USD 28.38 28.50
  • USD 28.38 28.50
  • EUR 34.00 34.30
  • PLN 7.55 7.65

«Все, що ми не можемо пояснити, лежить у межах підсвідомості», – психологиня з Луцька

20 Листопада 2020 07:00
Нині пора, коли багато хто відчуває таку собі осінню хандру. Окрім того, щодня більшає хворих на COVID-19, а це також не додає позитиву в наше життя. Люди більше часу проводять вдома, та й дітлахів треба чимось зайняти. Про те, де черпати ресурси особистості, а також про новий напрямок в психології – метафоричні карти – в ефірі програми «Психолог і я» телеканалу «Аверс» говорили з психологинею Дариною Самолюк.

Дарино, що може бути спільного між картами та психологією? Чи немає за цим якоїсь езотерики?

Я завжди пропоную називати метафоричні карти метафоричними картками для тих людей, для яких слово карта, можливо, несе якийсь небезпечний сенс. Можливо, такі стереотипи й уявлення виникають у людей, які жодного разу не бачили метафоричних карток. Бо якщо ми подивимося, то це такі безневинні картинки, досить ресурсні, позитивні, натхненні. І коли ти вперше просто їх переглянеш, то однозначно розвіюються міфи з приводу того, що це щось таке незрозуміле, небезпечне.

Напевно, варто було б згадати про принцип роботи з метафоричними картами. Перший принцип звучить так: карта належить власнику. Тобто якщо ми з вами працюємо з картами і ви, наприклад, на консультації, тренінгу отримуєте карту, то правильно є лише те, що ви на ній бачите. Я не можу підійти до вас і сказати, що це не така карта і вона не те означає, чи що відповідь ваша неправильна.

У психології немає правильних відповідей загалом, а тим паче, в роботі з метафоричними картами. За великим рахунком, значення має те, наскільки людина закрита чи відкрита, бо дуже часто, якщо це якесь складне питання і якщо це не ресурсний, натхненний, позитивний формат, коли справді за допомогою метафоричних карт працюють зі складними темами, людина може сказати, що нічого не бачить. Насправді буде картина, а людина казатиме, що не бачить. Або вона каже, що не знає, які відчуває емоції. Це означає, що немає готовності, що психіка захищається, ставить якісь опори.

Понад 25 років тому митець Ель Раман вигадав такий формат, який назвав кишеньковим мистецтвом. Ідея була зобразити на картах картини відомих художників і фактично перемістити мистецтво з галерей та музеїв до кожної пересічної людини. Це фактично була така акція підняття загальної культури. В Ель Рамана був колега, друг, сусід – психолог, який запропонував спочатку карти використовувати в психологічних іграх, а потім фактично для індивідуальної і групової роботи. І уявіть собі, 25 років тому почався цей напрямок, а зараз, як на мене, він досить популярний. Раніше було німецьке видавництво, яке виготовляло ці карти і поширювало світом, а зараз в Україні таких карт видають дуже багато.

Читайте ще: «Нас дуже руйнують ілюзії, образи і бажання, які не є нашими», – психосоматолог з Луцька

Говорять про те, що метафоричні карти, з одного боку, – підвид арттерапії, тобто це робота з художнім образом. А з іншого – це відносно окремий напрямок, окремий психологічний метод. У чому ідея роботи з метафоричними картами: завжди, коли ми відкриваємо картинку, то бачимо якийсь образ. Наша підсвідомість насправді мислить образами і їй легко контактувати з образами, які вона побачила. Вимикається опір, бо якби, наприклад, я запропонувала поговорити про складні життєві ситуації, то людина сказала б, що в неї їх немає, посміялась би, як часто люди роблять – вмикають сміх як захист.

Зрозуміло, що людина завжди приходить з запитом, вона хоче це робити, ми просто моделюємо ситуацію. А коли вона бачить карту і якусь безневинну картинку, а психолог, знаючи певну методику, певну послідовність питань, які треба поставити, ставить їх, людина собі просто розповідає ніби на перший погляд про картину і виходить на якісь глибинні процеси, причини, емоції, почуття, емоційні стани. Насправді це дуже ресурсно і досить швидко можна розв’язати питання й дати відповідь на запит клієнта.

