USD 41.40 41.85
  • USD 41.40 41.85
  • EUR 39.70 40.20
  • PLN 8.20 8.35

«Наступною після трансплантації нирки у Волинській обласній лікарні мала б стати трансплантація серця», – Михайло Загрійчук

14 Квітня 2022 10:38
Михайло Загрійчук ще в лютому працював керівником Центру трансплантації при Київській обласній клінічній лікарні. Та віднедавна від очолює відділення трансплантології у Волинській обласній клінічній лікарні. Що спонукало його разом з командою переїхати до Луцька, чому небезпечно проводити операції з трансплантації в умовах загострення конфлікту і які перспективи розвитку трансплантології на Волині, він розповів у інтерв’ю.

Розвиток трансплантації в Україні отримав великий поштовх наприкінці 2019 року, коли Верховна Рада ухвалила новий закон «Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині». Відтоді в Україні з’явилися нові центри трансплантології. На Волині операції з пересадки органів почали виконувати в Ковельському МТМО, активно розвивається трансплантологія у Львові. Донедавна Волинська обласна клінічна лікарня готувалась до того, аби тут теж проводили трансплантації: було отримано ліцензію, лікарню включили до пілотного проєкту МОЗ. А наприкінці березня тут уже провели першу операцію з родинної пересадки нирки. Виконували її медики, які переїхали до Луцька з Києва.

Очолив цей процес колишній заступник Міністра охорони здоров'я України, кандидат медичних наук , науковий співробітник Національного інституту хірургії та трансплантології ім. О. О. Шалімова НАМН України Михайло Загрійчук, який ще донедавна керував Центром трансплантології Київської обласної клінічної лікарні. Корективи у життєві плани внесло повномасштабне вторгнення російських військ в Україну 24 лютого.
Зрозумівши, що виконувати операції з пересадки органів у таких умовах небезпечно для пацієнтів, він разом з фахівцями приїхав на Волинь, де кілька тижнів тому провели першу операцію з пересадки нирки. Пацієнтку вже виписали додому і готуються до наступних операцій.

Михайле Степановичу, розкажіть про те, в яких умовах вас застало російське вторгнення.

Центр трансплантації органів у Київській обласній клінічній лікарні ми створили рік і три місяці тому. За цей час вивели наш Центр на рівень третього в державі за кількістю пересаджених органів і на перше за кількістю отриманих донорських органів та за кількістю згод. Адже, згідно з чинним законодавством, ми маємо запитувати дозволу в родичів. Наш Центр у Києві став еталоном, він динамічно розвивався, проводили успішні операції. Станом на 22 лютого ми у себе виконали більш як 60 трансплантацій нирок і від родичів, і від померлих людей. Також допомагали запустити Центр трансплантології в Херсоні на базі Херсонської обласної лікарні. Запустили процес трансплантації у Київській міській клінічній лікарні №1. Тож наша команда має дуже великий практичний досвід.

Читати ще: Новий відлік: як згода рідних на трупне донорство рятує українцям життя

Адже треба розуміти, що транплантація – це не лише хірургія. Це все: і лабораторна діагностика, і робота з реанімаціями, і робота з нефрологами, і робота з листом очікування, і хірургія в тому числі.
Наприклад, якщо пацієнт потребує пересадки нирки, але він має каміння в жовчному міхурі, треба спершу видалити жовчний, а вже тоді він може бути реципієнтом. Пацієнта треба підготувати до пересадки.

Все було добре, як і в усіх у країні. Ще 22 лютого в нас був донор, який загинув, і родичі дали згоду на пересадку. Тож ми 22 числа виконали дві пересадки нирки. На той момент в нас у відділенні лежало близько 30 пацієнтів з різними термінами після пересадки.

24 лютого ми планували стандартну пересадку нирки від родича. Але сталася війна, Київ почали бомбардувати. Ми всіх наших пацієнтів евакуювали в підвал. Це люди, які були третю добу після пересадки, ослаблені, з дренажами. Були пацієнти на імуносупресії. Ніхто ж не очікував такого. Ми залишалися там доти, доки не виписали останнього пацієнта. Це все тривало близько трьох тижнів, під обстрілами, бомбардуваннями.

Читати ще: «Не забирайте органи на небеса. Вони потрібні живим», – на Волині побували світила української трансплантології

Чому ухвалили рішення переїхати з Києва?

