USD 39.75 40.05
  • USD 39.75 40.05
  • EUR 39.85 40.30
  • PLN 9.72 9.98

Літо на смак і колір. Чим на ринку торгують волинські селяни

2 Липня 2021 07:00
У літню пору луцькі ринки мають особливий вигляд. Тут яскраво, гамірно, а ще – просто запаморочливо пахне ягодами. Нині в розпалі – сезон полуниці, яка цьогоріч дозріла дещо пізніше. Та любителі натурпродукту вже можуть знайти молоденькі бурячки, картоплю, зелень – до кольору до вибору.

І чорниці! Їх на базарі ще не так багато, але як вони пахнуть – лісом, сонцем і дитинством.

Одне слово, просто рай для ока і шлунка. Утім це лиш один бік цієї медалі. А з іншого – тяжка, подекуди виснажлива праця. Про це варто не забувати тим, хто скаржиться, буцімто селяни дорого правлять за свою продукцію.

Пані Ніна на ринок приїхала з села Шепель Луцького району. Продає черешні, руколу, зелень і навіть молодий горошок. Каже, що у них цьогоріч усе вродило рясно, то є чим ділитися. Поратися на городі допомагають діти.
«Хоч син з донькою мають свої сім’ї, та не цураються, приходять і помагають, – каже господиня. – А головний мій помічник – п’ятирічний правнучок».

«А з горобцями й шпаками як воюєте? Не попсували урожай черешень вам?» – цікавимося.

«Та вони вже ранніх наїлися, – сміється жінка. – Тепер перебазувалися на посіви, тереблять молоду пшеничку».
Торг, каже, йде як коли: буває, що вдається все спродати дуже швидко, а буває й так, що товар додому доводиться везти.

Неподалік від пані Ніни з різною городиною розташувалася лучанка Антоніна. Розповідає, що до пенсії майже все життя пропрацювала у торгівлі, бо має освіту економіста. Вона була однією з перших, хто працював в універмазі – з 1970 року. Потім була робота на меблевій базі.
32 роки жінка була вправною водійкою. Потім, каже, свого жигуля внукові віддала.

«Я живу отут-о, за «Там Тамом». Але маємо в селі Іванчиці чималий город – 30 соток. Вирощуємо там багато чого. Я, знаєте, така людина, що вдома сидіти не буду, люблю рух, – усміхається. – Ото поїду на город, візьму що додому, що дітям, онукам, а що на продаж – і вже мені розвага, вже я при ділі. А за 200 метрів від нашого поля – ліс. То вже цього року ходила по сунички внукам. Їх у мене четверо, маю вже й правнуків».

Жінка каже, що торг нині – так собі.
«Особливо неохоче щось купують у кінці місяця. Нема дуже в людей тих грошей, – хитає головою. – А багато хто йде в супермаркет і набирає там всього тачками. У нас же – все своє, оцими руками вирощене, без хімії. Але чогось беруть заморські продукти в магазині».

Окрім городини, пані Антоніна пропонує покупцям ще й лущені горіхи.
«Удома ще маю 12 трилітрових банок таких, – хвалиться. – То теж наші горішки. Збираємо їх у себе в селі, тоді несемо на горище. А вже потім удома потихеньку лузаємо. Цього року сім мішків було, ще один зостався».

Жінка додає: незважаючи на цьогорічну примхливу весну, у них на городі все вродило гарно.

«Садили все перед Вербною неділею, у суботу. Виорали город під картоплю, покидали її, то поки чекали трактора, посадили цибулю, моркву, буряк. Сіємо – сніг іде, руки дубіють, але що ж – раз почали, треба завершити, – пригадує. – Зараз на городі частіше донька, вона вчителька, то вже у відпустці, я раз на тиждень приїжджаю, бува, й частіше. Ну але в нас на полі – ні зелинки, ні пилинки».
Неподалік – тринадцятирічні подружки-однокласниці з Великої Осниці Діана і Влада. Дівчатка привезли на продаж два відра чорниць. Кажуть, поки сезон, то й собі зароблять на потрібні речі, і батькам буде поміч.

«Оцих чорниць ми вчора набрали, а сьогодні на маршрутку – і на базар, – усміхаються. – Щоб отаке відро ягід назбирати, то треба з години восьмої ранку й до п’ятої вечора по лісі походити».

