USD 41.50 41.75
  • USD 41.50 41.75
  • EUR 41.50 41.75
  • PLN 10.22 10.38

Петро Ластівка: «Голодний митець може тільки захворіти»

3 Квітня 2012 17:35
Режисер, художній керівник Волинського обласного академічного українського музично-драматичного театру, заслужений діяч мистецтв України Петро Ластівка нині – лучанин. Проте його творчу натуру не можна асоціювати тільки зі столицею Волині. Штрихи до біографії показують, що Петру Ластівці довелось змалку знайомитись з різними куточками України і, напевне, кожен із них щось вклав йому у серце, у світобачення, характер.

- Народився я в Ужгороді, де мої батьки працювали акторами в театрі. Потім на запрошення Чернігівського театру вони переїхали у Чернігів. Згодом поїхали у Тернопіль, куди їх запросив народний артист Радянського Союзу Володимир Грипич. І там уже мені діставались різні дитячі ролі. Особливо запам’яталось, як був зайнятий у п’єсах «Циганка Аза», «Північна мадонна».

Із 12 років я почав зніматися у кіно, спочатку у фільмі «Чортова дюжина», який був закуплений 26 країнами світу. Тоді, у 70-х роках, це була одна з перших спроб зняти фільм про козаків. Я там грав хлопчика Петьку, сина начальника застави, куди вислали козаків. Другий мій фільм – «Вершники» Одеської кіностудії, де я грав головну роль Борьки Штепи. Знімав його кінорежисер Вадим Костроменко, нині заслужений діяч мистецтв України. Зразу після цього запросив зніматися до себе уже покійний Тимофій Левчук (народний артист Радянського союзу, лауреат багатьох премій, - «ВН») у «Думу про Ковпака», де я грав роль Радика Руднєва.

Ще як вчився у школі, зараховував себе до певної категорії учнів, які знали, куди їм вступати. Хотів я їхати у Москву на кіноакторський факультет ВГІКа, куди мені давав рекомендацію той же Левчук. І я міг легко поступити. А батько мені сказав: «Чого ти їдеш у Москву? Чому не в Лондон?» Я був спантеличений цим питанням. - «У нас в Києві є прекрасний інститут імені Карпенка-Карого. І подумай, чи ти поїдеш вступати на акторський, чи на режисерський факультет».

Після цієї розмови я поїхав у Київ і поступив на режисуру театрального інституту. Це був 1974 рік, я ще знімався у Левчука, а поступив на курс до художнього керівника Михайла Рудіна (Шермана), який мав школу МХАТу. Це – інтелігентна, розумна людина. Режисуру в нас викладав Володимир Неллі-Влад – це «ікона» в режисурі, він працював з Меєрхольдом, беззаперечний професіонал, великий теоретик і практик театру. Я отримав чудові знання, тим паче, мені дозволялося кожен семестр їздити на практику до Москви або Петербурга і вибирати собі наставників.

Я часто їздив в Москву, був там асистентом у Любімова, Ефроса, Єфремова, Гончарова, в Петербурзі - Товстоногова. Після закінчення інституту я отримав направлення у Чернігівський театр, але ще до того, як здав дипломну роботу в Одеському театрі ім. Жовтневої революції (нині він імені Василька), у мене було 4 запрошення на «Одесфільм», кіностудію імені Довженка, «Ленфільм» і «Мосфільм».

Коли постав момент вибору між акторською професією, де я мав уже успіх, і режисурою, в якій був початківцем, я все-таки вибрав останню. Тому що у театрі мені було цікавіше займатися філософією і трактуванням творів, які я вже прочитав. Я не шукав кумирів, але був уважний до всіх постановок, котрі бачив. Багато читав, знав про творчість Пітера Брука, багато чого у ті роки від нас ховали, і мене мало не вигнали з інституту за те, що читав самвидав з Польщі режисера-психолога Гротовського. Слава Богу, за мене тоді постояли і мій шеф, і Неллі-Влад, отак я залишився та завершив навчання.

З 1979 року до 1988-ий працював у Чернігівському театрі, далі мене запросили у Тернопільський театр на посаду головного режисера. Там я був до 1992 року, та з’явились певні труднощі з колективом, артистами, які не розуміли мого потягу до більш європейського мистецтва. Їм хотілось жити більш по-хуторянськи, у мене так не виходило. Я їх прагнув підняти до себе, а вони не хотіли навіть книжок читати. Були скандали на всю Україну, і я пішов з того театру «на вільні хліба».

І от до 2011 року я був у театрі, але не в штаті, і їздив як вільний художник ставити вистави. У 2004 році покійний Богдан Береза запросив мене до Луцька на постановку «8 люблячих жінок» Робера Тома. Далі я поставив виставу «Мартин Боруля» Івана Карпенка-Карого, «Приборкання норовливої» Вільяма Шекспіра, які досі йдуть, і пішло-поїхало.

- Чим Луцьк переманив, захопив, що Ви погодились тут осісти?

- Тут було подвійне перехоплення. Тому що я, очевидно, у волинський театр приніс якісь нові режисерські віяння, а, по-друге, цей театр знаходився у стадії зачаття.

- Тобто було цікаво працювати з «сирим» матеріалом?

- Звичайно. Я пам’ятаю, що з 2002 року мій однокурсник Михайло Ілляшенко пішов із театру (чому – мене ці історії не обходять), а я прийшов, коли театр потребував розвитку, роботи.

- Хочете сказати, що глина потребувала гончаря?

- Можна й по-інакшому сказати, але цей колектив потрібно було «озадачити».

- Сьогодні наскільки ви задоволені колективом? Чи вважаєте, що він потребує «омолодження»?

- О, якби я був не задоволений, мене б тут не було. Я дуже горда людина, і коли щось мене не влаштовує, то я так і кажу. А гордий не тому, що пишаюсь, а просто я дуже відданий своїй професії.

- Мені відомо, що нині ви виступаєте ще й педагогом, викладаючи в культосвітньому училищі. Чимало молоді дивиться на акторське ремесло надто зачаровано, потім же проза буднів їх запал гасить. Оскільки маєте великий досвід (і родинний, і з особистого життя), розкажіть, що у фаху театрального митця є позитивного, а що – негативного?

- Почну з останнього. Я не знаю такої людини, яка б прийшла в театр і в неї відпало бажання працювати. Це «болото», яке засмоктує так, що не відпускає. І ти не хочеш з нього вилазити і не можеш. Це – наркотик. Тому що, коли ви потрапляєте у творчу атмосферу, коли ліпляться образи разом із акторами, коли артисти виходять на сцену і починає «визрівати» вистава – цього дива не може дати ні телебачення, ні кіно, ніщо інше. Це – творчість жива, це – магія театру, яку пояснити дуже важко.

У цьому мистецькому закладі негативного майже нічого немає. Серед акторів є заздрість один до одного, але вона минає швидко, тому що наступного дня ти отримуєш головну роль, і вже тобі заздрять. Це – перманентні заздрощі на рівні білого сухого вина. Тут любов і ненависть існують поруч, сьогодні партнери цілуються, завтра – сваряться, це дійство театру, і актори в нім наполовину люди і наполовину образи. А режисура і акторське мистецтво - це зовсім різні речі.

- Невже режисер не може бути одночасно актором і навпаки?

- Ні, тому що це різні професії. Режисер, ну, може вийти, зіграти, але справа у тім, що актори, які ставлять вистави, не стають режисерами. У режисера інший, філософський, альтруїстичний, науковий склад мислення, у нього є інтуїція, перевірена знаннями. Актор же – це егоїст, який повинен всмоктати в себе всю інформацію, аби в нього вийшла роль. Режисер все віддає, а актор – вбирає. Вони зіштовхуються на рівні творчості, коли режисер у залі, а актори – на сцені.

- Чи справджується у театрі правило «митець повинен бути голодний»?

- Ні. Голодний митець може тільки захворіти. Усяка людина повинна нормально харчуватись. Тим паче, коли актори віддають стільки енергії на виставах, вони повинні мати сатисфакцію, відпочити у нормальних умовах нормальної квартири з нормальним добробутом. Вони не повинні ганяти по «халтурах», заробляючи додаткову копійку.

- У яку суму зарплати Ви б оцінили працю і актора, і режисера?

- Було б дуже добре, якби всім творчим працівникам Волинського театру наша облдержадміністрація і облрада дали по 100% академічної надбавки, і технічним цехам – 30%. Було б нормально й 70% та 25%. Але ж ми маємо тільки 10% зараз.

- Чи може стати актором будь-яка особа?

- Ні. Це, все-таки, повинен Бог поцілувати таку людину.

- А Ви самі віруюча людина?

- Я не фанат, але дуже віруючий у народ, у його прадавню і сучасну релігію.

- Запитала тому, що у Вашому кабінеті над робочим столом висить велика ікона апостола Петра. Одразу подумалось, що такий режисер, напевне, мав у задумах зробити якусь виставу на релігійну тематику. Ви зробили чимало різних постановок по всій Україні. Який відсоток належить Волинському театру?

- Загалом я поставив 76 вистав. Волинському театру, здається, належить з них 15-17. На релігійну тематику я щороку роблю постановку на Різдвяні свята. Це – не різдвяна казочка, це – глибинні традиції нашого народу. Якби ви побачили останню коляду, то зрозуміли б, що я ставлю акцент на тому, що вона святкувалась ще за ведичної культури, потім перейшла у християнство і розвивається у сучасному житті.

Літочислення українці завдяки аріям ведуть з 5508 року до нашої ери. Так от, моя творчість, мої гени – з цим народом, тому я вірую у свій народ, у свою націю, в їх релігію і в цього святого Петра, який буде берегти мене і мій театр.

- Тоді плавно переходимо до Ваших творчих планів. Яку тематику вибираєте, за котрою бачите актуальність на наступне десятиліття?

- Зі студентами я ставлю містерії – це уривки з Нового Заповіту, де розповідається про зачаття Івана Хрестителя та Ісуса Христа, про відвідини Ісусом міста Капернаум. Це все буде об’єднане в одну виставу. Думаю, наприкінці цього сезону ми її зможемо показати на малій сцені і вона ввійде у репертуар нашого театру. Зараз ставиться п’єса французького драматурга (точніше, це новела, а наш актор Дмитро Мельничук зробив інсценівку) «З любов’ю… Оскар» Еріка-Емануїла Шмітта, а сама новелка називається «Оскар і Рожева пані». У неї божественна тема милосердя, коли одна людина може свою часточку серця передати другій людині, яка невиліковно хвора; коли ми, як люди, можемо співчувати; коли можемо плакати за те, що не відбулося життя, але й будемо вірити у його продовження на небесах.

Приїде до нас Валентин Кузьменко-Делінде з Словаччини ставити «Ревізора» Гоголя. Він професор філософії, мій друг, на курс вище від мене вчився в Київському театральному інституті. Працював у Пряшівському театрі, а як там українці стали русинами, посварився і тепер ставить вистави у театрі імені Франка. Буде дивина для наших акторів – одну з ролей гратиме онук Богдана Ступки, Дмитро. Оце такий проект ми готуємо з театром імені Франка.

Я берусь також за твір Шіллера «Підступність і кохання». Це дуже симптоматично, що я беру цю п’єсу – до виборів вона буде дуже актуальна, а після виборів - ще актуальніша. Це романтична драматургія, боротьба добра зі злом, але які там характери, як сюжет виписано! Оце є планка для мене і для акторів – кожну драматургію прочитати так і задати акторам такі завдання, щоб вони весь час підвищували свою кваліфікацію. А майстерність актора – це запорука успіху театру на багато років.

- Якби вдалося зібрати таких акторів, яких Ви хочете, і зробити таку постановку, як хочете, то що б це була за вистава?

- Я про таке не думав, тому що це зі сфери фантазій непрофесіоналів. Я маю сьогодні Волинський театр, отаких народних і заслужених акторів, які є.

- Тобто виходите з практичної точки зору.

- Абсолютно. Мріяти можемо про все, що завгодно, а режисура – дуже практична річ. Мріяти можуть художники, і в них є пензлі для втілення мрій. А я якщо почну думати про Смоктуновського, то ж він переді мною не з’явиться.

- Як я собі уявляю, режисер має бути добре начитаним…

- Енциклопедичних знань, не просто добре начитаним.

- … Мати високу освіту і ще педагогічний талант, щоб працювати з акторами, і самому вміти перевтілюватись, щоб показати актору, як потрібно зробити ту чи іншу роль…

- Не показати, а пояснити.

- …То я б хотіла з’ясувати, чи правда, що одна з необхідних рис справжнього режисера – це жорсткість, наполегливість у доведенні своєї правоти?

- Я б сказав, своєї цілі. Тому що правоту доводити – трішки глупство. Найважливіше для режисера – це наукове підґрунтя всього, що ти пояснюєш. Твої теорії повинні бути підтверджені життєвою і науковою практикою. А для того, щоб довести до кінця задумане тобою, необхідні жорсткість, вольова рішучість і віра, що ця постановка буде «класною». І разом з тобою повинні у це повірити актори, адже все це - мистецтво. Як тільки режисер почне казати: «Ой, може, ми не те ставимо», «Ой, ви знаєте…», то для чого ж він береться?

- А радитись з акторами варто?

- Варто, але на якому рівні? Це – секрет. Неллі-Влад мене вчив: «Ти можеш розказати актору 99,99%, а 0,01 відсотка не розкажи, щоб він мучився. Розкажеш після прем’єри». Актор, якому ти все вкладаєш і кажеш, як йому око примружити і голову повернути, стає паразитом і перестає бути творчою особистістю.

- За час нашої розмови Ви не назвали жодного прізвища акторів Волинського театру. Розцінюєте всіх, як один організм чи не хочете розпалювати ревнощів між ними?

- І те, і інше. Тому що актори, крім того, що вони індивідуальності, все-таки є цілісним організмом, мікрокосмосом самому у собі. Вони живуть не по тих законах, які ми їм встановлюємо за кулісами. І ми не повинні туди втручатися, називаючи одне чи друге прізвище «всує».

- Як лідер творчих особистостей театру, проаналізуйте основні напрямки театрального мистецтва в Україні. Порівняно зі закордонним колегами, чого ще в нас є такого недосягненого?

- Скажу. В Україні дуже погані справи з технічним забезпеченням світловим обладнанням. Світло є дійовою особою у виставі. Так само не зовсім гарно з технічного боку у театрах України зі звуковим обладнанням, що у нашому театрі якраз є. Акустика у нас – конференц-залу, тому треба робити його переобладнання. Але я кажу про освітлення і про звучання оркестру, як палітру до музичних вистав. Мало того, у нашому театрі таке світлове і музичне обладнання, якого ви не знайдете більше у жодному театрі. Лучанам просто пощастило і це заслуги минулого й теперішнього керівництва області та міста.

- Вертаючись до теми, підкреслюю: яке може бути новаторство, коли в дядька світить одна лампочка у театрі і нема звуку? А якщо й грошей у нього нема і йому кажуть йти заробляти їх десь, то яке новаторство у нього в голові? Технічні засоби підштовхують людей на нові звершення. Якщо залишаються одні актори, звичайно, можна ставити Шекспіра, але як? По-дідівськи чи по-сучасному?

- Це, звичайно, ще залежить від режисерів, а їх, як щурів, у нас «вибивають», «виїдають». От Ілляшенка в Кіровограді «злопали» разом з його сином. Саме трактовка режисера і є новаторством. Іншого в театрі немає. У театрі виходить жива людина. І хоч ти її назви сюрреалістом, хоч експресіоністом, але це виходить жива людина. Тому чим живіший театр, тим він цікавіший.

- Чи плануєте створити свою театральну школу, уже не при театрі, а з власним юридичним статусом?

- Ні. Тому що у такому разі треба піти з театру і займатись цією школою. Я не маю такої сміливості присвятити себе тільки педагогіці. Я теоретик і практик театру, тому викладаю дітям, яких набрав на курс «Майстерність актора», і зразу вводжу їх у практику. По-друге, з школою я мороки не оберуся, це ж треба мати штат адміністраторів, юристів і так далі. А по-третє – навіщо? Я знаю, що можу дати студентам, до чого їх можу виховати, кого можу взяти в театр, а кому скажу «вибач». Думаю, що я їх зумію довести до того, що вони зможуть виконувати завдання будь-якого режисера. Відбирали їх довго, десь півроку, з 27 осіб залишили 6.

- За якими ж ознаками вони припали до вподоби?

- Іноді – за поглядом, іноді – за одним словом, реченням видно, що у тій особі є те, що дає йому жити. Їм по 15 років, вони ще ледачі, незграбні, ще ростуть, але як я побачив, вони хочуть вчитися і вірять, що театр дасть їм краще життя. От один вчиться у мене з села: ще необтесаний, ще такий, як Буратіно, але він – «глина», в якій є цупкість. І ти «зліпив» отак - він тримає, «зліпив» інакше – тримає.

І я таких вчу світогляду, задаю їм питання, хто такий Сварог, вони трактат мені пишуть, хто такий Білобог і Чорнобог, вчать Біблію, читають драматургію Квітки-Основ’яненка, Котляревського і європейських письменників. Я хочу зробити з них, окрім артистів, ще й освічених людей.

- Чому, на Вашу думку, театр стало відвідувати більше молоді? Адже до їх послуг нині й Інтернет, і телебачення, й різноманітні розваги, не виходячи з дому.

- Розумієте, у час глибокої кризи було тяжко. Я пам’ятаю ті часи і тут, і в Тернопільському театрі. Але робота театру, акторів, розповсюджувачів зробили свою справу. Думаю, що і мій внесок є у тому, адже репертуар у нас різноманітний, йде і класична «Наталка Полтавка» і сучасна «Криза», і працює мала сцена. Це один з моментів, що притягає глядачів. До речі, Волинський театр один з найбільш відвідуваних театрів в Україні. Ми у цьому кварталі уже закінчили творчий план і рухаємось далі, робимо 5-ту і 6-ту постановки. Нам треба багато ставити, щоб наші вистави були найкращі, бо ми хочемо залучити до театру всіх лучан і гостей міста.

- Чи планується піднімати ціну на квитки?

- Ми не можемо собі дозволити відмовити багатьом людям піти до театру. Але ми змушені будемо підняти хоча б на 5 гривень ціну квитків на малій сцені. Зараз квиток коштує 15 гривень. Про підняття квитків на велику сцену поки що не йдеться.

- А ще десь існує практика, що пенсіонери можуть безоплатно дивитися вистави?

- Не знаю. Це була ідея ще Богдана Берези, і вона – правильна. Весь час 5-12 пенсіонерів приходять подивитися виставу, буває й по кілька разів. А потім, театр розвиває людину, у той же час телебачення наше – зовсім не інтелектуальне.

- До речі, у Польщі транслюють телевистави. Як дивитесь на цю форму мистецтва?

- Телевистави загублені у Радянському Союзі. Колись на телебаченні була ціла група режисерів, операторів, звукорежисерів, які практикувалися і навмисне їздили по театрах, знімали вистави, з яких робили телеверсію. Це – непроста штука, потрібно пригнати апаратну, поставити 5 потужних камер, провести повний тракт, репетицію з режисером, потім монтувати. Нам зараз пропонує Національна рада з питань телебачення і радіомовлення на базі театрів розпочати знімати вистави, але сьогодні професіоналів, які зуміли б це зробити, нема.

- На завершення розмови якими переживаннями хочете поділитися з громадою? Адже митець не може байдуже спостерігати світ за вікном і не в його природі замикатися в собі зі зродженими думками.

