Як Україна може використати Brexit

Основна хвиля голосінь і здивованих коментарів з приводу результатів референдуму в Великобританії вщухла.

Значить, прийшов час спокійно подумати, які ризики виникли після голосування, і, природно, які виникли можливості, - про це пише для порталу «Хвиля» аналітик Ігор Тишкевич, - еizvestia.com інформує.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: СПІКЕР СЕЙМУ ПОЛЬЩІ ПОБАЧИВ У BREXIT ВИГОДУ ДЛЯ УКРАЇНИ

Трохи про ЄС і Україну

Україна заявляє про намір стати членом ЄС у майбутньому. Чому б і ні. Питання лише в тому, хто і що розуміє під словами «Європейський Союз». Ризикну припустити, що для більшості обивателів ці два чарівних слова означають «молочні ріки і кисільні береги». Мовляв, стане країна членом клубу європейських держав і все - проблеми в минулому. Якщо ж чогось натворили, наприклад, в економіці - приклади Греції і Португалії перед очима, то сильні світу цього і захистять, і грошенят підкинуть.

На жаль, такий підхід має місце і серед частини політичних еліт. Демонстрацією цього є риторика при обговоренні законодавства, складанні планів уряду і так далі. Адже закони в країні приймаються «для МВФ», «для безвізового статусу», «тому що Венеціанська комісія щось сказала», «бо це вимога європейських партнерів». Дивно, чи не так? Адже закони, по ідеї, повинні прийматися для того, щоб за ними жила країна. Вони пишуться для своїх громадян, а не «партнерів».

Те ж саме з участю в європейських програмах. Мета «поглиблення співпраці» цікава. Але по-моєму метою можуть бути лише значущі зміни в самій Україні, а програма лише засіб для досягнення. Одне з.

Навіть торгівля. Просто вийти на ринки країн союзу - це, звичайно, цікаво. Але цікавіше поставити мету у вигляді частки ринку, заняття своєї ніші. На жаль, про це чути мало.

І, нарешті, стиль комунікації з об'єднаною Європою. Таке враження, що деякі українські політики проходили стажування в Греції. Основна тема - «допоможіть». Санкції проти РФ повинна вводити Європа. А Україна тим часом продовжує торгувати. Не тільки купувати, але й продавати. Майже на 5 мільярдів за результатами 2015 року. Шукати гроші Януковича і ловити його «соратників» теж повинен хтось. А Україна чи «забуде» документи для екстрадиції підготувати або кримінальну справу так і не заведе. Ну і, нарешті, звичайне прохання «дайте грошей».

У той же час ЄС не монолітний і не однаковий. Усередині союзу є країни з різним функціоналом економіки, з різним рівнем технологічного розвитку. Було б логічно шукати партнерів, так би мовити окремо. При цьому використовуючи загальні європейські правила як рамкові умови співпраці. Логічно звичайно, але... Офіційний Київ чомусь не поспішає призначати послів в окремі країни. Особливо в ті, які в своєму економічному розвитку недавно можна було порівняти з Україною. Мабуть, розвиток співпраці з Бельгією, Угорщиною, Данією, Ірландією, Латвією, Норвегією, Чорногорією, Швецією, Швейцарією, Словаччиною, Чехією та тієї ж Великобританією не є пріоритетом. Інакше важко пояснити, чому рік і більше в цих країнах не було послів. Або, як у випадку з Нідерландами, Словаччиною і Чехією, робота керівників дипломатичних місій викликає безліч питань.

Дійсно, що таке ці країни в порівнянні з Німеччиною і Францією. Адже про все можна спробувати домовитися з Меркель і Оландом. Виходить кумедно. Відомий факт - кожне з цих країн має власну політику. Цілком логічно проводити свою з урахуванням позиції всіх партнерів. Замість цього Україна намагається балансувати на одній осі координат - узгоджена політика ЄС і політика РФ. Чи не найстійкіша позиція. Адже навіть у табуретки на кухні 4 ніжки, а не дві.

Ось на цьому підходимо до теми Brexit

Отже, що таке Сполучене Королівство Великобританії і Північної Ірландії?

По-перше, це 3% світової економіки. Один з наукових і фінансових центрів. Ще 100 років тому - найбільша супердержава. Сьогодні Великобританія ніби як і в Європейський Союз входить. А з іншого боку є організатором Британської Співдружності Націй. Це таке собі об'єднання колишньої метрополії і колоній. Ступінь інтеграції на кілька порядків нижче, ніж в ЄС. Але як би там не було - це 53 держави, які займають близько 25% території на земній кулі.

