USD 26.75 26.85
  • USD 26.75 26.85
  • EUR 29.00 29.18
  • PLN 6.30 6.39

Від ненависті – до діалогу: проект «Примирення через важку пам'ять» у Луцьку

Дорога до примирення дуже непроста. Вона може бути довшою за людське життя і зрошуватися кровю невинних нащадків. Історія знає випадки тихо тліючої ненависті, що передається із покоління в покоління і вибухає зненацька, перетворюючи сусіда на вбивцю. Дорога примирення веде до прощення – найважчого з випробувань для людської памяті і людської совісті.

Промо-зустріч проекту «Примирення через важку пам'ять» відбулася 14 квітня в Галереї мистецтв Національної спілки художників України. Організаторами події стали Генеральне Консульство Польщі у Луцьку, Фундація Відкритий Терен (Люблін, Польща) та Група Мова Жива (Влодава, Польща).



Ми дивимося на фото літніх людей, читаємо їхні історії – розповіді про смерть і порятунок, трагедію і надію, вигнання і самопожертву. Відомий теоретик усної історії Поль Томпсон стверджує: «Треба повернути людям, які робили і переживали історію, центральне місце в ній, даючи їм можливість заговорити на повний голос». І ці голоси ще живих свідків трагічних подій у відносинах країн-сусідів говорять не лише про знищення, смерть і цькування, а й про допомогу, співпрацю та співпереживання.

«… на початку була така атмосфера, що навіть дітям не дозволяли разом бачитися. Ніхто не заходив по-сусідськи. Коли б щось горіло, то не допомогли. Як пізніше усі переконалися, що це нормальні люди, то вже потім розпочалася дуже міцна інтеграція. Це була наша спільна історія переселення, трагічна для усіх. Спадок кількох поколінь був залишений тому, що хтось собі так вирішив..»

- свідчення пані Зіновії, яка народилася в Бінчаровій, проживала на Опольщизні.
пані Зіновія


Автор і організатор проекту Алєксандра Зінчук (Польща) розповіла, що суспільна ініціатива «Поєднання через важку пам'ять», розпочата в 2012 році, має за мету поширення новітньої історії з засвідченими добрими прикладами взаємопорятунку людей, які проживали в Польщі і Україні (Волинь, Східна Галичина) у 1943 році, незважаючи на війну, знищення, тортури і вигнання. Ця ініціатива спрямована на подолання національних стереотипів, об’єктивне двостороннє з’ясування усіх обставин трагічних подій та розвиток діалогу між польським та українським народами.

Ще одна розповідь: «Іван Лисак, українець, був досить багатим господарем… Був 1943 рік, можливо кінець, як одного разу каже до мами: «Юлька, забирай хлопців і біжіть, бо більше вас не зможу вберегти. Ви вже під прицілом, прийдуть і вас замордують». Нам це сказав українець – добра людина…»

Волонтери-українці Сергій Гладищук (аспірант Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки) і Вікторія Власюк (студентка університету імені Марії Скадовської-Кюрі у Любліні) розповіли про свій досвід залучення до цього проекту, про експедиції селами Волині, під час яких вони спілкувалися з жителями і ретельно фіксували всі оповіді тих подій. Ці люди дуже привітно ставилися до волонтерів, розповідали свої історії – пережиті і побачені, запрошували до своїх хат, коли погода була холодна, частували гарячим чаєм. Волонтери не відчули ворожості по відношенню до них, дивувалися привітності у розмові про пережиті страждання.



Волонтери проекту Вікторія Власюк і Сергій Гладищук

Фото запису усної історії Сергієм Гладищуком


Серед матеріалів експедицій – знімок надгробної таблиці греко-католицького священика Юлія Бачинського, його дружини і сина у селі Байківці. Записи волонтерів свідчать: «Коли прийшли бандерівці, священик Бачинський був про це повідомлений. В розмові переконав упівців, щоб не нападали, а також дали слово, що на території його парафії не буде вбивства… В Байківцях і Русанівці не було «антипольських акцій».



Знімок надгробного напису Бачинських

Загалом до 2015 року молоді поляки та українці зібрали 236 усних історій по обидва боки кордону в рамках 4 експедицій, наймасштабніші з яких були історичні розвідки на Волинь і Східну Галичину. Зібрані розповіді обробляють у співпраці з експертами численних організацій. Далі – поява видань, вистави, двох документальних фільмів, репортажу, організація презентацій світлин тих людей, котрі дали такі важливі свідчення. Масштаби проекту зростають, з’являються нові контакти і партнери, а тому діалог щодо толерантності до іншого/чужого розвивається. Промо-зустрічі, вернісажі, дискусії по темі проекту відбулися уже в більш як 20 містах Польщі і України. Уже наступного дня організатори вирушають до Рівного.



Розповідає пан Євгеній, 1928 р.н. у Струсеві: «Спочатку поляки разом з українцями гралися. А потім, як були якісь гасла, то друзі зі школи штовхали мене за те, що є поляком. Ховався у тітки українки. Після війни залишився із мамою. Як можна було маму тут саму лишити?».

