своїх дітей плануєте віддавати до музичної школи в обов’язковому порядку чи це буде їхній вибір?

Мій старший син, наприклад, сам собі грає, причому постійно просить показати щось нове. Він грає на укулеле. У мене от такий підхід: я чекав моменту, коли він дозріє, коли виявить інтерес. Гітара завжди була вдома, висіла просто собі на стіночці. Спочатку це була моя доросла гітара, потім я приніс додому маленьку. Спочатку він ставився до інструменту як до іграшки. Хоча в мене були спроби щось там йому показувати, якось зацікавлювати. Синові тоді було років 6-7, а зараз от йому 9, я в липні приніс цей інструмент додому, то він опанував уже більш як 10 мелодій. Прокидається вранці, ще очі не продер, а вже сидить грає. Оце я розумію – інтерес в дитини, таку дитину я вже віддав би на навчання, але думаю, що не треба, якщо він захоче, то піде далі в цьому напрямку. На нинішньому етапі, мені здається, головне – не відбити в нього бажання, а навпаки – прищепити максимальну любов до музики.

А от мої дівчата-близнята співають. Є такий колектив «Нотки», вони вже мають купу авторських кліпів, їздять на гастролі. І от для доньок це було таким стимулом, вони захотіли співати в хорі. На індивідуальний спів я їх поки що не віддаю, хай виспіваються в хорі, навчаться в колективі триматись, якісь ази опанують, а на професійний рівень можна й пізніше вивести, якщо матимуть бажання. До музичної школи я їх поки не планую віддавати. Як підростуть, будуть більш свідомі, розумітимуть, навіщо це їм, можна взятися за це професійно.
Дуже часто доводиться чути розмірковування про правильну й неправильну музику, батьки хизуються тим, що, мовляв, прищеплюють дітям смак до правильної музики. Наскільки це коректно? Мені здається, що неправильної музики апріорі не може бути, тому що комусь подобається попса, комусь – важкий рок, хтось від репу фанатіє, комусь до душі фольклор...

Кожна людина в житті здобуває якийсь досвід, а з ним – якісь уподобання. Тоді так само можна говорити про правильну і неправильну їжу, правильний і неправильний зовнішній вигляд, правильний і неправильний режим дня... Не можна говорити, що є правильна і неправильна музика, таким людям я кажу: «От ти кажеш зараз, що така-от музика неправильна. А згадай себе малим, згадай те, що тобі казали батьки. Вони теж нарікали на те, що ти слухаєш».

Кожне покоління має свої вподобання, і це нормально. Коли мені здається, що музика неправильна, насправді я розумію, що це моє сприйняття таке. Музика розвивається, а я – ні. Тому інколи змушую себе слухати ту музику, подобається вона мені чи ні. І разом з тим вивчаю, досліджую, шукаю там щось цікаве. І насправді в сучасній музиці теж є багато цікавого, тільки треба це зрозуміти. Звісно, вмикається якийсь фільтр, набутий роками. Але в сучасній музиці є багато новаторства, що прийшло до нас разом з розвитком технологій.

У 90-х ми могли тільки мріяти, щоб отак сів за комп’ютер, поклацав – і в тебе вже записаний трек. Скільки-то треба було ходити на студії, потреково це все писати і зводити! А мине ще десять років – і все ще більше зміниться. Це безперервний процес. Тому не варто нічого відкидати.

Чи були у вас такі кризові моменти, коли виникало бажання взагалі піти з професії, робити щось кардинально інше?

Таких щоб аж кризових моментів у мене не було. Ну, коли навчався в музичній школі, вважав роботу викладача безперспективною, низькооплачуваною, ті діти будуть на голові тобі сидіти... Потім вступив таки до музичного училища, думав, поки вивчуся, щось зміниться. Відтак було ще п’ять років консерваторії. Мені робота ця завжди подобалася, коли був молодшим, то сам із тими дітьми як дитина бавився. Утім в матеріальному плані мало що мінялося.

Зарплати вчительські лишалися мізерними. І тоді була якась така думка – от поїду кудись, покину цю музику. Знайомий кларнетист, з яким жили на квартирі під час навчання, поїхав у Португалію і ті п’ять років, що я провчився в консерваторії, він просидів там. Ми постійно листувалися, він усе кликав мене до себе. І настав такий момент, що я наважився. Але життя не дало мені туди поїхати. Паспорт робив довго, з проблемами.

Щоб поїхати тоді в Португалію, треба було якимись обманними шляхами, через якесь турагентство це робити, воно ніби на екскурсію тебе відсилає і ти залишаєшся там нелегалом. Щоб робочу візу відкрити, треба були якісь великі гроші. Одне слово, постійно вилазили якісь проблеми. Коли вже ніби все зробив, лишалось тільки сісти на потяг і поїхати, я приїжджаю і не встигаю на той потяг! Сідаю в маршрутку, доганяю потяг у Рівному. Приїжджаю в Київ на співбесіду і... хтось з групи ляпнув щось не те і всю групу депортували. Я плюнув і вирішив, що на цьому моя поїздка закінчилась. І не пошкодував жодного разу.

Відтоді в мене не виникало таких думок, хіба що коли дітки маленькі були, не вистачало якихось фінансів, треба було залагоджувати різні питання, я думав, як підзаробити. Вважаю, що треба робити те, що в тебе найкраще виходить, я просто сказав собі: «Треба впрягтись трошки більше, ти зможеш». І тоді реально більше почав займатися з приватними учнями, бо раніше до цього якось боязко ставився.

А зараз в мене таке хобі, яке дає мені ще й непоганий заробіток. Я ремонтую навушники. На це мене наштовхнув, до речі, Колос з «Фіолету». Він у нас меломан, спить, їсть у навушниках, ніколи їх не знімає, вони в нього часто ламаються. У сервісах навушників ніхто не ремонтує. А вони ж є дуже дорогі. Я ремонтую навушники професійно, якісно, до мене несуть і відправляють їх і з Києва, і звідки хочеш. Звідки це в мене – не знаю. От вмію це робити, логіку якусь розумію. Це, певно, теж прийшло з досвідом, тому що перші наші репетиції в гуртах починалися з паяльника, бо ж були в нас колонки якісь самопальні, підсилювачі такі самі. Це ж кінець 90-х, тоді не так легко було купити якийсь підсилювач крутий чи пульт адекватний. Завжди ці гнізда розбовтувалися, кабелі ламались.

Усе починалося з того, що ти щось паяєш, крутиш, а тільки тоді граєш. Одне слово, усе приходить із досвідом. Як і розуміння того, з чим ти хочеш іти по життю, що по-справжньому твоє і назавжди, а що – тимчасове.

Оксана ГОЛОВІЙ
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 4
Петруччо Показати IP 1 Жовтня 2019 12:38
Судя по названию статьи родители не занимались ребёнком, но на счастье в отличие от иных семей вырос вполне самодостаточный, талантливый музыкант
Учень Показати IP 1 Жовтня 2019 12:51
Чудовий викладач!
Читач Показати IP 1 Жовтня 2019 13:46
Так знайомо : "Усе починалося з того, що ти щось паяєш, крутиш, а тільки тоді граєш." )))
Во як Показати IP 1 Жовтня 2019 14:14
Раніше навіть можна було не знати що дитина ходить в музичну школу. А зараз таке можливо? Купи інструмент, заплати викладачу... Це ж скільки і де дитині треба вкалувати зараз щоб батьки не знали що він ходить до музичної школи? :)

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus