USD 39.50 39.90
  • USD 39.50 39.90
  • EUR 39.77 40.15
  • PLN 9.76 9.95

«Після війни треба помолитися за всіх, кого ти був змушений убити», - капелан

1 Вересня 2015 19:00
Михайло Бучак - настоятель храму Української православної церкви Київського патріархату села Маяки, капелан Східноєвропейського університету, депутат Луцької районної ради, а ще - просто дуже освічена й цікава людина. До священицької ряси він додав і військову форму.

У його погляді з’явилася небачена раніше втома, а у волоссі — сивина. Бо встиг за цей рік багато чого побачити там, на сході, куди цілий рік пролягає його шлях і як духівника, і як волонтера, - повідомляє «Волинська правда».

— Думала, не застану вас удома. Не їдете на схід?

— Поки що ні. І священство, і капеланство, і волонтерство у повному обсязі — це праця з людьми. Духовна праця у першу чергу. Просто одні люди знаходяться на сході, інші на заході країни. Проблем не виникає, лише часу бракує. Якби добу можна було розтягнути до годин тридцяти, тоді було б трошки легше.

Спочатку я думав, що завжди буде бажання їхати на схід. Неправда. Є таке відчуття, коли ти не можеш переконати себе. Не тому, що там стріляють. Просто розумієш, що ця твоя поїздка нічого не дасть. Це найстрашніше. Не хочеться даремно витрачати час.

Тоді не їдеш і все. А буває, сьогодні це відчуття прийшло, і завтра ти поїхав. І ніхто не може вже зупинити. Інколи навпаки: тиждень переконуєш себе, що треба їхати, а бажання немає абсолютно ніякого. Дійсно, люди потім приїжджають, розповідають і розумієш, що правильно вчинив. Бо в той момент ти як священик більше потрібен був тут. Не обов’язково кудись їхати за великими справами.

Цікавий випадок читав, як в Росії, на Далекому Сході, де на тисячу кілометрів немає священиків, святий отець поїхав в Єрусалим на богомоліє. Люди в цей час помирають, ходять без сповіді, народжуються, а священик на богомолії.

Ми часто робимо вибір розумом. А розумом не можна вибрати правильний шлях. Його можна вибрати лише серцем, яке належить Богу. Якщо серце належить Богу, воно підказує, як діяти далі. А розум, аналітика, все це сьогодні купляється, продається, тому дуже обережно до цього ставлюся.

Переглядаючи сторінки інтернет-видань, телебачення, не віриш на слово, а пробуєш пропустити через себе, віднайти, де там зерно правди, а де бадилля якесь непотрібне. І рухаєшся далі. Інститут волонтерства у нас розвивається як Майдан.

Воно ж без всіляких державних програм виникло. Це самоорганізація людей, які люблять Україну. І, відповідно, готові її захищати. Але сьогодні відчуваємо певні проблеми. Людські ресурси не безмежні. Люди готові жертвувати й віддавати в критичній ситуації. Минуло року були бойові дії, йшла справжня війна,і люди готові були допомагати. Зараз багато хто не розуміє, що відбувається. І допомога значно зменшилася.

Але ж не лише у цьому причина. Дається взнаки збідніння українців, і дуже суттєве…

— Безумовно. Є дно фінансових можливостей українців. Прості люди збирали для армії по 5 гривень, але я не чув, щоб хтось з наших мільйонерів сказав: «Я дав мільйон». Мені неприємно за наших багатих українців. Не можу до них застосувати слово «шляхетний».

Згадую, коли були важкі часи в Європі, не військові, а економічні, в одній з європейських країн, здається у Німеччині. Багаті люди запропонували підняти податок для них, щоб оплатити державні борги країни. В Україні я такого не бачу. Тому кажу: «Панове, мільйонери, ви нешляхетні! Немає вам чим хизуватися». Маючи яхту і не маючи шляхетності, ти залишаєшся хамом. Недарма народ придумав: не дай Боже з хама пана. На превеликий жаль, у нас хами стали панами і тому ми не маємо того, що називається любов’ю до України і українського народу.

Пам’ятаєте, коли Христос зайшов до митаря Захея, і люди почали нарікати, що він зайшов до грішного чоловіка, що сказав Захей? «Господи, коли кого скривдив — верну учетверо й половину свого добра віддам бідним». Шановні українські мільярдери: якщо ви кого скривдили — верніть учетверо. І в часи, коли Україна страждає — половину добра віддайте на армію. Тоді ви можете сказати і підтвердити, що сказав Христос: «Оце є син Авраама». А поки що ви є синами Іуди й Каїна.

Проблема, яка зараз виникне у волонтерстві — це масовий похід у політику. Зараз вони ідуть на місцеві вибори у списках різних партій.