- Зараз закликають українців єднатися, бути згуртованим. Ви знаєте, я не завжди бачу добре в тому, що називають «стабільність». Від стабільності до занепаду – один крок. Коли люди по-різному мислять, сперечаються між собою, відстоюють свою думку, не завжди компромісні між собою, то вони залишаються самі собою. Бо ці політики зі своїми компромісами доводять до того, що скоро станемо аморальними людьми. Я б хотів, що наші політики були у чомусь безкомпромісними.

Не вірте дурницям, які несуть ЗМІ. Не вчіть нас, не диктуйте, за кого нам голосувати, не залякуйте нас. Я проголосую за ту владу, яка зробить нам в театрі ремонт, яка дасть нам 50% академічної надбавки і не забере їх наступного року. Я проголосую за розвиток своєї держави. а не за брехню.

Я не хотів би очікувати, що у мене заберуть мову, щоб мене «оболванювали». Я хотів би чути правду, а якщо не вмієте правду говорити, то не змушуйте мене брехати. Я кажу про загальнолюдські цінності, яким повинні підкорятися всі партії. І всі партії мають підкорятися моєму народові, який називає себе українцями. Якщо ти живеш у цій державі, будь люб’язний зняти шляпу, чи картуз, або кепку і вклонитися цій землі. Так що я бажаю українцям любити свою землю.

