USD 23.5 23.7
  • USD 23.5 23.7
  • EUR 26.1 26.27
  • PLN 6.08 6.14

Жахіття тоталітаризму та забуття: історія журналістки, яка першою викрила Голодомор для Заходу

Жахіття охопленої Голодомором України, чесні та шокуючі репортажі для західних газет, видворення з СРСР та смерть у забутті: історію першої західної журналістки Рії Клайман, яка розповідала світу про сталінський терор, повернув широкому загалу канадський науковець.

Рію Клайман вважають першим журналістом Заходу, який викрив Голодомор в Україні у 1930-х роках. Історію про неї повернув із забуття канадський історик Ярс Балан, пише видання Альбертського університету (Канада).

Але попри те, що Ріа Клайман надсилала численні повідомлення про радянські та нацистські звірства північноамериканським газетам як іноземний кореспондент, вона незабаром була практично забута.

Це забуття тривало, доки чотири роки тому історик Альбертського університету Ярс Балан не розпочав дослідження висвітлення України в канадській пресі між першою та другою світовими війнами. Переглядаючи архів газет того періоду, один із його аспірантів натрапив на статтю Клайман, що описує Голодомор – штучно спровокований з ініціативи Йосипа Сталіна голод - у газеті «Toronto Telegram». Балан ніколи не чув про цю журналістку.

Копнувши глибше, його команда віднайшла видання газети «Evening Telegram» за 1932 рік із заголовком на головній шпальті про те, що кореспондент, яка перебувала у Москві, «видворена з Росії» та названа «буржуазним провокатором проблем». Наступного дня історія про її вигнання з’явилася в газетах по всій Північній Америці.
Про неї повинен знати кожен канадець: життя Рії Клайман як серія неймовірних пригод

Незабаром Балан зрозумів, що натрапив на щось важливе. Він вирішив присвятити більше часу історії Рії Клайман, взявшись за написання її біографії та працюючи, як головний консультант документального фільму про її життя, що вийшов торік.

«Вона – людина, про яку повинен знати кожен канадець, - стверджував дослідник. – Її історія справді дивовижна. Вона інформувала про два тоталітарні режими, була феміністкою, єдиною жінкою-єврейкою, яка писала репортажі з нацистської Німеччини. Вона навіть пережила авіакатастрофу, в якій загинули шестеро осіб. Її життя – це дивовижна серія пригод».

Ріа Клайман народилася в Торонто у 1904 році, частину ноги вона втратила у ДТП, коли їй було п'ять років. Батько її помер через рік. В 11 років Рію змусили працювати на заводі, щоб утримати сім’ю. Зі слів Балана, це змусило дівчину обмежити свою шкільну освіту до самоосвіти, а згодом доповнити її вечірньою школою та курсами підприємницької діяльності. За деякими повідомленнями, їй навіть вдалося здобути університетський диплом у проміжках між працею, хоча найвірогідніше вона просто прослухала кілька курсів в університеті.

Після нетривалої роботи в офісі психоаналітика у Нью-Йорку вона осіла у Лондоні, де працювала у генерального агента Альберти. Але все ж серце Рії лежало до журналістики. У 1928 році, провівши деякий час у Парижі та Берліні, 24-річна Ріа поїхала потягом до Москви з «трохи більше 15 фунтів стерлінгів у кишені та твердою рішучістю стати іноземним кореспондентом».

У неї не було роботи і житла, до того ж, вона не володіла російською. Переночувавши декілька ночей у ванній кімнаті кореспондента, який працював у «Chicago Daily News», їй вдалося влаштуватися на роботу з кореспондентом «New York Times» Вальтером Дюранті, який став її ментором. За дев’ять місяців вона опанувала російську до рівня, що дозволив їй самостійно працювати московським кореспондентом лондонської газети «Daily Express». Пересуваючись з допомогою протеза, Ріа вирушила на північ, щоб спостерігати за умовами життя у сибірських трудових таборах. Їхати журналістці довелося через голодні землі України та Кубані.

Як зауважує Балан, з часом, коли вона почала усвідомлювати масштаби жорстокості та підступну сутність інституційного терору, на якому трималася комуністична диктатура, її ентузіазм щодо радянського «експеpименту» ослаб.
Сміливе викриття тоталітаризму та забуття після смерті

Репортажі Рії в «Toronto Telegram» давали уявлення про катастрофу, що розгорнулася в радянській Україні та частинах південної Росії наприкінці літа 1932 року, коли Сталін «безжально вів класову війну проти селянства» і знищив будь-яку форму інакомислення чи опору.

Після того, як її вислали з СРСР, вона повернулася в Торонто на короткий відпочинок, перш ніж вирушити у нацистську Німеччину в 1933 році для написання хроніки диктатури Гітлера для «London Daily Telegraph».

«Зважаючи на її єврейське походження, це більш ніж дивно, що вона провела п'ять з половиною років в країні, яку все більше охоплювало антисемітське насильство», - зауважує Ярс Балан.