Мені пояснюють: «Отець Михайло, треба щось робити, треба щось змінювати!» Добре, якщо вже на те пішло, чому волонтерам не об’єднатися в свою спільноту? Назвіть як хочете, «Волонтерство за Україну», чи ще якось. Але бачу, що вони розкидалися. Отримали якісь хороші пропозиції, і все.

Коли мені пропонували якісь неадекватні речі, я називав ціну, після чого чув спантеличене: «Ви що, смієтеся?» А я дорого коштую. Тобто достатньо людині назвати щось неймовірне, і вона заспокоїться. Бо як інакше пояснити, що є речі, які ні купити, ні продати не можна? От і все.

— Якісь політичні сили пропонують вам йти у депутати?

— Дуже багато. Телефонують, питають: «Отець Михайло, куди ви йдете?» До церкви йду. А куди ще можу йти? Або гроші шукати, щоб щось хлопцям купити. Шляхтичів українських іду шукати. До речі, є дивовижні люди серед нас. До прикладу, уродженка Росії, російськомовна, але її можу назвати шляхетною українкою. Вона ніколи не дає права називати своє прізвище, тому просто звемо її Таня. Приємно, що такі люди є. Вони не з категорії мільйонерів. Це люди, які чогось досягли в житті. І вони діляться. Чого не можу сказати про наших мільйонерів, тим паче мільярдерів.

Щодо виборів, то маю якесь шосте відчуття, що нічого хорошого з цього не вийде. Бо навіть нові громадські утворення, які стали партіями, все одно мають своїх кураторів у Києві. Імена і прізвища цих людей мені взагалі нічого не говорять. Не знаю, можливо, якби я побачив там нову постать українського Давида, людину з рівнем національної свідомості, мудрості правителя рівня Ярослава Мудрого, чи навіть того ж самого Степана Бандери, я б змінив свою думку. До речі,

раніше я думав, що Бандера був людиною крайніх радикальних поглядів, але це не так. Він був достатньо зваженою і розумною людиною. Просто треба прочитати його праці. Так само, як треба перечитати праці Леніна, Карла Маркса і Енгельса. Прочитавши Леніна, всі би зненавиділи б комунізм і соціалізм, а читаючи праці того ж самого Енгельса, люди краще зрозуміли б Росію і російське самодержавство.

— Що таке гібридна війна?

Це коли два мільярдери як мінімум перевіряють сфери свого спливу за допомогою смертей простих воїнів. Хтось десь втрачає, хтось десь здобуває. Не пробую, і думаю дасть Бог з розуму не зійду пробувати досягнути мудрості Божої, бо вона непізнана й незрозуміла. Вважаю: сьогодні Бог має плани стосовно України. Завжди порівнюю біблійний момент страждання багатостраждального Іова. Чому це сталося? Щоб показати сатані — на прикладі однієї людини відбулася боротьба і ця людина, втративши все, не втратила Бога. Україна нині знаходиться у такому ж самому становищі. Є дві надпотужні сили, тобто сила Божа і значно менша сила диявольська, між якими відбувається спір за душі вже цілої країни.

У Біблії є такі цікаві речі, можливо не всі це читали. Суд відбуватиметься не лише частковий. Будуть судити людей, роди і народи. І сьогодні йде спір за цілий народ. Сатана каже: «Ти дав, Боже, Україні гарне географічне розташування, геополітику тут можна розвиватися, землі прекрасні, клімат, мудрість людей дуже велика. Чим не новий вибраний народ Божий? Тоді сатана каже: «А ти забери у нього».

І помаленьку у нас почали забирати. Ми втрачали незалежність, ми не мали мудрих керівників, втрачали економічно, прийшли до реального зубожіння. Бабуся моя казала колись: «Аби був мир і хліб», а ми, малі, нічого не розуміли, сміялися з того. А тепер у нас забрали і мир. Що зробить український народ? Прокляне Бога чи скаже так, як сказав Іов багатостраждальний: «Бог дав, Бог взяв. Нехай буде ім’я Господнє благословенне віднині і довіку». Він тим переміг Сатану. Тобто якщо український народ не зневіриться, якщо використає навіть той самий заклик Степана Бандери «Бог і Україна», що означає: на першому місці Бог, а потім Україна, яка з Богом може розвиватися, якщо ми це зрозуміємо і на першому місці поставимо Бога й Україну у різних аспектах, тоді все у нас вийде.

Бог, люблячи нас, змушений допускати великі випробування.

