USD 23.3 23.55
  • USD 23.3 23.55
  • EUR 25.9 26.14
  • PLN 5.95 6.08

Про справжню війну 51-ої бригади

Їм закидають дезертирство, бездіяльність, проти них відкривають кримінальні справи, на них шкодують медалей. Однак забувають про героїчне взяття і утримання стратегічної висоти Савур-Могили, звільнення Лисичанська, знищення ворожої техніки тощо.

Невідомо, як почуваються військові колишньої 51 окремої механізованої бригади, які брали безпосередню участь у страшних боях, коли їх звинувачують в інертності та байдужості.

Про те, що це була і є справжня війна, а волиняни не відсиджувалися в тилу й окопах, Інформаційному агентству Волинські Новини довів лучанин, військовий зведеної батальйонно-тактичної групи «Колос» 51 ОМБ. Український батальйон поміж сепаратистів був відомий як «300 спартанців».

ХТО Ж ВПЕРШЕ ВЗЯВ САВУР-МОГИЛУ

Липневе взяття стратегічної висоти – Савур-Могили, що за 6 кілометрів від російського кордону, - присвоюють 25 бригаді. Утім не лише їх зусиллями ця точка тоді опинилася під контролем української армії.

Нагадаємо, 28 липня внаслідок запеклих боїв підрозділи Збройних Сил України зайняли стратегічну ключову висоту на кордоні Луганської, Донецької та Ростовської областей - Савур-Могилу.
Під населеним пунктом загинули волиняни: 19-річний житель селища Голоби Станіслав Максимчук, 21-річний лучанин Артем Карабан.

«Я не можу навіть описати. Це був настільки важливий об’єкт для нас! Хто його тільки не намагався взяти – і 72, і третя... А за часів Другої світової там взагалі загинуло 60 тисяч народу, і все - щоби взяти цю гору», - розповідає лучанин.

З його слів, військові 51-ої бригади намагалися взяти стелу 8 разів, і лише на останній їм це вдалося.

Хоча попередньо того літа Савур-Могили у планах ОМБ не було. «Колос» збирався туди лишень на 3 дні – мали зустріти і супроводити 72-у бригаду на ротацію, однак лишилися і ось, що з того вийшло», - каже солдат.

Про те, що воювали не лише прости сепаратистів, а й, власне, російської армії – давно не секрет. Росіяни, будучи на близькій відстані до стели, тренувалися обстрілювати противника, – гірко усміхається військовий.

«Їм не була цікава піхота, стріляли переважно по техніці, яка на початках оборони об’єкту ще справно працювала, це вже потім від неї майже нічого не лишилося і ми мусили відступати. Проте спочатку, попри те, що мало хто умів нею користуватися й мав лише базові знання, давали гідну відсіч ворогу. Навчилися – всьому навчилися: і артилерією користуватися, і на танках, і на БТР їздити», - згадує боєць, який більш як півроку провів в боях на сході.


З його слів, з часом російська сторона, серед яких – кадрові офіцери, котрі пройшли не одну війну, почала навіть поважати артилеристів «Колосу».

Оборону тримали гуртом. Особливо згадує лучанин танкістів 30-ї бригади з Житомирщини, разом з якими більш як 3 тижні боролися за утримання стратегічної висоти. Проте належної підтримки військовим, на жаль, не забезпечили.

«Артилерія російська накривала нас дуже жорстко. Якби не РФ зі свого боку, Савур-Могила досі була б наша. А так - товаріщ Путін дав можливість молодим курсантам повчитися», - розповідає боєць.

Як врятуватися від «градів», «смерчів» та пушок, коли той самий «град» робить в бетоні діру глибиною у два метри, - збагнути важко.
«Чуєш свист, встигаєш сховатися в окопі», - пояснює лучанин.

ПОВЗКОМ ДО ПОРЯТУНКУ

Під Савур-Могилою поряд із «Колосом», який базувався в селі Петрівське, розташувалася того літа і 30 ОМБ – в Степанівці.

Утім протрималася вона недовго. Зі слів бійців «тридцятки», командування їх покинуло, солдатам довелося вночі повзком вночі лишати позиції.

