USD 27.80 27.95
  • USD 27.80 27.95
  • EUR 33.30 33.53
  • PLN 7.27 7.33

Ті, хто живуть високо над морем, якісь інакші, - луцький мандрівник

Лучанин Олександр Оришко вже не вперше захоплює читачів своїми мандрівками. На рахунку у нього подорожі до понад 40 країн світу. Альпініст, велосипедист і оптиміст по життю повернувся нещодавно з далекої Індії. Разом із друзями він подолав 1100 кілометрів на велосипедах північчю Індії, побував на другому найвищому автомобільному перевалі у світі (5360 м). Вражень – на години розмов. «Хроніки» обрали найцікавіші моменти.

Як усе починалося

«Коли я був малим, то ми з мамою їздили до бабусі у село. Воно за 160 кілометрів від Луцька, у Тернопільській області. І в одній із поїздок я почав маму діставати, що хочу поїхати на поїзді. А до 12 років я жодного разу не їздив потягом, хоча ми свого часу жили біля залізничного вокзалу і я дуже любив дивитися на поїзди. І от одного разу ми з села поверталися дизелем. Пам’ятаю цей момент як сьогодні. Це було так незвично!»
«Спорт певною мірою розширив мої горизонти. Я починав із легкої атлетики, ходив на плавання, волейбол і навіть фехтування. Перший мій виїзд без батьків на змагання з легкої атлетики був у Іваничі. Мені так цікаво було, жили в інтернаті. Зараз це комусь, можливо, смішно звучить, але то був новий досвід і все було цікаво».

«У шостому класі я побачив передачу про гори чи альпінізм. І тут я зрозумів: я це хочу, мені це потрібно. Почав шукати, розпитувати в школі у вчителів, де збираються ті туристи в Луцьку. Прийшов на перше заняття з туризму, ми в’язали якісь вузли з мотузок, а потім тренер показала слайди з горами. Я зрозумів: це моє. То був вівторок, вересень, 1995 рік, а вже у суботу ми поїхали на змагання в Гаразджу, де я виборов перші місця».

Про спонтанність

«Індія – це була авантюра. Я вечеряв із друзями, і тут мені товариш кидає гіперпосилання на звіт із велоподорожі Індією. Я відкрив. Уже за хвилину відписав: «Їду, де купувати квитки?».

«Гімалаї відрізняються від усіх тих гір, де я був, передусім масштабністю. Коли дивишся на семитисячник – це реально страшно».

«Нічого не знав про Індію. Знав, що всі туристи їздять на Гоа і в Шрі-Ланку. Знав, що індусів дуже багато, що вони бідні, працюють за копійки і не мають що їсти. Знав, що слони і корови для них священні».

Про білих людей

«Індуси не агресивні. Але їм дуже цікаво, який ти маєш вигляд, що ти робиш, що їси, в чому одягнений, який у тебе велосипед. Їм цікаво не лише на це подивитися, а й помацати».

«Однієї ночі ми зупинилися далеко від села. Запитали лише у місцевого, чи можна тут ставати на кемпінг. Він нам: «Немає питань». А вже за деякий час на нас збіглося мало не півсела дивитися. Було ніяково. Ставимо намети, варимо їсти, а вони за метр-два сидять і дивляться. Але потім ми вечеряли, розслабилися й почали з ними говорити… Подружилися, одне слово. Взагалі люди виховані. Не беруть чужого, не крадуть, це просто цікавість, бо вони такого не бачили».

«Зранку до нас прийшов учитель, зібрав, мабуть, усіх місцевих школярів і почав нам дякувати, що ми зупинилися у їхньому селі. Він казав: «Завдяки вам діти змогли побачити, як подорожують туристи, їхній побут». Бо у них білі туристи – велика рідкість. Наш маршрут був геть не популярний, дістатися туди можна лише на велосипеді чи мотоциклі».

«Ми говорили англійською, і для них це був дуже цікавий досвід. У Індії в кожному штаті різні діалекти і в мене таке враження, що англійська – то їхній спосіб порозумітися між собою. Але всі вчать мову і для того, аби вирватися зі своєї провінції, мати можливість розвиватися, влаштуватися на роботу. У Делі був випадок, коли до нас підійшов студент просто з проханням поговорити англійською, бо він вивчає цю мову».

Про індусів

«Аби кайфувати в Індії, потрібно розслабитися і сприймати все спокійно. Бути в Індії буддистами певною мірою, якщо так хочете».

«У кожному штаті все по-різному. Є ввічливі, культурні, чесні, намагаються догодити туристу. А є такі, які дурять і обманюють, намагаються нажитися. Видно, що у штатах, де продають алкоголь, і п’яні лежать. У Ладаці (Західний Тибет), де більшість буддистів, люди здалися добрішими й розумнішими».

«Якось ми показали одному індусу фото з подорожі. А він так здивувався: де це таке? Ми кажемо, мовляв, хлопче, це за 200 кілометрів від тебе, це твоя країна. А є такі, які їздять, щось бачать. Усе, як і у інших країнах: є люди, які замикаються у своїх чотирьох стінах, а іншими керує цікавість, бажання дізнаватися щось нове».

Про життя у горах

«Ті, хто живуть на чотирьох тисячах над морем, справді якісь інакші. Спокійні, нікуди не поспішають. Навіть на такій висоті намагаються город тримати. Жити у таких умовах досить складно. Цивілізація за 80 кілометрів. Єдине, що я не зрозумів, – звідки вони гроші на життя беруть у тих горах».