Дівчатка зізнаються: важка робота, але якщо хочеться щось заробити, то не лякає.
«У сезон ми майже щодня в лісі, коли вдома нема якоїсь термінової роботи – сапати чи біля сіна, – кажуть школярки. – А так то й по господарству батькам треба допомогти».

«А як же канікули, відпочинок?» – запитуємо.
«На відпочинок у нас теж час знаходиться, ви не думайте, – сміються Діана і Влада. – На річку з друзями ходимо, пікніки влаштовуємо. Правда, то таке випадає у неділю або в свято. А як День села був, то й на дискотеці потанцювали».
Доки розмовляємо з дівчатами, в них торгівля йде повним ходом. Ось уже і в другому відрі дно видно. Школярки кажуть: сьогодні у них вдалий день, бо швидко ягоди продали, можна й додому братися.

Тамара Аркадіївна з Хорлупів уже багато років возить на базар сметану, сир, молоко. Щоб потрапити на ринок і все спродати, жінка встає о п’ятій ранку. До години другої торгує, а там, по приїзду додому, нема коли відпочивати – треба корів видоїти, хазяйство попорати.
«Хазяйнуємо удвох з чоловіком. Тримаємо дві корови, то молока багато. Крім того, є ще й свині, качки, бройлери, кролі, чималий шмат городу. Одне слово, є біля чого пенсіонерам походити, – розповідає жінка. – Воно то й важко. Але без того всього в селі як виживеш на ту пенсію? Та й дітям хочеться допомогти. Вони хоч і дорослі, і при роботах, але ж самі знаєте, які то мамині гостинці добрі».

Сіно для двох корівок, а його треба чимало, заготовляють також самі.

«Маємо добрих сусідів, то помагають. А як треба чергу відпасти, то вже дід справляється. У нас табун невеликий, – усміхається жінка. – Знаєте, зараз багато хто вже позбував корів, бо невигідно тримати. А ми, поки здужаємо, то ще триматимемо. Дід то молока не любить, а я люблю. А його багато, то й везу на базар. Тут головне – швидко спродати, щоб не скисло. Бо не буду людям підсовувати абищо. Сама якість контролюю, аякже. Якщо лишається, везу додому, не пропаде – поросятам буде».
Сметана у пані Тамари – сепараторна, густюща. Усім, хто хоче купити, дає трішки на пробу. А сир, каже, робить так, як навчила колись мати: кисле молоко виливає у велику каструлю, ставить на малесенький вогонь та відігріває.

«Тут треба вже пильнувати, щоб не перетопився, – пояснює. – Бо перетоплений – то хіба курчатам, такий на базар не понесу».

Тим часом якась пані просить притримати сметанку, поки збігає додому по банку. Інша нарікає, що надто дорого. Пані Тамара на такі репліки навчилася не реагувати.

«Так каже хіба той, хто не знає, яка важка сільська праця. На ту баночку сметани попоробити треба», – додає.

Утім доки розмовляємо, краму в пані Тамари суттєво меншає, і це дуже тішить жінку, бо не дарма базарувала.

«Ходіть-но ще біля нас постійте, якісь ви такі, що за вами клієнт файно йде купувати», – чуємо віддаля жарт одного з продавців городини.
А ми, як то кажуть, ідемо на запах: скраю торгового ряду запаморочливо пахне трохи нагрітою на сонці полуницею. Гарна, як намальована, дбайливо зібрана в ящики. Поряд у відерці – домашні яйця, в іншому – перші огірочки, у невеличкому мішку – молода картопля. Те все на продаж привіз пан Микола з села Колодеже, що на Горохівщині. Усе – з власного городу, на якому господарюють з дружиною та трьома синами.
Усього землі родина обробляє чотири гектари. Картоплі – 24 сотки, ранньої вродило і для себе, і на продаж. Полуниця росте на 9 сотках. Каже, на врожай цьогоріч гріх нарікати, хоча через вибрики погоди ягода достигає пізніше.

«Вона у нас не кроплена, то довше достигає. Зате якість відмінна, – каже чоловік. – Ягід у мене багато – смородина, порічка, малина, аґрус. Є біля чого походити».

Зараз, каже, вирощує полуницю вже на агроволокні, то на руки трохи легше.

