USD 25.2 25.35
  • USD 25.2 25.35
  • EUR 27.9 28.07
  • PLN 6.3 6.44

Єпископ Маркіян: «Ми б хотіли мати сестру – єдину УПЦ»

Цього року виповнюється 20 років з того часу, як ординарій Луцької дієцезії Римсько-католицької Церкви Маркіян Трофим’як отримав ранг єпископа. Протягом цього часу він тричі займав посаду заступника голови конференції Римсько-католицьких єпископів України та нині займає посаду відповідального за зовнішні зв’язки Римсько-католицької церкви в Україні. Разом з тим Маркіян Трофим’як продовжує вести службу в кафедральному соборі Петра і Павла та опікується поверненням сакральних святинь до власності церкви.

- Сьогодні поширена думка, що «колиска католицизму» Європа, поступово втрачає свій християнський дух. На зміну традиціям приходить вседозволеність. Для прикладу, сучасні митці використовують образи святих отців чи Діви Марії у своїх суперечливих за змістом картинах. У Голландії храми здають в оренду. Церква втрачає свою роль житті суспільства?

– Я би не драматизував так ситуації. Бували часи, коли авторитет Церкви міцнішав, а бували також, коли слабшав. Якщо прослідкувати історію Церкви, та й взагалі історію людства, то вона завжди мала кшталт подібний до синусоїда. Головне, що загальна тенденція розвитку зберігається.

Водночас те, що діється зараз у Європі, не може не непокоїти. Але це якщо дивитися на короткий відрізок часу. Якщо ж споглянути на усю історію Церкви, починаємо до всього підходити спокійніше. Слова Ісуса Христа завжди дивовижно сповнювалися і ворота Аду Церкви не здолають.

Факт, що у деяких країнах зараз поширене більш вільне трактування істин віри чи християнства, нажаль, беззаперечний, і дуже болісно за цим спостерігати. Я був у Голландії та бачив храми, які продавали і перепрофільовували для вжитку відмінного від сакрального. У Німеччині деякі дієцезії відчужують храми, бо їхні настоятелі кажуть, що такої кількості храмів непотрібно – інколи храм від храму знаходиться на відстані 300 чи 500 метрів.

Це – сумне явище, адже храм для нас є чимось більшим, ніж тільки пам’ятка архітектури. Це – частина життя наших предків. Нажаль, на Заході це інакше сприймають. Подібні тенденції в історії Церкви вже були.

– В Україні така ж ситуація? І взагалі – що робить Ваша Церква, аби вберегти свій авторитет?

– На Україні – ситуація діаметрально інша. Ми повертаємося до наших храмів. Відбудовуємо знищені та будуємо нові. І ця потреба храмів ще досі не заспокоєна.

Щодо свого авторитету, Церква ніколи не боялася і не боїться, адже поки Церква залишатиметься Церквою, її авторитет не може впасти.

Негативні тенденції, що поширюються в країнах Заходу, не мусять од разу з’являтися в Україні. І, якщо наша влада, наші політики та суспільні діячі не накинуть нам силою певних стереотипів чи небезпечних тенденцій Заходу, Україна буде в безпеці. Це не лише моя думка, це – позиція предстоятелів усіх головних конфесій України, яка проявляється в діяльності Всеукраїнської Ради Церков та Релігійних Організацій, до складу якої входять представники різних конфесій. Ми однодумні: мораль – єдина для всіх

– До речі, про об’єднання. Сказане вами – і є та ідея, що може об’єднати українські Церкви?

– Я вжив би іншого вислову: не об’єднання, а повернення до первісної єдності. Поділ Церкви є чимось ненатуральним, а це означає, що рано чи пізно його потрібно буде подолати.

– І в який спосіб це станеться?

– Очевидно, що не шляхом адміністративного вирішення. Це може статися лише на шляху любові і поваги один до одного. Люди прагнуть єдності. Різноманітність традиції не є в цьому жодною перешкодою.

– Та все ж маємо в Україні, як на мене, глибокий і складний міжконфесійний конфлікт – між Московським та Київським патріархатами Православної Церкви…

– Аби розібратися в цьому, треба ґрунтовно проаналізувати історію. Але я не є спеціалістом в цьому питанні і, напевно, не маю права проводити такий аналіз. Ми би лише хотіли мати сестру – єдину Українську Православну Церкву. Питання підпорядкування, де має бути патріарх, і таке інше – то вже їй самій вирішувати. Ззовні вирішити це неможливо.


– Ні для кого не секрет, що такий конфлікт вигідний окремим українським політикам. Ви й самі щойно згадували про них – мовляв, якщо вони не будуть впливати на Церкву – все буде добре. Тобто ви вважаєте вагомим «християнській фактор» у політиці?

– Є політики, котрі дійсно стоять на позиціях християнських цінностей. Такі політики ніколи не намагаються використати Церкву як знаряддя для досягнення своїх політичних цілей.

Але є також група політиків, котрі хотіли би використати авторитет Церкви у власних інтересах. В таких випадках ми намагаємося сторонитися їх і не піддаватися впливу.

– Про яких саме політиків ви говорите?


– Не буду конкретизувати, я говорю лише про проблему.

– А місцеві політики намагалися залучитися вашою підтримкою?

– Іноді такі спроби мали місце. Ми ввічливо відповідали, що Церква не може стати на сторону тієї чи іншої партії…

– До речі, ще про один аспект стосунків «політика-Церква»: чому католицькі священики на відмінну від духовенства інших конфесій, не висувають своїх представників у депутати?

– Я, як громадянин України, маю право голосувати і цим правом я користуюся. Моя справа, за кого я голосую. Я ніколи не намагався вплинути на політичні вподобання інших.

Але ми, як служителі Церкви, не маємо права вмішуватися в політику, займати якісь політичні пости, належати до політичних партій, висувати свої кандидатури в структури влади. Священикам це абсолютно заборонено. Це – загальний принцип Римсько-Католицької Церкви.

Є один виняток у світі, в Латинській Америці, де президентом є римсько-католицький єпископ. Він просив Папу Римського дозволу зайняти цю посаду, аби уникнути громадянської війни в країні. Але Папа Римський йому відповів: або ти – президент, або єпископ. І тепер, займаючи державну посаду, цей єпископ не має права виконувати здійснювати релігійне служіння. Це – єдиний виняток, який Апостольська Столиця зробила заради блага конкретної держави.

– Ваша єпархія на Волині – чисельна?

– У нас немає статистики, нема членства. Ми людей не рахуємо. Кожен може прийти, може піти.

Був час, що ми розширювалися, коли ми старалися відкрити парафії, де є римо-католики, прагнули повернутися до своїх храмів, і добивалися, щоби нам їх віддали. Зараз цей процес сповільнився. Тепер триває час стабілізації і відродження парафіяльного життя.

Ми всі повертаємося до свого коріння, шукаємо своєї ідентичності. Це стосується також релігійного життя. Кожен повинен сам визначитися, в який спосіб він найкраще зреалізує себе, як християнин. Для нас поняття прозелітизму – чуже. Ми ніколи нікого не агітували і не агітуємо, але водночас не закриваємо дверей ні перед ким. Кожен має розум і вільну волю і це ми повинні вшанувати. Ми закликаємо лише до братньої любові та взаємної поваги.


– Чи багато випадків, коли православні приймають католицьку віру? І, до речі, цікаво, який обряд такого переходу?

– Тут немає якогось особливого обряду. Я свідомо уникаю якихось статистичних даних, бо ми їх по-перше, не маємо, а по-друге, можна створити хибну картину.

В нашій дієцезії випадки переходу від православ’я до католицизму не чисельні. І тут немає якогось особливого обряду, адже віра в нас одна й та сама. І Католицька і Православна Церкви сповідують ті самі істини віри. Нас різнить лише традиція, спосіб звершення літургії та адміністративне підпорядкування. В православ’ї є підпорядкування Київському чи Московському патріархату чи автокефалія. У нас же – підпорядкованість Папі Римському.

Понад 20 обрядів католицької Церкви у підпорядкуванні Ватикану. В нас абсолютна монархія. Папа Римський вирішує усі питання – ми можемо йому лише радити. Над Папою немає нікого, лише Господь Бог. Така монархічна система вже майже два тисячоліття нам дуже добре служить.

