Девіз луцького мандрівника: «Якщо не хочете працювати – візьміться за улюблену справу»
Лучанин Вадим Курбан об’їздив чи не всю Україну, побував і за кордоном – у Єгипті, Туреччині, Румунії, Польщі, Греції, Болгарії, Чехії. Однак на цьому мандрівник зупинятися не збирається, каже, що прагне побачити весь світ.
Чоловік працював на авіаційному заводі в Луцьку. Потім став керівником туристичних гуртків у Центрі туризму, спорту та екскурсій, а п’ятнадцять років тому створив власну туристичну агенцію, йдеться у матеріалі газети Волинські Новини №15.
«Туризм – це і моє хобі, і робота водночас, – каже мандрівник. – Дуже люблю подорожувати. Звісно, це вимагає коштів. Але мандри приносять мені задоволення. Та й не так шкода грошей, коли розумієш, що інвестуєш в улюблену справу. Це мій спосіб життя. Не сприймаю це як роботу. Завжди кажу друзям: якщо не хочете працювати, то візьміться за улюблену справу».
СИН У ПОХОДАХ – З ПІВТОРА РОКУ
Чоловік каже, що майже завжди бере з собою у походи дружину Світлану. За його словами, вона у мандрівках і головний лікар, і шеф-кухар.
«З дружиною познайомилися випадково, мали спільних друзів, – пригадує Вадим. – Побачилися, сподобалися одне одному, а тоді вже одружилися. Нічого особливого, все традиційно. Але вже потім у нашому житті було багато нетрадиційного. Через два тижні після знайомства пішли у водний похід. Дружина боялася, що її мама не відпустить. Тому я навіть ходив до тещі й просив, щоб відпустила Світлану зі мною. Я тоді працював на авіазаводі. У нас була туристична секція, і чи не на кожні вихідні ми вирушали у походи. О п’ятій закінчувався робочий день, а о сьомій ми вже були на байдарках».
Син Курбанів Олексій з півтора року в байдарці, з трьох років – на Говерлі. Батько каже, що його дитина виросла в походах. Зараз Олексій теж подорожує. Навіть водить в походи чималі групи людей.
«Я почав подорожувати з 1985 року, – каже пан Вадим. – Ми з друзями робили постійні вилазки в ліс, пішохідні й водні походи, сходили на вершини. Цього ж навчив і свого сина. Ми з дружиною прищепили йому любов до подорожей».
Чоловік переконаний: не треба далеко їхати, щоб побачити щось надзвичайно красиве, варто об’їздити спочатку хоча б Україну.
«Люди їдуть кудись далеко у світ і часто забувають про те, яка гарна наша країна. Я відкрив для себе дуже мальовничі куточки Волині. Іноді навіть щиро дивувався, що у нас є така краса. Зараз менше подорожую, а колись робив три-чотири водні походи за рік. Навіть календар вів, де записував, скільки днів мене не було вдома. Змагання, семінари, походи забирали у мене дуже багато часу. Коли підрахував, то виявилося, що 210 днів з 365 я взагалі не був удома», – каже він.
Зараз Вадим Курбан займається дитячим туризмом. Щоліта чоловік організовує табір для діток на березі моря у Одеській області. Цьогоріч буде 16 років, відколи возить дітей в одне й те ж місце – у Лебедівку. Це величезна туристична програма з різноманітними заходами, іграми, конкурсами. На два тижні з Волині вибирається десант від 15 до 45 дітей віком 12-16 років.
«Це справжній активний відпочинок, – каже Вадим Курбан. – Хоч наметові табори люблять не всі. Але діти, які приїжджають звідти, дуже задоволені. Адже море від табору на відстані 30 метрів. Готуємо їжу на вогнищі, організовуємо різні змагання, конкурси та естафети».
Вадим розповідає, що у нього навіть собака мандрівниця. Курбани частенько беруть її в походи. А мають господарі аж двох домашніх улюблениць – Чапу й Лінду, яких узяли з притулків.