Тож не дивно, що навіть перебуваючи в ЄС, Лондон всіляко підкреслював свою власну думку і дистанціювався від величезної кількості ініціатив, започаткованих (і прийнятих як норми в ЄС) з подачі Берліна і Парижа. Зрештою, традиції «скептичного» ставлення до системи прийняття рішень на території «материкової Європи» мають історію довжиною в сотні років.

З огляду на свою історію, розміри економіки, політичної ваги, Британія була одним із центрів сили в об'єднаній Європі. Найпарадоксальніше, що будучи такою, країна часто підкреслювала байдужість і новим інтеграційним ініціативам. Плюс зовнішньополітична вага Великобританії не йде в жодне порівняння з можливостями інших гравців з ЄС. Якщо для виведення питання «в світову порядку» Парижу або Берліну треба постаратися, то у Лондона це часто само-собою відбувається. Традиції зустрічей і обміну думками всередині спільноти націй ніхто не відміняв.

Отримуємо цікаву ситуацію. Говорячи про Європейський Союз та основних гравців, ми найчастіше згадуємо Францію і Німеччину. Але чомусь не беремо до уваги не менш потужну Британію. При цьому її функція є не менш важливою. Берлін і Париж вже років 10-15 виношують ідею «різного ступеня інтеграції всередині ЄС». Так званий поділ союзу на два (або три) кола. Така собі супердержава розвинених всередині і пояси держав-супутників навколо. Чимось нагадує колоніальні імперії початку ХХ століття. Там теж були різні держави. Як, наприклад, Британські Канада і Сьєрра Ліоні.

І саме Лондон зі своєю «особливою позицією» був основним гальмом, що не дає розгулятися інтеграційним поривам Берліна і Парижа. Що логічним чином збільшувало його вплив на нових членів ЄС. Зокрема росли зв'язки з країнами Вишеградської групи, Балтії. Посилювалася присутність Лондона і на Балканах. Адже саме ці держави в разі реалізації концепції «декількох поясів інтеграції» виявлялися б в ролі вічної периферії. Що не зовсім влаштовувало їхню еліту. Британія ставала «природним союзником». Просто завдяки своїй позиції і політичній вазі.

Тож не дивно, що відразу після Brexit і Меркель і Оланд поспішили «висловити співчуття і поквапити Британію з виходом». Логічно: це з дотаційними Грецією, Португалією можна довго говорити. Засипати грошима, по стукати столу і міркувати про заходи з порятунку цілісності ЄС. Перед Лондоном «по столу не стукнеш» - масштаб не той. Більш того, поки Лондон в ЄС не стукнуть по столу і десятки інших «дрібних держав». Стара ідея створення груп різного ступеня інтеграції всередині ЄС озвучена. Її вже встигли охрестити «Європейської супердержавою». І, цілком природно, що ініціатори цього концепції поспішили планувати зустрічі. З Вишеградською групою, країнами Балтії і так далі.

Так ось проблема --Брітанія то нікуди не зникла. Як би цього не хотілося друзям-союзникам. А тому країни, які в разі переформатування ЄС ризикують стати «периферією», поспішили обговорити питання з Лондоном.

Логічно: адже створюється абсолютно новий баланс сил на континенті.

По-перше навіть в разі виходу Британії з ЄС, вона нікуди не зникає. Зате з'являється потужний гравець, позицію якого ігнорувати неможливо. Німеччина і Франція люблять розмірковувати про «необхідність врахувати інтереси РФ». Вони мабуть встигли забути, що таке «необхідність врахувати інтереси Її величності». Адже при повному виході Лондон буде позбавлений необхідності проводити «скоординовану зовнішню політику». Воєн не буде, але і слів «нам це не подобається, але для початку потрібно узгодити питання в Брюсселі» теж. А це шанс для невеликих держав.

По-друге. Сам процес виходу не займатиме місяць або два. Це перегляд тисяч і тисяч угод. А поки угоди діють - Лондон приймає участь в Європейській політиці. І, вибачте, голосує. Як би не хотіли інші партнери «провести перший саміт ЄС без Британії». Та й сама по собі така ініціатива - голий дешевий піар.