«Вони розповідають, що їх дуже обстрілювали. Хлопці дзвонили до наших - із 51-ої, які перебували тоді в госпіталі, казали, що зараз повзтимуть до «Колосу». Типу, попередьте там, щоб не стріляли – свої будуть. І наші вже з лікарні телефонували, мовляв, тридцята до вас «йде».. повзком. БМП їх їхатиме. Не стріляйте.

Дуже панікували. Багато техніки лишили. Проте, що могли, вивезли. Таки до нас доповзли полями. Були, щоправда, і інциденти в них: навіть у своїх стріляли. Це ніч. Там же не видно, хто з кущів лізе… Солдата так нашого поранили», - згадує військовий.

ГЕРОЙСТВО ЯК БУДЕННІСТЬ

Однак з гордістю розповідає про майора Іванова з батальйону «Колос», який у всій цій суматосі на власний страх, ризикуючи життям, спиняв солдатів «тридцятки» та розставляв їх техніку для оборони.

«Ви навіть не уявляєте, скільки там свідомих і сильних бійців, які розуміють, що вони роблять, рвуться в бій. Вони розуміють, що це страшно, що страх – це природно і розумно. Якщо не боїшся, - ти вже 200-й… Боятися - правильно. Тоді ти думаєш про себе і про своїх товаришів, ти робиш все чітко. Це адреналін. Сприймаєш все по-іншому. По-іншому оцінюєш ситуацію. Бачиш значно більше. Помічаєш більше. Фіксуєш», - каже лучанин.

«Був такий капітан Сергій Корсунов із Володимира-Волинського. В «Колосі» всі звали його Петрович. За мирних часів був переможцем всеукраїнських військових навчань у танковому бої, очолював роту танкістів.
І ось 18 чоловік тримає оборону стели. Постійні обстріли. На висоту три танки йде, автобус із ворожою піхотою. А він в бінокль-дальномір дивиться, повідомляє координати, де ворог знаходиться… Артилерією керує. Міг же в окопі сидіти – не сидів.

Багато хлопців показали себе, проявили. Кожен другий», - розповідає військовий.

Що Корсунов, що Іванов, переконує солдат, заслуговують медалей. Подання, каже, були, але багатьом відмовили. Деякі – досі на розгляді.

«Чому? Бо, щоб дати медаль, треба провести розслідування. Якісь нестиковки – медалі немає. А глобально… Владі це невигідно. Це пільги, це доплати. Якби це все вирішував суто президент, то я впевнений: кожен, хто там знаходиться, отримав би відзнаки… Але це не він сам вирішує. Я вірю нашому президенту. В мене немає розчарування.
Він прийшов у такий складний час, коли, щоб від людини щось вимагати, треба аби минув якийсь час. Наразі він виконує якусь таку, скажімо, місіонерську роль. Дипломатичними методами йде до цілі. Ми - люди військові, цього не розуміємо, мовляв, яка дипломатія, коли гинуть люди… Є також питання із озброєнням, теплим одягом. Кажуть, на наших заводах є багато нової зброї. Але ніхто не задумується, що цю зброю завод має продати. Це не військовий час, коли він просто віддає. Зараз – інші умови.
Порошенко – не фанатик, як той самий Путін, який попри сильну харизму, плює на всіх. Порошенко – врівноважений чоловік», - розмірковує лучанин.

САВУР-МОГИЛА. ВИМУШЕНИЙ ВІДСТУП

«Через декілька тижнів оборони ми вже не мали, чим воювати. Всю техніку нашу розбили. Знаєш, це все відбувається дуже швидко. Закінчилася зброя. Ми свідомо прийняли рішення покинути об’єкт. На той момент на висоті лишилися деякі добровольці, однак потім Савур-Могилу покинули і вони.

Росія накрила нас потужною артилерією. Захищатися вже було нічим, - констатує лучанин. - Є така інформація, що коли ми їхали на Савур-Могилу, на нас вже були виписані «похоронки», тобто ми вже були визначені як «200-ті», - можливо, через такі інциденти зокрема і розформували згодом бригаду».