Розмовляла Катерина ІВАНОВА
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 35
тиць-здиць Показати IP 3 Квітня 2012 17:51
"Я їх прагнув підняти до себе, а вони не хотіли..." "я прийшов, коли театр потребував розвитку, роботи..." Я, Я,Я!!! Скромний, порядний Митець!
Ті ж ЗМІ Показати IP 3 Квітня 2012 18:38
"Не вірте дурницям, які несуть ЗМІ. Не вчіть нас, не диктуйте, за кого нам голосувати, не залякуйте нас. Я проголосую за ту владу, яка зробить нам в театрі ремонт, яка дасть нам 50% академічної надбавки і не забере їх наступного року. Я проголосую за розвиток своєї держави. а не за брехню"- каже Ластівка. Примітивне мислення. Я виношу за дужки самовихваляння Ластівкою свого таланту і прощаю йому цинізм. Це характерне для людей його професії: театр - одне, а життя - зовсім інше. Я про інше. Може Ластівка ще поїде за вказівками чиновників, як їздить співак Чепелюк, і видасть їм драму чи комедію прямо в барі "Лісової пісні", де вони проводять сурогатні конференції? Щодо ремонту і всіляких подачок театральним жебракам, які в 90-х втрачали свідомість з голоду прямо на театральних підмостках і роздавали квитки на свої спектаклі на вулиці двірникам, то влада перед виборами обов'язково все виконає. Жаль лише, що після виборів кілька років ця ж влада, за яку проголосує Ластівка, з причини космічних витрат на вибори не зможе добавити до пенсій 5-10 гривень в рік тим пенсіонерам, які сьогодні голодують, як голодували ластівки в 90-х. Ластівка, твої тези примітивні, як двері до чулану в комедії Грибоєдова «Горе від розуму». Краще б ти поїхав в Москву чи Лондон, то Волинь би полегшено зітхнула. Шкода, що Брежнєва вже давно немає, а партитура в Ластівки залишилась стара. І ще один аргумент: не виключаю, що Ластівка тримав руках підручник історії. Там йдеться про те, що суспільство, в якому створений середній клас, який об’єктивно представляє більшість, з часів древньої Греції вважається громадянським. Голодні ластівки не створять громадянського суспільства, навіть якщо їм добавлять 100 «академічних» гривень, як трутні не здатні принести в вулик нектар.
Петро Ластівка до Ті ж ЗМІ Показати IP 5 Квітня 2012 14:14
Я не потребую від Вас прощення, лузере. Сичання з минулого - лише свідчення недолугого зла. І до чого тут Чепелюк? Бризки Вашої слини отруюють те громадянське суспільство, яке Ви не спроможні створити. Громадянське суспільство не може створити лише один клас, хай хоч і середній. Крім вайш'їв потрібні і шундри, а без брахманів та кшатріїв суспільство не організовується. До мене, до речі, можна звертатися на ім'я Петро. А от у Вас ні імені, ні прізвища, лузере.
Тернопіль Показати IP 3 Квітня 2012 19:18
"З 1979 року до 1988-ий працював у Чернігівському театрі, далі мене запросили у Тернопільський театр на посаду головного режисера. Там я був до 1992 року, та з’явились певні труднощі з колективом, артистами, які не розуміли мого потягу до більш європейського мистецтва. Їм хотілось жити більш по-хуторянськи, у мене так не виходило. Я їх прагнув підняти до себе, а вони не хотіли навіть книжок читати. Були скандали на всю Україну, і я пішов з того театру «на вільні хліба». Колего, ти знайшов себе. Ти маєш щастя, що тебе підняв з моральної баюри провінційний Луцьк. Тепер ти зможеш нести йому "європейське мистецтво", доки не проженуть. А ще проси у влади, аби вона дала гроші, щоб залатати дірки в завісі, яку поїли миші.
Петро Ластівка до Тернопіль Показати IP 4 Квітня 2012 16:28
Маю щастя, що "ТИ" мені не колега! У нас завіса нова! Шукай мишей в голові своїй, моральний чоловіче!
знаю Показати IP 3 Квітня 2012 19:26
чому ж не похвалився, як присвячував свої творіння президенту, якого нині ніхто згадувати не хоче, чому не поділився, що готує черговому керівнику держави, аби не театру, а йому, великому таланту на крепкі груди вчепили ще одну бляшку тіпа значка. не вірте, артист він і є артист, тим більше такого рівня як ета птічка...
ЗМІ- 2 Показати IP 3 Квітня 2012 19:26
А може за кіло прілої гречаної крупи проголосуєш? Чи банку синтетичного сгущеного молока? Порадься з київською Мельпоменою, вони так голосували за Черновецького. Столична вошива інтелігенція має досвід, як це робиться.
медія Показати IP 3 Квітня 2012 20:00
Ленін вічно живий! Це він писав Горькому, що "інтелігенція - г...но нації". Ластівка, не можна ж бути таким наївним в твої роки. Такий чоловік, з профілем Юлія Цезаря, а тут - на тобі! Чи не муляє тобі лавровий вінок на голові, який ви сам собі одягнув? Ти ж бісер перед свиньми розкидаєш! Вай-вай...
Петро Ластівка до медія Показати IP 4 Квітня 2012 16:35
Хто там "вай-вайкає"?! Що за тон?! Кого ви свинями називаєте? І де ви бачили мій бісер?
Александр Показати IP 4 Квітня 2012 10:31
Находясь в Луцке два последних года, я хотел бы высказать свое мнение, что театр в Луцке является чуть ли не единственным светлым пятном в культурной жизни города. Второй культурной достопримечательностю является Волынский хор. И все. Но и этого немало. Пан Ластивка, Вы сделали несколько очень хороших, достойных показа в Киеве спектаклей (Гамлет, Дон Жуан, Укрощение строптивой), у Вас очень хорошая труппа. Я вижу лишь один исключательно неприятный как для меня недостаток: Вы в каждом спектакле вставляете штрихи "на злобу дня", отходя от классических трактовок, Вы часто наивно и открыто морализируете, Вам кажется, что Вы тем самым проявляете свою гражданскую позицию. Нет, поверьте, Вы тем самым скатываетесь к "провинционализму":)). Мой совет, если позволите, оставьте классику в классическом прочтении, больше ставьте именно украинских современных спектаклей, где Вы можете "развернуться", не делайте примитивных политических пародий, неизвестно каким бумерангом к Вам это вернется, и все-таки поставьте хотя бы один исконно "классический" спектакль по Чехову или Островскому - ради той же молодежи, которую Вы пытаетесь привлечь "копирыванием" речи Азарова. И еще, я помню "Всадников", там была очень красивая музыка, и сам фильм прекрасный, хотя врядле сейчас пустят на экраны аналогичные "Кортик", "Бронзовую птицу", "Волны Черного моря"...