Якщо ж говорити про перехід на католицизм, то це явище сьогодні дуже розповсюджене. Відомо, що в Англії зараз багато людей, включно з колишнім прем’єром Тоні Блером, перейшло до Римсько-Католицької Церкви відтоді, коли Англіканська Церква згодилася на так звані одностатеві шлюби та рукоположення жінок. Але справа переходу – це сфера вільної волі кожної людини.

– Ви згадали про одностатеві шлюби і відносини. Багато Церков стають все більш ліберальними до такого роду речей. Що про це думаєте ви?

– Церква завжди мала один принцип – любити грішника, але не проявляти жодної толерантності щодо гріха. Засуджується гріх, а не людина, що його скоїла. Милосердний Бог дає людині шанс і благодать виправитися і відшкодувати вчинене зло. Церква ніколи не піде на компроміс зі злом, з гріхом. Що саме є гріхом, Церква навчає нас, опираючись на Святе Письмо і церковну Традицію.

Мені важко сказати, звідки береться потяг до тієї самої статі. Можливо наука колись дасть відповіді на багато запитань. Однак сфера моралі знаходиться за межами емпіричних наук, і тут ми маємо приймати і дотримуватися того, чого нас навчає вже дві тисячі років Церква.

Ми стараємося людям допомогти, щоби вони віднайшли сили повернутися до нормального життя. Римсько-Католицька Церква ніколи не згодиться на одностатеві партнерські зв’язки. Я знаю, що і Православна Церква займає таку ж позицію.

– Останнього Різдва у луцькому костелі Петра і Павла відбувся концерт джазової музики. Багатьом сподобалося. Скажіть, це може стати традицією вашого храму?

– То був один-єдиний раз. Раніше такий концерт відбувся у Львові. На ньому звучали колядки у джазовій обробці.

Я довгий час не хотів погоджуватися на такий концерт. Але врешті-решт, і владика Греко-Католицької Церкви Йосафат Говера, і я – згодилися на це. Проте, чи будуть такі концерти й надалі – це велике питання. Бо джаз дуже своєрідний. Були такі слухачі, котрі були захоплені і дуже дякували, бо почули, що колядки можуть звучати і таким чином. Однак, я не хочу прогнозувати на майбутнє, чи ми будемо щось таке практикувати.

– Чи підтримуєте ви ідею проведення уроків християнської етики у школі? Не усі це сприймають однозначно – частина батьків проти цього.

– Ми багато разів піднімали це питання на Раді Церков. І нині не стоїть питання – потрібні уроки етики чи ні. Питання – чи ми маємо відповідні кадри?

Немає сумнівів, що християнська етика у школі повинна бути. Важливо, щоб вона не перетворилася на якусь агітацію. Немає різниці, хто веде урок – священик православний, католицький, чи миряни – дітей не можна агітувати. Християнство має багато тем загальних для різних конфесій. Це дозволяє обійти питання, на які кожна окрема конфесія має свою відповідь.

Якщо говорити про атеїстів – ніхто не змушує їх вірити, однак, мені видається, нікому не завадить дізнатися, чим є християнство – навіть для загального розвитку. Ми ж живемо в одному суспільстві! І я не бачу нічого поганого, аби атеїсти чи сповідники інших релігій знали, чим живуть брати християни.

Якщо ж Міністерство освіти вважатиме, що можна звільняти дітей від занять – прошу дуже, нікого не треба змушувати.

– Сьогодні часто можна зустріти оголошення про поїздки до священиків, які зцілюють, лікують, «виганяють бісів». Чи практикує Римсько-Католицька Церква екзорцизм чи історії про людей, що одержимі дияволом – це просто вигадки?

– Екзорцизм був завжди і він практикується, але дуже обережно і дуже рідко. Зло існувало й існує, і екзорцизм – це є вигнання злого духа. Випадки біснуватості чи одержимості дійсно трапляються.

Але на сотні тисяч випадків то може бути один єдиний, коли з впевненістю можна говорити про одержимість. Найчастіше це або прояви психічного захворювання або форма істерії. В нас у дієцезії немає екзорциста і я нікому не дозволяю цим займатися. У нашій Церкві в Україні є лише один священик, якому дозволено цим займатися. Я би не хотів називати його ім’я, щоби уникнути непотрібного розголосу.