«Лінда у нас живе понад три місяці. До нас вона потрапила зі Львова, а львів’яни її знайшли з пораненою лапою в Карпатах. Собака стікала кров’ю, спочатку навіть думали, що в неї гангрена. Ми її вилікували і виходили. Я дуже хотів її забрати додому, але Світлані нічого не сказав. Дружина це сама помітила і якось мене запитала: «Ти справді хочеш забрати цю собаку? Тоді вона буде жити з нами». Так ми забрали Лінду. Це були тяжкі три місяці. Було дуже важко прийняти нового члена сім’ї».
ОБЛАШТУВАЛИ НА ДАЧІ СПРАВЖНІЙ РАЙ
Курбани щороку намагаються зробити щось нове на своїй дачі. Вадим навіть каміння з Карпат для цього привозить. Чоловік каже, що вибирає його за кольором, структурою, конфігурацією. А дружина розмальовує камінці. З цього каміння господарі роблять огорожі для клумб.
«Чомусь люди дуже бояться слова дача. Бо для них це місце, де треба важко працювати. Ми теж там важко працюємо, але для нас дача – це рай, місце для відпочинку. Розділили ділянку на дві частини: в одному місці посадили город, в іншому облаштували газон та висадили клумби», – каже він.
Подружжя вирощує на дачі екзотичні рослини. З різних місць світу, з різних континентів Вадим привозить рослинки й висаджує їх удома. Вирощують Курбани момордику, люфу, лагенарію, тибетський лофант.
«Коли наші друзі приїздять, то дивуються, запитують, що ми таке насадили. Момордика – це індійський огірок. Люфа – кримська мочалка, яку використовують для миття, – каже господар. – Ми не просто вирощуємо ці рослини, бо нам це подобається, ми їх використовуємо, щоб не ходити в аптеки й не витрачати гроші на ліки. Вже давно полюбляємо трав’яні чаї власного виробництва».
Крім цього, чоловік цікавиться екологією. Минулоріч Вадим натрапив в інтернеті на урбаністичні гранти. Відтак він написав проект, який потрапив у сімку переможців.
Завдяки Вадиму луцькі школярі дізналися, для чого сортувати сміття і як правильно це робити. За місяць сім’я Курбанів назбирує тільки чотири кілограми відходів, решту – використовує. Вони ніколи не викидають домашню органіку. Сім років тому завели каліфорнійських черв’яків, яким її згодовують.
«З однієї багатоповерхівки можна зібрати чотири тисячі пластикових пляшок. На макулатурі кожна школа може заробити до 40 тисяч гривень щороку. Ми здаємо усе: скло, пластик, жерстяні пляшки. Так, це невеликі кошти. Але я знаю, що це потім не валятиметься десь на вулиці чи в лісі. На батарейках годі заробити. Але якщо їх утилізувати, то можна вберегти землю від шкідливих відходів», – каже чоловік.
За словами Вадима, за рік його сім’я збирає 500 кг органічних відходів, які відвозять на дачу, а частину згодовують каліфорнійським черв’якам. Вони живуть у господарів у спеціальній коробці в підвалі. Завдяки цим хробакам на кінець сезону вони мають 80 кг гумусу. А це найчистіший продукт для землі. Адже 1 кг гумусу замінює 20 кг гною.
«Не треба ігнорувати цю проблему. До 2025 року кількість сміття збільшиться уп’ятеро, – каже чоловік. – Ми вже зараз не можемо з цим упоратися, а що буде потім? Людям просто ліньки сортувати сміття. Їх треба цього вчити. Бо це дуже страшні токсини, які змішуються й негативно впливають на наше здоров’я. Це забруднене повітря, яким ми дихаємо, і вода, яку п’ємо. Не вихід знайти полігон, куди можна скидати весь непотріб. Тому варто задуматися, чому в нас так багато сміття».
Лілія БОНДАР
Фото з сімейного архіву
Луцьк
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Чоловік працював на авіаційному заводі в Луцьку. Потім став керівником туристичних гуртків у Центрі туризму, спорту та екскурсій, а п’ятнадцять років тому створив власну туристичну агенцію, йдеться у матеріалі газети Волинські Новини №15.