По-третє, не факт, що Британія вийде. Адже той же парламент Шотландії може скористатися правом «відмовити у згоді». Це не право вето в повному його розумінні, але створює величезні проблеми з реалізацією Brexit. Крім того, немає гарантій проведення другого референдуму, або інших політичних кампаній по збереженню в Британії ЄС. Зрештою, специфічна реакція єврочиновників має на меті, в тому числі, і вплинути на самих британців. Згаданий саміт глав держав без британського прем'єра скликати ніби як неправильно. Але він скликається. І це шок для британців.

У будь-якому випадку отримуємо цікаву ситуацію. Незалежно від того вийде Британія з ЄС чи ні, її вплив на континенті лише збільшиться.

У разі виходу - ось тобі новий центр сили. Непов'язаний зобов'язаннями проводити «європейську політику».

Залишиться - слово Британії прибавить у вазі. Адже є й результати референдуму, і власний погляд, і причини, що викликали кризу.

Британія, Brexit і Україна

Мене завжди зворушували особливості української зовнішньої політики. Це продовження національного менталітету. Якщо вже вибирається тема або напрямок - вперед з прапорами, бадьорими піснями і танцями.

Про що це я? Добре. Україна зібралася йти в ЄС. Прекрасно! Але ж ЄС це не посиденьки за чаєм у пані Меркель. Це купа країн зі своїми інтересами. Вам не здається дивним, чому в такому випадку основні співрозмовники в переговорах з Києвом - Берлін і Париж?

Самоусунулися? Не вірю. Адже в цей же час британська дипломатія вельми активна в регіоні. Простий приклад - навіть рух Білорусі в напрямку ЄС координується з Лондоном і Вишеградською групою. Причому найчастіше британці грають роль модераторів процесу. Що допомагає Мінську вискочити з-під санкцій. А Лукашенко позбудеться звання «останній диктатор Європи». Як би там не було, а політичний вплив на 53 держави в світі - велика річ.

В України взагалі колосальні стартові можливості. Адже Канада, Австралія, Нова Зеландія - це частини Британської Співдружності. А там (як і на самих островах) - значна діаспора. Є можливість і внутрішнього лобізму. Але, мабуть, для України на тлі бажання інтегруватися в ЄС допомога Великобританії як члена ЄС і потужної держави не особливо потрібна. Інакше пояснити політику Києва по «заглядання в рот» виключно Німеччині і Франції я не можу.

Економіка. Британія, повторю, це Британська співдружність націй. Це 53 держави. З різним рівнем розвитку. Але це 53 держави, які в тій чи іншій мірі дивляться один на одного і вони схильні мати справу з тими, з ким радить Її величність. Україна декларує відхід з ринку РФ. І збирається маршем йти на ринок ЄС. Так ось проблема: технологічне відставання нікуди не поділося. Значна частина українських товарів як би так не особливо підходить для Європи за параметрами якість / складність / ціна. Зате цілком може підійти для десятків інших країн. І тут би поговорити з британцями, підключити діаспору... Але Україна ж велика держава. І що таке 3% світової економіки для такої великої країни - мізер. Як і Співдружність націй (трохи більше 11% світової економіки) - теж дрібниця. Вже краще стогнати і спостерігати, як незважаючи на «працюючу асоціацію», падають обсяги експорту в більшість країн ЄС.

До речі, та ж Білорусь 3 роки тому почала працювати з Британією щодо виходу на ринки співдружності. Сьогодні СВОЇ 2 млрд. позитивного сальдо від торгівлі із залишками колишньої великої імперії має. Щорічно.

Україні такі гроші, мабуть, теж не потрібні. Україна йде в ЄС!

Безпека. Тут взагалі весело. Повторю ще раз: Україна йде в ЄС! І через це почалася агресія РФ. Росія забрала Крим, почала війну. Кажуть, порушила Будапештський меморандум. Слово «порушила», звичайно, спірно. Адже суть «меморандуму» - записки на пам'ять. Такий документ не передбачає практичних кроків. А пам'ятати про територіальну цілісність можна навіть, захоплюючи території. Або пускаючи сльозу. Як Європа пам'ятала про окупацію країн Балтії СРСР.

Та не в цьому суть. Росія напала на Україну. Київ, апелюючи до згаданого меморандуму, попросив захисту і сприяння. Виникла нормандська четвірка. Яка обговорює в тому числі і долю держави під назвою Україна. І, крім усього іншого, вже досить наполегливо вимагає «прийняття Донбасу на особливих умовах». Аби поставити галочку «проблема вирішена».