Багато людей навіюють собі цю одержимість. У цьому випадку це справа радше спеціаліста від психіатрії, а не екзорциста. Однак, як я вже сказав, випадки одержимості бувають. Вони дуже страшні, це є щось, що уявити собі неможливо і жартувати з ним не можна.

– Не так давно популярними були розмови про кінець світу – у зв’язку з черговим пророцтвом про те, що цей кінець має статися 21 травня 2011 року. В Луцьку навіть висіли білборди з подібною інформацією. Як ви до цього ставитеся?

– На того пророка, що заповів у травні кінець світу, в Америці багато людей подали до суду. Бо вони продали свої маєтки і чекали кінця світу. Зрозуміло, що суд такі заяви не прийняв.

Це було би смішно, якби не було так сумно. Ясна річ, що все, що має початок – має і кінець. Кінець світу настане. Коли і як – ми не знаємо. Вчені постійно нас лякають кометами, астероїдами, вулканами і глобальним потеплінням, хворобами та війнами. Сонце не вічне, воно також рано чи пізно вичерпає свою енергію та згасне.

Але коли це все відбудеться – невідомо. Тому варто жити мирно і спокійно. Був такий святий Алоїз Гонзага, італієць епохи Ренесансу. Колись він сидів з друзями і хтось спитав: якщо через півгодини буде кінець світу, що би ви зробили? Один каже – я би відразу писав листа до мами, інший – я би побіг до сповіді, ще один – я би молився. Алоїз, який саме грав у шахмати, сказав, що постарався би закінчити партію.

Прийде момент, коли Господь покличе всіх до себе. Церква наголошує, що ніхто не знає свого часу, тому варто бути чуйними і готовими завжди. Це не означає, що слід одягти простирадло і бити поклони. Просто жити праведним життям і тішитися ним.

– У пресі сьогодні часто можна зустріти публікації про матеріальну сторону життя священиків – про їхні дорогі авто, телефони, не зовсім зрозумілу розкіш у побуті. Як ви ставитеся до цього? І, до слова, яким авто користуєтеся ви?

– Кожна людина не лише має право, а й повинна жити гідно. Тут не може бути поділу на священнослужителів, мирян, королів, президентів чи робітників.

Колись Папа Римський Пій XII приймав на аудієнції двірників, котрі працювали у Римі. Їхній представник звернувся до Папи: «Святійший Отче, сьогодні ви приймаєте людей, котрі на суспільній драбині стоять найнижче». Папа перервав: «Я не погоджуюся з таким формулюванням. Чого б вартувало найгарніше місто світу без вашої праці? То був би суцільний смітник».

Ми не ділимо людей на вищих і нижчих. Кожен має свою гідність і має право на гідне життя. Самі люди, а також суспільство і держава, повинні це забезпечити. Кожній сім’ї потрібне житло відповідне до її складу. Якщо це науковець – то йому потрібне ще й приміщення для бібліотеки, кімната для зустрічі гостей і наукових бесід. Це не розкіш, а потреба.

Автомобіль – це також не розкіш, а потреба. Я багато їжджу, відвідую міста, де ми будуємо храми, табори для дітей. Інша річ – який має бути цей автомобіль. Він повинен бути надійним і безпечним. Але мені до голови не приходило мріяти про «Майбаха» чи «Ролс-ройса».

Автомобіль, котрим я користаюсь, в міру добрий і скромний. Для життя мені потрібні лише бібліотека, вітальня і спальня. Палаци і розкіш – чому це служить? Прийде час і все це треба буде залишити.

Коли священнослужителі живуть в спосіб, котрий надто разюче відрізняться від скромного життя тих, кому вони покликані служити – це недобре. Звісно, не можна пропагувати «уравніловки» чи силоміць плекати злидні. Соціальної нерівності не уникнути. Йдеться ж не про це, кому скільки дано і хто на що собі може дозволити, але про те, як хто вміє розпоряджатися своїми благами – на користь чи на шкоду для себе і інших. І це відноситься не лише до священиків.

На щастя, наші священики, єпископи живуть скромно і не можуть здивувати когось розкішним життям.

