«Не треба грати на підняття градусів». Вахтанг Кіпіані в Луцьку – про Волинь-43 і сучасну польську політику

Щоб знайти шлях до компромісу в питаннях складних і болісних історичних подій, українцям і полякам потрібно працювати разом – на паритетних умовах. Окрім того, українцям важливо популяризувати власне минуле, створюючи виставки, видаючи книги, знімаючи фільми і ролики для соцмереж, а також збирати та документувати історії теперішньої війни.

Про це розповів молодший лейтенант 13-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії України «Хартія», головний редактор інтернет-видання «Історична правда» Вахтанг Кіпіані. 11 червня він завітав до Луцька, до Волинського краєзнавчого музею, з лекцією «Волинь-1943. Між історичною правдою і польською політикою».

Нагадаємо, попередньо Вахтанг Кіпіані був у Луцьку з лекцією, присвяченою темі вшанування полеглих захисників, «На щиті у вічність. Як вшановувати захисників України в діаспорі».

Обласний центр Волині – не випадкове місто для бригади «Хартія». Звідси родом активіст, кінолог, учасник російсько-української війни з 2014 року, головний сержант «Хартії» Олександр (Капа) Ющенко, який загинув 23 квітня 2024 року під час виконання бойового завдання. Його побратими виступили з ініціативою найменувати сквер у центрі міста на честь Героя.Як наголосив Вахтанг Кіпіані, чергова зустріч із лучанами слугуватиме своєрідним закладанням фундаменту для розуміння того, куди ж ми як українці йдемо.

«Ми перебуваємо у стані війни. І в нас є війна не тільки з Росією. Є певні історичні війни, які тривають довго. Це не означає, що поляки – наші вороги. Я так не думаю. Але, очевидно, це початок напрацювання ставлення до того, що відбувається.

Для бригади «Хартія» дуже важливо, щоб ми виробляли спільне бачення. У стандартах НАТО, про які часто говорять, є терміни, які стосуються підготовки до бою: що потрібне спільне бачення, що не тільки командир знає, куди виступати. У нормальних країнах, зокрема і в нас теж, у плануванні беруть участь і сержанти, і навіть рядові солдати. Тобто є спільне бачення, куди ми у військовому сенсі йдемо. Але ж війна – не тільки за територію, не тільки за ліси чи посадки. Війна – в першу чергу за голови, за мізки. І тому ми з вами маємо мати спільне бачення. Це не означає, що ми всі маємо любити Василя Стуса чи Степана Бандеру. Ми маємо знати, що вони робили, а це означає – прочитати, подивитися, послухати, поїхати на місце, де ті події відбувалися, поговорити зі спеціалістами, щоб зрозуміти і скласти власне бачення.

Сьогоднішня тема зіткана з проблем, скандалів і трагедій. Напевно, це найбільш болісна в актуальній українській історії тема», – розпочав лекцію Вахтанг Кіпіані.Читати ще: Спланована акція УПА чи стихійне явище? Що насправді сталося між поляками та українцями на Волині

Він навів кілька прикладів того, як події, які відбувалися на Волині 80 років тому, досі використовують у польському політичному дискурсі, зокрема напередодні виборів.

ДЛЯ БІЛЬШОСТІ УКРАЇНЦІВ ЦЯ ТЕМА БУЛА НЕВІДОМОЮ

Згадав також про навмисні маніпуляції. Наприклад, коли світлину, зроблену поліційним фотографом ще в 1923 році, на якій зображено повішених на дереві дітей, протягом десятків років використовували як ілюстрацію до розповіді про так званий «бандерівський віночок» 1943-го. Насправді на знімку зафіксовано трагедію однієї родини: матір-ромка, потерпаючи від голоду й нужди, позбавила життя своїх чотирьох дітей, повісивши їх на дереві. Цю «історію однієї фальшивки про Волинську трагедію» свого часу описала науковиця Оксана Каліщук.«Потрібно сказати одну річ. У комуністичній Польщі, яка називалася ПНР, на відміну від УРСР, публікації про злочини «українських буржуазних націоналістів» проти поляків були можливими. Тобто в радянській Польщі можна було купити книжку або знайти дослідження, які описували поганих бандерівців або українських націоналістів. У нас це було неможливо. В українській радянській літературі про злочини наших «братів» соціалістичних поляків, звичайно, нічого не писали. Ця тема для більшості людей не була відома. Вона і зараз невідома, а тоді в принципі не мала побутування…