Ми постійно переміщували наших пацієнтів. У підвалі було організовано імпровізовану палату інтенсивної терапії з моніторами. А за три тижні, коли ми виписали пацієнтів, то зрозуміли, що продовжувати трансплантацію там, де тривають бойові дії, неможливо за будь-якими міжнародними стандартами.
У той же час пацієнтів, яким потрібна пересадка, менше не стало. На те, щоб зробити клініку, де можна проводити трансплантацію, треба роки. І зруйнувати все в один момент… Ми не могли цього допустити. Центр трансплантології – це кадри, це люди, технологія, якої потребують громадяни нашої держави скрізь. Виконувати в Києві такі операції на момент ведення активних бойових дій було неможливо. Тож виникла ідея тимчасово переїхати, і цим місцем стала Волинська обласна клінічна лікарня. До цього я ще в статусі заступника міністра і сподвижника трансплантації не раз приїжджав на Волинь та спілкувався з керівництвом лікарні. Ми знайомі і з Олександром Дударем, і з управлінням охорони здоров’я облдержадміністрації. Коли я запропонував переїхати, цю ідею сприйняли миттєво. Все, що мене спитали: «Що вам потрібно?»

Волинська обласна лікарня довго готувалась до того, аби тут проводили операції з пересадки органів. Уже отримано ліцензію, лікарня готувала кадри і торік її включили у пілотний проект МОЗу. Як ви оцінюєте забезпечення лікарні: чи готова вона була до проведення операцій такого рівня?

Перший не завжди означає кращий. Можна зробити першу операцію і потім більше їх не робити та отримати пшик. Те, що обласна лікарня довго готувалась, – це добре. Тут все було зроблено правильно. Завдання ж не зробити одну операцію і розпіарити її, що от ми виконали першу операцію. Завдання – створити центр. Створити структуру, яка працювала б десятиліттями, на довгострокову перспективу. Це величезний цикл. Людина спочатку усвідомлює те, що їй потрібна трансплантація, перебуваючи на гемодіалізі, наприклад. Вона отримує пересаджений орган, а потім їй потрібен пожиттєвий догляд. І за всім цим стоять фахівці, структура, щоб не просто пересадив і забув. Людина з пересадженим органом має кудись прийти. Я скажу, що Волинська обласна лікарня має всі перспективи стати одним із флагманів трансплантації як мінімум на теренах західноукраїнського регіону.
Читати ще: Мати почула, як б’ється серце її сина після його смерті. Неймовірна історія донорства українця

Матеріально-технічна база тут колосальна. Я бачив дуже багато клінік, і такого забезпечення лікарні, як тут, треба ще пошукати. Додатково мало що потрібно. Основна історія тут була в тому, щоб знайти команду, треба було відшукати людей, які тут працюватимуть. Їх або треба шукати десь, щоб готові фахівці вже приїхали і почали працювати (як, власне, і вийшло), або ж навчити своїх, готувати, набивати ґулі. А це довго. У нас так сталося в країні, що ще три роки тому було небагато місць, де можна було хоча б чогось навчитися. Тема трансплантології ще три роки тому була під табу, на пальцях однієї руки можна було перерахувати людей, які вміли це робити і знали як.

А третій варіант, який, я вважаю, буде реалізовано тут, – ми приїхали цілою командою, вже зробили першу трансплантацію і щасливо виписали пацієнта. Наступного тижня заплановано ще мінімум дві операції з пересадки. Працюємо над тим, щоб з’явилися трупні органи. І поки ми тут, колектив лікарні вивчає наш досвід, яким ми ділимось. Наше завдання – не пересидіти війну, ми цей проєкт уже не покинемо. Разом з нами тут будуть рости місцеві кадри. Ми вважаємо, що наш досвід достатній, щоб його передавати. Тому перспективи лікарні дуже високі.
Читати ще: 13-річний волинянин, якому пересадили серце, розповів, про що мріє

Ви кілька разів вжили слова «поки ми тут», «тимчасово». Київ уже починає повертатися до життя, там припинилися обстріли. І хоч залишається небезпека чергової спроби захоплення столиці, багато киян повертаються додому. Чи не буде так, що ви з командою теж скоро поїдете з Волині?

Наголошу, що ми Київ не кидаємо, там залишилось багато пацієнтів, які потребують консультацій наших фахівців. Хтось із моїх співробітників постійно перебуває в Києві у відділенні. Я теж часто туди їжджу, ось нещодавно повернувся. Ми думаємо, як відновити нашу клініку. Бо для того, щоб зруйнувати, достатньо одного дня, а створити потік пацієнтів – це тривалий процес. Багато пацієнтів виїхало з Київщини, багато хто там навряд чи зважиться зараз на таку операцію. Так, нині у Києві спокійно, але ми не знаємо, що буде завтра. Днями я міг в столиці пересадити родинну нирку, але чи є в мене впевненість, що протягом двох-трьох тижнів, поки треба виходжувати пацієнта, не буде бомбардувань? Такої впевненості у мене немає. А якщо ти не впевнений в безпеці пацієнта, то чи маєш право робити таку операцію?

Тому, коли нарешті наша мрія здійсниться і все закінчиться, а в столиці буде спокійно, то я прогнозую, що ми зможемо не раніше, як через місяць-два відновити трансплантацію у Києві. У нас команда велика, тож ми зможемо робити операції і тут, і там. Волинь ніхто точно не залишить на самоті, але й наші пацієнти не можуть залишитися без нашого нагляду.
У Волинській обласній лікарні вперше пересадили нирку. Чи є тут перспективи проведення трансплантації інших органів?

