Солдат з Волині й дівчина з-під Волновахи: історія кохання

Коли принесли повістку, Андрій Вільчинський із села П’ятикори Локачинського району не сховався, не прикинувся хворим. Як справжній чоловік, пішов виконувати свій громадянський обов’язок. І подумати не міг, що там, де лунають постріли, луплять «Гради», зустріне своє кохання. Про це пише «Вісник+К».

Познайомилися вони на позиції, де Андрій разом зі своєю бригадою охороняли підступи до села Новотроїцьке Волноваського району. Аня з дівчатами гуляли поблизу, запитали, котра година, розговорились. Андрієві одразу сподобалася маленька тендітна білявка. Звичайно, не всі місцеві так приязно ставилися до військовослужбовців, як дівчата. Були й такі, що відверто висловлювали свою неприязнь.

– Біда в тому, що на території АТО заблоковані українські канали, – розмірковує 22-річний Андрій. – В одиниць «тягне» «1+1». А росіяни показують таке, що страшно дивитися. Наївні люди вірять, що по телевізору вся правда. На цьому й формують думку про українських вояків.

У сім’ї Ані до російської пропаганди ставилися пасивно. Велика заслуга в тому бабусі Люсі, яка родом з Івано-Франківська. Вона розказувала, що на заході України живуть чудові люди, і обурювалася на розповіді про криваві розправи бандерівців.

– У нашому селі розмовляли суржиком. Коли ж я говорила російською, бабуся сварилася: «Ти де живеш? В Україні чи в Росії?» – Аня чудово володіє рідною мовою.

Але інші члени сім’ї насторожено поставилися до стосунків Ані зі солдатом з Волині. Боялися відпускати її туди в гості.

– Андрій саме відпустку отримав, а він затявся, що без мене не поїде додому, тож мусила погодитися, – посміхається дівчина.

У П’ятикорах її приязно зустріла бабуся коханого – Віра Володимирівна. Вона з третього класу виховувала Андрія і є для нього великим авторитетом.

– Аня – спокійна, добра дитина, – тішиться бабця. – Допомагає все, що треба.

– Коли приїхала сюди, довго вслухалася в тишу, – продовжує Аня. – Я два роки прожила під обстрілами. Ховалися в підвалах і у Андрія в бліндажі. Половина людей виїхала із села. На нашій вулиці впало дев’ять снарядів, один влучив у сусідську кухню. На щастя, там нікого не було. Раніше залишені будинки грабували мародери, а коли прийшли солдати, стало спокійніше, хоча обстріли продовжуються. Вдома лишилися бабуся, мама, вітчим, старший брат. Вони надіються, що скоро війна скінчиться і все налагодиться.

– Ми ж поки житимемо у П’ятикорах, – каже наостанок Андрій.

Руслана ТАТАРИН, Волинська область

Фото автора

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---