Виживши під час катастрофи авіалайнера, що перевозив біженців з Німеччини до Амстердаму в 1938 році, вона повернулася в Монреаль, щоб стати кореспондентом лондонського «Daily Express», а через три роки оселилася в Нью-Йорку.

Як журналістка, вона замовкла десь у 1940-их роках. Цікавим винятком є ​​лист до редакції, який вона опублікувала в «New York Times» 25 листопада 1967 року, де роз'яснювала внесок американців у радянський розвиток за часів її перебування у Москві.

Надалі їй нелегко, оскільки вона була самотньою та займалася здебільшого секретарськими роботами. Останні роки життя Рії залишаються здебільшого загадкою. Померла у Нью-Йорку в 1981 році у віці 76 років без жодної згадки про це в пресі.

Минулого літа Балан нарешті відшукав свідоцтво про смерть Клайман – це був величезний крок вперед у його прагненні повернути її історію до життя.

Зі слів Ярса Балана, святим Граалем стала б знахідка копії її мемуарів, які журналістка писала та згадувала у статті про неї в «Toronto Telegram» 1969 року.

«Пристрасть, мужність і пильний погляд на деталі, які демонструвала у своїх репортажах з Радянського Союзу на критичному етапі своєї еволюції, заслуговують на те, щоб бути більш відомими - не тільки студентам, які вивчають радянську історію, але й усім нащадкам тих, хто постраждав у перші роки сталінського терору, що тривав чверть століття», - вважає науковець.
«Я не могла витримати цей жах»: з репортажів Рії Клайман з охопленої Голодомором України

В одному з репортажів про подорож сходом України, опублікованому у травні 1933 року, журналістка розповідає, що побачила за 120 миль від Харкова, у селах над Сіверським Донцем. Обабіч дороги, як згадувала Клайман, безлюдні села, звідки були виселені так звані «куркулі»: раніше журналістка бачила цих людей у шахтах Донбасу та на лісозаготівлях півночі.

Ріа хотіла придбати яєць та молока у місцевих селянок, однак, на її здивування, ті не хотіли грошей. «Ми не продаємо яйця чи молоко за гроші. Ми хочемо хліба», - пояснила їй селянка. Спочатку журналістка не могла повірити тому, що почула: « У Росії, в брудних селах обірвані та брудні селяни бурчали про те, що їм бракує їжі, але хліба не просили. Якщо вони мали що продати, то залюбки брали за це гроші. Тут, в Україні, де селяни здавалися такими чистими і все таке доглянуте, вони хотіли хліба!» Селянка пояснила, що у селі ні в кого не лишилося молока чи яєць на продаж, позаяк корів та курок давно з’їли. Навесні всі голодували. У рідному селі місцева жителька обіцяла знайти кілька яєць.

Приїхавши до села, журналістка зустріла натовп місцевих жителів, які, дізнавшись, що вона прибула з Москви, закликали її звернутися до Кремля та повідомити, що вони голодують.

«Ми добрі, працьовиті селяни, віддані радянські громадяни, але сільська рада забрала у нас землю. Ми в колгоспі, але зерна не отримуємо. Землю, корів, коней, все у нас забрали, і нам нічого їсти. Наші діти їли траву навесні ...», - говорив їй один із чоловіків.

Журналістка, очевидно, виглядала недовірливою, тож одна з жінок почала роздягати своїх дітей одного за одним. Вона показували їхні обвислі животи, вказувала на свої веретеноподібні ноги, демонструвала їхні виснажені, покручені тіла, щоб іноземка зрозуміла, що це справжній голод.

«Я заплющила очі. Я не могла дивитися на цей жах. Проте жінка наполягала і хлопчик підтвердив, що «вони рачкували, як тварини, та їли траву». Більше їсти було нічого», - пише журналістка.

Вона запитала селян, що ті їдять, хто отримує збіжжя та чи в усіх селах ситуація однакова.

«Зараз осінь. У нас є овочі з саду, кабачки, гарбуз і кілька картоплин ― з цього ми робимо борошно». Одна жінка помчала назад у будинок і винесла чорну тістоподібну речовину. «Вот наш хлеб», - переклав хлопець. «З сушених гарбузів та картоплі. Коли цього не буде, у нас більше нічого не буде. Зерно сільська рада забирає. Наших овочів, які ми вирощуємо, не вистачить на зиму. Що нам робити навесні?»

«Я покинула це село з переконанням, що їхні клопотання повинні бути почутими не лише в Кремлі, а й у всьому світі. Сталін будував соціалізм в окремо взятій країні, а селянські діти їдять траву біля дверей своїх соціалістичних міст. Після цього ми зрозуміли, чому сільські діти завжди підскакували та кидалися в нас камінням, коли ми проходили повз. Це була їх помста за те, що ми могли рухатися швидше, ніж ті веретеноподібні ноги могли нести їх», - пише у репортажі Ріа Клайман.
Реклама

Коментарів: 1
Канадієць Показати IP 1 Грудня 2019 20:39
Найщиріші українці тілько у нас!

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.