Жур­на­ліс­ти­ка сьо­го­ден­ня: рух по звич­но­му ко­лу

Пані Богдана, а чому Ви вважаєте, що "суспільство не дозріло до незалежних медіа"? І ще, Ваша фраза "чи­тач од­на­ко­во приш­пи­лить до них яр­лик за­мож­нос­ті"(?) та фраза "ма­те­рі­а­ли не до кін­ця ви­чи­та­ні" достатньо органічно поєднуються у даній статті...

Пропоную колегам: дискусію під цим матеріалом вести під реальними іменами і прізвищами. Якщо не зареєстровані не маєте бажання цього робити - я старатимуся максимально швидко коментарі пропускати. Але давайте передусім самі собі доведемо, що можемо вести полеміку цивілізовано і виховано. Що скажете?

В Україні вся політика - диванна, а висвітлює політику паркан... ІМХО.

Дозволю собі не погодитись з рядом тверджень у статті. 1. Щодо рушійної мотивації молоді, котра йде навчатися журналістської майстерності. Думаю, що вибір свого призначення молодь робить із гуманістичних мотивів - просто потім "побут" руйнує ідеали... 2. Щодо особливої однобокості інтернет-журналістики. Найвизначніші в Україні (за рівнем якості журналістики) - інтернет-видання (Українська правда, ті ж Волинські новини), в той час, як більшість друкованих видань мають яскраво виражений «крен» у бік якоїсь домінуючої точки зору (виняток – хіба що Дзеркало тижня, і то я зараховую це видання до напів-друкованого, напів-інтернет). 3. Щодо джинси. Пані Богдана не приховує адресата цього ганебного явища – це, звісно, знову інтернет-журналістика (автора видає наступна фраза – «Ни¬ні Ін¬тер¬нет дає без¬ліч мож¬ли¬вос¬тей знай-ти до¬дат¬ко¬ву ко¬пій¬ку»). А поліграфія, що, не дає? Мало того, інтернет-видання є менш залежними від зовнішнього фінансування, оскільки є менш витратними. Хіба не так? 4. Щодо низь¬кого про¬фе¬сі¬о¬на¬лізму, який, на думку пані Богдани, знову ж таки панує переважно в інтернет-журналістиці (бо дру¬ко¬ва¬ні ЗМІ над стат¬тею пра¬цю¬ють дня¬ми і на¬віть тиж¬ня¬ми). Погодьтесь, звичайні помилки редактор інтернет-видання може виправити за лічені секунди (як це зробили з Вашою статтею – див. мій перший коментар). Через годину інтернет-редактор поставить інформацію про спростування попередньої. Через добу – проведе журналістське розслідування та опублікує багатоальтернативний варіант розвитку подій. А що зробить редактор газети, коли газета вже пущена у друк? Ну, і нарешті, фраза автора, що «сус¬піль¬ство не доз¬рі¬ло до не¬за¬леж¬них ме¬діа». Може, суспільство не купує Вашу газету – це інша справа. Незалежні медіа – це видання, що не залежать від фінансових вкладень різноманітних «спонсорів». І у світі існує лише 2 варіанти подолати цю проблему – продаж інформації та розміщення реклами. Газети, справді, зараз купують вкрай рідко – і це проблема як низької купівельної спроможності наших громадян, так і змін у системі передачі інформації (звідси, гадаю, росте Ваша нелюбов до Інтернет-журналістики). Реклама також мало рятує друковані видання – рекламодавці шукають тираж, який у газет щороку зменшується. В інтернет-видань ця проблема стоїть менш гостро (хоча теж існує). Хай, інформацію продати майже неможливо. Проте з рекламою справи ставатимуть все краще і краще. Тому, моя порада усім читачам – хочете читати незалежні Волинські новини – не забувайте час від часу клікати на банери, що знаходяться на сторінці. П.С. Юрію, коли прийти за гонораром? :-)

Треба років з двадцять-тридцять попрацювати в медіа, і при цьому працювати у медіа нинішніх, перш ніж. Популяція равликів - не менш цікава проблема.

Коли емоції вщухли, скажу одне: так, перед Днем журналіста така публікація надзвичайно потрібна. Думаю, напередодні, наприклад, Дня вчителя теж можна щось подібне запустити. Вітати так вітати! Колеги, бажаю нам усім міцних нервів, аби на подібні закиди просто не реагувати. Будь-яка інформація - завжди інформація. Правда, окрема - до роздумів...