ЧИТАТИ ЩЕ : ЯЦКІВ ПРО 51 ОМБ «РОЗФОРМУВАННЯ ЧАСТИНИ – ЯК ПОХОРОН»

За спинами бійців 51-ої, каже боєць, багато різних вчинків. «Це перші спроби. Перші кроки. Наробили багато галасу, кіпішу. Коли туди потрапляєш, і по тобі починають стріляти, зовсім по-іншому оцінюєш все. Ми ще не мали такого досвіду, коли нас хочуть вбити.
Багато хто наробив помилок, рятуючи свої і чиїсь життя. Коли хлопці відступали, і перетнули російський кордон – вони просто не мали більше куди йти. Зараз ніхто не має права їх судити.

Прийняли рішення розформувати бригаду, зробили 14 штурмову. Я спочатку не зрозумів, чому штурмову. Але потім дійшло: ми вже «пристріляні», ми вміємо воювати, і ми саме цим і займалися», - стверджує лучанин.

«Щоб ти розуміла, російські танчики – це у більшості техніка 2013-ого року, а наші їздили ще у 60-70-их роках. Але ми воювали. Вони тікали. Вони вивішували українські прапори, щоб по них не стріляли. На мій БТР велося постійне полювання, так як він постійно курсував поміж блокпостами… Якогось разу на місці, де я проїжджав, на фугасі підірвався цивільний комбайн. А динамітні шашки, знаю, підготували для мого БТР, - згадує боєць. – Пізніш повертався в табір, а мені кажуть, мовляв, в тебе в бронежилеті – куля.. А я навіть не відчув…»

Розповідає лучанин і про випадок, коли біля Красноарійська спинили дальнобійників, а ті дали інформацію, що з боку Донецька на їх блокпост їде декілька камазів із кадирівцями, а від Красноармійська – десятки колишніх засуджених.

План розстріляти блокпост підтвердився і тим, що неподалік нього ворог налаштував відеозйомку – це бійці «Колосу» побачили в бінокль. Однак інформований значить врятований. Наміри противника тоді не справдилися.

Були, каже, в бригаді і «Гради», і БМП, і БТР, і танки… Після обстрілів зазвичай проводили зачистку території.


Зауважимо, сьогодні проти деяких бійців колишньої 51 ОМБ відкривають кримінальні справи через те, що вони, нібито, не зберегли військову техніку.

«Так, тривають судові процеси. Чув про таке, - каже боєць батальйону «Колос». Не буду говорити за інших, але ми з тої ж Савур-Могили привезли навіть згорівші автомати, практично всю техніку. У разі ж, якщо ти не зміг її доставити, проводиться розслідування. Але практика показує, що зробити це, враховуючи умови, в яких все відбувалося, майже нереально.
Зрештою, дають рік умовно… Триває тяганина. Так воно і відбувається», - зітхає військовий.

На питання щодо заробітних плат, відповідає, мовляв, виплачують, але незрозуміло, за яким принципом: «Із затримками, але платили. Все залежить від командира батальйону. Не знаю, як у інших, але нам віддавали все до копійки. Можуть зараз бути якісь труднощі, бо переформовували з 51-ої на 14-у. Хтось десь загубився…».

Про які суми – мова, боєць не приховує. 2700 «мирної» заробітної плати плюс 3000 так званих «АТОшних».
Є ще така категорія як «бойові АТОшні» - мовиться про заробітну плату військових, які беруть участь, власне, у бойових діях. Їх розмір становить 8000 гривень. Однак діяльність «Колосу» як таку не визначають.

- А що б ти побажав командуванню збройних сил?

«Тактичного розуму… Аби вони реально задумалися над тим, що сидять вдома, а хлопці мерзнуть на передовій... І не мали місця випадки, коли привезти генерала вертоліт знайдеться завжди, а вивезти поранених – техніки немає…»

Розмовляла Альона ТРОХИМЧУК.
Реклама


Редакція сайту прийняла рішення тимчасово закрити коментування під новинами, які стосуються військових подій на сході.
В Україні триває війна, зокрема інформаційна. Таким чином, ми не можемо допустити, щоб ресурс Інформаційного агентства Волинські Новини використовували як майданчик для дестабілізації ситуації.


Утім нам важлива думка нашого читача, тож запрошуємо до обговорення публікацій на сторінках агентства в соціальних мережах.



Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.