«Туризм – це і моє хобі, і робота водночас, – каже мандрівник. – Дуже люблю подорожувати. Звісно, це вимагає коштів. Але мандри приносять мені задоволення. Та й не так шкода грошей, коли розумієш, що інвестуєш в улюблену справу. Це мій спосіб життя. Не сприймаю це як роботу. Завжди кажу друзям: якщо не хочете працювати, то візьміться за улюблену справу».
СИН У ПОХОДАХ – З ПІВТОРА РОКУ
Чоловік каже, що майже завжди бере з собою у походи дружину Світлану. За його словами, вона у мандрівках і головний лікар, і шеф-кухар.
«З дружиною познайомилися випадково, мали спільних друзів, – пригадує Вадим. – Побачилися, сподобалися одне одному, а тоді вже одружилися. Нічого особливого, все традиційно. Але вже потім у нашому житті було багато нетрадиційного. Через два тижні після знайомства пішли у водний похід. Дружина боялася, що її мама не відпустить. Тому я навіть ходив до тещі й просив, щоб відпустила Світлану зі мною. Я тоді працював на авіазаводі. У нас була туристична секція, і чи не на кожні вихідні ми вирушали у походи. О п’ятій закінчувався робочий день, а о сьомій ми вже були на байдарках».
Син Курбанів Олексій з півтора року в байдарці, з трьох років – на Говерлі. Батько каже, що його дитина виросла в походах. Зараз Олексій теж подорожує. Навіть водить в походи чималі групи людей.
«Я почав подорожувати з 1985 року, – каже пан Вадим. – Ми з друзями робили постійні вилазки в ліс, пішохідні й водні походи, сходили на вершини. Цього ж навчив і свого сина. Ми з дружиною прищепили йому любов до подорожей».
Чоловік переконаний: не треба далеко їхати, щоб побачити щось надзвичайно красиве, варто об’їздити спочатку хоча б Україну.
«Люди їдуть кудись далеко у світ і часто забувають про те, яка гарна наша країна. Я відкрив для себе дуже мальовничі куточки Волині. Іноді навіть щиро дивувався, що у нас є така краса. Зараз менше подорожую, а колись робив три-чотири водні походи за рік. Навіть календар вів, де записував, скільки днів мене не було вдома. Змагання, семінари, походи забирали у мене дуже багато часу. Коли підрахував, то виявилося, що 210 днів з 365 я взагалі не був удома», – каже він.
Зараз Вадим Курбан займається дитячим туризмом. Щоліта чоловік організовує табір для діток на березі моря у Одеській області. Цьогоріч буде 16 років, відколи возить дітей в одне й те ж місце – у Лебедівку. Це величезна туристична програма з різноманітними заходами, іграми, конкурсами. На два тижні з Волині вибирається десант від 15 до 45 дітей віком 12-16 років.
«Це справжній активний відпочинок, – каже Вадим Курбан. – Хоч наметові табори люблять не всі. Але діти, які приїжджають звідти, дуже задоволені. Адже море від табору на відстані 30 метрів. Готуємо їжу на вогнищі, організовуємо різні змагання, конкурси та естафети».
Вадим розповідає, що у нього навіть собака мандрівниця. Курбани частенько беруть її в походи. А мають господарі аж двох домашніх улюблениць – Чапу й Лінду, яких узяли з притулків.
«Лінда у нас живе понад три місяці. До нас вона потрапила зі Львова, а львів’яни її знайшли з пораненою лапою в Карпатах. Собака стікала кров’ю, спочатку навіть думали, що в неї гангрена. Ми її вилікували і виходили. Я дуже хотів її забрати додому, але Світлані нічого не сказав. Дружина це сама помітила і якось мене запитала: «Ти справді хочеш забрати цю собаку? Тоді вона буде жити з нами». Так ми забрали Лінду. Це були тяжкі три місяці. Було дуже важко прийняти нового члена сім’ї».
