USD 24.65 24.85
  • USD 24.65 24.85
  • EUR 27.1 27.3
  • PLN 6.25 6.36

Художниця з Волині втілює фарбами творчі мрії

19 Листопада 2016 19:00
Відвідуючи Старовижівський районний музей, мимоволі звертаєш увагу на портрети чотирьох видатних українців: руського короля з династії Романовичів, правителя Галицько-Волинського князівства Данила Галицького; сина творця Галицько-Волинського князівства Романа Мстиславовича – князя Василька, який був і князем Луцьким та Волинським; його сина Володимира Василь­ковича – «філософа на троні»; князя династії Рюриковичів, шляхтича Речі Посполитої Андрія Курбського.

Усі вони мали певний історичний стосунок до земель нинішнього Старовижівського району, а за окремими припущеннями, Володимир Василькович навіть деякий час жив у замку, збудованому в селі Яревищі, колись Райгороді. Та неабияк дивує той факт, що мистецькі графічні роботи виконала чарівна молода жінка – вчителька образотворчого мистецтва ЗОШ І-ІІ ступеня села Нова Вижва Наталія Люклянчук, а не заїжджий художник-професіонал, - йдеться на сторінках газети Волинські Новини №42.

ЖИТТЄВУ НЕГОДУ ДОПОМОГЛО ПЕРЕЖИТИ МИСТЕЦТВО

– Цим портретам уже не один рік, – каже талановита майстриня. – Написала їх на прохання колишньої директорки музею Лідії Лестовничої, яка готувала тематичну виставку, хоч перед тим малювала здебільшого лише пейзажі, захоплювалася портретами.

Моя співрозмовниця не дуже охоче повертається спогадами в ті часи, бо доля її заледве не зламала. Коли душа ридала, рятували папір та фарби. У такій внутрішній боротьбі з житейськими випробуваннями народилася її улюблена картина «Карпатський ліс». Під час роботи над нею притуплювався біль, серце шукало просвітку, внутрішній голос наказував не здаватися. А папір, над яким схилялася її світла голівка, та фарби змушували забувати про негоду. І перемогла, щоб жити й творити.

– Скільки себе пам’ятаю, я малювала, – згадує Наталія. – У дитинстві всі дідові хліви були обписані крейдою. Дід Кирило казав бабусі: «Не свари онучку, дощ усе змиє». А коли в коридорі з’явився величезний листок ДВП, він став справжнім полотном для моїх творчих мрій.

Надійшов час обирати для вступу виш, її однокласники подавали документи то на юридичний, то на економічний, що вважалися престижними факультетами, а Наталя вирішила, що неодмінно стане художницею, хоч, не володіючи технікою академічного малюнку, навряд чи могла сільська дівчина позмагатися з міськими абітурієнтами. Так і сталося. Наступного року допомогли підготовчі курси, і вона стала студенткою луцького Інституту мистецтв. Згодом Наталія Люклянчук отримала диплом викладача образотворчого та прикладного мистецтва, а діти – хорошу вчительку.

Але попри те, що основну частину життя жінка нині все ж присвячує вихованню юного покоління, прагнучи долучити його до світу прекрасного, вона викроює бодай дещицю часу для власної творчості та сподівається, що в новій оселі, яку зводять Люклянчуки, знайдеться невеликий куточок для власної майстерні.

– А якій кольоровій гамі віддаєте перевагу? – запитую у співрозмовниці.

– Голуба та зелена фарби у мене чомусь найшвидше закінчуються, – жартує пані Наталя. – І справді, люблю холодні кольори, особ­ливо блакитний, морської хвилі, смарагдовий, а загалом усі яскраві, що дарують життя, гарний настрій.

У ЇЇ ЖИТТІ Є МІСЦЕ Й ЛЯЛЬЦІ-МОТАНЦІ ТА ВИШИВЦІ

Їй важко згадати усі ті роботи гуашшю, фарбами, олівцем, написані та подаровані хорошим людям, бо саме такими вважає поціновувачів свого таланту. Як і ляльок-мотанок, якими захопилася останнім часом. А починалося все якось несподівано.

– Першого березня у мене день народження, – розповідає пані Наталя. – Зазвичай, щоб відсвяткувати його, мої рідні збираються в день жіночого свята – 8 березня, тож конче потрібен обмін подарунками. «Чим же неординарним їх порадувати?» – бідкалася і згадала про ляльку-мотанку. Чотири різні ляльки, схожі на своїх майбутніх господинь, дуже сподобалися гостям. А нині від районного Будинку школяра вже й такий гурток веду у нововижвівській школі. Сільські діти, на відміну від міських, менше бачать комп’ютер, тому залюбки хочуть щось творити власними руками.

– Бог дає кожному руки й ноги і всі таланти, – по-філософськи вважає жінка, – але не кожен уміє і хоче їх розкривати. Моя університетська викладачка Тетяна Галькун не раз казала, що в людини 15 відсотків таланту, а решта – то наполеглива праця. Ці дві теорії і намагаюся втілювати у житті.
Що це справді так, переконуюся, роздивляючись уже вишивки Наталії Люклянчук. Вона навіть власну техніку цього ремесла придумала.

– Малюнок, який нафантазувала, простим олівцем легенько наношу на полотно, – розповідає майстриня, – а потім вишиваю його хрестиком один на один. Така методика спала на думку, коли одного разу потрібно було дуже швидко вишити пасхальний рушничок, а часу до свята залишалося обмаль.

І справді, скількома талантами нагородив Господь молоду працьовиту жінку! А ще вона – турбот­лива дружина та мама, в сім’ї підростають двоє синів: чотирирічний Владислав та третьокласник Іванко. Діти ж, звісно, люб­лять солодке. От і довелося Наталі навчитися кондитерської справи. Тепер вона випікає такі торти, що будь-яка господиня позаздрить. І синочки люблять у цьому допомагати своїй прекрасній матінці-художниці з душею кольору блакиті.

Наталія ЛЕГКА, Старовижівський район
Реклама
Загрузка...
Коментарів: 0

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.