Зазвичай роль психолога у сприйнятті пересічних людей – це коли треба залагодити якісь життєві ситуації. Усім відомо, що є так зване психологічне консультування, а тут – щось зовсім інше. У чому різниця?

Я сказала б, що у суспільстві справді не до кінця сформульоване бачення роботи психолога. Якісь американські школи справді більше схильні до консультування, коли є умовні готові відповіді, але психолог може, наприклад, давати рекомендації, надавати консультації. Це можна порівняти, скажімо, з фінансовою консультацією. Я абсолютно нічого не розумію в бухгалтерії чи мікроекономіці, звертаюся до фінансиста і кажу, що в мене є якась діяльність, я не можу з цим всім розібратись, він чітко каже, що робити, де додавати, віднімати, а де заощаджувати, приблизно так. Тоді в мене є схема, формула і я за нею дію далі.

Насправді люди частково очікують, що коли вони прийдуть до психолога, він теж їм скаже, що потрібно розлучитися або возз’єднати сім’ю, тут звільняйтесь, а тут розпочинайте нову справу і так далі. Найперше це про відповідальність. Однозначно, що людям простіше скинути відповідальність у будь-якій сфері, і дуже часто ми підсвідомо це робимо в різних сферах нашого життя, говорячи, що уряд мав нам щось забезпечити, що міська рада мала б підмести у нас в під’їзді, наприклад, або чоловік мав помити посуд, а не ми.

І так справді легше, тому що коли я беру на себе відповідальність, то це означає, що тільки я відповідальна за свої вчинки, наслідки, за свій настрій, за плоди своїх вчинків тощо. І це дещо маніпулятивний хід, коли приходять і питають, що ж їм робити. Інший підхід – це алгоритм питань, який базується на глибинних розуміннях процесів, які в психіці відбуваються, закономірностей, досліджень тощо.

Психолог не дає готових відповідей на питання, він може провести людину в світ її почуттів. Найбільша, напевно, магія консультації, коли ти спостерігаєш за людиною, а в її свідомості, у її розумінні щось відбувається, ти просто ставиш питання, розуміючи, знаючи, як його поставити, і людина сама приходить до відповідей. Тут є тонкий момент: якщо я сама це зрозуміла, мені буде легко це втілювати в життя. Бо якщо мені сказали іти звільнятись, то хто потім крайній? Чи це моє рішення? А потім цей післясмак після того, як це було вчинено.

По-перше в людини з’являється мотивація, бо це її рішення, вона сама до цього дійшла, це надзвичайні почуття, надзвичайні емоції і зовсім інші результати. І тому з метафоричними картами – ось ця ідея, що карта належить власнику і все, що я розповідаю, – це про мене, про мій внутрішній світ.
Ресурс – це певною мірою сила, яка є в кожного з нас, але всі ми відрізняємось і в кожного вона своя. У чому ресурс кожної людини?

Це справді внутрішня сила, енергія. У всіх нас вона є, у нас є внутрішній потенціал, і кожна людина насправді здатна на все, що приходить їй у формі мрій і бажань. Але чому ж вона тоді цього не робить? Напевно, тому, що немає доступу до цієї сили. І ресурси ми можемо поділити на зовнішні та внутрішні. Це якраз ці внутрішні й зовнішні чинники, які дають нам доступ до нашої сили. Ніби кажуть, що для мене ресурс – шопінг. Ні, для мене це форма, в якій я можу отримати доступ до своєї сили. Сила завжди всередині, ресурс завжди всередині.

А от доступ до неї ми можемо отримати або з зовнішніх джерел, або з внутрішніх. От які можуть бути внутрішні джерела наших ресурсів? Наприклад самооцінка. Тобто однозначно, що люди з адекватною самооцінкою можуть більше відчувати свою силу, енергію і все, що за цим стоїть, бути більш рішучими, діяти більше, ніж говорити, не боятися, бути впевненими. Тобто риси характеру десь стоять на самооцінці.