журналіст Показати IP 4 Квітня 2012 10:54
загралися ви, пане Ластівко. Ось і театр, улюблений усіма за часів БЕРЕЗИ, перетворюєте у таке собі "ластівчине гніздо". не соромно перед пам"яттю друга Берези? Ви ж називаєте його другом.Не один матеріал судилося писати з Березою. це були зустрічі на все життя пам"ятні. це були бесіди високої проби. Знімайте маски!!!!!! А директор у театрі є???? Агов!!!! Крім худкора, там нікому й пікнути не дають... Як би Борис Клімчук не старався, аби театр виглядав гарно (і спасибі йому від краян за це), це марна справа, доки там всередині таке болото! ластівка і Глива - поганий дует. Чи не здається вам, що це - як лебідь і рак
Петро Ластівка до журналіст Показати IP 4 Квітня 2012 16:22
Якщо Вам здається, ходіть до церкви! Не Вам, перебріхувачу, лізти до пам'яті про Богдана Березу і про який театр він мріяв! Вам муляє, що ми з Гливою не сваримось? Хай муляє! Всі українці свято ставляться до ластівчиних гнізд. Якщо у нашому театрі - творчість, творчість і творчість, то я цим тільки пишаюсь! А моє гніздо прошу залишити в спокої!
я вижу лишь один исключательно неприятный КАК Показати IP 4 Квітня 2012 11:15
Цей "как" полягає в тому, що пишуть різну гидоту ті, хто ніколи нічого сам в житті не зробив і ніколи під своїми словами не підпишеться. Відважні аноніми, блін..
Юлія Показати IP 4 Квітня 2012 12:07
Мені подобається наш театр. П’єси хороші, вистави дивлюся і відпочиваю: коли плАчу, коли сміюся. Мені подобається. Дякую і режисерові, і колективу - за свято, яке вони дарують мені щораз. П. С. Рівень розвитку і освіти молоді - нульовий. Добре, що Ластівка піднімає їх і навчає.
розенталь Показати IP 4 Квітня 2012 13:19
станиславский отдыхает...
Natka Показати IP 4 Квітня 2012 13:34
Люди! У вас совість є ? За цілу статтю ви знайшли один абзац про політику і довго нудно його обсмоктуєте(((( Наш театр зараз настільки потужно працює, зібралась потужна трупа самих талановитих акторів, що кожна вистава - шедевр. Ні один приїжджий театр, що був у нас на гастролях протягом останнього часу в долю не падає з нашим!!! А те, що у кожному колективі є свої внутрішні нюанси - то це правда, у кого їх немає?! Так що люди, не ганьте мистецтво! У нас залишилось так мало культури...
))) Показати IP 4 Квітня 2012 14:42
театралы повылезали, мать родная!
ЗМІ Показати IP 4 Квітня 2012 17:52
На продовження теми. Ластівка обкакався по ріпицю. Інтелігенція завжди була в опозиції до влади. В усякому випадку, мала б бути, як і, до речі, журналісти. Ластівка створює театр одного актора - театр абсурду. Відомо, що він ніде не нагрів місця, не нагріє і в Луцьку. І скрізь він звільнявся з негативних мотивів. ... - ось і вся ластівка.
Петро Ластівка до ЗМІ Показати IP 5 Квітня 2012 14:37
Ви впевнені, що я не в опозиції до влади? Всякої? Не оббріхуйте, бо брехня - то Ваш страх і заздрість! Критикував і критикую будь-яку владу, бо народ від цього тільки виграє. Але не гавкати, а аргументовано, в культурній формі надавати пропозиції науково і життєво обгрунтовані. Отож Вас я записати до інтелігенції не можу.
Александр Показати IP 4 Квітня 2012 18:17
Пан Ластивка, мне кажется не нужно бы Вам вступать в дискуссию на сайте. Не могу сказать, что интеллигенция всегда была в опозици к власти, может какая-то часть украинской, "непризнанной" и была, чем и объясняется ее большой "успех" в государственном строительстве независимой Украины, но вот то, что она всегда в опозиции к успеху и признанию других - это несомненно. Работайте напряженно и продолжайте радовать лучан новыми постановками. Собаки лают, но караван идет. Успехов Вам!
драматург Показати IP 4 Квітня 2012 19:16
Скажу без сумніву, що Ластівці з такими замашками і з Луцька доведеться йти на "вільні хліби", тільки хоч би не з торбою. Або десь з бродячою трупою коротати до старості. Від цього зарікатись не можна.
Петро Ластівка до драматург Показати IP 5 Квітня 2012 14:31
Дякую Драматургу. Запрошу в подорож з собою, може, там реалізуєтесь.
Наталка Ридванецька Показати IP 4 Квітня 2012 22:35
Такі тут у вас жахливі коментарі... Я рада, що мала щастя працювати з режисером Петром Ластівкою!!! Звертаюся до анонімів: можливо не до вподоби вам його вимогливість і фахова прискіпливість? Складається враження, що пишуть свої-невдоволені, які не бажають працювати і вдосконалюватися. Чесніше розпочати живий конструктивний діалог, а не виливати анонімно свої образи... Критикувати - це не робити...Ви вмієте і можете краще? Які результати ВАШОЇ праці?
актор Показати IP 5 Квітня 2012 07:01
Слухай, Ридванецька, якщо ти на побігеньках в Ластівки чи з його гніздечка, то влаштуй, щоб на коментарі виступив він сам. Люди підняли багато проблем - потрібні відповіді. Нехай він прояснить, яку брехню несуть ЗМІ? Чи він хоче так, як в театрі? Так в життя не буває. Преса швидко зніме з нього лаври.
