USD 40.00 40.28
  • USD 40.00 40.28
  • EUR 41.00 41.30
  • PLN 8.75 8.88

«Усміхаюся дітям, а в душі все кричить»: День сім’ї для вимушених переселенців у Луцьку минув радісно, але з нотками смутку. Фоторепортаж

14 Травня 2022 08:00
«Не живе дерево без коріння, а людина без сім’ї». Ці слова із пісні фолькгурту «Чачка» пройшли червоною ниткою через тематичну програму, яку організували на базі Палацу культури міста Луцька.

Міжнародний день сім’ї відзначають 15 травня. Саме до цієї події – символу єднання, домашнього затишку, наступності поколінь на затишному подвір’ї міського Палацу культури організували свято. А гостями його стали дітки родин, які були змушені покинути рідні міста через жахіття війни. І вже в цьому факті – втечі від смерті у чуже місто, часто неповними сім’ями – і виявляється увесь трагізм та неоднозначність цьогорічного Дня сім’ї.
Працівники арттерапевтичного центру «Палац культури міста Луцька» як ніхто розуміють це. Адже вони з перших тижнів війни намагалися допомагати державі та нашим захисникам. На своєму місці, своєю працею, своїм бажанням наблизити перемогу. І коли у Луцьку з’явилися перші переселенці, арттерапевтичний центр запрацював на повну. Нині ж він є ключовим серед таких закладів нашого міста. Цьому сприяє і наявність бомбосховища у Палаці культури, адже питання безпеки дітей – одне з головних.
Плетіння гачком, вивчення хореографії, вироби з бісеру, мотанки, декупажі, аплікації, гончарство, театральне мистецтво: ось неповний перелік тематичних лекцій, уроків та майстер-класів, які відвідують дітки. Серед традиційних занять є і досить оригінальні. Наприклад, створення предметної анімації. Для цього потрібно рухати власноруч створені пластилінові фігурки, фотографуючи їх. 24 кадри таких переміщень – і готова одна секунда мультфільму. Ще для дітей організовують читання казок наших земляків, екскурсії містом, уроки малювання серед пам’яток культури – усе, аби вони краще знали історію Луцька та Волині. Юні відвідувачі є на усіх заняттях: часом їх приходить п’ять-сім, а буває і до 30.

Сьогодні ж головною ідеєю заходу була тепла атмосфера – без промов та офіціозу. Адже, як відзначила одна з методисток, за ці півтора місяця вони всі стали однією сім’єю!

Ведучими першої частини святкової програми були музики фолькгурту «Чачка» Палацу культури міста Луцька. Вони не лише знайомили гостей з традиційним фольклором Волині, співали запальних народних пісень, але й жартували з юними глядачами, організували для них забави, залучали до виступів і дітей, і їхніх мам.
Друга ж частина була творчою. Дітки малювали свої родини – хто як уявляє – яскраво, кольорово, а часом трішки похмуро. Батьки допомагали їм, а ще обговорювали свято… і пригадували, як залишали рідні домівки.
«Виїхали з Києва 24 лютого вранці. Читали новини, спілкувалися – готувалися до чогось такого. Валіза була зібрана, тому одразу сіли в машину і поїхали. Спочатку перебралися ближче до кордону, потім до Луцька. Про повернення поки не думаємо. Займаємося тут і в художній школі. Добре, що є такі місця, де діти можуть корисно проводити час, відволікатися. Дуже вдячні міській владі та працівникам за все», – стримано розповідає Катерина Драган. Вона усміхається (а як гарно танцювала гопака!), але за стриманістю відчуваються приховані біль і тривога.
Читати ще: «Залишалось або померти у підвалі, або під обстрілами»: у Луцьку розважали мам, які відчули на собі жахіття війни. Фото

Тетяні Миколаївні з Маріуполя це вдається гірше.

«Застала я, застала страхи. Розсіюються вони – у вас дуже гарне місто. Хочу забути оте, що було», – жінка робить невизначений рух рукою над головою. І перепитуючи та спостерігаючи, як змінюється вираз її обличчя та очей, мимоволі відчуваю себе на допиті.

«Ми їхали з сином і людьми, з якими зустрілися у бомбосховищі, коли прийшли з нашого підвалу підзарядити телефони. А вони збиралися їхати до Луцька й покликали нас із собою. От ми і поїхали. Виїжджали дуже важко. Місто вже обстрілювали. Засипало нашу машину землею… Якось так. Тяжко. Надіялися на Бога. Думали – раз виберемося, то і все інше якось буде», – хвилюючись, жінка часто замовкає, підбирає слова, затинається.

Кажу їй, що може говорити російською – відмовляється.

«Стараюся. Приїхала і одразу почала спілкуватися українською. Стараюся для себе. Жодного разу не було, щоб якісь проблеми виникали через мою російську. Але ще трошки практики – і буду геть гарно розмовляти українською», – зізнається Тетяна.

«У мене в Маріуполі була маленька майстерня – розписувала стіни, хендмейдом займалася, декоруванням меблів. Тому приходжу сюди як до рідних – мене чудово зустріли. Душею відпочиваю – працюю з дітками, усміхаюся їм, а на душі по-різному буває. Стежу за тим, що відбувається в Маріуполі. Є групи у соцмережах. Там мої друзі, знайомі творчі люди, які не змогли виїхати. Хтось з’являється у мережі, хтось – ні», – жінка замовкає, зрозуміло, що у голову приходить найгірше…
«А з деким перестали спілкуватися, – несподівано продовжує Тетяна Миколаївна. – Ми з тими людьми зустрілися у сховищі і поїхали в Луцьк. Отак як були, практично. Без нічого. А потім передзвонили родичі і спитали: «А чего ты аж туда поехала…?». А я відповіла просто: куди привезли – туди й приїхала. Від бомб рятувалася. І все – перестали спілкуватися. А зараз? Нема про що й говорити... Куди повертатися? Сміття, руйнація, а спека почнеться – тіла стануть відкопувати, запах… Страшно. І все вже там інакше», – жінка замовкає. У очах – сльози…

Захід закінчився улюбленим моментом усіх дітей (і не лише) – солодким частуванням та переглядом мультика. Задоволена малеча, розібравши цукерки, побігла до кабінету, а я ще раз переглядаю їхні малюнки: яскраві кольори, діти і дорослі, сонечко, квіти, котики і принцеси. Слава Богу, бомб, ракет, танків і згарищ нема.

Олександр ДУРМАНЕНКО

Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 0

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Loading...
Система Orphus