І ось тут забавно. Обговорення питань гарантій територіальної цілісності України, питань, які були прописані в Будапешті ведуть Німеччина і Франція. Держави, які не є підписантами меморандуму. Які не обіцяли «пам'ятати про територіальну цілісність» України. Більш того, Київ примудрився зробити так, щоб в переговорах з боку ЄС не брала участь Великобританія. Яка входить в «об'єднану Європу» і

яка під папірцем в Будапешті підпис поставила. Мені одному здається це трохи дивним?

Британія, Brexit. Як це все використовувати

Для початку давайте розставимо акценти в ситуації, що виникла:

Маємо: вплив Британії на процеси в Європі, який тільки зростатиме. І який хронічно недооцінено в Україні. Адже навіть деякі тексти, де в фокус поставлені нові можливості, розглядають Brexit лише як спосіб знайти аргументи в діалозі з США або Польщею. Винуватиців торжества нібито і немає в природі.

Маємо 3% світової економіки, які можливо будуть проводити власну політику в області зовнішньої торгівлі.

Маємо ще 10-11 % світового ринку у вигляді Співдружності націй, члени якої в тій чи іншій мірі враховують торгову політику Лондона. Яка (дивимося попередній пункт) стає незалежною від європейських рамок.

З іншого боку маємо Німеччину і Францію як основні сили «об'єднаної Європи». Які поки йде обговорення Brexit намагаються переформатувати ЄС, що ділить країни-члени на як мінімум на 2 сорту. А для кандидатів і підписантів різного роду «асоціацій» прохід в клуб європейських держав стає чимось із розряду фантастики. Адже якщо тобі відвели функціонал «периферії», то або ти погоджуєшся, або знаходиш сили, ресурси, розумні голови, щоб стати іншим. При цьому сподіватися на допомогу «друзів», які визначили «функціонал», даремно. Функціонал «периферії» в разі реалізації задумки Німеччини і Франції буде закріплений за Польщею, Чехією та їм подібними. Місце України? Хмм ... помовчу.

Природно, що для реалізації таких масштабних планів Берліна і Парижа не потрібні політичні проблеми. У тому числі у вигляді гарячих точок на периферії майбутньої периферії. А тому ідея «реалізації Мінська-2» навіть в односторонньому порядку Україна цілком життєздатна. Пропонується зараз і буде пропонуватися ще й ще.

Зміни політики, принципів взаємодії країн континенту, природно, створює нові теми для обговорення, нові конфігурації для політичних консультацій. І природно, створює можливості.

Зокрема Україні варто подумати над цілями і завданнями зовнішньої політики і зрозуміти, що стояти на розтяжці «ЄС-РФ» незручно і боляче. Це як корова на льоду - ноги роз'їжджаються. А ось знайти додаткових союзників (з усіх питань) всередині самого ЄС дуже навіть реально. Такими можуть стати:

Сама Великобританія. Повторю, вона активна в регіоні. Просто Київ не робить жодних кроків для залучення британців в обговорення своїх проблем.

Данія. Ще одна держава, яке увійшло в ЄС «з умовами». При цьому держава, досить активна на зовнішньополітичному полі. І вона ще може сказати своє слово. Після Brexit такий сценарій дуже і дуже небажаний для Німеччини і Франції. А значить входження датчан в коло країн, які обговорюють майбутнє України, вигідно - противагу «старим друзям по нормандській четвірці». На жаль, поки Україна наплювала на ці можливості - в Данії навіть посла рік уже призначити не можуть.

Регіональні союзники. Сусідні країни, Балкани, Туреччина. Це держави, які можуть стати союзниками у певних напрямах. Сусіди з числа ЄС в умовах посилення Німеччини і Франції будуть шукати можливості для своєї дипломатії. Адже важлива роль у вирішенні актуальних проблем = суб'єктність. Що своєю чергою дає певні шанси при переформатуванні ЄС. Такі можливості - знову шанс для України. У політиці, економіці та навіть питаннях безпеки.

Це, так би мовити, мінімальний перелік. Держави, які вже вносять корективи з свою політику. І які можуть допомогти Києву. Якщо той скаже чим (крім прохання «дайте грошей») і озвучить мету своєї політики.

В економіці шанси ще більше. Як-не-як Британія - це 3% світового ВВП.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---