Знання теж є внутрішнім ресурсом. Це колосальна сила. Внутрішнім ресурсом може бути також здоров’я. Ми можемо порівняти здорову і нездорову людину. Однозначно, що коли ми здорові, то цього так не усвідомлюємо, але чітко розуміємо, що здоров’я – це ресурс, коли з’являється якесь найменше вірусне захворювання. Також внутрішнім ресурсом може бути досвід: от я це переживала, я знаю якийсь алгоритм, я зробила висновки, я навчилася, можливо, на помилках.

Зовнішні ресурси – це цікавіше і, можливо, простіше, тому що це якісь зовнішні чинники, які нас вмикають.

І те, напевно, що нам приносить задоволення.

Так, однозначно, вмикає, а ми починаємо відчувати цю енергію, натхнення. Ми можемо різними словами це описувати, але реально це все – про доступ до нашого внутрішнього ресурсу, коли ми готові прочитати тренінг чи відбути ефір, прибігти ще додому, натхненно все поприбирати, зготувати вечерю і бути в ресурсі, підтримувати розмову й нікого не змушувати прибирати і лягати спати раніше.

Зовнішнім ресурсом може бути природа. Багато людей в нашому такому стрімкому світі кажуть, що природа, доступ до неї – це те, що їх надихає, робить ресурсними. І при чому для когось це ліс, для когось – власний сад, для когось – парк, для когось – прогулянка на роботу пішки.

Чомусь мені здається, що цей ресурс – для кожного.

Для кожного. Ну, я скажу, що для мене це не завжди ресурс, не основний ресурс із зовнішніх. Для мене головний зовнішній ресурс – це люди, я надихаюсь, коли з людьми. Однозначно, що це наповнює, але мені це треба дозовано, я не люблю усамітнення, мене це швидше починає якось дратувати.

Зовнішнім ресурсом для жінок може бути шопінг, краса, тобто ми гарно вдягнулися, зробили зачіски, мейк – і вже в ресурсі. Спорт, хобі, якісь справи, які ми любимо робити… Спектр тут надзвичайний. Для когось це діти, сім’я, колеги, друзі, можливо, учні, якщо це вчитель, чи якщо викладач – студенти і так далі.

Загалом, я сказала б, що є певні люди, які справді тебе наповнюють, ти як до джерела прийшов, поспілкувався з людиною, напився чистої води, від них такі приємні вібрації йдуть, а з іншими ніби й поспілкувались, але відчуваєш негатив…

Але це як для кого. Тобто для мене ця людина може бути ресурсом і я навіть підсвідомо, коли мені бракує сили, телефоную. Навіть не усвідомлюючи, що вона для мене є ресурсом, що вона – та людина, від якої я заряджаю свою батарейку, вмикаю свою лампу, загораюся. Фактично, ресурси – це наша автозапрана станція, і ми маємо знати, де вона. Ми маємо знати, куди нам їхати, коли в нас закінчується бензин. Іншими словами, якщо я знаю, що в мене є низка людей, які надихають, то однозначно, що я буду чи телефонувати, чи пробувати призначати зустріч.

Якщо для мене книга – ресурс, то зрозуміло, що у мене на поличці буде стояти три книги, які точно допоможуть мені ввімкнутися або, наприклад, перефокусуватися з однієї діяльності на іншу чи одразу бути готовою і натхненною, бо мене очікує родинне свято. І я це використовую. Ресурс в тому, щоб його використовувати.

Що для дітей є ресурсом, у них же вони свої?

Однозначно. Тут я хочу закликати всіх батьків: треба з дітьми говорити. Бо дуже часто батьки думають, що для дітей ресурс – це читати книжку, а насправді це для них покарання. Потрібно спостерігати за дітьми, аби зрозуміти, що для них є ресурсом. Ми їх запишемо на п’ять гуртків, а вони для них не ресурсні, вони їх не вмикають, а більше виснажують. І завжди можна побачити дитину в ресурсі і дитину не в ресурсі, дитину наповнену і якусь забігану, яка мчить з одного гуртка на інший, до шкільних уроків, яка вже не горить, яка втратила найоб’ємнішу дитячу емоцію – інтерес.

З точки зору емоційного інтелекту, емоція, яка відповідає за життя, – це інтерес. А в нас що: не бігай, не стій, не стрибай, поклади, вдягнися, роздягнися, ти в білих шортах, не йди, тут калюжа, тут ліс, стань збоку. Це ми практично гасимо емоцію інтересу. Наше завдання як батьків – ось це життя в дітях, цей інтерес, ці ресурси пізнавати, це ж цікаво насправді, що надихає твою дитину.