Під час презентації проекту умовний «кордон» розділив пунктиром зал Галереї мистецтв. Відвідувачі проекту, рухаючись біля світлин на стінах, постійно його перетинали, вдивляючись в обличчя на світлинах (до речі, це є непрофесійні фото, а зроблені волонтерами під час зустрічей), уважно перечитуючи тексти свідчень. Слова простих людей краяли серце і будили власні спогади. Волинський художник, мистець Віктор Чухрай теж пригадав те, як хлопчиком він чув притишені голоси своїх рідних у сусідній кімнаті, які не ризикували вголос розмовляти про ті страшні події. Його тоді шокували до глибини душі ті почуті слова про жахливі в своїй реальності мордування, які запам’яталися на все життя своїм трагізмом.



Віктор Чухрай розповідає свою історію

Після відкриття експозиції до волонтерів проекту підійшов сивочолий відвідувач – Микола Коц, який зараз проживає у Луцьку, і теж пригадав події того року. Тоді йому виповнилося 13 років, сім’я проживала у селі Гуща Любомльського району. На щастя, трагедія оминула їхнє село, та хлопчина запам’ятав мертві тіла жителів сусідніх сіл, яких зачепила смерть. Чоловік пригадував ті події з тремтінням у голосі.



Розмова з Миколою Коцем

Поміж світлин сучасників трагедії 1943 року бачимо фото гарного молодого чоловіка – фото Юрія Матущака, історика, політолога, громадського лідера молодіжної донецької організації «Поштовх», члена групи Жива Мова, учасника і координатора з українського боку проекту «Поєднання через живу пам'ять». Молодий донеччанин у складі добровольчого батальйону загинув під Іловайськом 28 серпня 2014 року. Посмертно нагороджений трьома медалями за відвагу.



Фото Юрія Матущака

Дорога до примирення дуже непроста і далека…

Трагедії множать могили
Під час відкриття експозиції
Матеріали експозиції




Виступає представник Генконсульства РП



З представниками ЗМІ




Аби те все не повторилося
Світлина проекту


Автор: Марія Пилипчук


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Реклама
Loading...
Коментарів: 11
Уважний Показати IP 15 Квітня 2016 19:26
А тут про те саме пише, що це виставка старожилів: http://www.volynnews.com/news/culture/u-lutsku-predstavyly-vystavku-ukrayinskykh-i-polskykh-starozhyliv/
Маша до Уважний Показати IP 15 Квітня 2016 22:19
Уважний читач - нагорода авторові!
Анонім Показати IP 15 Квітня 2016 22:19
Примирення може бути коли не будуть памьятники катам ставити...
студент Показати IP 15 Квітня 2016 23:47
Треба подякувати польським і українським людям що працюють на цьому ідеологічному фронті, а не сидять по гламурних буфетах в лабутенах і чекають що зранку вони будуть в Європі. Ви молодці!!!
ник Показати IP 16 Квітня 2016 00:06
а вот задам питання а подобное возможно в польше..или мы забыли депортацию украинцев и сколько их там полегло...и еще вопрос а кто стрелял в колках..тоже забыли да а кто стрелял на волыни..кто начал первый..я не порошенко я не буду просить прощения в израиле или в польше..это мне оскорбительно..потому как одно боко ..им полякам можно все а нам остается прощение просить..
Paweł до ник Показати IP 16 Квітня 2016 10:21
Пане ник, поедннанiя значит взаемно вибачити i перепросити.
Болєку, Ванє і Гансу Показати IP 16 Квітня 2016 10:12
Не було б окупації осадниками і польщею Волині не було б конфліктів. Поляки сюди прийшли як окупанти після кацапів, а потім німці....
віктор Показати IP 16 Квітня 2016 10:56
вчора по деяких центральних каналах показали як в польщі місцеві молодики побили до напівсмерті українця який говорив з українським акцентом. За злочин заплатили штраф, тобто їм погрозили пальчиком, неможна бити та вбивати холопів, Якби таке сталось в україні з поляком, які навіть часто себе ведуть по хамськи, то вже розтрубили б по всьому світу, що це на грунці національної неприязні і так дальше. Однобока в нас дружба. Дружба пана з хамом. Чому всі про це мовчать та лижуть зад пшекам.
Анонім до віктор Показати IP 16 Квітня 2016 12:08
...бо свідомі!
сергій до Анонім Показати IP 16 Квітня 2016 20:07
Ми їх в д**і мали. Ніхто нічого не забув і не забуде
українка з польським Показати IP 16 Квітня 2016 13:50
у кожній національності є гарні порядні люди. Є хами, бидло. Хіба серед українців їх мало??? Мова йде про справжніх людей з серцем і совістю. Політика часто змушує людей вбивати один одного, йти сусіда на сусіда. Хіба зараз не те саме робиться?

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Loading...
Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.