ОБЛАШТУВАЛИ НА ДАЧІ СПРАВЖНІЙ РАЙ
Курбани щороку намагаються зробити щось нове на своїй дачі. Вадим навіть каміння з Карпат для цього привозить. Чоловік каже, що вибирає його за кольором, структурою, конфігурацією. А дружина розмальовує камінці. З цього каміння господарі роблять огорожі для клумб.
«Чомусь люди дуже бояться слова дача. Бо для них це місце, де треба важко працювати. Ми теж там важко працюємо, але для нас дача – це рай, місце для відпочинку. Розділили ділянку на дві частини: в одному місці посадили город, в іншому облаштували газон та висадили клумби», – каже він.
Подружжя вирощує на дачі екзотичні рослини. З різних місць світу, з різних континентів Вадим привозить рослинки й висаджує їх удома. Вирощують Курбани момордику, люфу, лагенарію, тибетський лофант.
«Коли наші друзі приїздять, то дивуються, запитують, що ми таке насадили. Момордика – це індійський огірок. Люфа – кримська мочалка, яку використовують для миття, – каже господар. – Ми не просто вирощуємо ці рослини, бо нам це подобається, ми їх використовуємо, щоб не ходити в аптеки й не витрачати гроші на ліки. Вже давно полюбляємо трав’яні чаї власного виробництва».
Крім цього, чоловік цікавиться екологією. Минулоріч Вадим натрапив в інтернеті на урбаністичні гранти. Відтак він написав проект, який потрапив у сімку переможців.
Завдяки Вадиму луцькі школярі дізналися, для чого сортувати сміття і як правильно це робити. За місяць сім’я Курбанів назбирує тільки чотири кілограми відходів, решту – використовує. Вони ніколи не викидають домашню органіку. Сім років тому завели каліфорнійських черв’яків, яким її згодовують.
«З однієї багатоповерхівки можна зібрати чотири тисячі пластикових пляшок. На макулатурі кожна школа може заробити до 40 тисяч гривень щороку. Ми здаємо усе: скло, пластик, жерстяні пляшки. Так, це невеликі кошти. Але я знаю, що це потім не валятиметься десь на вулиці чи в лісі. На батарейках годі заробити. Але якщо їх утилізувати, то можна вберегти землю від шкідливих відходів», – каже чоловік.
За словами Вадима, за рік його сім’я збирає 500 кг органічних відходів, які відвозять на дачу, а частину згодовують каліфорнійським черв’якам. Вони живуть у господарів у спеціальній коробці в підвалі. Завдяки цим хробакам на кінець сезону вони мають 80 кг гумусу. А це найчистіший продукт для землі. Адже 1 кг гумусу замінює 20 кг гною.
«Не треба ігнорувати цю проблему. До 2025 року кількість сміття збільшиться уп’ятеро, – каже чоловік. – Ми вже зараз не можемо з цим упоратися, а що буде потім? Людям просто ліньки сортувати сміття. Їх треба цього вчити. Бо це дуже страшні токсини, які змішуються й негативно впливають на наше здоров’я. Це забруднене повітря, яким ми дихаємо, і вода, яку п’ємо. Не вихід знайти полігон, куди можна скидати весь непотріб. Тому варто задуматися, чому в нас так багато сміття».
Лілія БОНДАР
Фото з сімейного архіву
Луцьк
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 2
Маша
Показати IP
24 Квітня 2017 00:26
Світлана і Вадим мобільні, відкриті і щирі люди) Нехай їм щастить у мандрах і творчості!)
світлана до Маша
Показати IP
24 Квітня 2017 12:05
Дякуємо, за теплі слова! Приємно!
Єврокомісія надала Україні €1,5 млрд макрофіну
Сьогодні 16:33
Сьогодні 16:33
На Донеччині загинув військовий з Волині Андрій Сливка
Сьогодні 15:28
Сьогодні 15:28
Британія передасть Україні високоточні бомби, – ЗМІ
Сьогодні 15:12
Сьогодні 15:12
Легко, як 1, 2, 3: найпростіші вироби для в'язання гачком
Сьогодні 14:08
Сьогодні 14:08
.jpg)
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.