Читайте ще: Плакати – можна. Просити про допомогу – треба. Поради психолога, як допомогти собі у миті відчаю

Якщо дитину надихає тільки ґаджет, може таке бути? Чи це все ж таке бажання, можливо, просто переключитися від більш серйозних речей?

З одного боку, думаю, надихає, тому що стільки емоційних сплесків, скільки дають ґаджети, напевно, мало яка діяльність дає. Але тут наше відповідальне завдання як батьків – треба знайти альтернативу. Однозначно, що світ надзвичайно цікавий. Головна ідея – знайти сферу інтересу, що захоплює дитину.

Ми дізналися багато про картки, дізналися, що це свого роду мистецтво. А наскільки важлива присутність психолога у цьому процесі? Бо я так розумію, що картки придбати чи зробити може кожен.

Зараз ви навіть можете взяти репродукцію картин або використовувати картини, які вас надихають, якщо такі є. Бо в цьому є ідея метафоричних карт. Спочатку це були картини відомих художників. Яким чином використовувати? Єдине, що я могла б порадити, – просто для споглядання, для ресурсу. У нас буде активність із цим пов’язана. Для роботи зі складними критичними ситуаціями в домашніх умовах, звичайно, ні, тому що можна потрапити в травму.

Карта дає дуже швидко доступ до підсвідомості. Може бути таке, що дорослий чоловік, побачивши карту, просто плакатиме. І тоді треба розуміти, мати компетентність, що з цим робити і як працювати з цією травматичною ситуацією, яка просто відкрилась.

А взагалі можна отак за родинним столом так приємно провести час?

Можна, я завжди пропоную педагогам, наприклад, або батькам використовувати метафоричні карти, це може бути формат казкотерапії. Вигадувати казки, історії – це надзвичайно ресурсний формат проведення часу, особливо, коли для дітей це вперше, бо, умовно кажучи, одна і та ж колода карт набридає, можна якось, наприклад, раз на пів року її піднімати.

Але різним чином ви можете взяти репродукції картин, якщо вони мають якісь дрібні деталі, якщо карта неоднозначна, не просто чорний чи червоний квадрат. Тобто щоб це були картини, які викликають різноманітні емоції. За мистецтвом, за художнім образом завжди стоїть емоція.

Якщо відвідати галерею, то кожен побачить там щось своє.

Однозначно. І так само картами ми могли б нескінченно гратися, якби я описувала, що на них бачу і що ви бачите. Це були б дві різні інтерпретації, різні тлумачення. Якщо ви батьки, можете взяти одну картину і її описати, придумати про неї якусь історію, передати її чоловіку, він придумає свою. І коли ви так пограєтеся й повигадуєте казку з приводу однієї і тієї ж картини, побачите, про що це все, що кожен член вашої родини розповідає про щось своє.

Я радила б не тлумачити тут щось глибоко, не лякатися, якщо раптом дитина вигадала казку, де лицарі борються з чудовиськами чи драконами. Тобто треба отримати максимальне задоволення від цього процесу.

Читайте ще: «Добре, щоб у ваших перлинок були свої мушлі», – психолог з Луцька про те, як пережити підлітковий вік

Ще один варіант, коли ви берете одну і ту ж групу дітей чи студентів, або ту саму колоду, якщо це тематичні картки, можна робити так. Наприклад, я витягую карту, сказала одне речення на якусь наперед визначену тему. Передаю вам колоду, ви витягнули і доповнили. Група може, по-перше, провести червоною ниткою одну ідею, розпочати, щоб була кульмінація, і потім завершити цю казку. Багато різних моментів можна відслідкувати, як група реагує одне на одного, що відбувається, якщо хтось один, наприклад, каже, що йшла дівчинка, а другий доповнює, що на неї вистрибнув дракон, і як зреагував той, що сказав попередню тезу. Це надзвичайно цікаво.

Чи можуть батьки відкрити в дитині якісь такі особисті моменти її життя, наприклад, стосунки з друзями, страхи?