Стрийку, а не треба погоджуватися :-) Я й сама можу до моїх аргументів привести ряд контраргументів, але якість журналістики від цього не зміниться. Зміни відбуваються не там, де хвалебні оди, а там, де аналізують недоліки. Тепер щодо Ваших слів: 1) студентську аудиторію знаю більше, ніж ви собі можете уявити :-); 2) не заперечую ролі інтернет-видань, навпаки, вважаю, що саме вони розвивають медіа-простір, і саме їх найбільше і люблю, однак є ганжі, які треба долати; 3) усі мої думки не є однозначні, оскільки будь-яке питання не можу бути протрактовано на кшталт "чорне-біле", однак вони грунтуються на багаторічному аналізі медіа-ринку Волині, який знаю як ззовні, так і зсередини :-) А насамкінець - щиро дякую за таку увагу. Буде бажання - можемо поспілкуватися і за кавою :-) Гадаю, у нас буде багато спільного в поглядах на ЗМІ

«Можливо, змінити стан речей здатна суспільна журналістика, проте і вона пере-буває поки що у віці немовляти». Пані Мирослава згадала «суспільну журналістику» у «віці немовляти». Мені здається, що це описка. Існує така категорія, як «соціальна журналістика» і якщо вести мову про неї, то виникає зовсім банальне питання: хто сьогодні пише і буде писати про демократію як про цінність, як процедуру формування і зміни еліти (дуже не люблю цього слова, позаяк сьогодні в Україні поки що існує лише псевдоеліта), про професійну етику влади, як основу для взаємовідносин між суспільством і ЗМІ; про бюрократію, яка здатна загубити все нове і про майбутню антибюрократичну революція, якої нам не уникнути; про школу і про те, хто буде вчити наших дітей, коли нинішнє покоління педагогів піде на пенсію? Про корупцію, яка, ніби морова виразка, зачіпає всіх і все? Про те, що в Древньому Римі було 144 громадських вбиралень, а в Луцьку лише 3-4; про те, чому вимирає Україна, чому немає результатів боротьби з інфекцією ВІЛ, чому культура фінансується по остаточному принципу і т.д. и т. п.? Про разючу соціальну нерівність в отриманні якісної освіти? Цей перелік можна вести надто довго. Це і є соціальна журналістика. В 90-ті роки виникла довготривала суперечка про сутність журналістської професії в новому українському капіталізмі. ЗМІ, які перетворились в бізнес, практично втратили як свою об'єктивність, так і соціальну орієнтацію. Ці тенденції, які часто ставляться в вину практично всім ЗМІ, насправді закономірні: не маючи державної підтримки, медіа-підприємства повинні виживати, а для цього вони повинні усіма доступними їх засобами завойовувати аудиторію. Найпростіший і безболісний метод такого «завоювання» досягнув свого апогею в даний час. Задовольняючи потреби найбільш широких верств населення, більшість ЗМІ спустилось на «жовтий» рівень, відповідно, різко знизивши і вимоги до рівня матеріалу. Преса для «розумних», що вимагає високого рівня компетенції, ерудиції? інтелекту і майстерності журналіста, приваблює лише вузький пласт освіченого населення, яке до того ж в останні роки стрімко «відходить» в поки що безцензурний Інтернет. Потреба в аналітиці залишилась лише в дуже специфічній області політичної і фінансової журналістики, і вимагає, швидше, не журналістської, а фундаментальної політологічної і економічної освіти. Хоча ватро відмітити, що перша цілком і повністю віддана на відкуп піар-спеціалістам. Від журналіста, який пише за згадані тематики, в першу чергу вимагається дослівна передача думки чиновника чи бізнесмена, соціальна ж тематика старанно обходить «заборонені» і гострі теми, адже будь-яка гостра соціальна проблема якимось чином зачіпає інтереси якої-небудь гілки влади, що являється серйозним ризиком для сучасних ЗМІ, які міцно вписані в структуру взаємовідносин влади і бізнесу. Таким чином, з професії журналіста в значній мірі зникає незапитана творча складова, а складова реміснича, відповідно, росте. Внаслідок таких колізій журналістика стає не самостійною галуззю діяльності, а інструментом в руках бізнесу і влади і референтних груп суспільства. З широко поширеної в останній час думки, з засобу масової інформації українські ЗМІ перетворюються в засоби масової пропаганди. Якщо ж подивитись на склад редакцій регіональних ЗМІ, легко помітити парадоксальну річ: абсолютна більшість «пишучих» журналістів належить не до молодого, а до середнього і старшого віку. Молоді журналісти, які встигли закінчити платні вузи, зазвичай, працюють на радіо, телебаченні, в інформаційних агентствах, тобто в областях діяльності, що піддаються найменшій критиці. Матеріали же в «жовтій пресі», які є об’єктом жорсткої критики, пишуться здебільшого журналістами ще радянського гарту. Тут мова не йде про загальний рівень розвитку і освіти конкретного журналіста. Навіть «найжовтіша» стаття вимагає високого професійного рівня і, як мінімум, розуміння потреб читача. Питання, однак, в тому, що рівень сучасної масової журналістики з рівнем існуючої освіти зв’язаний достатньо мало. Молодець, Мирослава! Зачепила важливі аспекти і проблеми сьогоднішньої журналістики, так що авторка коментаря, яка підписалась Світланою Головачук, даремно пропонує ховати голову в пісок і її коментар – ложка дьогтю в бочку меду. Маємо те, що маємо і від нього нікуди не втечеш. А про активність обговорення виступу Мирослави промовчу. Очевидно, підняті проблеми мало кого цікавлять. Усіх – з професійним святом! Щастя, здоров'я, цікавих тем, нових читачів, глядачів і слухачів!