Україна стає незалежною, ми починаємо будувати свою політику, йдемо в архіви, починаємо щось робити. А з Польщі вже лунають закиди, що ми відповідальні за те, що було на Волині. І в той час, як у поляків було нагромаджено багато матеріалу, ми ще нічого не знали, бо не досліджували цю тему», – прокоментував лектор.Читати ще: «Я не люблю плачів». Історик-краєзнавець, військовий Сергій Годлевський – про лекції в окопах, бліндажну церкву і потребу писати

Він згадав про польський фільм режисера Войцеха Смажовського «Волинь» 2016 року, який описав як один з найстрашніших, що бачив. Відзначив, що цю стрічку ось уже майже 10 років показують польським учням у школах.

«Там є дуже важлива і страшна фраза. Коли людина переповідає про суть того, що відбувалося в їхньому селі на Волині, вона каже: «Нас спочатку вбивали бандерівці, а потім прийшли українці». Це зроблено навмисно, це політична технологія… Тобто ми можемо засудити всіх бандерівців, зняти пам'ятники Бандері, Климу Савуру, ну але ж потім вбивали українці. Ми вже не можемо вийти з цієї ситуації як люди, які проти цього, як ті, хто цього не робив. Це була страшна війна, загинули десятки тисяч людей. І коли з цього спеціально роблять Голлівуд, то мета – не дослідити злочин, а викликати емоцію.

До чого це призвело? Кандидатом номер три на нещодавніх президентських виборах у Польщі був відвертий фашист Славомір Менцен. Так от, за нього проголосували 65% поляків віком до 30 років. Це наша перспектива. Виросло покоління, якому показали комікси, якому показали фільм «Волинь», і 65% – за відвертого україножера. І він після того, як вибув із виборчої гонки, запропонував двом кандидатам на пост президента підписати декларацію, яка стосувалася й України. І вже новообраний президент Кароль Навроцький підтримав її. Фактично в Польщі тепер є консенсус щодо того, що українці – вбивці, тому українців потрібно поламати, змусити каятися як націю, яка здійснила найбільший злочин у польській історії», – зазначив Вахтанг Кіпіані.ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА

Водночас він звернув увагу на дискусійність питання хронології Волинської різанини (наприклад, чи 1942-1943 роки, чи 1939-1946, як вказано в останньому законі польського Сейму), на ігнорування подій, що трапилися раніше, порушив тему про постійне зростання кількості жертв, які озвучують назагал польські політики.

«Питання контексту для розуміння історичних подій гранично важливе. Наприклад, є один список із тисяч можливих з іменами замордованих українців, яких вбили польські банди на Грубешівщині. Тобто ми можемо грати безкінечно в цю гру, розширювати об'єми, дописувати туди програні війни, свої фантомні болі…

А що сталося з Холмщиною? А чому знищили церкви? А чому українське населення загинуло? Чому спалили село Сагринь? Українські політики ніколи не використовували це з трибуни номер один. Ба більше, ніколи на виборах в Україні не було такого, щоб якась політична партія пішла на вибори з антипольськими гаслами. Ми не будували свою державу на тому, що Польща – це щось погане. Навпаки. Коли ми 15 років тому створювали «Історичну правду», багато чого піддивлялися в польському досвіді, часто говорили про нього. Ми не проти Польщі, але ми проти того, що нас зробили заручниками їхніх внутрішніх фантазмів, трагедій, фантомних болів», – наголосив історик.Він пригадав, що в 2022 році прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький назвав Путіна спадкоємцем УПА, а також заяви польських політиків про те, що Україна не ввійде до ЄС з культом Бандери.