Можуть, але, знову ж таки, коли батьки це робитимуть, вони будуть дещо проєктувати своє життя на дитину. Дуже часто на консультаціях батьки кажуть, що, напевно, в дитини є якась проблема, вона мало комунікує. Спілкуєшся з дитиною, а для неї це не проблема, це для батьків проблема, це щось про них – чи це вони мало спілкувались, чи це настільки соромляться того, що про них скажуть чи про їхню дитину. Тому тут треба бути обережними, завжди запитуйте, що це для вас. Не що це для дитини, коли вона говорить про дракона, а що це для вас, можливо, ви такі дорослі і все ж боїтеся драконів, умовно кажучи.

Чи можна ці картки використовувати як запит? От, наприклад, у мене стоїть якесь питання життєве і я хочу отримати на нього для себе відповідь, чи можу я просто взяти колоду, витягнути картку і якимось чином собі щось розтлумачити?

Ну, приблизно так десь воно і відбувається. Зрозуміло, що не зовсім просто так, якби це був формат індивідуальної консультації, я запитала б, по-перше який це запит, скільки є причин, які формують цю ситуацію. Людина каже, наприклад, три причини. І тоді ми дістали б три карти, дослідили б причини. Після того ми однозначно зробили б якісь кроки – п’ять, вісім, один чи два. Ми так само працювали б з картами, їх витягували б і пропрацьовували ці кроки. Надзвичайно великий був би розклад.

І таким чином ми можемо працювати з ситуацією, зазвичай це навіть не один раз, якщо вона якась об’ємна, можна іти вглибину. Бо працювати з підсвідомістю – це нелегко, це теж потребує ресурсу. Людині потрібна сила, щоб працювати зі своїми запитами.

Читайте ще: «Треба визнати, що онлайн – це частина нашого реального життя», – психолог з Луцька

Наскільки корисно працювати з підсвідомістю і які ще є інструменти у психології, окрім карток?

Є така теорія транзактного аналізу, яка говорить, що підсвідомість наша займає 95%, що наше життя на 5% свідоме і на 95% підсвідоме. Тому я думаю, що дуже корисно працювати з підсвідомістю, тобто все, що ми не можемо пояснити, лежить у межах підсвідомості. Модне таке поняття «будь свідомим», «усвідом це» – про те, коли ми з підсвідомого переходимо в стан свідомого, коли ми розуміємо, можемо цим керувати, можемо з цим щось робити.

Кожен психологічний метод так чи так апелює до підсвідомості. Якщо ми говоримо про підсвідомість, це і про якийсь наш витіснений досвід, і про родовий досвід, взагалі про колективну підсвідомість, де записано якісь речі, які з нами не відбувалися, але якісь картинки можуть приходити нам в снах у формі страхів, образів, тобто це про якісь такі фокуси підсвідомості.

Сновидіння – це образи?

Так, однозначно образи. Наша підсвідомість мислить образами, і тому арттерапія з картками, з художнім образом, з малюнками, з ліпленням працює. Коли ми йдемо вулицею і бачимо якусь картину – це теж про образ, ми можемо, самі того не розуміючи, терапевтувати себе. Загалом в психології дерево – це образ людини. Тобто ми, дивлячись на дерево, десь проідентифіковуємо себе з ним.

Мені подобається фраза Кемпбелла: «Якщо ви хочете змінити світ, міняйте метафори». Метафоричні карти – про перенесення змісту одних процесів і явищ на інші, ми переносимо наші почуття на образ. Тому коли хочемо змінити світ, потрібно міняти метафори. Всім хочеться жити в кращому світі, давайте починати з себе, змінювати свій внутрішній світ, свої дії, вчинки, свої метафори.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Реклама
Loading...
Коментарів: 3
К. лучанин Показати IP 20 Листопада 2020 13:53
Бітва єкстрасєнсів ?
Катя Показати IP 20 Листопада 2020 16:56
Ну, якщо сія психологиня каже, що читання книжок - покарання для дитини, то про що далі можна говорити?
Лучанка Показати IP 20 Листопада 2020 18:47
Та задолбали вже тi психологи!Розвелося вас до холери,нема що робити!?.Коли в людей була робота,зарплата,якоi хватало,нiхто не жалiвся на депресiю!

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Loading...
Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.