Петро Ластівка до актор Показати IP 5 Квітня 2012 14:28
Акторе без імені, Ви - хам і Ваше місце в брудному кабаку. Наталка Ридванецька - художник з костюмів вищого класу, працює з режисерами більшості театрів України. Основне місце її роботи - це Черкаський театр імені Тараса Шевченка. Які побігеньки? Та Ви - дикун, а не актор.
Світлана Показати IP 5 Квітня 2012 12:49
Інтерв'ю хороше, глибоке і цікаве. І театр працює добре, і вистави - достойного рівня. Це те, що може сказати простий глядач. А коментарі таких осіб, як "тиць-здиць","Ті ж ЗМІ", "Тернопіль", "медія" і їм подібних(якщо це взагалі не одна особа писала), явно базуються на якихось "внутрішніх знаннях", а не на тексті інтер'ю. Панове, якщо ви знаєте людину особисто, то майте мужність і особисто висловити їй своє невдоволення, а не поливайте митця брудом в інтернеті. Ви вимагаєте від Ластівки бути в глибокій опозиції до влади, а самі ховаєтеся під ніками?! Це смішно й недостойно. Ніхто не сумнівається, що проблеми є в кожному колективі, тим більше в творчому. Але ваші "опуси" свідчать лише про ваш "обліко морале". Пане Петре, не відповідайте таким "коментаторам", забагато їм честі.
Наталка Ридванецька Показати IP 5 Квітня 2012 15:41
Не вартує витрачати час на читання неконструктивного і явно лайливого коментування... Петро Петрович Ластівка поставив у Черкаському театрі виставу "Назар Стодоля", яка є улюбленою в акторів (вони з величезним задоволенням і відданістю працюють у ній і гарно згадують режисера - за його правдивість, відкритість, професійність, вимогливість), яка є сенсацією у місті і подією у театральному мистецтві. У Луцьку "Дон Жуан", на такому рівні і такої якості - не кожен театр спроможний осилити. Статус Вашого театру у місті і області, якому можна лише позаздрити (в тому числі і ставлення влади до театру, бо є театри, абсолютно ігноровані владою, не отримують ніякої підтримки і тим самим приречені на дуже невтішну перспективу). Рівень дисципліни і якість вистав, акторська форма і репертуар, кількість глядачів...можна багато перелічувати. У Вас, у Луцьку, у театрі - все, слава Богу, гаразд! Скиньте з грудей жабу заздрощів і злоби - тоді побачите не лише недоліки (які є в кожнісінької людини), а і великий позитив від досягнутого.Бо маєте скарб - Петра Ластівку і творчу команду театру, які сьогодні творять нову історію театру, культури і духовності. Творчих успіхів!!! ("актор" хочу аби Ви знали - ще ніхто не змусив мене сказати щось всупереч моєму сумлінню і відчуттю, ставлюся до Ластівки і до Ластівчиного роду з великою повагою!!!)
балетмейтер-постановщик Показати IP 6 Квітня 2012 09:23
Козу можна віднести до великої рогатої худоби? Так і Ластівку після його "откровеній" можна відносити до інтелігенції. А Ридванецькій радив би одягнути на пальці наперстки і пошити Ластівці з рядюжки костюм морального жебрака, блазня, угодника влади і нехай би він його періодично одягав на випадки повзання перед перед нею.
Петро Ластівка до балетмейтер-постановщик Показати IP 6 Квітня 2012 15:21
Ім'я Твоє - ніяк і сам Ти - ніхто! Дурню, Тебе по сміху і по письму знать, перодряпе! Передавай привіт Тернополю!
Наталка Ридванецька Показати IP 7 Квітня 2012 23:45
Ну, що ж, у кожного свій світ і свій досвід... Бувайте..!
Володимир Обуховський Показати IP 9 Жовтня 2012 01:57
Я музикант и не можу анализувать театральне мистецтво як фахивець, но Петра Ластівку і його батьків я знаю дуже добре. Знаю як його виживали за його професійний фах з Тернопільського театру,знаю як його на руках виносили з залу глядачі на фестивалі в Запоріжжі.Бачив як на його виставах люди плакали, сміялись,а потім чув аплодісменти - хіба не це є найвищою оцінкою, а де кого заливала жовч. Знаю як він готував спектаклі, скільки зусилль він прикладав до кожної вистави і що йому це вартувало бо я це бачив. А ви актори, балетмейстери, драматурги, зав.музи навіть не маєте імені, бо ви блазні продавали і продаєте народ, країну і святу землю яка вас ще терпить. Це адресовано всім апонентам. А тобі Петро, хай щастить і низький уклін, за твою не легку і сумлінну працю.
Александр Кошик Показати IP 9 Квітня 2013 14:57
Пётр Петрович Ластивка-гениальный режисёр,действительно мастер своего дела,он знает,что говорит,что делает все его спектакли профессионально поставлены!! В 90х годах когда в театре отвёртки скажем не было он делал гениальные спектакли как Гамлет,Иван Сирко,гетьман Дорошенко,Сон,Викторина,это действительно шедевры!!! Новых Вам творческих успехов! А на быдло не обращайте внимание оно было и к сажолению есть,такова жизнь. Здоровья и успехов!!!
петро ластівка Показати IP 27 Травня 2013 01:11
Дякую іВолодимиру,іОлександру. Мені прикро,що до інтернету пхаеться огиддя,але мусимо терпіти. Моя театральна практика зустрічалась з такими екземплярами вочевидь.
Анонім Показати IP 29 Травня 2016 23:55
Петр Петрович Здоровья Вам крепкого! И творческих успехов!
Владимир Показати IP 8 Червня 2016 11:31
Петр Петрович здравствуйте. Я Вас помню только по двум фильмам "Всадники" и "Дума о Ковпаке". Но , думаю, что плохой человек так открыто и искренне вряд ли сможет передать настроение своего героя, как о Вас отзывались некоторые анонимы выше. И тот творческий багаж, который накопился за Вашими плечами, не каждому дается, а только талантпивым людям. Не обращайте внимания на всяких завистников, у них кроме желчи ничего нет за душой. Щастья Вам, здоровья и мирного неба над головой.

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus