Чи варто вести бізнес із родичами, - волинський досвід

Чи варто вести бізнес із родичами, -волинський досвід
«Хочеш почати власну справу, забудь, що в тебе є родичі. І грошей не заробиш, і ворогів наживеш», - каже Дмитро Яхно з міста Ковель на Волині.

Історію двох братів оповідає Gаzeta.ua.

З братом Олександром він півтора роки їздив до Німеччини по вживані меблі.
«Німцю вигідніше віддати старий диван, ніж замовити вантажівку, відвезти його на звалище і заплатити 100 євро за утилізацію. Ганяти у Німеччину з Сашкою почали два роки тому. Возили меблі у Ковель і Луцьк, де перепродували. Я спочатку думав у напарники друга Ваньку взяти, але мама настояла, щоб я брату поміг», - розповідає Дмитро.
Каже, в Олександра - троє дітей і дружина в декреті.

«Сашко куди не влаштується на роботу, через півроку звільняють, бо випити любить. Я теж був зацікавлений, щоб він грошей заробив, бо ще з весілля був винен мені 2 тисячі доларів. Перед першим рейсом він закодувався. Місяць від'їздили без проблем», - продовжує волинянин.

На німецьких сайтах оголошень Дмитро і Олександр шукали німців, які готові віддати вживані меблі. Через скайп або Фейсбук зв'язується з власником, домовляється про день і час. За одну поїздку заробляли 12-16 тисяч гривень.

«Барахло не брали. Шкіряний диван в офіс продали за 5 тисяч гривень, крісло-качалку сусідам за тисячу. А в лютому Сашка на зустрічі випускників зірвався і пішов у запій до 10 березня. Щоб було за що пити, продав за 700 гривень два шкіряних крісла і три дивани. Могли за них 12 тисяч гривень заробити», - бідкається чоловік.
Через запій брата, Дмитро місяць сидів без роботи.
«Самому у такий рейс вирушати небезпечно. За кермом два дні треба провести. Знайти напарника швидко не вдасться. Не в кожного є відкрита Шенгенська віза. Коли мав до товариша Івана йти домовлятися, мама знову прибігла. Просила, щоб я Сашу не кидав. Сердився, але маму послухав, бо ж менший брат як-не-як. Вдруге він у Німеччині запив. Сів п'яний за руль і мого буса розбив. Поліція забрала машину на штрафмайданчик, вилучила права і оштрафувала на 400 євро. Мусив за нього свої гроші платити, бо він не взяв з дому ні копійки. Все жінці залишив. Тиждень в дорозі відпахали, а додому вернулися порожняком. Я економив євро на туалеті, а він позичав у мене гроші і купував собі хот-доги по 5», - розповідає Дмитро.

Зізнається, що такий бізнес швидко набрид.

«У мене ж вдома теж дружина і двоє дітей. Вирішив з Німеччиною зав'язати, бо меблі не було куди ставити. У матері з братом велике подвір'я, два гаражі і сарай, а в мене двокімнатна квартира. Буса продав, почав на Польщу їздили на Дафі. Далекобійником заробляю менше, але родичі не втручаються. Брату і мамі нарешті нічого не винен. Коли напарника звільнили, шеф запропонував мені взяти з собою брата. Я був категорично проти. Якби він до мене на роботу влаштувався, я б звільнився», - переконує чоловік.

«Бізнес з родичами не обіцяє нічого доброго, - переконує, своєю чергою, Леонід Жиленко, який торгує бізнес-ідеями в інтернеті. – Щоб заробляти, треба розділять партнерські стосунки від особистих. З досвіду своїх друзів можу сказати, що найчастіше такий бізнес не тільки закінчується банкрутством, але й добре пересварить батьків і дітей, братів і сестер».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---