«Ми спілкувалися з монахом. І коли сказали звідки, то він почав розпитував про стан у країні. Знає, що є війна, знає різницю між Заходом України і Сходом. Розказував, що у них теж свого часу була схожа війна, порівнював, питав нашу думку. Питаємо, звідки така обізнаність? Він нам: «Хлопці, у мене ж телевізор є».

«Ми їхали однією з найстрашніших доріг світу. Дивишся вниз – а там провалля і де-не-де розбиті авто валяються. Пологих схилів немає – одразу на 200-300 метрів обрив».

«Не знаю, за рахунок чого вони там щасливі, але вони справді якісь більш задоволені життям. Я відчув це і на собі. Не те, що щастя, а якийсь спокій, умиротворення. Певно, природа відіграє свою роль. Я багато де був, але такої природньої краси мало де бачив. І вона всюди різна».

«Люди, які живуть у Тибеті, далекі від проблем цивілізації. Вони не переживають за курс долара. А у нас велика проблема через війну з самим собою. Люди не можуть переварити всю інформацію, не знають, чому вірити, не до кінця розуміють, що відбувається. А там таких проблем немає. У наших віддалених селах люди, мабуть, теж щасливіші».

«Для мене таке життя в глибинці було би нудне. Мені потрібна зміна обстановки, аби зрозуміти себе. Хоча певний час я хотів би так пожити».

Про побут

«В Агрі ми взяли квитки на поїзд і заплатили за вхід у віп-залу для очікування. Що таке віп-зала? Це кімната з кондиціонером. І в певний момент, сидячи в такій кімнаті, ти розумієш, що у тебе під ногами бігають щурі. Я коли побачив, то зрозумів, що на тій лавці сиджу тепер тільки з ногами».

«Біля перону стоїш, розслабляєш погляд і скільки можеш охопити, стільки бачиш, що все кишить щурами. І ходить хлопчик по коліях, збирає пляшки в мішок. Картина шокує. А ми чекаємо на крутий поїзд типу нашого «Хюндаю».

«Були такі картини: сплять де хочуть, там же ж ходять в туалет. Умови – моторошні. Деякі під тентами живуть біля дороги. Там і діти, і щурі, і мавпи поруч…»

Про мандри

«У мандрах треба бути до всього готовим. Один наш колега впав із велосипеда на швидкості 60 км/год. Сильно подерся, шолом поламав, але загалом цілий. А за кілька днів до походу на нашому маршруті з’їхала земля, загатила річку, вода затопила село і дорогу, якою ми мали їхати. Тому два кілометри з велосипедами в руках і рюкзаками довелося йти через гори козячими стежками».

«Коли пізнаєш більшу кількість людей, культур, то можеш проаналізувати й себе, змінити власне ставлення до життя. У нас люди замикаються у самих собі і не можуть порівняти своє життя з життям інших. Вважають, це проблема. Тоді важко отримати кайф від того, що маєш чи можеш мати. Хіба це таке вже щастя – поїхати в Туреччину на пляж? Як на мене, то це марна втрата часу».

«Не уявляю свої мандри без фотоапарата. Фото допомагають мені показати рідним, де я побував, і відтворити ті емоції, почуття, які відчував у той момент. Знімки ніби переносять у минуле, і це гарне відчуття».

«Починаєш летіти додому тоді, коли те, по що приїхав у ту країну, тобі вже приїдається, стає буденністю. З Індією такого не було. За кожним перевалом – новий краєвид, який кардинально відрізняється від попереднього. Тому Індії було мало, бо вона всюди різна. Хочу туди ще, вже намітив один маршрут».

«Хочу дуже в Антарктиду і, звичайно, на Еверест. Це поки що мрія, бо потребує великих фінансів. Але якби мені випала така можливість – поїхав би не задумуючись. А наступною для мене буде та країна, куди знайду дешевий квиток».
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

Реклама
Loading...
Коментарів: 6
лучанин Показати IP 10 Жовтня 2015 20:56
Пане Олександре,щиро вдячний за ту земну красу,яка відображена на Ваших світлинах.Щасливих подорожей і легких гірських підйомів в майбутньому.Хай щастить.
віра до лучанин Показати IP 11 Жовтня 2015 07:34
Приеднуюсь до побажань і вражень! Щасти Вам!
Анонім Показати IP 11 Жовтня 2015 01:18
"ТІ, ХТО ЖИВУТЬ ВИСОКО НАД МОРЕМ, ЯКІСЬ ІНАКШІ" - Цікавою хто дуре**ю герой чи автор статті, не розуміющий того, що люди в інших країнах - інші. Звиняюсь. люди на всьої земної кулі повинні за зразок брати українських свідомих. Інакше вони не люди.
Анонім до Анонім Показати IP 11 Жовтня 2015 11:35
Ти д...не, більше нема. що ..... сказати
Анонім до Анонім Показати IP 11 Жовтня 2015 12:13
А ты возьми, отбрось саму статью, и прочитай ее заголовок. После этого попробуй оценить заголовок иначе, чем я.
аяяй Показати IP 11 Жовтня 2015 08:38
Очень,очень понравилась статья,ВН ждем от вас продолжения сотрудничесва с Александром ,и новых фото от путешественников!!!!!!!!!!!!!

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Loading...
Система Orphus