Трансплантація нирки вже відбулась. І будуть ще. Хоч ніхто не женеться за кількістю. А щодо пересадки інших органів, то тут є великі перспективи. Ми з адміністрацією лікарні зараз говоримо і почали робити кроки, щоб бути готовими робити інші види трансплантації. Я вважаю, що наступною після трансплантації нирки мала б стати трансплантація серця. Кардіохірургія тут досить потужна, в лікарні серйозне матеріально-технічне забезпечення. Тут є все: апарати штучного кровообігу, потужні анестезіологи. Але для того, щоб говорити про інші види трансплантації, треба підготувати інфраструктуру. Ми зараз місяць формували лист очікування, щоб коли з’явиться орган, знали, кому його можемо пересадити. Усіх цих пацієнтів треба обстежити. Так само і з серцем. Ми зараз формуємо лист очікування на трансплантацію серця. Буквально в суботу я зустрічався з Борисом Тодуровим (директор Інституту серця МОЗ України, – ВН), і він всіляко підтримує цю ідею, готовий долучитися. Я бачу такий розвиток.
Читати ще: Нічим не хворів – і стався інсульт: із грудей 13-річного волинянина вийняли серце 70-річного діда

Щодо пересадки печінки – це дуже складний вид трансплантації, її виконують лише у кількох центрах. Але я тут ходжу в реанімацію і бачу пацієнтів, які її потребують. І не бачу перешкод, чому б не реалізувати це тут. Хоч повторю: це складно.

З 24 лютого доступ до багатьох державних реєстрів було закрито або обмежено. Чи коректно сьогодні працює реєстр донорів і пацієнтів, які потребують пересадки?

МОЗ адаптувало Єдину державну інформаційну систему трансплантації органів і тканин (ЄДІСТ) до умов воєнного часу. Збоїв немає, вона працює. Інша річ, що гігантська територія України через воєнну агресію виключена з цього процесу. І проблема в тому, що посмертні донори з’являлися лише на території західних областей України. Минулого тижня це були Івано-Франківськ, Нововолинськ, Львів. Бо там, де йдуть активні бойові дії, цей процес неможливий. У тому числі й у Києві, де зараз, на щастя, все ніби налагоджується. Хочеться помилятися, але все там, мабуть, ще не швидко відновиться. А так збоїв у системі немає, якщо десь з’являється донор, то органи не пропадають, їх пересаджують.
Одним із питань вітчизняної трансплантації була констатація смерті мозку, особливо в реанімаціях невеликих районних лікарень. Лікарі вагалися, втрачався дорогоцінний час. Цій проблемі нещодавно була присвячена конференція у Ковелі. Чи змінилась ситуація зараз?

У нас найбільший досвід в Україні з констатації смерті мозку й отримання донорських органів. Лише за 2021 рік в Київській обласній лікарні було 16 ефективних донорів. І це наша робота з колективом. Ми точно знаємо, що робити, щоб кожна реанімація працювала. Цю роботу почали й тут.

Адже донор з’являється в реанімації. Наразі реанімації Волині переважно вже більше готові, порівняно з іншими регіонами. Тому що є Ковельське МТМО, вони величезні молодці. Є Львів, де процес очолює Олег Самчук (теж з Ковеля). Вони були флагманами і залишаються лідерами. І це дуже добре. Але роботи ще багато. Ми зараз зустрічаємося з керівниками реанімацій, ділимось досвідом. Що більше з’являтиметься донорів, то більше буде органів для трансплантаційних центрів, які зможуть пересадити реципієнтам, що перебувають на листі очікування.

Читати ще: На нирку сподівалися 10 людей, підійшла лише волинянка. Історії українців, яким пересадили органи

Анестезіологи… не те що вони бояться. Констатація смерті мозку не буває рутинною. Якщо ти бачиш її раз на тиждень – це одна історія, а якщо двічі на рік – зовсім інша. Але це теж не виправдання. Тому ми пропонуємо анестезіологам всіх реанімацій нашу допомогу. Зараз є мультимедійні засоби, зрештою, можна сісти в машину і приїхати, щоб проконсультуватися.
До слова, ви наголошували, що приїхали не самі. Хто з вами ще прибув на Волинь?

До Луцька на постійній основі приїхало п’ятеро лікарів, ще двоє можуть приїхати. Це хірурги, трансплант-координатор, нефролог, гастроенетролог. У нас комплексна мультидисциплінарна команда, бо пересадити орган – це не лише хірургічний етап. Хірургічний етап – це 20% успіху. Трансплантація – це цілий комплекс, ціла інфраструктура і напрацьована система.

Юлія МАЛЄЄВА

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 0

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Loading...
Система Orphus