– Так все таки – яке у вас авто?

– У мене «Фольксваґен Пасат». Авто служить мені вже десятий рік, добре служить і я ним дуже задоволений.

– Де можна вивчитися на католицького священика і чи збільшується кількість бажаючих служити у вашій церкві у Луцьку?

– В Україні є три духовні семінарії: в Брюховичах неподалік Львова, в Городку Хмельницької області, і в Ворзелі біля Києва. Кам’янець-подільська дієцезія має найбільше священиків, там багато костелів і багатотисячні парафії.

У нас інша ситуація, ми маємо менше парафіян. Цього року я висвятив одного священика і така ситуація є для нас нормальною. Були роки, коли взагалі не було жодних рукоположень.

Поволі дієцезія заповнюється священнослужителями, які мають місцеве походження. Але їхньої кількості поки що недостатньо і ми запрошуємо священиків з-за кордону. В Україні є священики з Польщі, Угорщини, Бразилії, Мексики, Італії, Франції. Є навіть сестри монахині з Індії та В’єтнаму.

Якщо йдеться про Луцьку дієцезію, в нас щораз більше священиків і сестер монахинь місцевого походження.

– Яка ситуація зараз з католицьким храмами на Волині, чи вдалося вам повернути усі, які ви планували?

– Є місцевості, де храми не збереглися. Ми побудували нові храми. Наприклад, в Томаш-городі, в Костополі Рівненської області, в Торчині Волинської області. З села Вишеньки ми перенесли в Ковель єдиний уцілілий на Волині дерев’яний храм 18 століття. Новий храм будується також у Нововолинську.

Ще є невирішена проблема з домом жалоби в Луцьку біля Меморіалу слави, який є нашою каплицею. Але я думаю, що з часом це питання вирішиться. У Рівному також залишається невідданий парафіянам костел, де нині знаходиться органний зал.

- Яку причетність має каплиця до Римо-католицької Церкви?

- Там неподалік було кладовище і ця каплиця, в якій відправлялися здебільшого похороні богослужіння. І коли в 1945 році був закритий кафедральний собор, то до 1954 року служби тривали саме цій капличці поки був живий священик Ян Рудковський.

- Ви намагалися повернути капличку церкві?

- Є постанови, які підтверджені усіма Президентами, починаючи від Леоніда Кравчука про те, що всі сакральні будівлі і взагалі все майно церкви має бути їй повернено. Це є загальноприйняті міжнародні норми. У Луцьку майно церкви почали повертати з кінця 80-тих. Вже з 1990 року ми почали правити служби в бічній каплиці біля Собору, з 1991 року нам почали повертати Кафедральний собор. Темпи повільні, однак стабільні. Ми тоді найбільше костелів отримала в Галичині, в Тернопільщині, Івано-Франківщині.
Щодо каплички ми не ставимо питання ребром. Це не є так просто, ми це розуміємо. Було декілька звернень однак вони залишилися без відповіді. Але капличка належала і належить Римо-католицькій церкві. Вона тоді була радянською владою забрана без суду і слідства.

– В якому стані зараз костел Петра і Павла в Луцьку?


– Кафедральний собор святих Апостолів Петра і Павла в Луцьку зберігся непогано. Був час, коли дах протікав, тому його було повністю відновлено. Залишилося лише перекрити нефи і два куполи. Ми все робимо в порозумінні з відповідними органами, бо це – пам’ятка архітектури.

В подальшому ми хочемо зробити ремонт усередині костелу, але це вимагатиме дуже великих матеріальних затрат.

– Яка ситуація з підземеллям під костелом?

– Є людина, котра піклується підземеллям. Якщо починаються небезпечні процеси – підходить вода, чи з’являються тріщини – він слідкує за цим, говорить нам, а ми реагуємо. В кожному разі поки немає особливих зсувів. Думаю, вони і не мають з’являтися. Тріщини, що вже є, існують в будь-якому старому приміщенні, але вони не є небезпечні, ми їх контролюємо.

– Хто вам допомагає фінансово у відбудові і ремонті храмів?

– Ми шукаємо спонсорів. Люди завжди відгукуються, якщо починаємо ремонт. Але вони більше допомагають руками, працею, продуктами. Шукаємо допомоги західних благодійних організацій, які допомагають фінансово.