«Але є нюанс: давайте згадаємо, скільки поляків загинуло в Другій світовій війні від німців. Це мільйони. Нуль рефлексій. Скільки поляків загинуло від Росії? Нуль суспільних рефлексій. Очевидно, є люди, які це пам'ятають, у Варшаві є меморіал жінкам-сибірячкам… Але це вже нікому не цікаво. Тут же кількість жертв перебільшено в рази, і це стає головною проблемою світу з польської перспективи. Не нацистська Німеччина, не Радянський Союз, а український бандеризм. Це на найвищому рівні транслюють, і відсоток антиукраїнськи налаштованих поляків зростає. На жаль, це сумна реальність.

Про те, що Україна не ввійде в ЄС з Бандерою. Тобто з Романом Дмовським вони увійшли, з Салазаром Португалія увійшла, з фантомами нацизму – Німеччина… І так кожна країна. Усі входять з чимось у ЄС. І тільки Україна з Бандерою не увійде. При тому, що Бандера, не забуваймо, – громадянин Польської Республіки».Читати ще: «Потрібно працювати над декомунізацією в головах». Історик з Луцька – про ностальгію за СРСР, невідворотність російського вторгнення і пошуки в архівах

На думку історика, військовослужбовця Вахтанга Кіпіані, українці в цьому випадку програли інформаційну війну, адже не інвестували в історію, не знімали фільми, серіали, не видавали популярних книжок. За його словами, за останні 30 років в Україні навіть не зняли жодного нормального фільму про УПА.

«Цю частину війни, війну за голови, ми програємо. Бо це питання ресурсу. Ми не можемо завдяки «Історичній правді», проєкту, який існує за гранти, виграти в польського Інституту національної пам’яті або в росіян, які про абсолютно все знімають кіно», – відзначив лектор.

Щоб детальніше пізнати тему Волині-1943, він порадив, зокрема, ознайомитися з працями українських істориків, як-от Володимир Вʼятрович, Ігор Галагіда, Мирослав Іванек та інші, або з однойменним спецпроєктом «Історичної правди», або з книгою «Війна двох правд». До слова, на сайті «Історичної правди» є і спецпроєкт, присвячений Катині, тобто розстрілам польських військовополонених, які здійснив НКВС.«МИ МАЄМО ГОВОРИТИ НА ПАРИТЕТІ»

Вахтанг Кіпіані акцентував: зараз українцям і полякам потрібно сісти за стіл і спільно напрацювати шлях до примирення.

«З одного боку, не треба грати на підняття градусів. Наприклад, коли тиждень тому польський Сейм ухвалив рішення про День пам’яті про жертв геноциду на Волині, я прочитав кілька пропозицій, що треба внести в український державний календар дату, пов'язану або з акцією «Вісла», або з депортацією 1945-го. Я вважаю, що цього робити не треба. Ми можемо внести такий день, а завтра 15 фермерів заблокують кордон і ми не отримаємо вчасно снаряди. Гра м’язами неконструктивна.

У країні треба формувати консенсус, що ми не можемо говорити з поляками тільки про їхні вимоги. Ми маємо говорити на паритеті. Наприклад, ви проводите ексгумацію на нашій території, а ми – на вашій», – прокоментував лектор.

Як додав, потрібно змінити статус Українського інституту національної пам’яті як центрального органу, який формує політику пам’яті в країні. Натомість останні пів року ця установа фактично працює без очільника. Водночас колишнього керівника польського Інституту нацпам’яті Кароля Навроцького обрано новим президентом Польщі.Окрім того, Україні потрібно працювати з молоддю, з суспільством загалом, поширювати знання про історію визвольної боротьби. Для цього варто використовувати різноманітні формати популяризації таких матеріалів у соцмережах.

Неодмінно треба фіксувати історію теперішньої російсько-української війни: «Потрібно це робити тут і зараз, щоб пам’ятати все про наших Героїв, все про цю війну. Це дуже важливо для формування політики пам’яті. Тоді не доведеться через 60 років їздити і питати людей, чи ваш син воював, і що ви пам'ятаєте про війну», – резюмував Вахтанг Кіпіані.

Ольга ШЕРШЕНЬ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---