Пані Богдані. Суспільство дозріло до незалежних медіа, навіть перезріло. Але в них не зацікавлена влада. Коментувати таку "незацікавленість", що коментувати, чому після ночі наступає день. З іншої сторони, 90% медіа не можуть самі на себе заробляти. Причини - низький тираж, висока вартість паперу і поліграфічних робіт, відсутність попиту на певну інформацію і т.п. "Районка" з тиражем 800 примірників, де на 4-х сторінках - 10 портретів голови РДА, окупає лише 5% відсотків вартості свого існування. Такий редактор, якщо він реаліст, боїться роздержавлення, як чорт ладану, тому що завтра він пустить редакцію з торбою. Така "преса" хоче жити "при барину". Це - як після розкріпачення 1861 року: кріпаки не прийняли "вільну" і не знали, що з нею робити. З барином жилось безтурботно. В нашому випадку, в ролі кріпака виступає преса, а барин - районний чиновник. Щодо влади, то вона міцно тримає на привязі у себе під столом державну пресу. Щоденні газети, наприклад, "Голос України" і "Урядовий курєр" щорічно фінансуються з державного бюджету на 10-14 млн. грн. Тобто, вони існують за наші податки, але не продаються в газетних кіосках, а в мережі інтернет до них платний доступ. Така коняча логіка державних мужів. Передплата на них залишилась комуністичною. Кожному чиновнику - від голови сільради до міністра - доведено, скільки примірників він має передплатити. Якщо комусь в Європі сказати про таку "пресу", то люди крутять біля виска пальцем. "Гроші не пахнуть", - сказав в свій час римський імператор Веспасіан, відстоюючи ідею податку на громадські вбиральні. Я не зовсім згоден з диктатором. Гроші завжди "пахнуть", а в медіа - особливо. Мається на увазі - на чиї гроші вони існують. А разом з цими грішми "пахне" преса - зразу відчутно, чим від неї віє. З викладеного - висновки: розмови про роздержавлення преси точаться вже давно, але це лише популістські розмови. Влада не зацікавлена в роздержавленні ЗМІ. Вона добре знає, що цим собі лише нашкодить, чим обманює людей. Це нагадує ситуацію, коли в селі дід бабу вдарив в око, а вона сусідці пояснює, що випадково наступила на граблі. Ще більш небезпечна ситуація, коли "модернізувати" пресу намагається влада, коли їй самій необхідна масштабна модернізація. Термін "роздержавлення" зявився як політичний лозунг і ним залишається по сьогоднішній день. Позаяк в Україні відсутня політична конкуренція, цей лозунг не працює і не входить в коло суперечок на всіх щаблях влади. Таке положення ЗМІ дуже шкодить виробленню державної стратегії.

Один китаец,лет за пятьсот до н.э. заметил,что убрав ценность вещей не станет воров и убийц.Лишив ценности продажной журналистики,обретём качественный продукт. Как сие реализовать,вопрос вопросов.На чате с Панасюком спросил у него- не досадно ли,оглянувшись назад,увидеть, что ничего путного не создал.Он считает себя чуть ли не мастером.Выздоровление начинается с признания себя больным.Может с этого и начать?!

Читачеві... На сьогодні вживається кілька термінів - "суспільна журналістика" і "соціальна журналістика". Однак соціальна - це висвітлення соціальних тем, тоді як політична - політичних і т.д. Суспільні, або ж громадські медіа - це медіа, творцем яких є суспільство (громадськість), тобто громадяни виконують функцію журналістів Щодо іншого - цілком згодна і дякую за підтримку (тільки мене звати Богдана, а не Мирослава :-) )

Пане Петре, та я знаю ці проблеми... Тягнуться вони вже років 6. І так і лишаються невирішеними. Одні бояться, іншим невигідно - тож віз і нині там :-( Дякую Вам за коментар

Богдано, відверто кажучи відчувається, що Ви не працювали у ЗМІ бодай одного дня. Бо тоді і вам ваші рядки, тема і заголовок здалися такими ж порожніми, як і мені.