«Воно хоч і затратніше, але і доглядати легше, і ягода бачите яка – чиста, гарна», – показує.

Утім похвалитися пан Микола може не лише полуничним урожаєм.
«Яєць вистачає, бо маємо більш як 50 курей. Добре годуємо, то несуться справно, – додає. – От, будь ласка, вже свої огірочки. Солоденькі, хрумкі, зранку в теплиці вибирали».

Окрім того, має чоловік і 10 соток винограднику, а ще – пасіку. Каже, усерйоз взявся господарювати, коли вийшов на пільгову пенсію, а до того понад 27 років пропрацював у музичній школі, грає на трубі.

Щоб зібрати добрий урожай, зазначає пан Микола, треба не лише рук докласти. А ще – добрива, засоби догляду. І головне – аби погода сприяла, щоб ягідки соком наливалися.

За полуницею тим часом шикується черга, тож ми бажаємо панові Миколі доброго врожаю та файної виручки й чимчикуємо далі.
Погляд спиняється на жінці й дівчинці, які продають чорниці з величезного плетеного кошика. Це мама з донькою. Невеличка русява дівчинка вправно допомагає мамі, припрошує перехожих купувати свіжі ягідки.
«Ми з Олениного, що на Камінь-Каширщині, – усміхається блакитними, як її хустина, очима пані Галина. – Приїхали в лікарню з Лізою. То, думаю, піду ягід наберу, щоб хоч дорогу вернути. Тяжко в селі самій з дітьми раду давати. Маю ще старшого сина, він хворіє, то стараюся заробити копійку, як можу. За кордон не їду на заробітки, бо як же дітей покинути?»

У селі, каже, вже почали приймати ягоди. Але платять поки що мало.
«Зараз за кілограм чистих ягід, руками браних, пропонують 40 гривень, за кілограм «брудних», тих, що брали гребінкою, з листям, – 30. Хіба то гроші за такий труд? – скрушно хитає головою. – Може, піднімуть ціну, то будемо здавати, бо ж гроші треба».

Дванадцятирічна Ліза ходить до лісу з мамою. Зізнається: іноді не хочеться зранку вставати, цілий день комарів годувати, але ж треба мамі допомагати.
«Как-то дорого продаете, можно и подешевле», – кривиться якась пані, дізнавшись, скільки правлять за літр чорниці.

Але вона вочевидь не в курсі, скільки треба витратити сил, натомити ноги й спину, щоб той літр чорниць надзьобати…

«Може, ви купите?» – блакитні очі заглядають десь у душу.

«Аякже, куплю, я люблю чорниці», – усміхаюся у відповідь.
«Оці перші ягоди найліпші на вареники. Хочете, розкажу, як добре тісто зробити? Не пошкодуєте», – вже не так сумно усміхається пані Галина.

Ми дякуємо за ягідки й щиро бажаємо удачі цій красивій жінці та її доньці, яким у житті доводиться ой як непросто. А ви, як зустрінете їх десь на ринку з великим кошиком чорниць, купіть бодай склянку. Бо за тим кошиком – тяжка праця. А ще – надія на щось краще і світліше.

Оксана ГОЛОВІЙ

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 5
Пересічний Показати IP 2 Липня 2021 08:25
Все це добре, але чому з землі торгують? Де місця для торгівлі простим селянам?
Анна-Марія Показати IP 2 Липня 2021 11:45
прочитала на одному диханні) цікавий матеріал, дякую ВН! П.С. тепер хочу чорниці
Лучанка Показати IP 2 Липня 2021 12:06
Ніколи не торгуюсь, « важка « ця ягода, з дитинства пам’ятаю.
Катя Показати IP 2 Липня 2021 12:44
Що чорниці, що домашня молочка - все важке. А ті, яким треба "подешевле", нехай поїдуть і самі попробують
Лучанин Показати IP 2 Липня 2021 20:44
Поки до Луцька не привезли - пахнуть лісом. А в Луцьку пахощі лісової ягоди змішуються і перебиваються смердоттям від біоетанольного заводу, що в районі цукрового побудував макара з напарником. І все в Луцьку смердить одинаково, навіть домашній крокодил макари ховає ніс під водою бо сморід і йому заважає.

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus