Ми побачили, що таке Україна і нація, – волинянин, син якого загинув на Майдані

Батьки Героя «Небесної сотні» Івана Тарасюка хочуть, щоб його вбивць судили в Гаазі. Про це йдеться в матеріалі видання Вісник і К.

«Приїду, як завжди, у суботу», – пообіцяв Іван Тарасюк мамі перед тим, як поїхати на Майдан. Юнак дотримав слова. Повернувся у суботу у батьківську хату в рідному селі Залісоче Ківерцівського району. От тільки - у труні, накритій синьо-жовтим прапором. Повернувся Героєм, одним з «Небесної сотні».

Про смерть за кілька днів попередила циганка

Порожньо без Іванка у хаті Миколи Ігоровича та Ірини Миколаївни Тарасюків. Ніколи він не переступить порогу рідного дому, не усміхнеться, не скаже: «Привіт, мамо-тату». Безжальна куля снайпера забрала у батьків їхнього любого Іванка, єдину дитину. Коси матері покрила чорна хустина. Пекучий біль щоразу стискає серце від кожного спомину про найдорожчу дитину. Так мало судилося прожити на цьому світі Івану Тарасюку – хлопцеві виповнився лишень 21 рік! Він не встиг закінчити медичний коледж, не встиг одружитися, народити дітей… Він багато чого не встиг у цьому житті, бо довелося віддати його за Україну. Він вирушив на Майдан у найважчий день – вівторок, 18 лютого. Тоді вже було відомо про перших загиблих на вулиці Інститутській. Буквально за кілька днів до поїздки Іванові був знак про небезпеку: циганка у Луцьку посеред вулиці зупинила хлопця і попередила, що треба берегтися, бо його вб’ють. Але Іван на це не зважив. Бо батько і мати навчили його любити свою землю, бути чесним, справедливим, цінувати друзів, жити за Божими заповідями. Вони виховали хорошого сина.

– Він мені подзвонив у вівторок увечері, сказав: «Йду на Майдан». Я відповів йому, що йди. Думав, про луцький Майдан говорить. А за кілька годин дзвонить, каже, що вже за Рівним, – з болем у голосі розповідає про останні розмови із сином його тато Микола Ігорович. – У мене таке погане передчуття тоді було. Просив: «Повернися, сину, краще я поїду». А він мені: «Та куди ж ви поїдете, у вас робота. Та й мама не пустить. Не кажіть їй нічого. Я на три дні, у суботу приїду».

За той день, що Іван був на Майдані, з батьком мав не одну розмову. Дзвонив, заспокоював, що «без шолома на передову не пускають».

– На барикадах він стояв цілу ніч з 19 на 20 лютого. Казав, що хлопці дуже потомлені, їх замінити треба, а він же свіжий приїхав. У червер я йшов на роботу і без двадцяти дев’ять зателефонував синові. Раптом він мені каже: «Почалося, я побіг». Я просив його залишитися на 5-10 хвилин. А він мені: «Як я буду хлопцям в очі дивитися?» І відключив телефон.

Це була остання розмова батька із сином. Куля снайпера дістала Івана десь 9-й годині 10 хвилин. У нього не було шансів вижити – вона пробила сонну артерію.

– Я потім дзвонив, дзвонив… Нічого. А о пів на десяту мені телефонують і питають: «Ви татко цього хлопця?» Кажу: «Я». «Вашого сина застрелили», – не може стримати скупу сльозу Микола Ігорович, згадуючи найтяжчу мить свого життя. – Що він такого зробив, що у нього треба було стріляти? Якби на війні був, у руках зброю тримав – то одне. Вони ж, ці хлопчики, йшли без зброї… А на них полювали, як на дичину. Хай би в ноги, руки стріляли. Життя ж навіщо відбирати було?

Коли хлопців відспівували у Михайлівському Золотоверхому соборі, прилетіло стільки пташок і стали так співати, що церковний хор не чути було. От і назвали їх «Небесною сотнею».

На місці загибелі Івана Тарасюка його тато і друг Звіробій біля липи поставили хрест, фотографію. Там завжди живі квіти.

Суд чи фарс?

У перші дні після розстрілу «Небесної сотні» здавалося, що вбивць знайдуть негайно. Адже найвищі посади у країні, зокрема у правоохоронних органах, зайняли люди, які прийшли з Майдану. Минув рік. Вбивці не просто не покарані, їх навіть не знайшли. Батько Івана Тарасюка переконаний, що й не знайдуть. Хоча зараз і відбувається суд на двома беркутівцями, яких звинувачують у вбивстві 39 Героїв «Небесної Сотні», зокрема й Івана Тарасюка.

– По відео можна чітко впізнати тільки одну людину, яка стріляла – це Садовник. Неймовірно, але його суддя відпустила, і він втік!

А проти тих двох беркутівців, які зараз на лаві підсудних, доказів мало – вони ж у масках були, і заперечують, що стріляли. Якби не батьки хлопців, то суд у січні і їх би відпустив, – ділиться своїм болем Микола Ігорович. – Ви би бачили той суд! Такий бардак! Судді не з’являлися, брали самовідвід… Нас мурижили з 12-ї до 19-ї години, переносили засідання, думали, що змучимося, поїдемо. А вони тихо все «владнають». Але родичі «Небесної Сотні» таки домоглися розгляду справи саме 24 січня, і арешт продовжили до 24 березня. Прикро те, що ніхто не прийшов і не підтримав. З десяток січових козаків лише був. А де ж кияни? Хоч би у дворі постояли. У залі ж місця не було. Він такий маленький, так було гаряче. Ми, батьки, ледве там стояли. А беркутівці на лаві сиділи розвалившись, реготали… Я ще не бачив такого суду. Перші слідчі повитягували кулі з дерев, зібрали з бруківки… Зараз куль у справі немає. А беркутівці кажуть, що вони - не снайпери і не стріляли. Так що вбивць не знайдуть. Вони вже всі повтікали у Крим і Росію.

Мама Іванка Ірина Миколаївна переконана, що влада сьогодні не докладає зусиль, щоб знайти вбивць її єдиного сина. Вона перегортає сторінки книги «Небесна сотня» харківського видавництва «Фоліо» і тремтячим голосом каже:

– Отут написано про той страшний день: «Пресловутых сотен самообороны не было, свободовских гвардий не было. Не было пафосных депутатов, никого. Парубий заявил, что у него инсульт, и свалил. Турчинов потребовал носилки и сказал, что его убил снайпер. Люди, которые держали оборону, были плохо организованы и истощены». Про що ще казати, коли сьогодні ті самі Парубій і Турчинов у владі? Вони тоді повтікали. Нічого не зроблять і зараз.

Батьки хлопчини з волинського села хочуть, щоб справжніх вбивць їхнього сина – Януковича і Захарченка – судили в Гаазі. Щоб весь світ знав, що то за звірі, які наказали у беззбройних людей стріляти!

Сьогодні Тарасюки допомагають пораненим

– Кажуть, якби не цей Майдан і не «Небесна сотня», був би мир. То не так. Янукович би так просто своєї влади не віддав. А так ми побачили, що таке Україна і українська нація, – каже батько, син якого загинув на Майдані.

Іванкові батьки у ці місяці не пропускають випусків новин. Кожного хлопця, який загинув на сході, мама оплакує, як свою рідну дитину. Знає ж бо серце, що якби її Іванко був живий, то пішов би захищати Україну серед перших.

– Подивіться, сьогодні у військкоматах сидять такі молоді хлопці… Їм би жити і жити, – з болем у голосі каже Ірина Миколаївна. – А вони на війну йдуть. І там гинуть. Навіщо Путін її розв’язав? Якби не наші люди, не наші волонтери… Ми можемо дати нашим солдатикам поїсти і одягтися. А от «Градів» купити не можемо, бо не маємо стільки грошей…

– Скажіть, у якій ще країні є така мати, яка за власні гроші купить своїй дитині одяг, бронежилет, каску і відправить на фронт? – запитує Микола Ігорович.

Батьки Героя України з «Небесної сотні» Івана Тарасюка сьогодні чим можуть допомагають пораненим, переказують гроші на їхнє лікування. Хай хоч чиясь дитина виживе і буде здоровою.

***

– Цього року Іванкова яблуня так щедро вродила, – показав на дерево біля хати Микола Ігорович. – Коли синочок родився, ми поливали її водою, у якій купали дитину. В останню Іванкову осінь одну вітку зрізали, бо дуже розрослася. Може, не треба було?

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---