– На початку розмови ви зазначили, що історія Церкви зигзагоподібна. Де Церква знаходиться зараз і чого варто очікувати?

– Тривалий час релігія була заборонена, і коли вона знову стала доступна – був етап захоплення нею і навіть моди. Однак він минув. Релігія поволі стає інтегральною частиною життя суспільства. Але вона також повинна стати способом нашого життя. Разом із цим, те що захоплення релігією минуло – це означає не занепад, а стабілізацію. Ми починаємо жити християнськими істинами, які вже не викликають здивування. Це значить, що релігія повертається на своє місце в житті суспільства.

Розмовляла Тетяна ГРІШИНА
Загрузка...
Коментарів: 13
християнин Показати IP 19 Липня 2011 09:46
все сказано мудро,коректно і дипломатично...мені сподобалось,є чому повчитись
Колега Показати IP 19 Липня 2011 09:55
Нецікаво. Дуже неконкретні відповіді. Видно, що дуже боявся когось образити. А журналіст не змогла "розкрутити" такого непростого але все таки цікавого діяча. Порада автору краще готуватися, "дотискати" питання, обовязково планувати незручні питання. Тобто "рости"
Не колега до Колега Показати IP 19 Липня 2011 12:50
Які ж журналісти все таки "дружні" і анонімні
Я Показати IP 19 Липня 2011 10:31
"Але ми, як служителі Церкви, не маємо права вмішуватися в політику, займати якісь політичні пости, належати до політичних партій, висувати свої кандидатури в структури влади. Священикам це абсолютно заборонено. Це – загальний принцип Римсько-Католицької Церкви." Ну добре, що хоч зараз це в них стало принципом, бо раніше понароблювали біди. А папи буле ще ті політики, королі відпочивали...
Іринка Показати IP 19 Липня 2011 12:10
Дуже подобається, як він говорить.. Хороша людина....
Exaboto Показати IP 19 Липня 2011 12:32
"варто жити мирно і спокійно" - сказала людина, на руках організації в якій вона є мільйони жертв. "Ми починаємо жити християнськими істинами" - ми завершуємо жити цими "істинами". Ми перестаємо зраджувати і вбивати братів, перестаємо тра...и наших дочок, перестаємо катувати і спалювати інакомислячих. Починаємо поважати закон і займатися наукою. Це не стабілізація. Людство розумнішає, а це свідчить що маразм відступає.
олена Показати IP 19 Липня 2011 12:45
До колеги: А чому обов"язково треба дотискати і задавати незручні питання? Невже не має права на існування звичайна розмова з гарною людиною, без сенсацій?..
Exaboto до олена Показати IP 19 Липня 2011 14:05
це ви називаєте сенсацією о_0?? І взагалі кому цікава звичайна розмова? Таким треба задавати не такі звичайні питання а дійсно компрометуючі. Чи відчуває наприклад пан Маркіян свою відповідальність за зло яке творила їхня організація в минулому і теперішньому? Він все таки до неї належить...
Іван Показати IP 19 Липня 2011 14:09
Маркіян можливо найдостойніший з наших сучасників в Луцьку
Іван Показати IP 19 Липня 2011 14:15
До Exaboto: на щастя на ці питання дає пряму та недвозначну відповідь глава римо-католицької церкви. Задайте краще ці питання сучасним комуністам, які будучи спадкоємцями мегазлочинців, почувають себе в Україні аж занадто впевнено.
Exaboto до Іван Показати IP 19 Липня 2011 15:32
дякую за чергове слушне порівняння. Так от священникт з теми "в луцьку постане нова церква" порівнює церкву з барами. Ви ж з комуністами. :)))). В любому випадку на руках комуняк в десятки разів менше крові. Треба ліквідовувати і тих і тих :).
марко Показати IP 19 Липня 2011 16:49
маркіяна знаю давно, хоч спілкувався тільки двічі. розумна, толерантна людина. як таку дочавлювати? колега - петеушник, неук, який помилково уявляє себе журналістом. мені він просто не колега. Дженджур, не більше.
! Показати IP 19 Липня 2011 23:06
дожимати? :))) насмішили)

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.