«Дуже добре любити Україну, коли ти маєш за це мільйони. Дуже важко любити Україну, коли тобі пропонують віддати за неї життя»

— У Росії церква давно злилася з державою, і бачимо, до чого це привело…

— Проблема в тому, що там нема Христа. Один керівник держави під час сповіді, коли в нього запитали, якого він віросповідання, відповів, що він православний атеїст. В Росії здебільшого процвітає саме християнський атеїзм. Там нема Христа. Вони православні, але не християни. Це найстрашніше, що може бути. Християнство передбачає основну заповідь — любов. Якщо в православ’ї немає любові, то там немає Христа. Воно стає зовнішньою надбудовою, а внутрішня сутність — Торічелєва порожнеча, абсолютний нуль. Тому сьогодні в Україні йде війна і за Христа, який дає шанс здобути перемогу, духовну й фізичну. Жодна мета не варта засобів, що суперечать християнству й всупереч любові. Я не вважаю, що для досягнення мети можна вбити, вкрасти, принизити. Це не та мета.

Звертаючись до депутатів, можу сказати їм одне: поставте перед собою мету привести Христа у Верховну Раду, обласну, районну, сільську. А якщо ви його не приведете — гріш вам ціна. Майбутнього у вас немає. Бо все тимчасове й тлінне, а Христос вічний. От чому я не готовий іти в депутати. А дехто, щоб потрапити туди, використовує всі засоби, і волонтерів з військовими в тому числі.

— Наші хлопці повертаються з війни, але вийти з неї неможливо. Це знають ті, хто був на ній. Може, їм більше потрібна допомога священика у мирному житті, а не на фронті?

— Я весь час кажу: як може допомогти монах, особливо сучасний, вирішити людині сімейні проблеми, якщо він сам ніколи не мав сім’ї? Як може допомогти бійцеві священик,
якщо він не спав із ним в одному наметі, не їв з одного котелка, не ховався разом від «Градів», якщо він не бачив того, що бачили його очі? Теж саме стосується капеланів, які приїздять на схід. Після першого ж обстрілу більше допомагати треба капеланові, а не солдатові.

Коли хлопці проходили підготовку на Житомирському полігоні, я вирішив стрибнути з парашутом. Без підготовки будь-якої, бо ніколи не стрибав, у моєму віці та й при моїй вазі. Але для мене це було важливо. По-друге, це важливо було для інших, щоб вони розуміли: ти готовий переступити будь-який бар’єр, якщо треба буде переступати з ними.

Солдати мають побачити в тобі побратима. Як мінімум ти не маєш стояти вище над ними. Не треба боятися зануритися в бруд війни й забруднитися заради духовного і фізичного життя людини. На війні немає напівтонів. Там або чорне, або біле. І священик не може допомагати собі на війні тими способами, якими допомагають собі хлопці. Священик, який починає вживати алкоголь, перестає бути священиком. Він має допомагати шукати Христа. Він є у них, його треба просто пробудити. Завдання священика — не навчити бійців вірити в Бога, а бути носієм Христа серед них. Принеси їм Христа. Хтось візьме, а хтось ні. І твоя молитва може збереже когось із них.

— Напевне, важко благословляти людину на вбивство?

— Я на вбивство ніколи не благословляв. Що таке вбивство? Це свідоме бажання забрати життя у людини заради своєї вигоди або заради своїх інтересів. На війні — це захист твоєї землі. Тим паче, Україна не веде загарбницької війни, а будь-яка визвольна війна виправдана. Я ніколи не вважав, що когось благословляю на вбивство. Так само, як і на Майдані. Я благословляв українців на те, щоб вони захистили Україну. Багато бійців звертаються до мене з цією проблемою, їх мучить те, що вони вбивали. Я їм кажу: «Твоє завдання — захистити свою землю. А коли війна закінчиться — помолитися за всіх, кого ти змушений був убити».

Серед сепаратистів є багато звичайних людей, обманутих, які теж думають, що вони захищають свою землю. Ми хоча б розуміємо, що не захищаємо адміністрацію президента чи уряд, а своїх дітей, онуків, дружин. Я б хотів розділити обидві сторони в цій війні за іншими ознаками. Я узяв би найкращих представників української і російської нації й поставив би по один бік, а по інший — всіх негідників наших і їхніх. І тоді б я з піснею ішов на таку війну. Ми дуже скоро виграли б таку війну. Шляхтичі духу, українські і російські, прогнали б усіх негідників, і те національне об’єднання, що виникнуло б внаслідок цієї спільної перемоги, було б найпотужнішим у світі. Нічого,
ми все витерпимо, все пройдемо й здобудемо своє. І в цьому нам допоможе Господь.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Редакція сайту прийняла рішення тимчасово закрити коментування під новинами, які стосуються військових подій на сході.
В Україні триває війна, зокрема інформаційна. Таким чином, ми не можемо допустити, щоб ресурс Інформаційного агентства Волинські Новини використовували як майданчик для дестабілізації ситуації.


Утім нам важлива думка нашого читача, тож запрошуємо до обговорення публікацій на сторінках агентства в соціальних мережах.




Система Orphus