Чи спілкуються українською у великих містах та чим займається мовний омбудсмен

Минулого тижня з нагоди Дня української писемності та мови українці дружно писали Диктант національної єдності. Але чи чуємо ми рідну мову навколо себе, особливо у великих містах? Чому вся галузь обслуговування досі зросійщена, чому в школах – урок українською, а на перервах домінує ламана російська, чому гуртки і секції в містах – мовою іншої держави, і як захищає українську в Україні той, кого на це уповноважили?

Про те, наскільки лагідно проходить українізація регіонів і чим займається мовний омбудсмен, 15 листопада йдеться в сюжеті ТСН.Тижня.

Чотири місяці як мовний омбудсмен Тарас Кремінь з легкістю цитує українських класиків і за пів години розмови повсякчас апелює до свого рідного Миколаєва. Він був одним зі співавторів закону про мову, а тепер одним з пріоритетів своєї діяльності бачить неухильне дотримання законодавства.

«Проросійські медіа зробили з мене карателя, – каже він. – Від Києва має піти лагідна українізація».

За словами Креміня, попри те, що Інтернет – чи не єдина сфера, де контроль держави обмежений, в реальному житті, не тільки віртуальному, примусом також нічого не зробити.

«Як мовний захисник, я маю невеликий функціонал. Щоб ви розуміли, у мовного омбудсмена сьогодні є бойовий штат у 28 осіб. Ми не маємо приміщення, ми не маємо можливості їздити у відрядження у регіони», – наголошує омбудсмен.

Тим часом 12-річна киянка Ярослава разом із мамою Оленою прямо зі школи поспішає у клас фортепіано. Далі за розкладом – балет, а наступного дня заняття з фігурного катання. Яся майстерно навчилася поєднувати позашкільний розклад із навчанням. Одна біда, каже її мама, – все їхнє позашкільне навчання відбувається російською. Та що там, у школі теж перерви – «російські».

«У школі я говорю російською мовою з однокласниками, а з вчителями – українською. Багато тренерів у мене російськомовні. Головне, що мені дають знання на музиці, на фігурному катанні, на балеті, а мова – то вже інша справа», – вважає дівчинка.

Водночас ютуб-спеціаліст Кирило Євсєєв наводить безжальну статистику: «Український сегмент, він в 10 разів менший, ніж російськомовний. На жаль, досі ютуб погано розшифровує україномовний контент. Ми не маємо впливу якогось серйозного до них. Але, з іншого боку, ми можемо звернутись як держава до компанії, аби ютуб почав розуміти українську мову, розшифровувати її субтитри. Таким чином україномовний ютуб буде розвиватись швидко».

Журналісти у регіонах придивилися до транспорту, барів і ресторанів, вивісок на центральних вулицях, а також до сторінок держслужбовців у соціальних мережах.

У півторамільйонному Харкові левова частка населення спілкується саме російською. Водночас за останній рік на сесіях та виконавчих комітетах міської ради солов’їною стараються говорити. Видно, що дехто з чиновників волів би спілкуватися звичною для себе мовою, чого не скажеш про їхні сторінки у соціальних мережах, де владники говорять виключно російською.

У комунальних підприємствах Харкова інформацію надають українською, хоча й час від часу вживають російські слова.

А ось у багатонаціональній Одесі транспорт – двомовний, а водії майже без винятку спілкуються російською.

Щодо друкованих оголошень, попереджувальних наліпок, інформації до відома пасажирів й електронних табло – в муніципальних трамваях та тролейбусах вони українською, тоді як у приватників-маршрутників все залежить від уподобань перевізника. В одній і тій самій маршрутці вони можуть бути одночасно й російською, й українською мовами.

Тим часом на будівлі міськради Херсона вже шостий рік, з початку війни і окупації Криму, висить банер «Херсон – це Україна!». Українську в цьому місті добре знають і шанують, але говорять російською, бо так звикли.

Дніпро ж за останні 7 років, поки триває війна на Сході, помітно українізувався. І хоча нині мовою обслуговування у більшості магазинів та ресторанів лишається російська, тренд поширюють концептуальні заклади.

Місто ж Миколаїв не Ніколаєвом стало лише кілька років тому. Усі часи незалежності стела на в’їзді до міста була російськомовною.

Аби у Миколаєві знайти зовнішню рекламу російською мовою – не треба довго ходити. Просто на центральній вулиці половина назв магазинів та оголошень про товари написана російською мовою. Тут навіть назва вулиці донедавна ще була «Совєтская». Власник змінив табличку лише після того, як на це вказали активісти, та все одно залишив російський варіант «Соборная».

Тож, українізація у приватному бізнесі в Миколаєві хоч і відбувається, але дуже повільно і не без втручання місцевих активістів.

Український закон же передбачає виключно українську офіційну мову для чиновників, вчителів, викладачів ЗВО та муніципальних гуртків, стартову в обслуговуванні споживачів. Українською має друкуватися вся інформація: від вказівників і вивісок на вулицях до переліку зупинок у маршрутках. Українською також мають з вами говорити світлофори на перехрестях й офіціанти у барах.

Сам омбудсмен каже, що все починається з освіти, тому саме на ній акцентує свою увагу. «Це університети, школи, заклади культури, гуртки, наголошую, однозначно, і однозначно позашкілля. Я дуже хочу, щоб захисником української мови став кожен громадянин України», – додає Кремінь.

Як повідомлялося, бізнес з 16 січня 2021 року зобов’яжуть обслуговувати споживачів і надавати їм інформацію про товари і послуги виключно українською мовою.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---